Константин симонс-симонолевич

ПОНЯТТЯ НАЦП: СПРОБА ТЕОРЕТИЧНОГО ПРОЯСНЕННЯ

П

арадоксально, що у сфері досліджень націоналізму, яка бурхливо розвивається, мало уваги приділяється центральному поняттю нації. Хоча багато сучасних політичних рухів, що загально ви­знаються «націоналістичними», представляють нації, які насправді не існують або були примусово «створені» новими «національними держа­вами», важливість націоналізму в теорії та політичній реальності не ви­правдовує цього нехтування.

Найпоширеніше пояснення небажання багатьох дослідників вико­ристовувати поняття національності полягає в наявних термінологічних неясностях і нібито неможливості сформулювати загальноприйнятне визначення нації та її похідних. Незаперечним є те, що така ситуація мала місце протягом деякого часу; проте, радше, ніж приймати status quo за неминучість, слід зробити спробу деякого теоретичного прояснення.

Одним з аргументів, що висувають проти порушення цього стану невизначеності, є його тривала та вже усталена традиція. «Націоналі­стичні автори, – відзначає Данкворт А. Растоу, – небагато зробили для того, щоб прояснити, що слід вважати нацією»¹. Це спостереження підтримало багато фахівців. «Хоч би яке визначення нації ми приймали, – читаємо у відомому звіті 1939 року, – завжди будуть існувати погра-ничні, маргінальні випадки... і безмежний простір для особистих відмінностей у поглядах»². Через кілька років редактор цієї впливової праці Едвард Г. Kapp напише навіть категоричніше: «Націю неможливо точно виявити та визначити»³. «У працях дослідників, що займаються проблемами нації», – зауважує Гарольд Р. Айзакс, такі слова як «пле­м’я», «клан», «нація», «національність», «раса», «етнічна група» та «етніч­ність», «досі залишаються неясними»⁴. «Критерії розрізнення поміж етніч­ними спільнотами та націями, – заявляє Ентоні Д. Сміт, – часто дуже рухливі та неоднозначні»⁵. Те, що деякі дослідники націоналізму, напри­клад, Флоріан Знанецький та Фредерік Герц, – взагалі уникали терміна

ПОНЯТТЯ НАЦІЇ: СПРОБА ТЕОРЕТИЧНОГО ПРОЯСНЕННЯ

«нація», застосовуючи замість нього такі вислови як «національність» або «національна свідомість», навряд чи вирішує проблему.

Хоча тверджень щодо труднощів на шляху знаходження задовіль­ного визначення поняття «нація» дуже багато, і хоча загальнопошире-ним є невдоволення багатозначністю та неточністю вже запропонова­них визначень, деякі з них, які ми зустрічаємо у словниках та моногра­фіях, попри всю свою незавершеність, принаймні вказують нам напрямок пошуку. Данкворт А. Растоу у своєму дослідженні визначень нації спра­ведливо зауважує, що, хоча визначення, яке ґрунтується на переліку об’єктивних характеристик національності (географія, історія, різно­манітні культурні аспекти) було приречене на неоднозначність, так звані суб’єктивні формулювання являли собою геніальну спробу віднайти за­довільне визначення. Декілька прикладів можуть бути корисними.

«Нація, – зазначає історик Сетон-Вотсон, – є спільнотою людей, члени якої пов’язані між собою почуттям солідарності, загальною куль­турою та національною свідомістю»⁶. Так само соціолог Роберт М. Мак-Айвер говорить про націю чи національність як про «тип спільноти, ви­твореної історичними умовами та підтриманої загальними психологіч­ними чинниками такої сили, що ті, хто підтримує дію цих чинників, хо­чуть мати спільний уряд, до того ж винятково свій власний»⁷. «Нація, -пише політолог Руперт Емерсон, – є спільнотою людей, які поділяють почуття спільної належності у подвійному сенсі: вони поділяють важ­ливі елементи спільної історії та усвідомлюють своє спільне призначен­ня у майбутньому»⁸.

