Націоналізм наприкінці XX сторіччя

EPIK ДЖ. ГОБСБАУМ Друкується за виданням: Hobsbawm E. Nations and Nationalism since 1780: Programme, Myth, Reality. – Cambridge: Cambridge University Press. – 2^nd edn., 1992. Текст друкується без авторських приміток.

1) Із досягненням Індією незалежності і розподілом її на дві держави (1947)
територія Східної Бенгалії відійшла до Пакистану (провінція Східний Паки­
стан). Бенгальський національний рух привів до утворення у 1971 році Народ­
ної Республіки Бангладеш. В результаті державного перевороту 1982 року був
встановлений військовий режим. Повалений під тиском опозиції у 1990 році.

Брестський мирний договір підписаний 3 березня 1918 року між Радян­ською Росією та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною. Німеччина анексувала Польщу, Прибалтику, частини Білорусії та Закавказзя, отримала контрибуцію. Договір анульований радянським урядом 13 листопада 1918 року після революції в Німеччині.

2) Аруба, Кюрасао – острови на архіпелазі Малих Антільських островів, у Вест-Індії. Володіння Нідерландів.

3) З XVH століття Сурінам був колонією Нідерландів (Нідерландська Гвіана). У 1954 році – отримав автономію, а з 1975 року став незалежною державою.

4) Методисти (методистська церква) – протестантська церква (в США та Великій Британії), виникла у XVIII столітті, відокремившись від англіканської церкви (вимагала послідовного, методичного дотримання релігійних догм). Засновник методизму – англійський протестантський проповідник Джон Веслі (1707-1788). У 1729 році разом зі своїм братом Чарлзом Веслі (1708-1788) заснував у Оксфордському університеті товариство для читання Біблії, молитви і добрих справ, членів якого і почали називати «методистами».

5) Таміли – народ, що живе на півдні Індії та півночі Шрі-Ланки (основна частина населення штату Тамілнад).

6) Німецький союз – об’єднання німецьких держав під гегемонією австрій­ських Габсбурґів, створене (у складі 39 держав) 8 червня 1815 року на Віденсько­му конгресі. Ліквідований після розгрому Австрії у війні 1866 року з Прусією (на 1866 рік до його складу входило 32 держави).

Громадянська та етнічна нації у Франції та Німеччині РОДЖЕРС БРУБЕЙКЕР Друкується за виданням: BrubakerR. Citizenship and Nationhood. – Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1992.

Текст друкується без авторських приміток.

1) У вересні-1949 року була створена західнонімецька держава – Федера-

Коментар

тивна Республіка Німеччина, а в жовтні того ж року була проголошена Німецька Демократична Республіка.

2) Перше значення слова «nativism» – як похідного від «native» (рідний, туземний, природний) – місцеве народження чи походження; але воно містить також відтінок природності, важливий для розуміння процесу натуралізації -коли іноземець, перш ніж одержати громадянство, має придивитися до чужого культурного середовища та спробувати вжитися в нього (аби сприймати його не як чуже, а як природне для себе).

Чи можливий ліберальний націоналізм?

АНДЖЕЙ ВАЛІЦЬКИЙ Друкується за виданням: Валіцький А. Чи можливий ліберальний націоналізм?//Критика. – 1999. – Ч. 1-2. (Walicki A. Czy mozliwy jest nacjonalizm liberalny?//Znak. – 1997. – № 3).

ПРО АВТОРІВ

ЛОРД АКТОН (1834-1902) – англійський історик і політичний мислитель; про­фесор Кембріджу, редактор «Cambridge Modern History». Належить до апостолів класичного лібералізму; натхненний дослідник проблем свободи. Політичні ідеї сформувалися під впливом Едмунда Берка та Алексіса де Токвіля.

ПЕТЕР АЛЬТЕР – професор сучасної історії Кельнського університету (Німеч­чина), заступник директора Німецького інституту історії (Лондон).

БЕНЕДИКТ АНДЕРСОН – професор міжнародних відносин Корнельського уні­верситету (США), директор Cornell Southeast Asia Program and Modern Indonesia Project. Фахівець з питань Південно-Східної Азії. Автор широко відомого та впливового дослідження «Уявлені спільноти: роздуми про по­ходження та поширення націоналізму» («Imagined Communities: Reflections on the Origin and Spread of Nationalism», 1983).

ДЖОН А. АРМСТРОНҐ – професор політичних наук, викладав в університе­тах Колорадо, Колумбії, Вісконсину (США); фахівець з питань східно­європейської політики, радянолог, автор класичних праць «Український на­ціоналізм» («Ukrainian Nationalism», 1963) та «Нації до націоналізму» («Nations before Nationalism», 1982).

ЮЛІАН БАЧИНСЬКИЙ (1870-1940) – український громадський та політич­ний діяч, публіцист. Один із перших в Україні соціалістів марксистського напрямку. Значний вплив на формування його світогляду мали М. Драгома­нов, І. Франко, а також: ідеї західноєвропейського соціалізму. Автор праць: «Україна irredenta» (1895), «Ґльоси» (1904), «Українська імміграція в З’єди-нених Державах Америки» (1914), «Більшовицька революція і Українці» (1925, 2-ге доп. вид. – 1928).

