Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поява партикулярних націоналізмів

Поиск

І все ж саме націоналізм – найбільш розповсюджена і помітна фор­ма партикуляризму у сучасному світі. Більше того, у порівнянні з тими формами партикуляризму, які він витіснив, це особливо успішна (чи, з іншого погляду, згубна) форма партикуляризму; адже через те, що кож­ний індивід виводить свою ідентичність з належності до спільноти, відчут­тя прив’язаності до неї та до її колективних цілей може бути занадто великим. У світі, поділеному на окремі спільноти, національна іден­тичність має тенденцію поєднуватися і змішуватися з відчуттям унікаль­ності та тими ознаками, які її складають. Отож ці ознаки (соціальні, полі­тичні, культурні у вузькому сенсі або, інакше, етнічні) набувають знач­ної ваги при формуванні кожного окремого типу націоналізму. Поєднан­ня національності спільноти з її унікальністю є наступним і останнім пе­ретворенням значення «нації», і його можна вивести з зигзагоподібної моделі семантичної (і прихованої соціальної) зміни.

Слово «нація» – яке в об’єднувальному і воднораз аристократич­ному (prevalent) значенні еліти застосовувалось до населення окремої країни (Англії) – почали в мисленні пов’язувати з існуючими (політич­ними, територіальними і етнічними) характеристиками населення і краї­ни. В той час як застосування поняття «нація» до населення і країни зміню­вало розуміння цих останніх, змінювалось воднораз і саме поняття «на­ція» і – набувши смислового відтінку населення і країни як свого склад­ника – відтепер стало означати «суверенний народ». Це нове значення спочатку заступило значення «еліти» лише в Англії. Як можемо судити з визначення Монтеск’є, старе значення у деяких місцях ще довго трима­лося, але зрештою було витіснене.

Слово «нація» у значенні ((суверенний народ» відтепер стали засто­совувати також до інших народів і країн, які, як і перша нація, повинні були, звичайно, володіти деякими політичними, територіальними і/або етнічними характеристиками, які б відрізняли їх; відтак його поєднува­ли тепер з таким геополітичним і етнічним змістом. Внаслідок такого


ЛіЯ ҐРІНФЕЛД

поєднання слово «нація» ще раз змінило своє значення і стало означати «окремий суверенний народ». (Ці зміни показано на мал. 2).

Малюнок 2. Перетворення ідеї нації

Можна вважати, що якраз це останнє перетворення і спричинило ту плутанину у поняттях, яку маємо в теоріях націоналізму. У багатьох випадках нове поняття нації затінювало те, що безпосередньо передува­ло йому, так само як це останнє затінювало ті, з яких походило воно саме; але, що важливо, це відбувалося не завжди. Через збереження, а подекуди через розвиток і розширення структурних передумов, сприят­ливих для еволюції початкової непартикулярної ідеї нації, ці два понят­тя тепер співіснують.

Термін «нація», який застосовується до обох цих понять, приховує важливі розбіжності. Поява більш сучасного поняття означала глибоку зміну в природі націоналізму, і два поняття під одним ім’ям відобража­ють дві докорінно відмінні форми цього феномена (а це означає, що обидві ці форми є докорінно відмінними формами національної ідентич­ності і свідомості і двома докорінно відмінними типами національних об’єднань – націй).


ТИПИ НАЦІОНАЛІЗМУ

Типи націоналізму

Два види націоналізму, очевидно, суттєво пов’язані, але ґрунту­ються на відмінних цінностях і беруть початок з різних засад. Вони та­кож зумовлюють несхожі моделі соціальної поведінки, культури, полі­тичних установ, які розглядаються як відображення особливих «націо­нальних характерів».

Можливо, найбільша відмінність стосується взаємовідношення між націоналізмом і демократією. Існування суверенітету в межах само­го народу і визнання фундаментальної рівності різних його верств -що становить сутність сучасної національної ідеї – є, в той же час, ос­новними принципами демократії. Демократія народилася, певною мірою, разом з національністю. Вони обидві нерозривно пов’язані, і жодну не можна повністю осягнути поза цим зв’язком. Націоналізм був формою, в межах якої з’явилась демократія, що містилась у націо­нальній ідеї так само, як метелик у коконі. Спочатку націоналізм роз­вивався як демократія; там, де умови для такого початкового розвитку зоставалися, ідентичність між ними зберігалась. Але оскільки націо­налізм розповсюджувався за різних умов і наголос у національній ідеї перемістився з суверенного характеру на унікальність народу, зникла початкова тотожність між нею і демократичними принципами. Слід наголосити на тому, що демократію не можна експортувати. Вона може бути природною схильністю певних націй (природною саме для їхньо­го визначення як націй, – тобто первісної національної ідеї), однак не­властивою для інших, а здатність прийняти й розвинути її може вима­гати від останніх зміни ідентичності.