Джерела всіх цих суб’єктивних визначень можна знайти у класич­них твердженнях Ернеста Ренана та Джона Стюарта Мілля, і, хоча жод­не з них не є ідеальним, вони включають так чи так основні три елемен­ти, що визначають окрему (автентичну, справжню) націю: а) загальна культура; б) сильне почуття єдності та солідарності та в) чітке усвідом­лення національної ідентичності, закорінене в історії. Оскільки такі ви­значення ніяким чином не можна назвати рідкістю, то важко пояснити усталеність поглядів про те, що поняття нації покрите завісою неодно­значності та плутанини.

Очевидно, на додаток до того, що дуже небагато обговорень про­блеми нації виходять поза межі окреслення найзагальнішої теорії, наявна також, як пише Вокер Коннор, проблема неадекватного розрізнення між нацією та іншими людськими спільнотами. Тут, очевидно, мають на увазі три такі спільноти: держава, раса та етнічна група⁹.

Прояснення різниці між термінами «нація» та «держава» було зроб­лено чудово і цілком самостійно Вокером Коннором¹⁰. Неясність у тер-

Константин Симонс-Симонолевич

мінах уже мала б зникнути на сьогодні, але вона натомість продовжує існу­вати і навіть посилилась завдяки сучасній тенденції розглядати чимало новоутворених країн Третього світу як «національні держави». Деякі істо­ричні дослідження також підтримують ці непорозуміння, що видно на таких двох свіжих прикладах. У своєму цінному дослідженні «Нації до націоналізму» (1983) Джон А. Армстронґ розглядає націю як відгалу­ження, нерозривно пов’язане з феноменом етнічності. У першому розділі, який називається «Наближення до питання виникнення націй», він до­сліджує етнічні відносини протягом великих історичних періодів. На думку Армстронга, розвиток етнічності породжує «появу типологій у станов­ленні націй». Розглянуті у праці питання, – вплив релігії на західні та східні суспільства, місто та держава, релігія та етнічність, – все це є до­сить інформативним, але не вирішує проблеми. Іншим прикладом книж­ки, яка обіцяє більше, ніж досягає, є книжка Г’ю Сетона-Вотсона «Нації та держави» (1977). Вона має підзаголовок «Дослідження витоків націй», але натомість присвячена огляду політики у деяких регіонах Європи. Обидві книжки, незважаючи на те, що їх автори обізнані з проблемами націоналізму та етнічності, не засвідчують ознайомленості з сучасними спробами прояснити ці питання.

Тенденція підміняти або ж плутати нації з етнічними групами та­кож має давнє коріння, але її було значно підсилено кількома сучасними новими явищами: найважливішим з них є всесвітнє поширення націона­лізму та його стимулюючий вплив на етнічні групи – зокрема на деякі етнічні меншини Європи, що перед тим довго «спали»". Іншим новим явищем у цій сфері, тісно пов’язаним з попереднім, була поява у науко­вому дискурсі нового поняття етнічності – етнічності «американського стилю», що породило плутанину між етнічними категоріями та етнічни­ми групами і завдало теорії багато шкоди¹².

Історично термін «етнічна група» використовувався для опису куль­турних меншин, що займають певну територію або ж знаходяться у діа­спорі. Як правило, до етнічних груп відносили спільноти, що живуть відок­ремлено, як і багато релігійних сект. Вони, як правило, не були складови­ми частинами більших суспільств, що їх оточували. У багатьох випадках вони були суворо або переважно ендогамними. Насправді, первісне зна­чення терміна «етнічний» включало поняття не лише культурної, а й расо­вої окремішності. Досі деяка плутанина має місце стосовно цього понят­тя¹³, хоча вже 1937 року «Енциклопедія суспільних наук»¹⁴ авторитетно заявила, що етнічність втратила своє додаткове біологічне значення.

Проблема з новим поняттям етнічності полягає в тому, що його було розширено настільки, щоб воно включало у себе всі культурно

ПОНЯТТЯ НАЦІЇ: СПРОБА ТЕОРЕТИЧНОГО ПРОЯСНЕННЯ

відмінні елементи, наявні у сучасному суспільстві, – незалежно від власне їхньої тієї чи тієї орієнтації на це суспільство та стосунків з ним. Тому різноманітні національні або расові меншини у Сполучених Штатах стали називати етнічними групами, попри те, що вони в антропологічному сенсі мало схожі на такі групи – вони утворюють радше етнічні категорії, а не етнічні групи¹⁵.

