Національність і представницьке врядування

ДЖОН С. МІЛЛЬ Друкується за виданням: Mill J. S. Utilitarianism. Liberty. Representative Government. Selections from Auguste Comte and Positivism/Ed. H. B. Acton. -London, 1972.

1) Йдеться про народні повстання у Відні 13-15 березня 1848 року, які розпочалися у день відкриття Нижньоавстрійського сейму. Угорська революція розпочалася одразу за віденськими подіями. 15 березня народ вийшов на вулиці Будапешта під проводом Шандора Петефі (1823-1849), талановитого поета, «Національна пісня» якого стала сигналом до повстання проти Австрії.

2) Контрреволюційна війна проти Угорщини розпочалася у вересні 1848 року. Революція перейшла у фазу визвольної війни, розпочатої Комітетом оборони на чолі з Лайошем Кошутом (1802-1894). 14 квітня 1849 року у Дебре­цені відбулося урочисте засідання парламенту, на якому була прийнята «Декла­рація незалежності». Кошута було обрано главою держави. Долю Угорщини значною мірою вирішило вторгнення наприкінці травня 1849 року російської армії під командуванням князя І. Ф. Паскевича (1782-1856). 13 серпня 1849 року основні угорські сили склали зброю у м. Вілагош.

Остаточне перетворення Австрійської імперії на дуалістичну Австро-Угорську монархію відбулося 8 лютого 1867 року.

Національність ЛОРД АКТОН

Друкується за виданням: Lord Acton. Nationality. – У кн.: Mapping the Na­tion. Edited by Gopal Balakrishnan. With an Introduction by Benedict Anderson. – Lon­don-New York: Verso, 1996. Вперше есе «Nationality» було надруковане в «The Home and Foreign Review» (№1, 1862).

1) Нідерландська революція (1566-1609) відбувалася під прапором кальвінізму та була спрямована на повну ліквідацію іспанського панування й феодалізму. До основних періодів революції належать: Іконоборське повстання 1566 року, всезагальне повстання 1572 року у північних провінціях, повстання 1576 року в південних провінціях, Утрехтська унія (1579). Завершилась ре­волюція звільненням від іспанського панування північних провінцій (територія сучасної Голландії) і утворенням Республіки Об’єднаних провінцій (південні провінції 1585 року відвойовані Іспанією).

Йдеться про Англійську буржуазну революцію середини XVII ст. Після першої громадянської війни між королем і парламентом (1642-1646) роз­почалася друга (1648), результатом якої була страта короля і встановлення в Англії республіки (1649). У 1653 році республіку змінив протекторат Олівера

Коментар

Кромвеля, після смерті якого (1658) республіка на короткий час була відновлена (до повернення в Англію Карла II Стюарта навесні 1660 року).

Війна за незалежність у Північній Америці 1775-1783 pp. (Американська революція) – повстання тринадцяти північноамериканських колоній Англії проти метрополії.

Повстання у Брабанті – революція 1789-1790 pp., спрямована проти австрійського панування в бельгійських провінціях. Розпочалася в Брабанті. Під час революції була звільнена майже вся бельгійська територія та проголошена незалежність Об’єднаних Штатів Бельгії. На кінець 1790 року австрійський уряд відновив свою владу.

2) Актон має на увазі завершення Тридцятилітньої війни (1618-1648) між т. зв. габсбурзьким блоком (іспанські та австрійські Габсбурги, католицькі князі Німеччини, підтримані папством і Річчю Посполитою) та антигабсбурзькою коаліцією (німецькі протестантські князі, Франція, Швеція, Данія, підтримані Англією, Голландією і Росією). Перші виступали під прапором католицизму, другі – протестантизму. Результатом війни було підписання Вестфальського миру (1648), який фактично був домовленістю Франції та Швеції з німецькими князями, що керувалися інтересами власних володінь. Мир офіційно закріпив політичну роздробленість Німеччини.

3) Голландська республіка проіснувала до 1795 року.

В англійській історії назву якобітів отримали прихильники поваленого в 1688 році короля Якова II Стюарта (1633-1701). Відчайдушними спробами їхньої боротьби були повстання шотландських горців у 1715 та 1745 роках. Останньою англійський престол із династії Стюартів посідала королева Анна (1702-1714). З Георгом І (1714-1727) корона перейшла до Ганноверської династії.