ПОЛ Р. БРАС – професор політичних наук Вашингтонського університету (США). Відомий як фахівець з питань політичної історії південноазіат-ського регіону; особливо своїми книгами: «Мова, релігія та політика в Північній Індії» («Language, Religion and Politics in North India», 1947), «По­літика Індії після незалежності» («The Politics of India since Independence», 1994), «Етнічність і націоналізм: теорія та порівняння» («Ethnicity and

Про авторів

Nationalism: Theory and Comparison», 1991). Редактор дослідження «Ет­нічні групи і держава» («Ethnic Groups and the State», 1985).

РОДЖЕРС БРУБЕЙКЕР – професор соціології Каліфорнійського університету (США). Один із найвідоміших дослідників націоналізму 90-хpp., історико-соціологічні дослідження якого вирізняються історичною деталізацією та широкими узагальненнями. Фахівець у галузі західноєвропейської політики і громадянства. Автор праць: «Громадянство і національність у Франції та Німеччині» («Citizenship and Nationhood in France and Germany», 1992), «На­ціоналізм перетворений: національність та національне питання у новій Європі» («Nationalism Reframed: Nationhood and the National Question in the New Europe», 1996), а також важливої підсумкової статті «Міфи та хибні концепції у дослідженні націоналізму» («Myths and Misconceptions in the Study of Nationalism». – У кн.: HallJ. (ред.). The State of the Nation: Ernest Gellner and the Theory of Nationalism. – Cambridge, 1998).

АНДЖЕЙ ВАЛЩЬКИЙ – професор історії Університету Нотр-Дам (США), історик ідей, член-кореспондент Польської Академії Наук. Автор праць «Wkregu konserwatywnej utopii» (1964), «Rosyjskafilozofia i mysl spoleczna od Oswiecenia do marksizmu» (1973), «Philosophy and Romantic Nationalism. The Case of Poland» (1982), «Miqdzyfilozofiq, religiqipolitykq. Studia z mysli polskiej epoki romantyzmu» (1983), «Polska, Rosyja, marksizm. Studia zdziejow marksizmu ijego recepcji» (1983), «Spotkania z Miloszem» (1985), «Legal Philosophies of Russian Liberalism» (1987), «Marxism and the Leap to the Kingdom of Freedom. The Rise and Fall of the Communist Utopia» (1995).

ЮЛІАН ВАССИЯН (1894-1953) – український політичний і громадський діяч, філософ, ідеолог українського націоналізму (голова ідеологічної комісії І Конгресу українських націоналістів 1929 р., член Проводу). Із західних філософів на його мислення найбільший вплив мав Е. Гусерль (система «фе­номенології» і особливо т. зв. «дескриптивна психологія» – вчення німець­кого філософа про «інтенціональні акти» – акти, спрямовані на предметні феномени). До таких феноменів Вассиян зараховував також: націю, стверд­жуючи, що націоналізм містить у собі не лише державно-політичні і соціо­логічні, але також: замкнуті в собі психологічно-світоглядні («космоге-нічні») аспекти. Автор теоретичних статей: «До головних засад націо­налізму» (1928), «Ідеологічні основи українського націоналізму» (1929).

ВІТЕЗСЛАВ ВЕЛІМСЬКИЙ – працівник Міжнародного агентства в Брюсселі (Бельгія), співавтор (з Ярославом Крейчі) дослідження «Етнічні та полі­тичні нації в Європі» («Ethnic and Political Nations in Europe», 1981).

КЕН ВУЛФ – викладач відділу історії Murray State University (Кентукі, США).

Про авторів

ДЖОН ГАТЧІНСОН – професор факультету гуманітарних наук Ґріфітського університету (Австралія), викладач сучасної європейської історії. Про­відний фахівець з питань європейської етнічності та націоналізму, а та­кож: культурної і політичної історії Британії та Ірландії. Автор праць: «Динаміка культурного націоналізму» («The Dynamics of Cultural Natio­nalism», 1987) та «Модерний націоналізм» («Modern Nationalism», 1994).

ЙОГАН ҐОТФРІД ГЕРДЕР (1744-1803) – німецький філософ, основоположник культурного націоналізму. За визначальні характеристики нації вважав мову, культуру, звичаї, життєвий уклад. При цьому робив відчутний на­голос на домінуючій ролі культури щодо політичного устрою.

EPIK ДЖ. ГОБСБАУМ – англійський історик-марксист, міжнародний автори­тет у галузі соціальної історії. Заслужений професор сучасної історії Бірбекського коледжу Лондонського університету. Член Британської ака­демії та Американської академії мистецтв і наук, володар почесних сту­пенів багатьох університетів світу. В останні роки працював у Новій школі соціальних досліджень (Нью-Йорк). Автор широко відомих праць, напи­саних з точки зору «тривалої історичної перспективи»: «Епоха революції. 1789-1848» («The Age of Revolution. 1789-1848», 1962), «Епоха капіталу. 1848-1875» («The Age of Capital. 1848-1875», 1975), «Епоха імперій. 1875-1914» («The Age of Empire. 1875-1914», 1987’). Дослідження «Націїі націо­налізм після 1780 року» («Nations and Nationalism since 1780: Programme, Myth, Reality», 1990) належить до аналогічних історичних досліджень автора, що охоплюють ще ширший період. Співредактор (з Т Ренджер-сом) дослідження «Винахід традиції» («The Invention of Tradition», 1983).

