Лікарська тактика при розвитку побічних реакцій противірусного лікування

1. Депресія: емоційна підтримка і психотерапія, призначення антидепре-санта із групи інгібіторів зворотного захоплення серотоніну циталопрама (лікування бажано проводити після консультації психіатра). При важкій де­пресії і появі суїцидних думок лікування противірусними препаратами по­трібно зупинити.

2. Безсоння: прийом рибавірипу ввечері, але не на ніч, призначення три­циклічних антидепресантів (амітриптилін тощо).

3. Астенічний синдром: зміна стилю життя, фізична активність, збільшення об'єму випитої рідини.

4. Головний біль: збільшення прийому рідини, лікування анемії.

5. Шкірний свербіж і висипка: місцеве використання кортикостероїдних мазів, прийом антигістамінних препаратів.

6. Алопеція: бесіда з хворим про оборотність цього стану, психологічна під­тримка.

7. Анорексія: збагачені харчові суміші, можливий прийом домперидону.

8. Міалгії: прийом НПЗП, якщо до них не має протипоказань.

9. Нейтропенія: при зниженні числа нейтрофілів менше 0,75-10⁹/_л розгляда­ється питання про зниження дози інтерферона в 2 рази; у хворих з абсолютним числом нейтрофілів менше 0,5-10⁹/_л лікування необхідно призупинити до тих пір, поки абсолютне число нейтрофілів не перевищить 1,0-10⁹/_л

10. Анемія: дозу рибавірину зменшують до 600-800 мг/добу при зниженні НЬ до 100 г/л і менше, але більше 85 г/л. У хворих з ССЗ доза рибавірина зни­жується аналогічно при падінні НЬ більше 20 г/л від попереднього або при рівні НЬ< 120 г/л.

//. Тромбоцитопенія: при зниженні числа тромбоцитів 50-10⁹/_л дозу ІНФ-а рекомендують зменшити в 2 рази. У хворих з абсолютним числом тромбоци­тів менше 25*10⁹/_л лікування необхідно призупинити.

Алкогольний гепатит

В гастроентерологічній практиці часто зустрічається алкогольна хвороба печінки, алкогольний фіброз та алкогольний гепатит.

Критерії та ознаки діагностики алкогольної хвороби печінки [21].

• Систематичне вживання алкогольних напоїв.

• Ознаки алкогольної хвороби: висока толерантність алкоголю, психологіч­на та фізична залежність від алкогольних напоїв, алкогольна енцефалопатія, наявність алкогольних напоїв в анамнезі.

• Соціальна деградація: часті зміни місця роботи із пониженням статусу, втрата роботи, сім'ї тощо.

• Наявність жовтяниці, поширених підшкірних вен, пальмарної еритеми, судинних зірочок, одутловатість обличчя, збільшення білявушних залоз, сірий або ціанотичний відтінок шкіри, випадіння волосся, гінекомастія, збільшення розмірів живота.

• Наявність діагностичних критеріїв окремих форм алкогольної хвороби печінки (стеатоз, гепатит, цироз, фіброз).

Для діагностики хронічного алкогольного гепатиту використовують за­гальні клінічні симптоми, викладені в алгоритмах 4.26; 4.27.

Аутоімунний гепатит

Визначення. Аутоімунний гепатит — хронічне запальне захворювання печінки невідомої етіології, яке характеризується перипортальним або більш великим запаленням, що протікає зі значною гіпергамаглобулінемією і по­явою в сироватці крові широкого спектру антитіл.

За даними Європейської та Північноамериканської статистики, хворі на аутоімунний гепатит складають до 20% усіх пацієнтів на хронічний гепатит.

Класифікація. В основу загальноприйнятої класифікації аутоімунного ге­патиту (АІГ) покладений спектр виявлених антитіл.

• АІГ 1-го типу (АІГ-1) характеризується циркуляцією антинуклеарних ан­титіл (ANA) у 70-80%) або антигладеньком'язових (SMА) — у 50-70%> антитіл, нерідко у поєднанні з антинейтрофільними цитоплазматичними антитілами р-типу (p-ANCA).

• АІГ 2-го типу (АІГ-2) характеризується циркуляцією антитіл до мікросом печінки і нирок 1-го типу (анти-LKM-l), що визначаються у 100%> пацієнтів.

• АІГ 3-го типу (АІГ-3) характеризується наявністю в крові антитіл до роз­чиненого печінкового антигену (анти-SLA) і иечінково-панкреатичного анти­гену (анти-LP).

Етіологія і патогенез. У цього захворювання визначається тісний зв'язок з рядом антигенів головного комплексу гістосумісності, які беруть участь у імунорегуляторних процесах.

Етіологія захворювання невідома. Є численні спостереження розвитку аутоімунного гепатиту вірусами гепатиту А, В, С, герпесу, вірусу Епштейна-Барра. Спочатку у відповідь на впровадження вірусу в організмі посилено син­тезуються ряд цитокінів, пізніше включаються специфічні клітини та гумо­ральні імунні механізми.

Окрім вірусів, імунопатологічні зміни можуть виникати під впливом реак­тивних метаболітів лікарських препаратів.

Однак ключове значення в патогенезі аутоімунного гепатиту має дефект імунорегуляції, що проявляється втратою толерантності до власних анти­генів. Проте патогенетична роль аутоантитіл при аутоімунному гепатиті до кінця не з'ясована.

Клініка та діагностика аутоімунного гепатиту наведені в алгоритмі 4.26; 4.27. Захворювання може протікати злоякісно, під маскою інших захворювань.

При аутоімунному гепатиті можуть виникати різні системні прояви: арт­ралгії, поліміозит, лімфаденопатія, пневмонія, плеврит, НВК, цукровий діабет тощо.

У крові визначають підвищену ШОЕ, анемію, помірну лейкопенію і тромбо­цитопенію, цитоліз (підвищення активності АсАТ, АлАТ), антитіла до бактерій та вірусів. Для постановки діагнозу захворювання потрібно визначити анти-нуклеарні (ANA), антигладеньком'язові (SMA), антимікросомальні (LKM-I) антитіла.

Лікування аутоімунного гепатиту включає глкокортикостероїди та цито­статики.

Схема фармакотерапії 1:

1-й тиждень — преднізолон 60 мг/добу перорально.

2-й тиждень — преднізолон 40 мг/ добу перорально.

3-й і 4-й тиждень — преднізолон ЗО мг/добу перорально.

Підтримуюча доза — преднізолон 20 мг/добу перорально.

Схема фармакотерапії 2:

1-й тиждень — преднізолон 30 мг/добу, азатіоприн 100 мг/добу перорально.

2-й тиждень — преднізолон 20 мг/добу, азатіоприн 50 мг/добу.

3-й і 4-й тиждень — преднізолон 15 мг/добу, азатіоприн 50 мг/добу.

Підтримуюча доза — преднізолон 10 мг/добу, азатіоприн 50 мг/добу.

Обидві схеми лікування продемонстрували однакову прогресивність тера­пії (десятилітнє виживання хворих складає відповідно 90; 94%).

У разі відсутності ефекту від лікування призначають інші імуносупресо-ри (меркаитопурин, циклофосфамід, циклоспорин). У хворих з резистентною формою аутоімунного гепатиту застосовують інгібітор синтезу пуринових нуклеотидів у лімфоцитах мікрофенолату мофетилу по 1г 2 рази на день.

 

Профілактика захворювання не розроблена.