Утворені іммігрантами організації та ті етнічні громади, що гурту­ються навколо них, приваблюють до себе порівняно невелику кількість іммігрантів, а їхня політична діяльність, якою керують часто ще менші організації¹⁶, істотно відрізняється за силою та за цілями від політичної активності тих справжніх етнічних груп, які борються за політичне визнання. Джеймс Мак-Кей та Френк Льюїнз відрізняли їхню «політику груп інтересів» від цілей етнічних груп, що прагнуть політичного само­визначення¹⁷. Якщо цю іммігрантську «етнічність» розмістити на шкалі етнічної свідомості, як запропоновано Полом Р. Брасом, то вона ви­явиться десь посередині між груповою свідомістю та її відсутністю. Це можна описати як усвідомлення етнічного походження та соціального статусу групи, але без будь-якої свідомої ідентифікації з нею; насправді ж, це свобода не ідентифікуватися з нею загалом¹⁸.

Поява дезорієнтуючого поняття етнічності, у відповідності з яким групи іммігрантів не відрізняли від справжніх етнічних груп, поклала край деяким спробам розвинути систематичну «теорію етнічних груп» -про це свідчить, наприклад, теорія, запропонована Е. К. Френсісом¹⁹, що стала доволі невиразним набором загальників. Це, у свою чергу, при­вело до розмиття різниці між етнічними групами та націями. Це давнє розрізнення, історичне та політичне за своєю суттю, і досі наявне у більшості визначень нації, які ми знаходимо у словниках та працях істо­риків та суспільствознавців. У цих текстах наголошують на двох основ­них характерних ознаках: по-перше, безперервності історичних традицій націй і, по-друге, їхньому політичному статусі. Визначення, запропоно­ване у «Словнику соціології» Г. П. Ферчайлда: «Нація – це націо­нальність, яка досягла високого ступеня уніфікації, представлена влас­ною політичною структурою та має встановлену територію»²⁰, та визна­чення Ґерта й Міллза: «Нація – це сукупність людей, що за культурними традиціями та спільною історією спроможна утворити державу або при­наймні заявляє свої претензії на автономну організацію із деякими шан­сами на успіх»²¹ – є добрими прикладами історико-політичного підходу.

Питання, як нації розвиваються з етнічних груп або як етнічні гру­пи стають націями, не одержало широкого обговорення. Бенджамін Акзін визначав, що етнічна група стає нацією, коли долає суто місцевий вимір

Константин Симонс-Симонолевич

і стає значущою в політичній сфері. Навіть невелику виокремлену групу можна, в принципі, вважати нацією, але ми, як правило, застосовуємо цей термін щодо більшого утворення, об’єднаного організаційно та внаслідок досягнення культурної однорідності (similarity)²². На думку Акзіна, деякі автори, які запевняють, що визначити націю в етнічному сенсі неможливо, помиляються і демонструють бажання заперечити не­бажане явище. Всі дослідники націоналізму зіштовхуються з таким нега­тивізмом. Проте критерій національності Акзіна має серйозні проблеми у застосуванні. Оскільки існує потреба чіткіше вказати на відмінність між націями та етнічними групами, то декілька останніх спроб розріз­нення між цими двома явищами було зроблено в іншому, радше у проти­лежному напрямку.

«Суворо кажучи, – заявляє соціолог Джордж де Вос, – національ­ність неможливо відмежувати від етнічності»²³. Соціолог Ентоні Д. Сміт близький до такого ж погляду, хоча й висловлює цю думку дещо обе­режніше: «Можна виявити важливі відмінності між етнічними та націо­нальними явищами як у типі (kind), так і в ступені (degree), але вони знач­ною мірою взаємно накладаються, і це знаходить своє відображення у недостатній ясності самих цих понять»²⁴.

Сміту не вдалося впоратися з цими відмінностями – навпаки, він фактично усунув найважливіші відмінності, приписуючи всім етнічним групам повністю розвинену групову свідомість та глибоке почуття історії. Хоча він і згадував про «великі відмінності в інтенсивності історичної свідомості та культурних ознаках поміж різними етнічними групами», але він сильно наголосив на тому, що навіть культурні виміри є вторин­ними у порівнянні з почуттям спільної історії та походження, яке є підста-вовим елементом групової ідентичності та індивідуальності. Він не по­годжується з поглядом Вокера Коннора, який вважав, що тільки нації властива самосвідомість, тим часом як етнічна група має бути визначена зовнішніми спостерігачами²⁵. На його думку, і етнічні групи, і нації по­требують культурних вимірів або «знаків» для збереження свого почут­тя ідентичності, джерелом якої є усвідомлення своєї власної історичної самобутності (unique history).