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ (1866-1934) – український історик і соціолог, пись­менник і літературознавець; політичний і державний діяч. Належить до най­авторитетніших представників української національної інтеліґенції кінця XIX – першої третини XX cm. Автор фундаментальної «Історії України-Руси» (у 10-ти томах), «Історії української літератури» (у 6-ти томах) та соціо­логічної праці «Початки громадянства. Генетична соціологія» (1921).

ЕРНЕСТ ҐЕЛНЕР (1925-1995) – професор філософії Лондонської школи економі­ки і політичних наук, керівник кафедри соціальної антропології Кембрідж-ського університету. Член Британської та почесний член Американської академії наук. В останні роки життя директор Центру досліджень на­ціоналізму при Центральноєвропейському університеті у Празі. Один із найвідоміших дослідників націоналізму, автор численних книг і статей. До найважливіших праць з даної теми належать такі: «Думка і зміна» («Thought and Change», 1964), «Нації і націоналізм» («Nation and Nationa­lism, 1983»), «Зустрічі з націоналізмом» («Encounters with Nationalism», 1994), «Націоналізм» («Nationalism», 1997).

Про авторів

ЛІЯ ҐРШФЕЛД – професор соціальних наук Гарвардського університету (США).

КАРЛ В. ДОЙЧ – професор політичних наук Массачусетського технологічного інституту (США). Один з перших авторів «комунікативної» теорії нації та націоналізму. У досліджені «Націоналізм і соціальна комунікація: дослід­ження основ нації» («Nationalism and Social Communication: An Inquiry into the Foundations of Nationality», 1953) запропонував відійти від розгляду на­ціоналізму як «стану свідомості» (Г. Кон) і спиратися на об’єктивні дані та оперувати ними (для розуміння суспільних процесів він запозичує ана­логії з кібернетики, наголошуючи у своїх визначеннях народу і нації не на об’єктивних ознаках, а на об’єктивних процесах і функціональних можли­востях).

ДМИТРО ДОНЦОВ (1883-1973) – публіцист, літературний критик і суспіль­но-політичний діяч, ідеолог українського націоналізму. До найважливіших творів належать: «Підстави нашої політики» (1921), «Націоналізм» (1926), «Дух нашої давнини» (1944).

ТОМАС ЕРІКСЕН – професор соціальної антропології Університету Осло (Нор­вегія). Провідний дослідник етнічної політики та мовних відносин, особли­во у Державі Маврикій та Західній Індії. Належить до групи вчених (Р. Гандлер, Б. Вільямс, К. Вердері та ін.), які здійснили спробу інтегрува­ти теорії націоналізму у вивчення етнічних явищ, розмістивши обидві про­блеми на одному полі дослідження. Автор праць: «Ми та вони в модерних суспільствах: етнічність і націоналізм в Тринідаді, Маврикії і поза їхніми межами» («Us and Them in Modern Societies: Ethnicity and Nationalism in Trinidad, Mauritius and Beyond», 1992) та «Етнічність і націоналізм. Антропологічні перспектиш» («Ethnicity and Nationalism. Anthropological Perspectives», 1993).

ЮДЖИН КАМЕНКА – професор Австралійського національного університе­ту, історик ідей. Автор книг: «Етичні основи марксизму» («The Ethical Foundations of Marxism», 1962), «Марксизм та етика» («Marxism and Ethics», 1969), «Філософія Людвіга Феєрбаха» («The Philosophy of Ludwig Feuerbach», 1970); а також редактор видань «Світ в революції?» («A World in Revolution?», 1970), «Взірець для революції? Паризька комуна 1871-1917» («Paradigm for Revolution? – The Paris Commune 1871-1917», 1972), «Фео­далізм, капіталізм та інше» («Feudalism, Capitalism and Beyond», 1975).

ГАНС КОН (1891-1971) – професор історії Нью-Йоркського міського коледжу (США). Основоположник історичних досліджень націоналізму. У своїх численних дослідженнях проаналізував націоналізм як систему ідей, а та­кож простежив втілення ідеології в різноманітних соціальних і політич­них умовах. Провідний інтерпретатор історії націоналістичних ідеологій Західної та Східної Європи, Північної Америки і Середнього Сходу. До його

Про авторів

найважливіших досліджень належать «Ідея націоналізму» («The Idea of Nationalism», 1944), «Доба націоналізму» (The Age of Nationalism», 1949) і «Націоналізм: його значення та історія» («Nationalism. Its Meaning and History», 1966). Серед інших важливих праць «Історія націоналізму на Сході» («A History of Nationalism in the East», 1929), «Панславізм» («PanSlavism», 1960), «Німецька думка» («The Mind of Germany», 1965), «Прелюдія до націй-держав» («Prelude to Nation-States», 1967).

