Й принцип — контроль за введенням рідини

В термінальній стадії ХНН при величині клубочкової фільтрації лише 10 мл/хв вживання рідини необхідно регулювати залежно від діурезу (до кількості виведеної сечі за попередню добу додають 300-500 мл)

3-й принцип — основний метод лікування ХНН шляхом застосування гемодіалізу, за допомогою якого виводяться токсичні продукти білкового обміну із організму. За кордоном застосовують навіть домашній гемодіаліз (в Україні дуже рідко), який дозволяє проводити більш повну соціальну та психологічну реабілітацію хворого

Сеанс гемодіалізу триває 5-6 год, його повторюють 2-3 рази на тиждень. За допомогою гемодіалізу можна продовжити життя хворого з ХНН більш ніж на 15 років (!)

Сеанси хронічного гемодіалізу проводять при наступних клініко-лабора-торних показниках:

— швидкість клубочкової фільтрації менше 5 мл/хв;

— швидкість ефективного ниркового кровотоку менше 200 мл/хв;

— вміст сечовини в плазмі крові більше 35 ммоль/л;

— вміст креатиніну в плазмі крові більше 1 ммоль/л;

— вміст «середніх молекул» у плазмі крові більше 1 ОД;

— вміст калію в плазмі крові більше 6 ммоль/л;

— зниження стандартного бікарбонату крові нижче 20 ммоль/л;

— дефіцит буферних основ більше 15 ммоль/л;

— зниження лужного резерву менше 12 мекв/л;

— розвиток стійкої олігоанурії (діурез менше 500 мл/добу;

— початок набряку легень на тлі гіпергідратації; —■ фібринозний або ексудативний перикардит;

— ознаки наростаючої нейропатії

4 -й принцип — пересадка нирки, яку проводять хворим на ХНН віком не старше 45 років (не проводять її хворим на цукровий діабет). Гемодіаліз та пересадка нирки дозволили продовжити життя хворим на 10-12 і навіть 20 років (!)

Протиазотемічні засоби (леспенефрил, есенціале тощо) через свою низь­ку терапевтичну ефективність не одержали значного поширення і можуть ви­користовуватись тільки при І стадії ХНН. Помірний ефект може бути досягну­тий при застосуванні хофітолу в/в або перорально.

Зупинимось на протипоказаннях до гемодіалізу при ХНН:

• вік менше 15 і більше 65 років;

• геморагічний синдром будь-якого генезу;

• високий ступінь анемії (Нв 30-40 г/л);

• злоякісна АГ;

• перенесені в минулому інфаркти міокарда й інсульти;

• важка ретинопатія;

• виражена СН;

• порушення функції печінки, хронічні гепатити та цироз печінки;

• захворювання легень, що ускладнились легеневою недостатністю;

• усі форми активного туберкульозу;

• виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки;

• неспецифічний виразковий коліт;

• психічні захворювання з негативним настроєм до гемодіалізу;

• злоякісні новоутворення та системні захворювання крові.

Хворим з ХНН гемодіаліз проводять регулярно по 4-6 год 2-3 рази на тиж­день у стаціонарі або амбулаторно.

Прогноз. Безумовно, трансплантація нирки при термінальній ХНН має суттєві переваги перед лікуванням гемодіалізом, оскільки дозволяє стабілі­зувати гемостаз організму. При проведенні трансплантації нирки головни­ми протипоказаннями є атеросклероз, первинна гіперкальціємія, вираже­ні порушення уродинаміки. Виживання хворих протягом 1-2 років складає 90-95% після пересадки нирок від родичів і 70-80%> після пересадки нирки від трупа.

Первинна профілактика — це запобігання виникненню захворювань нирок та інших хвороб, що можуть викликати ХНН. Вторинна профілактика

полягає в диспансерному спостереженні за хворими, дотриманні ними режи­му, дієти, проведенні фітотерапевтичного та медикаментозного лікування. Профілактичним напрямком є також вирішення питань про вагітність та по­логи, раціональне працевлаштування, проживання в кліматичних умовах для певного контингенту нефрологічних хворих.

Диспансерне спостереження за хворими з ХНН здійснюється нефрологами та терапевтами. Частота спостережень при ХНН І стадії — не менше 2 раз на рік, II стадії — до 3 разів, III стадії — до 3-4 разів на рік.

Застосування активних методів лікування (гемодіаліз, перитонеальний діаліз, трансплантація нирки) покращило прогноз при термінальній ХНН і продовжило термін життя хворих на 10-12 і навіть 20 років.

Список рекомендованої літератури

1. Внутрішні хвороби / За ред. Глушка Л. В. — Івано-Франківськ: Медака-демія, 2004: 1: — Т. 1. — 400 с.

2. Денисюк ВЛ., Денисюк ОЛЗ. Доказова внутрішня медицина: Таємниці, стандарти діагностики та лікування. — Вінниця: ДП ДКФ, 2006. — 704 с.

3. Дудар ОЛ. Лікування різних морфологічних форм гломерулонефриту з урахуванням ступеня та рівня доказовості // Внутрішня медицина. — 2007. — №5. —С. 33-41.

4. Іванов Д. Інфекції сечових шляхів у практиці сімейного лікаря: Лекція // Ліки України. 2005. — № 2. —С. 10-14.

5. Малая Л.Т., Хворостинка В Лі. Терапія. — X.: Факт, 2001. — 1032 с.

6. Окороков А.Н. Диагностика болезней внутренних органов. Т. 5. — М.: Мед. лит., 2001. —512 с.

7. Передерій В.Г., Ткач СМ. Основи внутрішньої медицини. — К.: Меди­цина, 2009. Т. 1.— 640 с; Т. 2. — 784 с.

8. Пиріг Л., Дідур I., Таран О., Валецька Р. Лікування хворих на гло­мерулонефрит з нефротичним синдромом // Ліки України. — 2004. № 5. — С. 17-20.

9. Серкова В. К., Станіславчук М. А., Монастирський ЮЛ. Факультет­ська терапія. — Вінниця: Нова книга, 2005. — 624 с.

10. Середюк Н. М. Внутрішня медицина /За ред. Є. М Нейка. К.: Медицина, 2009. — 1104 с.

11. Сімейна медицина: Енциклопедія. У 5 т. Т. 1. Кн. 2. Внутрішні хвороби /За ред. В. Г. Передерія, Є. X. Зарсмби. — К.: Здоров'я, 2006. — 567 с.

12. Сучасні класифікації та стандарти лікування розповсюджених захворювань внутрішніх органів / За ред. Мостового Ю.М. — Вінниця: ДП ДКФ, 2007. — 479 с.

13. Таран О. І. Лікування хронічної ниркової недостатності на додіалізно-му етапі // Мистецтво лікування, 2004. —№ 2. — С. 20-25.

14. Филипенко П. С, Моисеенкова Н. П. Консервативная терапия хро­нической почечной недостаточности // Клин, медицина. — 2004. — № 12. — С. 9-15.

15. Шулутко Б. И., Макаренко С. В. Стандарты диагностики и лечения внутренних болезней. 2-е изд. — СПб.: Элби-СПб, 2004. — 800 с.

16. Яковлев СВ., Яковлев В.П. Современная антимикробная терапия // Consilium medicum, 2005. — № 1. — С. 50-70.