Розділ 5. Захворювання нирок

У країнах Північної Америки і Західної Європи з 2002 року набуло по­пулярності нове поняття в нефрології — хронічна хвороба нирок (ХХН). В Україні цей термін теж став відомим лікарям; він є дещо узагальнюючим, як, наприклад, ІХС або ХОЗЛ. Об'єднання різноманітних нозологічних форм під загальною назвою ХХН обумовлено високою ймовірністю прогресуван­ня хронічного патологічного процесу в нирках з подальшим розвитком хро­нічної ниркової недостатності (ХНН), коли виникає потреба застосування позаниркових методів очищення крові (перітонеальний діаліз, гемодіаліз або трансплантація нирки). Досить часто спостерігається латентний перебіг ХХН, який згодом маніфестує ХНН. Інколи важко протягом 3-х місяців правильно поставити діагноз хронічного захворювання нирок, тому у таких випадках краще застосовувати термін «ХХН».

Визначення. Хронічна хвороба нирок — це захворювання, яке характе­ризується тривалими (не менше 3 міс) структурними та/або функціональними нирковими змінами за даними клінічних, лабораторних, інструментальних, морфологічних досліджень, які дають підставу для виключення гострого па­тологічного процесу в нирках. Головним критерієм ХХН є швидкість клубоч-кової фільтрації (ШКФ).

Критеріями ХХН є:

1. Ураження нирок тривалістю більше 3 міс. з структурними або функціо­нальними порушеннями органа з наявністю зменшення ШКФ, що призводить до патоморфологічних змін у нирках, у крові чи сечі.

2. ШКФ складає менше 60 мл/хв/1,73 м² тривалістю 3 міс. і більше за від­сутності інших ознак ураження нирок.

У перебігу ХХН розрізняють 5 стадій:

— ХХН І: ураження нирок з нормальною чи збільшеною ШКФ (90 мл/хв/1,73 м²);

— ХХН II: ураження нирок із ХНН з помірним зниженням ШКФ (60-89 мл/хв/1,73 м²);

— ХХН III: ураження нирок із ХНН з середнім ступенем зниженням ШКФ (30-59 мл/хв/1,73 м²);

— ХХН IV: ураження нирок із ХНН зі значним зниженням ШКФ (15-29 мл/хв/1,73 м²);

— ХХН V: ураження нирок із термінальною ХНН (< 15 мл/хв/1,73 м²). Для розрахунку ШКФ використовують спеціальні лінійки за методом

Cockroft-Gault чи більш точну методику MDRD, 7 варіант.

Приклад формулювання діагнозу: ХХН II стадії: гломерулонефрит, нефротичний синдром, артеріальна гіпертензія.

Наведена класифікація прийнята інститутом нефрології АМН України, але для того, щоб вона набула широкого вжитку, необхідний час і застосування її практичними, науковими закладами, а також науково-практичними конфе­ренціями. Відповідно до сучасних досягнень у діагностиці захворювань за­пропонована класифікація паренхіматозних захворювань нирок.

/. Гломерулопатії:

1.1. Імунні гломерулопатії:

1.1.1. Імунокомплексні гломерулонефрити.

1.1.1.1. Первинні гломерулонефрити.

1.1.1.2. Вторинні гломерулонефрити.

1.1. 2. Гломерулонефрити з антиангінальним механізмом.

1. 2. Неімунні гломерулопатії:
1. 2 .1. Ліпоїдний нефроз.

2. Тубуло-інтерстиціальні захворювання нирок:

2 .1. Інфекційні:

2 .1.1. Гострий і хронічний пієлонефрит.

2.2. Неінфекційні:

2.2.1. Гострий і хронічний тубуло-інтерстиціальний нефрит.

2.2.2. Перероджені і спадкові тубулопатії.

3. Поєднані захворювання нирок:

3.1. Амілоїдоз.

3.2. Діабетична нефропатія.

3.3. Подагра.

3.4. Мієломна нефропатія.

3.5. Ураження нирок при захворюваннях печінки.

4. Судинні захворювання:

4.1. Атеросклероз ниркових артерій.

4.2. Дисплазія ниркових артерій.

4.3. Аномалії ниркових артерій.

4.4. Артеріонекроз (синдром злоякісної артеріальної гіпертензії).

5 .1. ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ

Визначення. Гломерулонефрит — двобічне, переважно імунооиосередко-ване ураження нирок, головним чином клубочків із залученням у патологіч­ний процес частково канальців, інтерстиціальної тканини та судин.

Етіологія. Етіологічним чинником гломерулонефриту в класичному варіанті є гемолітичний стрептокок групи А. Однак збудником захворювання може бути стафілокок, пневмокок, мікоплазми, адено- та риновіруси, вірус гепатиту В. До фак­торів ризику відносять: щеплення, алергічні реакції, переохолодження організму.

Патогенез гломерулонефриту представлений у схемі 5 .1.