BOKEP KOHHOP – професор політичних наук Триніті-коледжу (Конектикут, США). Передусім відомий як автор книги «Національне питання в марк­систсько-ленінській теорії та стратегії» («The National Question in Marxist-Leninist Theory and Strategy», 1984). З кінця 60-х pp. опублікував низку ґрунтовних статей про визначення понять «етнічна група», «нація», про формування нації та природу національних почуттів. У1994 році об­‘єднав їх у книзі «Етнонаціоналізм: пошуки пояснень» («Ethnonationalism: the Quest for Understanding»).

ЯРОСЛАВ КРЕЙЧІ – колишній професор Школи європейських досліджень Лан­кастерського університету (Велика Британія), директор дослідницького центру в Празі. Автор книг: «Етнічні та політичні нації в Європі» («Ethnic and Political Nations in Europe», 1981) та «Великі революції у порівнянні» («Great Revolutions Compared», 1994).

ВАСИЛЬ ЛІСОВИЙ – кандидат філософських наук, старший науковий півро-бітник Інституту філософії HAH України. Автор книги «Політика-ідео-логія-культура» (1998).

ФРІДРІХ МАЙНЕКЕ (1862-1954) – провідний німецький історик першої поло­вини XX ст., учень В. Дільтея. Професор у Страсбурзі (1901), Фрейбурзі (1906), Берліні (1914-1928), редактор «Historische Zeitschrift», одного з найвідоміших німецьких історичних журналів (1896-1935). Після Другої світової війни став першим президентом Вільного університету Берліна.

КЕННЕТ МАЙНОУҐ – професор політичних наук Лондонської школи економі­ки і політичних наук. Автор книг: «Ліберальна думка» («The Liberal Mind», 1963), «Націоналізм» («Nationalism», 1969).

МЕРІОН МАКДОНАЛД – викладач соціальної антропології Брунельського уні­верситету (Англія); фахівець з етнічних і лінгвістичних проблем у сучасній Європі. її головне дослідження – «Ми не французи! Мова, культура та іден­тичність у Британії» («We are not French! Language, Culture and Identity in Brittany», 1989); співредактор книги «Історія і етнічність» («History and Ethnicity», 1989).

Про авторів

ДЖУЗЕППЕ МАЦЦІНІ (1805-1872) – італійський політичний діяч доби Рісор-джіменто, лідер національного руху; письменник і літературний критик. Належить до найбільш красномовних і типових захисників «Європи націй-держав», праці якого (сповнені духу романтизму, демократичних ідей і суспільного прогресу) надихали багатьох націоналістичних авторів XIX-XX cm.

РОЙ К. МЕКРАЙДІС – професор Brandeis University (Массачусетс, США).

ДЖОН СТЮАРТ МІЛЛЬ (1806-1873) – англійський філософ, логік, економіст, політичний мислитель, один із найвизначніших лібералів XIX століття.

МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ (1873-1924) – політичний і громадський діяч, прав-ник, журналіст. Автор програми Революційної української партії («Са­мостійна Україна», офіційне видання РУП 1900р.), а також: статей і відозв («Робітнича справа у програмі УНП», «Справа української інтеліґенції в програмі УНП», «Десять заповідей УНП»), які на тривалий час стали ос­новоположними документами для багатьох поколінь українських націо­налістів.

ШАРЛЬ МОРРАС (1868-1952) – французький письменник, журналіст і полі­тичний діяч, рояліст; лідер націоналістичного руху «Action Francaise» («Французька дія», заснована’1899 року). Основоположник і теоретик інтегрального націоналізму.

ДЖОН ПЛАМЕНАЦ (1912-1975) – професор соціальних і політичних теорій Оксфордського університету. Автор книг: «Згода, с§обода і політичні зо­бов’язання» («Consent, Freedom and Political Obligation», 1938), «Англій­ський утилітаризм» («English Utilitarians», 1950), «Революційний рух у Франції 1815-1871 pp.» («The Revolutionary Movement in France 1815-1871», 1952), «Від Маркса до Сталіна» («From Marx to Stalin», 1953), «Німець­кий марксизм та російський комунізм» («German Marxism and Russian Communism», 1954), «Про чужоземне панування і самоврядування» («On Alien Rule and Self-Government», I960), «Людина і суспільство» («Man and Society», в 2-х томах, 1963), «Ідеологія» («Ideology», 1970).

EPHECT PEHAH (1823-1892) – французький історик, філолог і філософ. Про­фесор східних мов «Коллеж: де Франс»; член Французької академії.

ВАСИЛЬ РУДКО (1910-1995) – український політичний діяч, публіцист, філо­соф (псевдонім Р. Лісовий). У студентські роки редагував журнал «Сту­дентський вісник» (1935-1937), очолював Націоналістичну організацію українських студентів (1941-1944), редагував бюлетень НОУС. У1966 і 1967 pp. редагував журнал «Листи до приятелів». Після розколу в ОУН

Про авторів

залишився у фракції полковника А. Мельника. Отримав пропозицію зайня­ти посаду ідеологічного референта ОУН. Пропозиції не прийняв і відійшов від партійної діяльності. З часом еволюціонував у бік націонал-консерва-тизму. З 1980 р. – член Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. К. Липинського (Філадельфія), з 1987р. – член Управи цього інституту. Піддав критиці ідеологію інтегрального націоналізму. Автор праць: «Роз­лам в ОУН. (Критичні нариси з нагоди двадцятиліття заснування ОУН)» (Новий Ульм, 1949), «Тридцятіроки студентського Львова» (Прага, 1941), «Незримі тіні. (Декілька завваг про життя української діаспори)» («Лис­ти до приятелів», 1966).

