Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
II. Нація і громадянське суспільство за концепцією ернеста ґелнераСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Головною причиною величезної популярності концепції Ґелнера є його теза, що нації – це витвір націоналізму, а не навпаки. Це узгоджується з дуже модним тепер «конструктивістським» напрямом, який проголошує, що нації не є чимось об’єктивним і необхідним; вони лише «конструкти», випадкові і штучні, свідомо створювані різного роду елітами. Не можна, отже, говорити про «пробудження» націй до свідомого життя: така позиція визначається як «доконструктивістська наїв- Чи МОЖЛИВИЙ ЛІБЕРАЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ? ність», котра припускає, що нації існували об’єктивно і тільки й чекали «пробудження». Противників «конструктивізму» називають звичайно «примордіа-лістами» або «есенціалістами». Проте впадає в очі, що це означення, яке справді полегшує полеміку, разом з тим грубо спотворює суть суперечки. Адже для того, щоб перемагати «конструктивізм», не треба проголошувати тези, що нації існують «одвічно» і мають якусь «незмінну суть»; досить визнати, що вони мають соціологічну реальність як тривалий продукт об’єктивних і самодіяльних історичних процесів. Відтак мені важко погодитися <...>, що сучасну (англомовну) наукову літературу на тему нації і націоналізму характеризує передовсім суперечка між натуралістичною та історичною позиціями. Насправді головна суперечка точиться між «конструктивістами» й «антиконструктивістами», серед цих останніх переважають зазвичай антинатуралісти, тобто вчені, які підкреслюють історичне походження націй. Щоб зрозуміти специфіку Ґелнерових поглядів, а також інтелектуальний клімат, у якому відбувається їх сприйняття, варто придивитися до конструктивізму в його послідовній і крайній формі. Скористаюся задля цієї мети статтею американського науковця Роджерса Брубей-кера «Нація як інституціоналізована форма, практична категорія і випадкова подія»4. Нації, доводить Брубейкер, аж ніяк не є «тривалими компонентами суспільної структури»; вони є чимось сконструйованим, випадковим і змінним, «підробними, ілюзорними» спільнотами, «ідеологічною димовою завісою». Саме запитання «чим є нація?» не безневинне, бо воно припускає, цілком помилково, «субстанціалістичну віру» в її існування. Чимось реальним є натомість націоналізм, який, проте, не належить до витворів або функцій нації. Якщо він виявився силою в період занепаду СРСР, то зовсім не тому, що там збереглися нації. Сталося так тому, що комуністичний режим створив для націоналізму готові форми, ділячи державу на національні республіки і записуючи національність до паспортів громадян. Я не хотів би стверджувати, що виразна Брубейкерова ворожість до самого поняття нації є чимось типовим для «конструктивістської» літератури. Типове тут дещо інше: глибокий скептицизм щодо могутніх національних тотожностей, а також страх перед ними. Вільна публіцистична форма моєї статті дозволяє мені, сподіваюся, сформулювати особистий погляд на цю справу. Скептицизм «конструктивістів» щодо виразно окреслених і безрефлексивно визнаваних національних тотожностей виникає головно через Анджей Валщький те, що вони описують це явище ззовні, не знаючи його з власного внутрішнього досвіду. Найвидатніші конструктивісти (а серед них і народжений у Чехословаччині Ґелнер) є переважно або мігрантами, які більше знають про зміни тотожності, ніж про тотожність успадковану, або американцями, тобто членами нації, яка складається з мігрантів і легко відмовляється від окресленої національно-культурної тотожності (доказом чого в США стало офіційне схвалення філософії «мульти-культуралізму»). Досвід таких людей є в чомусь багатшим, а в чомусь біднішим за досвід «наївних націоналістів» із відсталої частини Європи. Тому не дивно, що такі люди, бачачи, наприклад, поляка, твердо переконаного, що поділ на нації є чимось очевидним і природним, запитують себе, кому чого бракує: чи їм самим досвіду якогось істотного виміру людського буття, а чи тому полякові – критицизму, рефлексії і знання справи? По-людському зрозуміло (хоча й шкода), що в такій ситуації вони обирають відповідь однозначну, зручну для себе, не вдаючися до спроб емпатичного розуміння й розважливих міркувань. Страх перед національною тотожністю як чимось «даним», що визначає особу поза участю її волі, характеризує, своєю чергою, т. зв. постмодерністський спосіб думання, притаманний чималій частині інтелектуалів високорозвиненого