Комунікація та поняття народу

Спільнота, яка уможливлює, щоб спільна історія вела до нагро­мадження спільного досвіду, є спільнотою взаємодоповнювальних (complementary) комунікативних звичок та засобів. їй властива наявність, так би мовити, знарядь для праці. Сама праця полягає у збереженні, при­гадуванні, передачі, перекомбінації та новому застосуванні відносно ши­рокого спектра інформації; а «знаряддя праці» – це засвоєна (learned) пам’ять про минуле, засвоєні символи, звички, операційні уподобання та інші засоби, які б достатньою мірою доповнювали один одного при виконанні згаданої праці. Велику групу осіб, об’єднаних наявністю саме таких взаємодоповнювальних звичок та засобів комунікації, якраз і мож­на назвати народом.

Тест на компліментарність дозволяє нам судити про комунікацій­ну ефективність будь-якого комунікаційного обладнання. Наскільки швидко і наскільки точно передаються повідомлення? До якої міри може бути складною та обсяговою та інформація, що її можна таким чином передати? Наскільки ефективно операції на одному кінці мережі переда­ються на другий? Відповідаючи на ці питання, ми тим самим установ­люємо міру взаємодоповнювальності, що нею володіє певний набір за­собів чи яка-небудь спільнота.

Компліментарність, або комунікативна ефективність, – це функ­ція, остаточний результат. Такий або майже такий самий результат можна отримати з допомогою кількох різних комбінацій елементів або ж по­вністю заміНйбши деякі елементи іншими. Це очевидно у тих простих прикладах, які ми наводили раніше щодо комунікаційної техніки, але це також можна застосувати й до соціальної комунікації. Комунікативні засоби суспільства включають соціально стандартизовану систему сим­волів, якою є мова, а також будь-яку кількість додаткових кодів, таких як абетки, системи письма, малярства, рахування тощо. Вони включа­ють інформацію, що зберігається у живій пам’яті, асоціаціях, звичках та уподобаннях його членів, а також у матеріальних засобах збереження інформації: бібліотеках, статуях, дороговказах тощо. Окрім цього, вони включають і багато іншого. Деякі з цих засобів, індивідуальних та соці­альних, також мають справу з оперуванням інформацією – викликан­ням її з місць-зберігання або з пам’яті, її передаванням або перегрупу­ванням (recombination) у нові зразки. Всі ці засоби, взяті в цілому, отже, включають в себе і елементи того, що антропологи називають культу­рою. Якщо ці елементи є справді достатньо компліментарні, вони до-

Народи, нації та комунікація

повнять також ту інтегровану модель або конфігурацію комунікування, запам’ятовування й дії – тобто культуру в тому сенсі, в якому ми це сло­во вживали раніше у нашій дискусії; а індивіди, що мають такі комплі­ментарні звички, такі словникові набори (vocabularies) та допоміжні за­соби, і є тим, що ми називаємо народом.

Тепер зрозуміло, чому всі звичні описи народу в термінах мовної спільноти, характеру, пам’яті, минулої історії є недостатніми (open to exeption). Бо важить не наявність або відсутність того чи того окремого чинника, а лише наявність достатніх комунікаційних засобів з достат­ньою компліментарністю для досягнення кінцевого результату. Швей­царці можуть говорити чотирма різними мовами і діяти в той же час як один народ, оскільки кожен з них має достатньо засвоєних звичок, упо­добань, символів, спогадів, моделей землеволодіння та соціальної стра­тифікації, історичних подій та особистих асоціацій, що, взяті разом, доз­воляють кожному швейцарцю успішніше спілкуватися якраз зі швейцар­цем, аніж з людиною, яка говорить тією ж самою мовою, але належить до іншого народу. «Я виявив, що моя німецька мова була ближчою до французької мови мого приятеля [швейцарця-француза], аніж до німець­кої мови {Ebenfallsdeutsch) іноземця», – пище редактор відомої швейцар­ської німецькомовної газети у своїх спогадах. «Швейцарець-француз і я використовували різні слова для тих самих понять, отож ми розуміли один одного. А з чоловіком з Відня ми використовували однакові слова для різних понять, а тому, зрештою, один одного не розуміли».

Стисло кажучи, тут пропонується функціональне визначення на­ціональності. Членство в народі, по суті, складається з широкої комплі­ментарності соціальної комунікації. Вона дозволяє членам однієї вели­кої групи спілкуватися успішніше та щодо ширшого спектра тем якраз між собою, а не з чужинцями. Цей загальний результат можна отримати з допомогою різноманітних функціонально еквівалентних облаштунків (arrangements).