Г’Ю СЕТОН-ВОТСОН – один із найвідоміших фахівців з історії Східної Європи та Росії, недавній професор російської історії Лондонського університе­ту, директор Школи славістики і східноєвропейських досліджень. Автор класичної праці «Нації і держави» («Nations and States», 1977), у якій пода­но огляд національної самосвідомості в Європі та поза її межами.

КОНСТАНТИН СИМОНС-СИМОНОЛЕВИЧ – американський вчений, викла­дав у відділах соціології малих коледжів штату Пенсильвачія: Alliance College (1978), Alleghany College (1980), Gannon College (1982). Автор книг: «Модерний націоналізм» («Modern Nationalism», 1968), «Націоналі­стичні рухи: порівняльний погляд» («Nationalist Movements: Comparative View», 1970). Редактор дослідження «Неслов’янські народи Радянського Союзу» («Non-Slavic Peoples of the Soviet Union», 1972).

РІЧАРД СКЕМЕРГОРН – колишній професор соціології в Case Western Reserve University (Огайо, США). Один із перших дослідників етнічних відносин, зокрема у Сполучених Штатах. Автор праць: «Це наші люди; меншини в американській культурі» («These Our People, Minorities in American Culture», 1949), «Етнічні взаємини у порівнянні» («Comparative Ethnic Relations», 1970) і «Етнічний плюралізм в Індії» («Ethnic Plurality in India», 1978).

ЕНТОНІ Д. СМІТ – професор соціології Лондонської школи економіки, доктор історії мистецтв Лондонського університету. Один із найвідоміших захід­них дослідників націоналізму. Автор численних публікацій та фундамен­тальних праць з даної проблематики. До найважливіших і найвідоміших з них належать: «Теорії націоналізму» («Theories of Nationalism», 1971), «Етнічне походження націй» («The Origin of Nation», 1986), «Національ­на ідентичність» («National Identity», 1991), «Націоналізм і модернізм» («Nationalism and Modernism», 1998).

МИХАЙЛО СОСНОВСЬКИЙ (1919-1975) – публіцист і суспільно-політичний діяч; доктор політичних наук, дослідник української політичної думки. З

Про авторів

1944 p. – на еміграції в Німеччині; студентський діяч, редактор журналу «Самостійник» (1946), співредактор «Студентського вісника» і газети «Час» (1946-1948). З 1948р. в Канаді: діяч Ліги визволення України (1949-1970), член її Головної управи в Торонто і керівник Пресового бюро; голов­ний редактор газети «Гомін України» (1948-1954), парламентський ко­респондент і член Канадського національного пресового бюро в Оттаві (1966-1968); член Президії Конгресу українців Канади (1966-1969); діяч Світового конгресу вільних українців (у 1969-1971 – екзекутивний дирек­тор). З 1972 р. у США: редактор газети «Свобода» й її акредитований кореспондент при ООН. Крім численних публіцистичних статей і розві­док, Сосновський – автор книг «Україна на міжнародній арені (1945-1965)» (УВУ у 1968 р. прийняв її як докторську дисертацію), «Дмитро Донцов: політичний портрет» (Торонто, 1974), а також незавершеного дослід-«Нарис історії української політичної думки» (1976).

БОГДАН СТЕФАНЕСКУ – професор англійської філології та компаративісти­ки Бухарестського університету (Румунія).

ЕЛІЗАБЕТ ТОНКІЙ – професор соціальної антропології Королівського універ­ситету в Белфасті (Ірландія). Автор книги «Що говорить наше минуле: соціальна конструкція усної історії» («Narrating Our Pasts: The Social Construction of Oral History», 1992), співредактор дослідження «Історія і етнічність» («History and Ethnicity», 1989).

ЙОГАН ҐОТЛІБ ФІХТЕ (1762-1814) – німецький філософ, основоположник і теоретик німецького політичного націоналізму.

ІВАН ФРАНКО (1856-1916) – письменник, поет, вчений, публіцист, громадський і політичний діяч. Один із визначних духовних провідників України.

МЕЛКОЛМ ЧЕПМЕН – британський антрополог, викладач Бредфордського університету (Англія). Автор книг: «Ґельські уявлення в шотландській культурі» («The Gaelic Vision in Scottish Culture», 1978), «Кельти: конст­рукція міфа» («The Celts: The Construction of a Myth», 1992), співредактор досліджень «Історія і етнічність» («History and Ethnicity», 1989) і «Соці­альні та біологічні аспекти етнічності» («Social and Biological Aspects of Ethnicity», 1993).

РОМАН ШПОРЛЮК – професор історії, директор Інституту українознавчих студій ім. Михайла Грушевського Гарвардського університету. Автор книг: «Політична думка Т. Г. Масарика» («The Political Thought of Thomas G. Masaryk», 1981), «Комунізм і націоналізм. Карл Маркс проти Фрідріха Ліста» («Communism and Nationalism. Karl Marx versus Friedrich List», 1988).