західного світу. Він цінує передовсім автономію особистості й множинність вибору, отже, мусить боятися глибоко закоріненої тотожності, яка справді дає почуття певності, але не залишає місця для вільного самовизначення. Перевага віддається тотожності «конструйованій», «вигаданій», «випадковій» і «несталій», тотожності, яку можна свідомо формувати і змінювати, і яка, відтак, не піддається узгодженню з поняттям нації як неминучої «спільності долі». Та повернімося до Ґелнера. Він розуміє націоналізм як «політичний принцип, за яким політичні та національні одиниці мають збігатися»5, але водночас запевняє, що націоналізм є чинником первісним і творчим, що власне він творить нації, а не навпаки. Нації є чимось «випадковим», позаяк жодна конкретна нація не може покликатися на внутрішню, об’єктивну необхідність існування; натомість націоналізм у цивілізацій-ному вимірі є явищем об’єктивно необхідним і вповні легітимним. Джерелом націоналізму, підкреслює Ґелнер, не є ідеологічна аберація, але особливі структурні вимоги індустріального суспільства. Звитяжний марш націоналізму є виразом «неминучого процесу пристосування держави і культури»6. Отже, саме такі, не інакші нації є чимось «вигаданим» і випадковим, але націоналізм є чимось неминучим. Іншими словами, теорія Ґелнера розхитує переконання про об’єктивну й виняткову легітимність ЧИ МОЖЛИВИЙ ЛІБЕРАЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ? існування таких, а не інакших націй, наприклад, поляків, чехів або українців, але легітимізує націоналізм як процес творення держав із гомогенною, загальносуспільною культурою, яка усуває хаотичний культурний плюралізм доіндустрійних аграрних суспільств. Ґелнера обурює факт, що чеський учений Мирослав Грох сміє трактувати пізньофео-дальну чеську національність як об’єктивну суспільну реальність і підписуватися під інтерпретацією чеського націоналізму як результату «національного пробудження» чехів7. Із філософським спокоєм, без обурення пише він натомість про такі наслідки прагнення до національної гомогенізації культури, як, наприклад, етнічні чистки. Запитуємо: «Прагнення досягнути цього збігу між державою та культурою, який становить суть націоналізму, буває таким переможним, що у багатьох випадках доходить до репатріації і виселень, примусової асиміляції і навіть фізичної ліквідації. Ці прикрі дії аж ніяк не є породженням надзвичайної брутальності націоналістів (ні гірших, ні кращих за решту людей). Вони просто наслідок логіки ситуації»8. При засновку «об’єктивної потреби гомогенності»9 це не оптимістичний висновок. Ґелнерова концепція обґрунтовує культурну однорідність держав, істотно захитуючи можливість збереження багато-культурних держав на зразок Боснії; вона також робить сумнівною розумність ідеалу мультикультуралізму, такого модного в США та інших неєвропейських англомовних країнах. Дивна річ, що цього не зауважує величезна більшість американських ентузіастів Ґелнерового «конструктивізму»: вони вичитують у його книжках тільки те, що підтверджує їхні погляди, не звертаючи уваги на всю решту. Я мав колись нагоду запитати Ґелнера, що він про це думає. Посміхаючись, він відказав, що не відповідає за те, як сприймають його погляди. Проте чому ми маємо трактувати культурну гомогенність як об’єктивну потребу розвитку, свого роду історичну необхідність? Ґелнер відповідає на це запитання, характеризуючи різницю між традиційним аграрним суспільством і сучасним індустріальним суспільством. В аграрному суспільстві люди приписані до певних суспільних ролей і певних місцевих громад; поділене на відмінні з огляду на мову та культуру сегменти, це суспільство не відчуває потреби інтенсивної загальносуспільної комунікації. Натомість індустріальне суспільство вимагає мобільної популяції, писемно й культурно стандартизованої, внутрішньо замінної. Необхідними умовами цього є рівний доступ усієї популяції до уніфікованої вищої культури, передаваної через школи, і загальнонаціональна писана мова, яка дає змогу уточнювати висловлювання та розуміти їх поза конкретним ситуативним контекстом. Але кожна вища Анджей Валщький культура, що пронизує всю популяцію, потребує політичної підтримки й утвердження. На думку Ґелнера, саме тут треба бачити джерело націоналізму та його історичну легітимність: «Коли загальні суспільні умови схиляють до стандартних, гомогенних, центрально керованих вищих культур, що пронизують усю популяцію (а не тільки меншинні еліти), тоді виникає ситуація, в якій такі ясно окреслені, однорідні