Ця функція національності відрізняється від старих спроб визна­чити національність у поняттях якогось окремого складника: це трохи схоже на те, як сучасна технологічна тенденція оцінювання матеріалів за їхньою корисною дією, продуктивністю, відрізняється від старої прак­тики оцінювання матеріалів за їхнім [хімічним] складом. В обох випад­ках «характеристику за складниками» замінено «тестом на продук­тивність», що ґрунтується на докладнішому аналізі виконуваних функцій.

Народи тримаються разом «із середини» цією комунікативною ефективністю, компліментарністю комунікативних засобів, що їх їхні члени мають у своєму розпорядженні. Така «етнічна компліментарність»

КарлДойч

не є тільки суб’єктивною. У будь-яку мить вона існує як об’єктивний факт, який можна виміряти тестами на продуктивність. Як і знання мови яко­юсь людиною, вона є достатньо незалежною від забаганок індивідів. Лише повільно її можна освоїти або забути. Вона є характеристикою кожного індивіда, але діяти вона може лише у контексті групи.

Етнічну компліментарність – компліментарність, що [з індивідів] утворює народ, можна легко розрізняти за обсягом її дії – від вузької професійної компліментарності, що існує серед членів однієї професії, скажімо, лікарів чи математиків, до компліментарності у ширших гру­пах зайнятості, таких як фермери чи інтелектуали. Ефективна комуніка­ція поміж інженерами, артистами або філателістами обмежена до доволі вузького сегмента загального обсягу їхньої діяльності. У більшості інших випадків – у своїх спогадах дитинства, у залицянні, у шлюбі, у стандар­тах краси, у звичках харчування, в іграх та розвагах – вони набагато ближчі до взаємного спілкування і взаєморозуміння зі своїми співвітчиз­никами, ніж із своїми колегами-спеціалістами з інших країн.

Факти соціального класу можуть змінити цю картину. Але якщо вони змінюють її і хоч би де вони її змінювали, це відбувається не тому, що щось негаразд із теорією, а тому, що вони є фактами – вони змінюють цю картину в міру змін у фактичному стані речей. Там, де робітники в промисловості відрізані від решти спільноти, від кращого житла «на правому боці» залізничних колій, від безтурботного товариства та спілку­вання, від освіти та кар’єри, від комфорту та прибутку, від безпеки та престижу, – там вислів Дізраелі про «дві нації... бідну й багату» може відповідати реальному стану справ. За таких умов у людей може бути більше схожого досвіду та більше взаєморозуміння зі своїми колегами-робітниками в інших країнах, ніж зі «своїми» багатими співвітчизника­ми, які знають цих робітників тільки як прислугу у передпокоях.

Таким чином, у певний час та в певних місцях класові бар’єри мо­жуть розхитувати культурні, мовні та традиційні зв’язки. Наймані праців­ники можуть шукати собі кращу долю в конкурентному суспільстві, праг­нучи міжнародної класової солідарності (alignments), або ж можуть спро­бувати поліпшити своє становище в національних межах, намагаючись не допускати до країни дешевшу робочу силу з інших країн і тим забезпе­чити для себе деяку частку національного багатства своїх працедавців.

Якщо ж, з другого боку, робітники мають ширші зв’язки з рештою спільноти і більше можливостей, не лише на словах, а й на ділі; якщо вони бачать не лише заводи та нетрі, в яких живуть, а й школи, парки, лікарні й краще житло; якщо вони мають політичний та економічний «пакет акцій у країні» і мають безпеку та престиж, то насправді їхній

Народи, нації та комунікація

зв’язок зі своїм власним народом, звичаями й стандартами життя буде міцний. Тоді має місце більше спільного досвіду, більший потік соціаль­ної комунікації поміж класами, більше спілкування та неформальних соціальних асоціацій, більше вертикальної мобільності та міжкласових шлюбів, і внаслідок цього стає можливою ефективніша комплімен­тарність соціальної комунікації саме в межах народу, а не поза його ме­жами. Соціальні реформи, як знав це ще Бісмарк, можуть міцніше об’єд­нати народ; високі зарплати, як помітив Ленін, можуть асимілювати світогляд робітників зі світоглядом їхніх співвітчизників із середнього класу; а періоди демократії та суспільного поступу, як передбачав Отто Бауер, можуть зберігати різні народи внутрішньо більш об’єднаними, але такими, що різко відрізняються один від одного.