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

А

Абдул Муїс (1886-1959) – індонезій­ський письменник – 251

Абель, Т. – 397

Абсалон (бл. 1128-1201) – архієпископ Лунда, фактичний правитель Данії за короля Канута IV – 220

Авґустин Аврелій (354-430) – 219

Аґрикола, Ґней Юлій (40-93) – рим­ський полководець – 718

Адамус, Й. – 763

Айзакс, Гарольд Р. – 538

Айзенстайн, Е. Л. – 578

Акзін, Бенджамін – 541, 542

Актон, Джон – 84, 236, 241, 286, 287, 290, 312-314, 327, 331, 348, 379, 381, 386, 634, 637

Аларіх (бл. 370-410) – король вестготів з 395 р.; у 410 р. захопив і пограбу­вав Рим – 109

Альтер, Петер – 211, 580, 664

Альбіон – 109

Альбіон – 537

Андерсон, Бенедикт- 567, 620, 704, 712

Антіох Епіфан (Антіох III Великий) (242-187 до н. е.) – цар держави Се-левкідів з 223 р. – 117

Антонович, Володимир (1834-1908) -437

Арендт, Ганна (1906-1975) – 259, 271

Арістотель (384-322 до н. е.) – 327, 450, 613, 618, 720, 725

Арміній (16? до н. е. – 21? н. е.) – 53

Армстронг, Джон А. – 442, 474, 475, 520, 540

Арндт, Ернст Моріц (1769-1860) – ні­мецький поет, публіцист, історик;

автор патріотичної лірики і полі­тичної публіцистики, які сприяли зміцненню національної самосвідо­мості німецького народу – 242

Ататюрк, Мустафа Кемаль (1881-1938) – 322, 563, 576, 579, 674, 773

Аун-Сан Су Чжі (нар. 1945) – гене­ральний секретар партії «Націо­нальна ліга за демократію» в 1988-1992 рр., одна з лідерів демократич­ної опозиції у М’янмі. Лауреат Но­белівської премії миру (1991) – 772

Ауробіндо, Ші (1872-1950) – індій­ський поет, націоналіст – 251

Афлак, Мішель (1910-1989) – лідер арабського націоналістичного руху – 249

Ашурнасіпал II – цар Асирії в 883— 859 рр. до н. е.-251

Б

Бабеф, Гракх (Франсуа Ноель, 1760— 1797) – французький революціонер, соціаліст-утопіст – 86

Баєрстедт, Р. – 455

Байрон, Джордж Ноел Гордон (1788— 1824)-670

Баліцький, Сигізмунд – 753, 754, 758

Бамберґер, Людвіґ – 679

Бандаранаїке, Соломон (1899-1959) -прем’єр-міністр Цейлону в 1956— 1959 pp., засновник Цейлонської партії свободи (1951) – 772

Бандера, Степан (1909-1959) – 368-370,380,381,385

Барон, С. Вітмаєр (1895-1989) – аме­риканський історик – 346

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

Баррес, Моріс (1862-1923) -французь­кий письменник і політичний діяч -123,419,442

Баррюель, Оґюстен (1741-1820) – фран­цузький публіцист клерикально-роялістського напрямку – 221, 222

Барт, Фредрік – професор антрополо­гії Університету Осло-474,475,521

Бауер, Отто (1882-1938) – 289, 559

Бах, Олександр фон, барон (1813-1893)

- австрійський державний діяч, у
1848-1859 pp. – міністр внутрішніх
справ (натхненник реакції та кле­
рикалізму) – 94

Бачинський, Юліан – 133

Бгутто, Зульфікар Алі-хан (1928-1979)

- глава держави і уряду Пакистану
в 1971-1973 pp., прем’єр-міністр у
1973-1977 pp.; засновник Пакис­
танської народної партії (1967); у
1977 р. заарештований і страчений
військовою адміністрацією – 772

Бегін, Менахем (1913-1992) -прем’єр-міністр Ізраїлю в 1977-1983 pp.; до 1983 р. лідер блоку партій Лікуд (заснована в 1973 р.) і голова партії Херут (заснована в 1948 p.). Лауре­ат Нобелівської премії миру (1978) -783

Беджет, Волтер (1826-1877) – англій­ський політичний есеїст та еконо­міст; ліберальний консерватор -795

Бекер, Карл Генріх – 684

Бекер, Ніколас – 588

Бекон, Френсіс (1561-1626) – 569

Белл, Деніел (нар. 1919) – американ­ський соціолог, професор Колум­бійського і Гарвардського універ­ситетів; автор концепції «деідеоло-гізації» та «постіндустріального суспільства» – 499

Бенвеніст, Еміль (1902-1976) – фран­цузький мовознавець – 522

Бенджамін – 569

Бенніґсен, Олександр – 536

Бентон, Майкл – професор соціології Брістольського університету – 460

Бергсон, Анрі (1859-1941) – 442, 443

Берк, Едмунд (1729-1797) – 88, 102, 246,250,263,273,274,282, 313, 324, 552, 559

Берлін, Ісая (1909-1997) – 763

Бетховен, Людвіґ ван (1770-1827) – 249

Бжозовський – 737

Білас, Лев-431

Білинський, А. – 431

Бісмарк, Отто фон Шьонґаузен (1815-1898) – 132, 230, 559, 562, 775

Блага, Лучіан (1895-1961) – румун­ський письменник, філософ-ірраціо-наліст-709, 721