Не всі останні дослідження у цій галузі узгоджуються з поглядами Сміта та де Boca. «Національність, – пише лінгвіст Джошуа Фішмен, -являє собою більш розвинений ступінь та ширший обсяг як успішної організації, так і більш розвинутих переконань, ніж у випадку етнічних груп per se*»²⁶. «Ідеально, – стверджує антрополог Джон Дж. Гоніґман, -

* Самих по собі (латин.).

ПОНЯТТЯ НАЦІЇ: СПРОБА ТЕОРЕТИЧНОГО ПРОЯСНЕННЯ

поняття племені передбачає високий рівень солідарності, що ґрунтуєть­ся на великій силі спільних почуттів... тут є щось схоже на [поняття] нації. Лінію розрізнення... можна прокреслити, встановивши первинну природу племінних зв’язків»²⁷.

У більшості цих дискусій термін «етнічна група» застосовується в узагальненій та невизначеній формі. Тому втрачає свій практичний сенс і будь-яка спроба систематичного порівняння між етнічною групою як непроясненим концептом і нацією. Для цілей порівняння етнічні групи потрібно визначити адекватніше, а їхні основні еволюційні рівні потрібно описати та охарактеризувати детальніше. У цій статті протиставлено три постульовані найважливіші ознаки будь-якої справжньої нації (genuine nation) зі схожими особливостями будь-яких розвинених етнічних груп.

І етнічні групи, і нації мають, як правило, власну культуру, але в той час як культура етнічної групи у більшості випадків являє собою суто локальне явище²⁸, то культура навіть малої нації є передусім відга­луженням розвиненої світової культури. Те, що її складовою частиною є деякі місцеві звичаї та традиції, – це в ній тільки другорядна ознака.

Сильні почуття єдності та солідарності наявні, зазвичай, як у роз­виненій етнічній групі, так і в нації. Та навіть якщо вони не відрізняють­ся за рівнем своєї інтенсивності, вони все-таки значно відрізняються своєю здатністю виявлятися у відповідних діях. Нації, як політизовані утворен­ня, розв’язують свої проблеми з допомогою організаційних засобів. Вони не просто «реагують» на те, що трапляється з ними, але у змозі розроб­ляти та виконувати деякі програми (policies). Грамотність (literacy) умож­ливлює здійснення таких організаційних заходів, що поширюються на довколишній людський світ.

Незалежно від того, як дбайливо зберігають і культивують усні традиції, етнічна свідомість суттєво відрізняється від національної свідо­мості. Історичні джерела етнічної свідомості неминуче обмежені й не­точні внаслідок відсутності писемності. Національна свідомість, як пра­вило, включає в себе ранню етнічну свідомість, зокрема міфи та легенди – вони стають складовою частиною фольклору. Письмо перетворює усну спадщину на оригінальну історичну традицію. її культивують не лише старші покоління чи громадські діячі (leaders), а й національна історіо­графія, література і мистецтво²⁹.

Такі відмінності між нацією й етнічною групою є важливими на­стільки, що це дає можливість розрізняти два відмінних типи людських спільнот. Звичайно, це правда, що кожна нація у повному своєму роз­витку у культурному плані є продуктом однієї домінантної етнічної гру­пи³⁰; але це не означає ні того, що нація є просто великою етнічною гру-

Константин Симонс-Симонолевич

пою, ні того, що кожна велика етнічна група є нацією. Щоб стати на­цією, етнічна група мусить набути такого досвіду та пройти через бага­то таких змін, які змінюють її структуру й ментальність. Також в істо­ричному процесі всі нації всотують багато чужих генетичних елементів та нескінченний потік впливів з інших культур і суспільств.