Критичні факти соціальної комунікації можуть бути досліджені, перевірені та до деякої міри виміряні ще перед тим, як потрібно буде приймати те чи те політичне рішення. «Для сліпого всі речі є несподіва­ними». Але для високого мистецтва державного керівництва було б мож­ливим систематично робити те, що деякі люди, як і сам Дізраелі, робили прямо і швидко: оцінювати багато специфічних комунікаційних каналів у межах народу і поміж різними його класами, так, щоб можна було ви­значити, яким чином група реагуватиме на деяке напруження. Чи ство­рять у довгостроковому періоді індуси та мусульмани Індії одну націю, чи дві, і які є шанси на об’єднання Пакистану та Індії? Чи французькі робітники змінять свою політичну орієнтацію у політиці вліво, чи впра­во? Уважно досліджуючи елементи, з яких складається прийняття цих соціальних рішень, можна принаймні вгадати їхні наслідки точніше ще до того, як події зроблять запізнілою будь-яку [свідому] політику.

Якщо навіть розглядати тільки один народ, то обсяг та ефективність соціальної комунікації в його межах може сказати нам, наскільки успіш­но його було інтегровано і як далеко він є на шляху становлення нації. «Ця універсальна циркуляція розуміння (intelligence), – зазначив Артур Янґ напередодні Французької революції, – яка в Англії передає найменші вібрації почуття або тривоги, з електричною чутливістю, з одного кінця королівства до другого, і яка об’єднує вузлами зв’язків людей з близьки­ми інтересами та ситуаціями, у Франції не існує».

Поняття компліментарності можна розширити, щоб включити реальну або ймовірну комунікативну ефективність індивідів щодо ряду різних соціальних улаштувань. У цьому сенсі доповнювальність буде нижчою, якщо вона допускає ефективну комунікацію між індивідами лише у дуже небагатьох взаєминах – наприклад, лише у контексті свого рідного селища чи звичної економічної установи. Берк та Дізраелі при-

КарлДойч

пускали саме такий обмежений тип компліментарності, коли передріка­ли, що французи або англійці перестануть бути народом, якщо втратять свої традиційні аристократичні суспільні установи, бо в такому разі їм доведеться зробити «багато важких кроків», перш ніж вони зможуть знову здобути свою «справжню політичну особистість».

Компліментарність є більшою, якщо дозволяє індивідам успішно спілкуватися незалежно від того, як часто вони міняють місце прожи­вання або професію. У цьому сенсі компліментарність може бути тією невловною здатністю індивідів, яка, за словами доктора Германа Фіне-pa, «робить суспільство цілісним» або яка, говорячи нашими поняття­ми, робить його спільнотою, можливо, навіть незважаючи на значні ва­ріації зовнішніх обставин. Про це свідчить досвід американської нації. Люди могли міняти теократію Масачусетс Бей на свободу Род-Айленда або вже облаштовані інституції прибережних регіонів на нові умови фронтьєрів, зберігаючи при цьому свою здатність до кооперації та утво­рення нації. «Добре регульована нація, – писав Бенджамін Франклін, -як той поліп: відріжте кінцівку, і її скоро буде замінено, розріжте його навпіл, і кожна частина швидко наростить собі ту, якої бракує. Тож, якщо є достатньо простору та засобів до існування... можна з одної нації зро­бити десять, однаково численних та могутніх; або, радше, збільшити націю, зробивши її вдесятеро дужчою».

Народи відокремлені один від одного комунікативними бар’єра­ми, «значними розривами» в ефективності комунікації. Такі розриви є відносними. У географії вододіли між басейнами річок є ефективними не за абсолютною висотою чи крутизною, а за різницею між протилеж­ними схилами. Так само бар’єри комунікації є більш або менш ефектив­ними не лише відповідно до того, наскільки вони ускладнюють спілку­вання, але й відповідно до відносної легкості та привабливості альтер­нативних каналів комунікації, доступних для індивіда.

Які є наслідки цих культурних каналів та бар’єрів у сучасному суспільстві, розділеному своїми економічними установами та розподі­лом праці на центри-метрополії та менш розвинені зони і на різні суспільні верстви та класи?

Націоналізм і місце народів