4) Рішення про перший розподіл Польщі було прийняте у 1772 році, а сам
розподіл відбувся у наступному році. В результаті розподілу до Росії відійшли
Польська Литва (Латгалія) і частина Білорусії, Австрія отримала Галичину, а
Прусія – Східну Прусію за винятком міст Ґданськ і Торунь. Польща втратила
30% території (210 тис. кв. км), на якій мешкало п’ятимільйонне населення (35%),
але, незважаючи на це, і далі залишалася однією з найбільших держав Європи.

Другий розподіл Польщі, у якому взяли участь Прусія і Росія, відбувся у 1793 році. Росія захопила Білорусію і Правобережну Україну, а Прусія – міста Ґданськ і Торунь, і ще 85 тис. кв. км польської території.

Третій розподіл Польщі відбувся у 1795 році після поразки національного повстання під проводом Тадеуша Костюшка. Польща, територія якої змен­шилася до 212 тис. кв. км, а населення до 4 млн. чоловік, була повністю роз­поділена. Литва цілковито відійшла до Росії, пруські війська зайняли Варшаву і Краків, Австрія отримала частину земель, розташованих у північно-західному напрямку від Галичини. Після третього розподілу Польща перестала існувати як самостійна держава.

У 1807 році Наполеоном було створене Велике герцогство Варшавське, яке мало свою конституцію на зразок французької.

5) Йдеться про «Славетну революцію» 1688-1689 pp., в результаті якої

Коментар

престол посів Вільгельм III Оранський (1650-1702), а повноваження корони були суттєво обмежені.

6) Афрансесадос (іспан. Afrancesados – офранцужені) – прихильники
Наполеона в Іспанії.

Мюратисти – прохильники французького полководця Іоахіма Мюрата (1767-1815), герцога Бергського та Клевського (з 1806 року), короля Неа­політанського (з 1808 року), зятя Наполеона І, маршала Франції (з 1804 року). Мюрат відіграв важливу роль у перевороті 18 брюмера 1799 року, який привів Наполеона до влади у Франції. Отримавши від Наполеона у 1808 році Ко­ролівство Обох Сицилій, Мюрат коронувався і, переїхавши в Неаполь, розпочав своє врядування з амністії політичних злочинців, здійснення деяких ліберальних політичних і фінансових реформ. Користувався популярністю серед італійської інтеліґенції, підтримував ідеологію Рісорджіменто.

Рейнський союз – у 1806-1813 pp. об’єднання німецьких держав під про­текторатом Наполеона.

7) Священний Союз – союз Австрії, Прусії та Росії, підписаний у Парижі 26 вересня 1815 року, після падіння Імперії Наполеона. Метою Союзу було забезпечення непорушності рішень Віденського конгресу. Того ж року до Союзу приєдналася Франція і низка інших європейських держав. Священний Союз санкціонував військову інтервенцію і придушення австрійськими військами революції в Неаполі (1820-1823). Протиріччя між державами-членами роз­хитували єдність Союзу, і в 20-х-ЗО-х роках XIX століття він фактично розпався.

8) Віденський конгрес (1 листопада 1814 – 9 червня 1815 р.) – конгрес європейських держав (за винятком Туреччини), скликаний за ініціативою Англії, Росії, Австрії та Прусії з метою відновлення монархічної державності у Франції та перерозподілу кордонів після завершення наполеонівських війн. На конгресі були укладені договори, спрямовані на відновлення монархічного ладу і за­доволення територіальних претензій держав-переможниць, закріплена полі­тична роздробленість Німеччини та Італії; Варшавське герцогство розподілене між Росією, Прусією та Австрією; Франція позбавлена своїх завоювань.

