Зигзагоподібна модель семантичної зміни

Саме тут, де оповідь Цернатто уривається, ми можемо зупинитися, щоб пильніше придивитися до неї. Певною мірою, історія слова «нація» дозволяє нам передбачити більшість з того, що викладено у нашій книзі. Послідовні зміни значення об’єднуються в модель, яку, задля формаль­ності, назвемо «зигзагоподібною моделлю семантичної зміни». На кожній стадії розвитку значення слова, що приходить уже з певним семантич­ним вантажем, еволюціонує залежно від його використання в кожній конкретній ситуації. У новій ситуації уже наявне звичне поняття засто­совують тільки до тих аспектів, яким воно відповідає. Однак особли­вості нової ситуації, відсутні у ситуації, що породила це звичне поняття, тепер поєднують з ним – внаслідок цього з’являється подвійне значення. Значення початкового поняття поступово затушковується, і нове зна­чення стає узвичаєним. Коли слово знову застосовують у новій ситуації, його вже використовують у його новому значенні і т. д. і т. п. (Ця модель зображена на мал. 1).

Малюнок 1. Зигзагоподібна модель семантичної зміни

Процес семантичного перетворення постійно змінює напрям під впливом структурних (ситуативних) передумов (constraints), що форму­ють нові поняття (значення слів); тим часом самі ці структурні переду­мови осмислюють, інтерпретують і визначають у термінах цих нових понять (визначення ситуації змінюється, оскільки змінюються поняття);

ТИПИ НАЦІОНАЛІЗМУ

з допомогою цих нових понять скеровують також дію. Соціальна дієвість і психологічні наслідки цієї орієнтації видозмінюються відповідно до сфери застосування поняття та залежать від міри його важливості в за­гальному бутті особи-діяча. Студентові середньовічного університету знання того, що його визначають як члена тієї чи тієї нації, могло дати уявлення про житло, в якому він має жити, про людей, з якими він буде якнайбільше спілкуватися, про особливості тих поглядів, яких він, імо­вірно, триматиметься протягом п’яти років, до закінчення навчання. Од­нак його «національна» ідентичність скоріше всього не мала значного впливу на його уявлення про самого себе чи свою поведінку; поза вузь­кими межами університету це поняття втрачало будь-яке застосування. Вплив такої тимчасової «національної» ідентичності на учасника цер­ковного собору міг бути глибшим. Належність до нації визначала його як особу дуже високого становища, вплив такого визначення на його самосприйняття міг дати тривалий наслідок; залишкова пам’ять про на­ціональність могла впливати на поведінку такої особи і поза межами згаданих об’єднувальних (conciliar) дискусій – тобто навіть тоді, коли її нація перестала існувати.

Від «черні» до «нації»

Використання ідеї нації та його дієвість набагато збільшились, коли значення цього слова знову змінилося. У певний момент історії – точні­ше, на початку XVII століття в Англії – слово «нація» в його об’єдну-вальному значенні «еліти» почали застосовувати до всього населення країни, воно стало синонімом до слова «народ». Це семантичне пере­творення вказувало на появу першої в світі нації-у тому сенсі, як це слово розуміють тепер – і стало початком епохи націоналізму. Важливість цієї концептуальної революції можна пояснити тим, що слово «народ» до його націоналізації позначало населення регіону, особливо нижчі класи; переважно його застосовували у сенсі «чернь» чи «плебс». Ототожнення двох понять [«нації» і «народу»] означало піднесення населення до стану (спочатку суто політичної) еліти. Як синонім «нації»-еліти, слово «на­род» втратило свій принизливий смисловий відтінок і тепер, позначаю­чи виключно позитивну сутність, набуло значення носія суверенітету, основи політичної солідарності, об’єкта найвищої відданості. Ця дуже важлива зміна у ставленні (attitude), пізніше ще більше посилена, мала привести до такого перевизначення ситуації, коли членів всіх суспільних верств стали ідентифікувати як належних до однієї групи – групи, від

ЛіЯ ҐРШФЕЛД

якої раніше прагнули відмежуватися ті, що займали краще становище. До чого ця зміна привела спочатку у місці її виникнення, а потім почер­гово в інших країнах – у міру того, як національна ідентичність витісня­ла інші типи ідентичності, – є в кожному разі тим важливим питанням, яке потрібно розглянути та яке і буде в центрі нашого обговорення в кількох розділах цієї книги.

Отже, національна ідентичність в її суто сучасному розумінні є іден­тичністю, яка полягає в належності до «народу», найважливішою озна­кою якого є те, що його визначають як «націю». Кожен, хто належить до «народу», за такої інтерпретації, поділяє його вищі, елітарні якості: це означає, зрештою, що стратифіковану національну популяцію розумі­ють як однорідну в своїй основі (essentially homogeneous), а розмежуван­ня на стани і класи вважають за щось поверхове. Цей принцип лежить в основі всіх націоналізмів і виправдовує сприймання їх як різних виявів того ж самого загального феномена. Та поза тим у різних націоналізмів дуже мало спільного. Національні популяції, які іменують різними сло­вами – «народи», «нації» і «національності», – визначають багатьма спо­собами, мінливими є також критерії належності до них. Різноманітність, як наслідок цього, є джерелом концептуально невловної, протеївської природи націоналізму та причиною розчарування дослідників, що мар­но намагаються визначити його з допомогою того чи того «об’єктивно­го» чинника: кожен із цих чинників починають пов’язувати з даною про­блемою лише тоді, коли виявляється, що національний принцип у дано­му його застосуванні враховує його. Тут пропонується визначення на­ціоналізму, яке розглядає його як «явище, що виникло раптово», тобто як феномен, природа якого – так само як і можливості його розвитку та розвитку його складових елементів – визначається не характером цих елементів, а принципом організації, з допомогою якого поєднують ці елементи в одне ціле і надають їм певного значення.

Існують важливі винятки для кожного поєднання ознак (relation­ship), з допомогою якого пояснюють націоналізм – як то спільної тери­торії, спільної мови, державності чи спільних традицій, історії або по­ходження. Жодне із поєднань, як виявляється, не є обов’язковим. Але з визначення, запропонованого вище, випливає не тільки те, що слід очі­кувати на такі винятки, а й те, що націоналізм взагалі не слід пов’язува­ти з будь-яким із названих чинників – хоча, як правило, його пов’язують хоча б із деякими з них. Іншими словами, націоналізм, з необхідністю, не є формою партикуляризму. Це політична ідеологія (або група політич­них ідеологій, що ґрунтуються на одному і тому ж засадничому прин­ципі), і її як таку не можна ототожнювати з будь-якою окремою спільно-

ТИПИ НАЦІОНАЛІЗМУ

тою. Нація, що збігається з людством – це аж ніяк не термінологічна суперечність. Сполучені Штати Світу, які, можливо, існуватимуть у май­бутньому – з суверенітетом, джерелом якого є людство, з різними група­ми, які вважаються рівними, – були б нацією цілковито у тому ж зна­ченні слова, як воно прийняте у націоналізмі. Сполучені Штати Амери­ки наближаються до такого стану.