культури, освячені системою освіти, є єдиними колективами, з якими ми добровільно (і навіть стихійно) ототожнюємося»10. Розвиваючи цю концепцію, Ґелнер сформулював тезу, що утворення гомогенних національних суспільств у принципі збігається з процесом формування сучасного громадянського суспільства. Це разюче суперечить поглядові (особливо поширеному в Німеччині та Польщі), згідно з яким ідеал громадянського суспільства виключає будь-які форми націоналізму; проте Ґелнер з великою дозою свідомої впертості стверджує, що члени громадянського суспільства якоюсь мірою мають бути націоналістами11. Адже громадянська рівність вимагає рівності культурної, отже, знищення мовних і культурно-звичаєвих відмінностей, що розділяють суспільство. Якщо хочемо рівності шансів, рівного доступу до робочих місць і визволення в такий спосіб від прикріплення до визначених соціальних ролей на все життя, то мусимо схвалити ситуацію, в якій населення держави складається з анонімних громадян, порівнянних між собою з огляду на основне культурне багатство, а не з культурно відособлених груп і статичних локальних громад12. Зробити всебічний аналіз і оцінку цієї концепції в рамках короткої статті неможливо. Тому обмежуся трьома зауваженнями найзагальні-шого характеру. По-перше, треба пам’ятати, що Ґелнер є антропологом, соціологом і філософом, зацікавленим загальною інтерпретацією широко трактованої «сучасності», а не конкретними націотворчими процесами. Тому з погляду історика він оперує надто широкими категоріями. Говорячи про перехід від аграрного суспільства до індустріального, не затримує уваги на звільненні селян – а це факт ключового значення для формування сучасних націй, який майже ніде не був простою функцією індустріалізації. Виокремлюючи в Європі різні «зони часу», він трактує всі країни Цент-рально-Східної Європи як позбавлені власних «вищих культур» і державних традицій13; тим самим виявляє повну необізнаність з історією Польщі й цілковито ігнорує традиційний поділ націй цього регіону на «історичні» (тобто ті, що мають власні «вищі класи», сформовану літературну мову та живі державні традиції) та «неісторичні» (тобто позбавлені цих переваг). Подібних заперечень можна висунути значно більше. ЧИ МОЖЛИВИЙ ЛІБЕРАЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ? По-друге, Ґелнерова концепція не має нормативної вартості, адже вона не дає жодних критеріїв, які обґрунтовували б право націй на самовизначення. Навпаки: підкреслює якраз, що не можна вважати нації «природними». Водночас Ґелнер відсторонюється від моралістики у трактуванні вже наявних національних держав: визнає природним, що вони прагнуть «збігу між державою та культурою» засобами територіальної експансії та асиміляції меншин. Тут справді є переваги, але це розминається з дедалі гостріше відчутною потребою узасаднити елементарні норми політичної моральності. По-третє, нарешті, Ґелнер недооцінює тяглості між сучасним націоналізмом і територіальним патріотизмом та історичною свідомістю аграрних суспільств чи, принаймні, їхніх еліт. Тому він не пояснює ситуацій, коли питання приналежності до визначеної нації вирішує не спільна «вища культура» та літературна мова, а якраз спільна історично-державна традиція – так, як було це в класичному випадку Ельзасу, який розмовляв німецьким діалектом, але вважав себе інтегральною частиною Франції. Істотна цінність концепції Ґелнера полягає, на мою думку, в показі незумисних і непередбачених наслідків широко витлумаченого націоналізму та в рішучому відкиданні стереотипу, який ототожнює націоналізм з ідеологією «закритого суспільства», несумісною з ліберальним «відкритим суспільством». Адже Ґелнер доводить, що наслідком збурених націоналістами націотворчих процесів є створення умов для ліберального громадянського суспільства, суспільства типу Gesellschaft, і що так є навіть тоді, коли первісним наміром ідеологів було створення органічної народної спільноти {Gemeinschaft), тобто чогось зовсім іншого14. Він показує націоналізм у широкій історичній перспективі, не опанованій сумним досвідом XX століття: не як гнітючу силу організованого колективізму, а як визволення особистості від тісних локально-громадських зв’язків корпоративного та «посегментованого» аграрного суспільства. Це уможливлює націоналізм свідомо і програмово ліберальний, який чітко відмежовується від антиліберальних версій націоналізму.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 255; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.218.21.96 (0.009 с.) |