Зигзагоподібна модель семантичної зміни



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Зигзагоподібна модель семантичної зміни



Саме тут, де оповідь Цернатто уривається, ми можемо зупинитися, щоб пильніше придивитися до неї. Певною мірою, історія слова «нація» дозволяє нам передбачити більшість з того, що викладено у нашій книзі. Послідовні зміни значення об’єднуються в модель, яку, задля формаль­ності, назвемо «зигзагоподібною моделлю семантичної зміни». На кожній стадії розвитку значення слова, що приходить уже з певним семантич­ним вантажем, еволюціонує залежно від його використання в кожній конкретній ситуації. У новій ситуації уже наявне звичне поняття засто­совують тільки до тих аспектів, яким воно відповідає. Однак особли­вості нової ситуації, відсутні у ситуації, що породила це звичне поняття, тепер поєднують з ним – внаслідок цього з’являється подвійне значення. Значення початкового поняття поступово затушковується, і нове зна­чення стає узвичаєним. Коли слово знову застосовують у новій ситуації, його вже використовують у його новому значенні і т. д. і т. п. (Ця модель зображена на мал. 1).

Малюнок 1. Зигзагоподібна модель семантичної зміни

Процес семантичного перетворення постійно змінює напрям під впливом структурних (ситуативних) передумов (constraints), що форму­ють нові поняття (значення слів); тим часом самі ці структурні переду­мови осмислюють, інтерпретують і визначають у термінах цих нових понять (визначення ситуації змінюється, оскільки змінюються поняття);


ТИПИ НАЦІОНАЛІЗМУ

з допомогою цих нових понять скеровують також дію. Соціальна дієвість і психологічні наслідки цієї орієнтації видозмінюються відповідно до сфери застосування поняття та залежать від міри його важливості в за­гальному бутті особи-діяча. Студентові середньовічного університету знання того, що його визначають як члена тієї чи тієї нації, могло дати уявлення про житло, в якому він має жити, про людей, з якими він буде якнайбільше спілкуватися, про особливості тих поглядів, яких він, імо­вірно, триматиметься протягом п’яти років, до закінчення навчання. Од­нак його «національна» ідентичність скоріше всього не мала значного впливу на його уявлення про самого себе чи свою поведінку; поза вузь­кими межами університету це поняття втрачало будь-яке застосування. Вплив такої тимчасової «національної» ідентичності на учасника цер­ковного собору міг бути глибшим. Належність до нації визначала його як особу дуже високого становища, вплив такого визначення на його самосприйняття міг дати тривалий наслідок; залишкова пам’ять про на­ціональність могла впливати на поведінку такої особи і поза межами згаданих об’єднувальних (conciliar) дискусій – тобто навіть тоді, коли її нація перестала існувати.

Від «черні» до «нації»

Використання ідеї нації та його дієвість набагато збільшились, коли значення цього слова знову змінилося. У певний момент історії – точні­ше, на початку XVII століття в Англії – слово «нація» в його об’єдну-вальному значенні «еліти» почали застосовувати до всього населення країни, воно стало синонімом до слова «народ». Це семантичне пере­творення вказувало на появу першої в світі нації-у тому сенсі, як це слово розуміють тепер – і стало початком епохи націоналізму. Важливість цієї концептуальної революції можна пояснити тим, що слово «народ» до його націоналізації позначало населення регіону, особливо нижчі класи; переважно його застосовували у сенсі «чернь» чи «плебс». Ототожнення двох понять [«нації» і «народу»] означало піднесення населення до стану (спочатку суто політичної) еліти. Як синонім «нації»-еліти, слово «на­род» втратило свій принизливий смисловий відтінок і тепер, позначаю­чи виключно позитивну сутність, набуло значення носія суверенітету, основи політичної солідарності, об’єкта найвищої відданості. Ця дуже важлива зміна у ставленні (attitude), пізніше ще більше посилена, мала привести до такого перевизначення ситуації, коли членів всіх суспільних верств стали ідентифікувати як належних до однієї групи – групи, від


ЛіЯ ҐРШФЕЛД

якої раніше прагнули відмежуватися ті, що займали краще становище. До чого ця зміна привела спочатку у місці її виникнення, а потім почер­гово в інших країнах – у міру того, як національна ідентичність витісня­ла інші типи ідентичності, – є в кожному разі тим важливим питанням, яке потрібно розглянути та яке і буде в центрі нашого обговорення в кількох розділах цієї книги.

Отже, національна ідентичність в її суто сучасному розумінні є іден­тичністю, яка полягає в належності до «народу», найважливішою озна­кою якого є те, що його визначають як «націю». Кожен, хто належить до «народу», за такої інтерпретації, поділяє його вищі, елітарні якості: це означає, зрештою, що стратифіковану національну популяцію розумі­ють як однорідну в своїй основі (essentially homogeneous), а розмежуван­ня на стани і класи вважають за щось поверхове. Цей принцип лежить в основі всіх націоналізмів і виправдовує сприймання їх як різних виявів того ж самого загального феномена. Та поза тим у різних націоналізмів дуже мало спільного. Національні популяції, які іменують різними сло­вами – «народи», «нації» і «національності», – визначають багатьма спо­собами, мінливими є також критерії належності до них. Різноманітність, як наслідок цього, є джерелом концептуально невловної, протеївської природи націоналізму та причиною розчарування дослідників, що мар­но намагаються визначити його з допомогою того чи того «об’єктивно­го» чинника: кожен із цих чинників починають пов’язувати з даною про­блемою лише тоді, коли виявляється, що національний принцип у дано­му його застосуванні враховує його. Тут пропонується визначення на­ціоналізму, яке розглядає його як «явище, що виникло раптово», тобто як феномен, природа якого – так само як і можливості його розвитку та розвитку його складових елементів – визначається не характером цих елементів, а принципом організації, з допомогою якого поєднують ці елементи в одне ціле і надають їм певного значення.

Існують важливі винятки для кожного поєднання ознак (relation­ship), з допомогою якого пояснюють націоналізм – як то спільної тери­торії, спільної мови, державності чи спільних традицій, історії або по­ходження. Жодне із поєднань, як виявляється, не є обов’язковим. Але з визначення, запропонованого вище, випливає не тільки те, що слід очі­кувати на такі винятки, а й те, що націоналізм взагалі не слід пов’язува­ти з будь-яким із названих чинників – хоча, як правило, його пов’язують хоча б із деякими з них. Іншими словами, націоналізм, з необхідністю, не є формою партикуляризму. Це політична ідеологія (або група політич­них ідеологій, що ґрунтуються на одному і тому ж засадничому прин­ципі), і її як таку не можна ототожнювати з будь-якою окремою спільно-


ТИПИ НАЦІОНАЛІЗМУ

тою. Нація, що збігається з людством – це аж ніяк не термінологічна суперечність. Сполучені Штати Світу, які, можливо, існуватимуть у май­бутньому – з суверенітетом, джерелом якого є людство, з різними група­ми, які вважаються рівними, – були б нацією цілковито у тому ж зна­ченні слова, як воно прийняте у націоналізмі. Сполучені Штати Амери­ки наближаються до такого стану.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 98; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.165.57.161 (0.007 с.)