Оскільки нації не можуть бути ототожнені з жодним іншим колек­тивним феноменом і оскільки основні характеристики справжньої нації можна визначити, то реальною є спроба задовільного пояснення цього явища. Модерна нація може бути визначена як територіально означена спільнота людей, що поділяють певний варіант модерної культури та яких пов ‘язує між: собою сильне почуття єдності й солідарності; спільнота, відзначена чіткою історично закоріненою свідомістю національної ідентич­ності, яка має або прагне мати власне політичне самоврядування. Будь-яка наукова оцінка обґрунтованості тих заяв, з допомогою яких певна спільнота висловлює свою претензію бути нацією, повинна ґрунтувати­ся на цьому визначенні.

Примітки

1. Rustow D. A. Nation//International Encyclopedia of the Social Sciences. – New York-London, 1968. – T. VIII. – С 7-14.

2. Nationalism. A Report by a Study Group of Members of the Royal Institute of International Affairs. – London, 1939. – С 249.

3. Carr E. H. Nationalism and After. – New York, 1945. – С 40.

4. Isaacs H. R. Idols of the Tribe. Group Identity and Political Change. – New York, 1975. – C. 27.

5. Smith A. D. The Ethnic Revival in the Modern World. – Cambridge, 1981. – С 85.

6. Seton-Watson H. Nations and States. An Enquiery Into the Origins of Nations and the Politics of Nationalism. – Boulder, 1977. – С 1.

7. Maclver R. M. Society. An Introductory Analysis. – New York, 1937. – С 298.

8. Emerson R. From Empire to Nation. – Camdridge, 1960. – С 95.

9. Connor W. A Nation is Nation, is a State, is an Ethnic Group, is a...//Ethnic and Racial Studies. – 1978. – T. 1. – № 4. – С 377-400.

 

10. Connor W. Ethnic Nationalism as a Political Force/AVorld Affairs. – 1970. -T. 133. – № 2; idem. The Politics of Ethnonationalism//Jouraal of International Affairs. -1973. – T. 27. – №1, між іншими.

11. На цьому наголошували: Isaacs H. R. Idols of the Tribe; Smith A. D. The Ethnic Revival.

12. Щодо неточностей, викликаних застосуванням цього поняття, див.: Con­nor W. «Ethnonationalism».

13. Остання різка критика цієї тенденції JI. Снайдером досить справедлива (див.: Snyder L. Nationalism and the Flawed Concept of Ethnicity//Canadian Review of Studies in Nationalism. – 1983. – T. 10. – №2.

ПОНЯТТЯ НАЦІЇ: СПРОБА ТЕОРЕТИЧНОГО ПРОЯСНЕННЯ

14. Див.: Ethnic Communities. – Т. V – С. 607.

15. Застосування ярлика «ethnics» до цих категорій є не лише абсурдним -всі ми етнічні в тому чи тому плані – але в теоретичному аспекті веде хибним шляхом. Термін «foreign ethnics» не покращить ситуацію, оскільки обшир культурної чи психологічної «foreignnes» (чужості) загалом або навіть у певних точках часу неможливо виміряти.

16. Із близько 10 млн. людей польського походження в США лише близько двох третин мільйона беруть активну участь в «етнічних» організаціях, а з них лише мікроскопічна кількість людей підтримує «білі етнічні рухи», що виявляються у деяких звітах надзвичайно великими. Наприклад, див.: Stein Н. F. and Hill R. F. The New Ethnicity and the White Ethnic in the United States//Canadi-an Review of Studies in Nationalism. – 1973. – T. 1. – №1. – C. 81-105. Серед чорношкірих американців числа, ймовірно, більші, але їх розподіл, згідно зі звітами про чорношкірих націоналістів, має бути подібним.

17. McKay J. and Lewins F. Ethnicity and the Ethnic Group: A Conceptual Analysis and Reformulation//Ethnic and Racial Studies. – 1978. – T. 1. – № 4. – С 413-417.

18. Brass P. R. Ethnicity and National Formation//Ethnicity. -1976. – № 3. – С 225-241.

19. Francis E. K. Interethnic Relations. An Essay in Sociological Theory. – New York, 1976.

20. FairchildH. P. (ред.). Dictionary of Sociology. -New York, 1944.

21. Gerth H. and Mills С W. Character and Social Structure. – New York, 1953. – C. 197.

22. Akzin B. State and Nation. – London, 1964.

23. De Vos G. Preface. – У кн.: De Vos G. and Romanucci-Ross L.. (ред.). Ethnic Identity: Cultural Community and Change. – Palo Alto, 1975.