Поява початкової (в принципі, непартикулярної) ідеї нації як суве­ренного народу ґрунтувалась, очевидно, на зміні характеру відповідно­го населення, яка передбачала символічне звеличення народу і його ви­значення як політичної еліти – інакше кажучи, вона передбачала ґрунтов­ну зміну структурних передумов. Поява похідного партикулярного по­няття є результатом застосування початкового поняття до умов, які, з необхідністю, не зазнають такої зміни. Були й інші, випадкові для почат­кового поняття, додаткові значення народу і країни, які зумовили і зро­били можливим таке застосування. В обох випадках прийняття ідеї нації означає символічне звеличення простого народу (а, отже, створення но­вого соціального порядку, нової структурної реальності). Але якщо в першому випадку на ідею впливав структурний контекст, що передував її формуванню – народ, що діє у певному аспекті як політична еліта та


ЛіЯҐРШФЕЛД

дійсно володіє суверенітетом, – в останньому випадку послідовність подій була протилежною: тут введення поняття суверенітету народу – як не­від’ємного складника національної ідеї – започатковувало перетворен­ня у соціальній і політичній структурі.

Як тільки це сталося, сутність суверенітету неминуче отримала нове тлумачення. Спостережуваний суверенітет народу (його національність) у першому випадку міг би означати лише те, що деякі індивіди, що є вихідцями з народу, запроваджують суверенітет на практиці. Поняття нації (що включає суверенітет народу) визнає цей досвід і раціоналізує його. Національний принцип, що з’явився, був індивідуалістичним: су­веренітет народу мав своєю передумовою дійсний суверенітет індивідів; і саме тому, що індивіди (з народу) своїми діями утверджували суверені­тет, вони були членами нації. В останньому випадку, навпаки, теоре­тичний суверенітет народу мав своєю передумовою самобутність (uniqueness) народу – його буття як особливого (distinct) народу, оскіль­ки саме таким було значення нації, а нація, за визначенням, є суверен­ною. Національний принцип був колективістським; він відображав ко­лективне буття. Колективістські ідеології, по суті, є авторитарними, ос­кільки коли колективність трактується в одиничних термінах, вона набу­ває форми колективного індивіда, наділеного єдиною волею, і кожен має бути її виразником. Запровадження певної спільноти вводить (або збері­гає) фундаментальну нерівність між деякими із її членів – тими, що отри­мали право висловлювати колективну волю, і більшістю, що не одержа­ла таких прав; отож нечисленні обранці керують масами, що мають коритися.

На цих двох несхожих інтерпретаціях суверенітету народу ґрунту­ються основні типи націоналізму, які можна класифікувати як індивіду-алістськи-лібертаріанський і колективістськи-авторитарний. До того ж, націоналізми можна розрізняти за критерієм належності до національ­ного колективу – цей критерій може бути або «громадянським», тобто тотожним з громадянством, або «етнічним». У першому випадку націо­нальність є, хоча б у принципі, відкритою і добровільною; її можна – а іноді потрібно – одержати. У другому – вважають, що вона є природже­ною: ніхто не може ні отримати її, якщо її не має, ні змінити її, якщо вже має; її не можна домогтися завдяки індивідуальній волі, вона є генетич­ною характеристикою. Індивідуалістичний націоналізм може бути лише громадянським, а ось громадянський націоналізм може бути також ко­лективістським. Дуже часто, одначе, колективістський націоналізм на­буває форми етнічного партикуляризму, тоді як етнічний націоналізм з необхідністю є колективістським (ці поняття підсумовуються у мал. 3).


ТИПИ НАЦІОНАЛІЗМУ

 

  Громадянський Етнічний
Індивіду алістськи-лібертаріанський Тип І Відсутній
Колективістськи-авторитарний Тип II Тип III

Малюнок 3. Типи націоналізму

Слід мати на увазі, що це лише категорії, які слугують для того, щоб уточнити деякі характерні тенденції в межах різних – особливих -націоналізмів. їх потрібно розглядати як моделі, що можуть бути майже відповідними, але малоймовірно, що їх можливо було повністю реалізу­вати. В дійсності, очевидно, найпростіший тип є змішаним. А складові сумішей вар’юються надто суттєво, щоб виправдати їхню класифікацію у цих термінах і вважати її достатнім аналітичним знаряддям.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 217; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.103.20 (0.007 с.)