Зворотний розвиток, відсутність або мінімальне ураження внутрішніх органів.

Позитивна динаміка лабораторних показників активності запального процесу.

Прогноз несприятливий при дифузній швидко прогресуючій та лімітова­ній системній склеродермії.

Профілактика. Первинна профілактика системної склеродермії передба­чає підвищення адаптаційних і природних захисних сил організму, виявлення і усунення факторів ризику (слід уникати переохолодження, вібрації, зменши­ти тривалість перебування на сонці), носіння теплого одягу, головних уборів, відмову від тютюнопаління, вживання кави; необхідно також уникати прийо­му симпатоміметиків (ефедрин, амфетамін, ерготамін), БАБ.

Вторинна профілактика має за мету санацію вогнищ інфекції, лікування су­путніх захворювань, алергічних чинників, переохолоджень, а також застосуван­ня медикаментозних засобів для профілактики виникнення загострень хвороби.

6 .10. РЕАКТИВНІ АРТРИТИ

Визначення. Реактивні артрити — це «стерильні» негнійні артрити, які виникають у відповідь на позасуглобову (гостру кишкову чи урогенітальну) інфекцію.

Етіологія. У залежності від етіології виділяють дві групи реактивного артриту:

1) постентероколітні, коли збудниками є ієрсінія, сальмонела, шигела-дизентерійна паличка, кампілобактер;

2) урогенітальні, які викликаються хламідіями, уреазоплазмою та асоційо­вані з ВІЛ-інфекцією.

Патогенез. Великого значення у з'ясуванні причин розвитку захворюван­ня надають імуногенетичній теорії, згідно з якою у людини з генетичною схильністю внаслідок гіперімунної відповіді організму на мікробні антигени вони проникають із крові у синовіальну рідину і суглобові тканини. Такими антигенами можуть бути ієрсінії, сальмонели, хламідії, а також рибосомальна РНК і ДНК хламідій. У відповідь на антигени мікроорганізмів синтезуються антитіла в крові та синовіальній рідині. При взаємодії антигену з антитілом утворюються імунні комплекси, які відкладаються в синовіальній оболонці і викликають імунне запалення суглобів. Велику роль у запальному процесі відіграють цитокіни, інтерлейкіни, цитотоксичні Т-лімфоцити.

Класифікація. Єдиної загальноприйнятої класифікації реактивного арт­риту не існує. Останнім часом частіше використовують класифікацію реак­тивного артриту в залежності від джерела тригерної інфекції [Асоціація ревматологів України, 2004]:

1. Артрит урогенітального походження.

2. Артрит, асоційованний з кишковою інфекцією.

3. Артрит, асоційований з вірусною інфекцією (вірусами, бактеріями, спіро­хетами).

4. Артрити, асоційовані з тонзилітом, фарингітом. У залежності від тривалості захворювання виділяють:

— гострий реактивний артрит — тривалість до 6 міс;

— затяжний — тривалість від 6 до 12 міс;

— хронічний — більше 12 міс.

Класифікація реактивних артритів згідно МКХ-10

М00-М03 Інфекційні артропатії

М00 Пряме інфікування суглобів при інфекційних та паразитарних хворобах

М02 Реактивні артропатії (крім хвороби Бехчета)

М02.0 Артропатія, що супроводжується кишковим шунтом

М02.1 Післядизентерійна артропатія М02.2 Післяімунізаційна артропатія М02.3 Хвороба Рейтера М02.8 Інші реактивні артропатії М02.9 Реактивна артропатія, нез'ясована

МОЗ Післяінфекційні та реактивні артропатії при хворобах, класифікова­них в інших рубриках

Клініка та діагностика реактивних артритів. Діагностичні критерії ре­активних артритів:

Попередній чи одночасно виниклий уретрит, цистит або діарея.

Ураження очей (кон'юнктивіт, ірит).

Асиметричний артрит нижніх кінцівок (пошкоджуються колінні, гоміл-ковоступневі суглоби, суглоби пальців стоп у вигляді моно- або олігоартику-лярного запалення).

Артрит великого пальця, біль та припухлість у ділянці п'яток.

Сосископодібна дефігурація пальців рук.

6. Часті ураження ахілового сухожилля та апоневрозу підошви з вираже­ним болем.

Асиметричний сакроілеіїт.