Блайден, Е. В. – 245

Блан, Луї (1811-1882)-316

Блейк, Вільям (1757-1827) – англій­ський поет і художник – 717

Блекберн, Девід – 343

Блок, Марк (1886-1944) – 529

Блюм, Леон (1872-1950) – лідер і тео­ретик Французької соціалістичної партії – 562

Бойко, Юрій (нар. 1909) – 397,400,429, 434

Болінґброк, Генрі, лорд (1678-1715) -246, 562

Боссюе, Жак Бенінь (1627-1704) – фран­цузький письменник, єпископ -129

Бочковський, Ольгерд (1884-1939) – 427

Брас, Пол Р. – 462, 477, 541, 607

Бромке, Адам – 757, 766

Брубейкер, Роджерс – 797, 809

Бюлов, Бернгард Ернст фон (1815-1879) – статс-секретар закордонних справ Прусії – 679

Бубнов – 514

Буленвільє, Анрі (1658-1722) – фран­цузький історик і політичний пись­менник – 268

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

Булигін, О. Г. (1815-1919)- 173 Бурбон – 122

В

Вайда, Анджей (нар. 1926) – польсь­кий кінорежисер – 748

Вайсгаупт, Адам (1748-1830)-німець-кий містик, засновник таємного то­вариства ілюмінатів у Німеччині -221

Байт, Гейден – 709, 712, 714, 715

Валенса, Лех (нар. 1943) – 726, 759

Валіцький, Анджей – 724, 804

Вальденберг, Марек – 806

Ван ден Берге, П’єр – професор соціо­логії Вашингтонського університе­ту – 460, 492, 493

Василько, Микола (1868-1924) – 427

Вассиян, Юліан – 197, 433

Васькович, Г. – 430, 435, 436

Ваттель – 743

Вашингтон, Джордж (1732-1799) – 442

Вебб, Сідней (1859-1947) – 315

Вебер, Альфред (1868-1958) – 194, 391

Вебер, Макс (1864-1920) – 246, 287, 288, 290, 294, 295, 300, 369, 458, 472, 567,581,633,678,732,749

Вебер, Юджин (нар. 1925) – 529, 530, 535, 795

Вейо, Луї-222

Велімський, Вітезслав – 487, 496

Вердері, Кетрін – 705-707

Верньє, П’єр Віктюр’єн (1753-1793) -діяч Французької революції, депу­тат Законодавчих зборів і Конвен­ту-89

Веслі (брати) – 784

Вєльгорський, Міхал – 734

Вєльопольський, Олександр – 751,759, 760

Винар, Любомир – 429

Війон, Франсуа (1431/1432-після 1463) -575

Вікліф, Джон (бл. 1330-1384) – 85, 573

Віктор Емануїл II (1833-1885) – король Сардинії в 1849-1861 pp.; король Італії в 1861-1878 pp.-256

Вільгельм І Завойовник (бл. 1027-1087) – англійський король (1066-1087). герцог Нормандський – 114

Вільсон, Томас Вудро (1856-1924) -236,315,532,581,774

Вінстенлі, Джерард (1609-1660) – бри­танський радикальний памфлетист -714

Вінцентіус із Бове (бл. 1190-1264) -французький монах-домініканець, автор «Великого зерцала» (1473) — всеохопної енциклопедії середньо­вічного знання – 220

Вітґенштайн, Людвіґ (1889-1951) – 626

Вовканич, Степан – 621

Войт, Ніколас – 641

Володимир Великий св. (11015) – 444

Вольтер, Франсуа Марі (1694-1778) -261,262

Ворд, Л. – 442

Вордсворт, Вільям (1770-1850) – 499

Вое, Джордж де – 463, 542

Вулканеску-721

Вулф, Ерік – 498

Вулф, Кен – 491

Г

Гаєк, Фрідріх А. фон (1899-1992) – 814, 815

Гайзенберг, Вернер (1901-1976) -німецький фізик-теоретик, один із творців квантової механіки – 595

Гайне, Генріх (1797-1856) – 239

Гайнман, Едуард – 344

Гакслі, Джуліан Сорелл (1887-1975) -англійський біолог, філософ – 552

Галль, Олександр – 756

Гальфрід Монмутський (бл. 1100-1154 1155) – англійський історик, автор «Історії бритів», єпископ у Сент-Асафе (Північний Велс) – 220

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

Ганді, Раджив (1944-1991) – 772

Ганнібал (247/246-183 до н. е.) – 177, 256

Гатчінсон, Джон – 468, 654

Геґель, Ґеорґ Вільгельм Фрідріх (1770— 1831) – 232, 288, 296, 335, 336, 339, 344, 413, 434, 612, 614, 616, 796

Гейз, Карлтон Дж. (1882-1964) – 213, 218, 220, 270, 340, 580, 667, 677, 685

Гейзінга, Йоган (1872-1945) – 213, 530

Гендельмен, Дон – 469, 470

Генріх V Ланкастер (1387-1422) – ко­роль Англії в 1413-1422 pp. – 637

Герберт, Сідней – 530

Гердер, Йоган Ґотфрід – 37, 134, 213, 221, 224, 243, 245, 250, 252, 265, 274-278, 319, 589, 633, 635-638, 646, 647, 654, 655, 657, 668, 676, 719