24. Smith A. D. The Ethnic Revival.

25. Ibid.

26. Fishman J. Language and Nationalism: Two Integrative Essays: Preliminary Def­initions. – Rowley, MA, 1972.

27. Honigmann J. J. Tribe. – У кн.: Gould J. and Kolb W. L. (ред.). A Dictionary of Social Sciences. – Gloncoe, 1964. – С 729-730.

28. Це не стосується європейських етнічних меншин, чиї культури більшою або меншою мірою поділяють характеристики нації, до якої вони належать.

 

29. З цього приводу див.: Goody J. and Watt I. The Consequences of Literacy //Comparative Studies in Society and History. – 1963. – T. 5. – № 3. – С 304-345.

30. Деякі політичні спільноти не є продуктами однієї етнічної групи, але навіть там виявляється, що поступово розвивається центральна етнічна група. У США таку роль здійснює так звана WASP (White Anglo-Saxon Protestant – білі протестанти англосаксонського походження).

КАРЛ ДОЙЧ

НАРОДИ, НАЦП ТА КОМУНІКАЦІЯ

С

успільствознавці зібрали величезну кількість фактів про об’єднан­ня людей у народи, про національні культури та національні полі­тичні рухи. Ми знаємо, що ці проблеми важливі, і що навіть до­свідчені державні діячі часто хибно розуміли ці питання, і що нам по­трібно краще їх зрозуміти. Але що ми маємо на увазі під розумінням?

Зрозуміти означає знайти концептуальну модель процесів націо­налізму та національності. Ми шукаємо модель, яка б відповідала відо­мим фактам, сприяла б передбаченню подій та дозволила хоча б почас­ти контролювати їх. Більше того, ми хочемо, щоб вона спонукала до постановки нових питань та забезпечувала нас новими методами зна­ходження фактів – це, в свою чергу, може привести до виникнення нових ідей. Загалом, ми шукаємо набір понять, що відповідали б – наскільки це практично досяжно – таким умовам:

1. Кожний концепт повинен бути операціональним. Він повинен бути чітко визначеним у термінах можливих спостережень або вимірювань, на яких він ґрунтується та з допомогою яких його можна було б перевірити. У ньому ми повинні іти далі простого пояснення, яке, хоч і спирається на зна­йомі уявлення, але не може бути перевірене саме в такий [емпіричний] спосіб.

2. Кожний концепт повинен бути плідним. Він має бути націлений на якісь подальші спостереження чи експерименти.

3. Кожний концепт повинен бути «критичним». Він має уможлив­лювати достатньо конкретні твердження, щоб виключити можливість де­яких емпіричних даних чи результатів, з яких – якщо б вони були відкриті – було б цілком ясно, що концепт підлягає перегляду. Концепт не пови­нен бути настільки багатозначним та гнучким, щоб підійти під усі мож­ливі емпіричні результати.

Для опису процесів націоналізму та нації доводиться використо­вувати кілька концептів воднораз. Такий опис, у міру можливого, має відповідати наступним вимогам:

Народи, нації та комунікація

1. Він має застосовуватися до поведінки як індивідів, так і груп.

2. Він має застосовуватися як до раціональної, так і до так званої «ірраціональної» поведінки груп або індивідів.

3. Він мусить використовувати як дані, які можна одержувати встановленими зовнішніми способами, так і суб’єктивні дані, доступні тільки з інтроспекції, а також доступні непрямим чином – з літератури.

4. Опис повинен загалом використовувати можливості спеціалізо­ваних дисциплін і застосовувати їхні здобутки у межах відповідних діля­нок [знання].

5. Він повинен поєднувати різні спеціальні знання, щоб уможлив­лювати обмін (transfer) та перекомбінацію знань, здобутих різними га­лузями.

6. Тому він має допускати «групові атаки» щодо даних, обсяг яких є завеликим для одного дослідника.

Мабуть, пошуки відповідних понять приведуть нас до поняття ко­мунікації. Процеси комунікації є основою зв’язності (coherence) су­спільств, культур та навіть особистостей; і варто було б розглянути пи­тання, чи не допоможе нам поняття комунікації зрозуміти природу на­родів та націй.