Геродіан (бл. 170-після 240) – 450

Геродот (між 490 і 480-бл. 425 до н. є.) -450

Герц, Фредерік – 538, 716

Гесс, Рудольф (1894-1987) – 224

Гефдінґ, Гаральд (1843-1931) – дансь-кий філософ-ідеаліст – 409

Гітлер, Адольф (1889-1945) -251, 343, 421, 422, 442, 444-446, 676, 773, 794

Гічинс, Кейт – 705

Глоба, Надія – 625

Гоббс, Томас (1588-1679) – 39, 442, 567, 635

Гобсбаум, Ерік Дж. – 338, 577, 710, 711, 771

Гоголь, Микола (1809-1852) -168, 190, 191

Голл – 537

Гомер (VIII ст. до н. є.) – 450

Гомулка, Владислав (1905-1982) – поль­ський партійний і державний діяч, ідеолог «польського шляху до соці­алізму» – 726

Гоніґман, Джон Дж. – 542

Горбачов, Михайло (нар. 1931) – 775, 776

Горовіц, Доналд – професор права та

політичних наук Duke University -

471, 474 Горті Міклош (1868-1957) – фашист­ський диктатор Угорщини у 1920—

1944 рр.-444 Григорій VII (Гільдебранд із Тоскани),

папа римський (бл. 1020/25-1185) – 73 Григорій Турський (бл. 540-бл. 594) -

109, 286 Грох, Мирослав – 780, 811, 815 Грушевський, Михайло – 180, 351,

367-369, 391, 392, 656, 659, 660 Гуґо Капет (940-996) – король Франції

(987-996) з династії Капетингів -

109, 286 Гумбольдт, Вільгельм фон (1767-1835)

-93, 594, 719 Гус, Ян (1371-1415) – 85 Гьосле, Віторіо – 612 Г’юз, Еверет – 453 Рюм, Девід (1711-1776) – 251

Ґ

Ґелнер, Ернест – 292, 326-329, 568, 607, 660-662, 712, 808-815

Ґершенкрон, Александр – 342, 343

Ґерт, Г. – 541

Ґете, Йоган Вольфганг (1749-1832) -134,221,224,265

Ґірц, Кліфорд Джеймс – професор ан­тропології Чікаґського університе­ту – 472

Ґлейзер, Нейтен – професор Гарвард­ського університету – 458

Ґобіно,ЖозефАртюрде(1816-1882)-683

Ґодвін, Вільям (1756-1836) – англій­ський письменник – 714

Ґоланч, Віктор – 666, 667

Ґолль, Шарль де (1890-1970) – 795

Ґрімм (брати) – 255

Ґрінфелд, Лія – 688

д

Д’Адзельо, Массімо (1798-1866) – іта-

Наукове видання

НАЦІОНАЛІЗМ

Антологія

Підписано до друку 12. 07. 2000 р. Формат 70 х 100 1/16

Папір офсетний. Друк офсетний.

Зам.

Тираж 1000 прим.

«Смолоскип»

03118, м. Київ, пров. Балакірєва, 1

Тел. і факс: [phone]

Державний реєстраційний номер 0250 від 26. 07. 99.

Жовківська друкарня видавництва

Отців Василіян «Місіонер»,

м. Жовква Львівської обл.,

вул. Василіянська, 8.

Зам. N° 446

НАЦІОНАЛІЗМ: Антологія/Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. -К.: Смолоскип, 2000. – 872 с

Н35

ISBN 966-7332-35-7

Ця книжка є першою в Україні антологією, присвяченою пробле­мам нації та націоналізму. Вона продовжує серію видань під назвою «Політичні ідеології». До збірника увійшли уривки з творів, окремі до­слідження й статті провідних європейських мислителів і політичних діячів та дослідників націоналізму ХІХ-ХХ століть.

Структура антології відтворює основні питання, що постають пе­ред дослідниками націоналізму (інтелектуальні джерела, проблема етніч­ності, нація як концепт та цінність, типологія націоналізму та його пер­спективи).

Збірник буде цікавим як для професійних істориків і політологів, так і для читачів, що цікавляться проблемами моделей суспільного роз­витку, історією політичних ідеологій.

н

 

0301020000-004

Без оголош.

ББК 66.1(0)я43

Націоналізм є політичною силою, яка визначала особливості європейської та світової історії протягом останніх двох століть значно більшою мірою, ніж ідеї свободи та парламентської демократії чи ідеї комунізму.

Петер АЛЬТЕР

 

Націоналізм – це велетенська і непереборна сила, яка надто яскраво почала проявлятися з XIX віку. Під її могучим натиском ламаються, здається, непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з’являються до історичною життя нові народи, що до одного часу покірно несли свої рабські обов’язки проти чужпннів-переможнів. Націоналізм єднав, координував сили, гнав до боротьби, запаляв фанатизмом приневолені нації в їхній боротьбі за свободу.

 

Микола МІХНОВСЬКИЙ