Підсумковим документом Віденського конгресу був «Заключний акт», підписаний Австрією, Англією, Прусією, Францією і Швейцарією 9 червня 1815 року. Протягом наступних п’яти років до цього акту приєдналося 33 європейських держави, останньою з яких була Баварія (травень 1820 року). Акт складався зі 121 статті. Він передбачав реставрацію Бурбонів в особі Людовіка XVIII (1755-1824), позбавлення Франції її завоювань та зміцнення її сусідів: Швейцарія розширила свої території, отримавши стратегічно важливі альпійські перевали; Італія виявилася роздробленою на низку окремих держав; від­новлювалося Сардинське королівство, якому повертались Савойя і Ніцца та додавалася Генуя; Австрія встановлювала свою владу над Північною Італією і отримала ключову роль у Німецькому союзі. Росії відходили землі герцогства Варшавського, виключаючи Краків, якому було надано статус «вільного міста»; Східна Галичина приєднувалася до Австрії. Прусія отримала Північну Саксонію, лівий берег Рейну, більшу частину Вестфалії, шведську Померанію

Коментар

та острів Рюген. Голландія і Бельгія утворювали Нідерландське королівство. Швеція отримала територію Норвегії. Англія закріпила за собою частину колишніх колоній Голландії і Франції.

У вересні 1815 року постанови конгресу були доповнені актом про утворення Священного Союзу.

9) Карбонарії (італ. carbonari, букв. – вугільники) – члени таємного
товариства в Італії XIX століття. Боролися за національне визволення та
конституційний устрій Італії. Для структури товариства була характерна
складна ієрархія, обрядовість і символіка. Карбонарії очолювали революції
1820-1821 pp. в Королівстві Обох Сицилій та в П’ємонті, брали участь у
революції 1831 року в державах Центральної Італії. Рух карбонаріїв (зі своїми
специфічними особливостями) існував також у Франції, Швейцарії та на
Балканах.

10) «Молода Італія» – таємна організація, створена Джузеппе Мацціні у
1831 році з метою боротьби за вільну, об’єднану та республіканську Італію;
діяла у 1831-1834, 1840-1848 pp., була особливо активна на півночі країни.

«Молода Європа» – таємна організація, заснована у 1834 році Джузеппе Мацціні в Берні з метою боротьби за визволення народів Європи; об’єднувала національні організації; висувала ідеї республіканізму і братерства народів.

11) Конвент (Національний конвент) – вищий законодавчий та виконав­
чий орган Першої французької республіки. Діяв з 21.9.1792 по 26.10.1795.
Депутати складали три угруповання: жирондисти, якобінці, «болото». З 1792
року по травень 1793 року керували жирондисти, після народного повстання
31.5-2.6.1793 року (жирондисти були вигнані з Конвенту) – якобінці. В яко­
бінському Конвенті повноту влади зосередили фактично Комітет громадського
порятунку і Комітет громадської безпеки. Контрреволюційний термідоріансь­
кий переворот (липень 1794 року) поклав початок т. зв. термідоріанському Кон­
венту, що підготував перехід до режиму Директорії.

Що таке нація? ЕРНЕСТ РЕНАН Друкується за виданням: Ренан Е. Що таке нація? – Львів, 1912. {Renan E. Qu’est-ce qu’une nation? – Paris, 1882).

1) Після смерті сина і спадкоємця Карла Великого імператора Людовіка І Благочестивого (778-840) його сини вступили у боротьбу між собою. Верденська угода 843 року закріпила розподіл імперії Карла Великого.

2) Утворена в результаті походів Александра Македонського велетенська держава, що включала, окрім Македонії та підвладної їй Греції, всю державу Ахеменідів, розпалася відразу після його смерті. Імперію розподілили полко­водці Александра, його «діадохи» (наступники).

3) Франкська імперія виникла в кінці V століття на частині території колишньої Західної Римської імперії внаслідок завоювання франками на чолі з Хлодвіґом Галлії. У результаті завоювань Карла Великого імперія охопила май­же всю Західну і частину Центральної Європи.

Коментар

4) Верденсъка угода 843 року – договір між онуками Карла Великого про
розподіл імперії. Імператор Людовік І Благочестивий перед смертю (840)
оголосив свого старшого сина Лотаря І (795-855) спадкоємцем імперії, а його
молодшим братам Людовіку Німецькому (бл. 804-875) і Карлу Лисому (823-
877) виділив долі (Баварію і території навколо Парижа відповідно) з наданням
їм королівського титулу. Відразу ж після смерті батька молодші брати розпоча­
ли боротьбу зі старшим, розбили його в битві при Фонтенуа (25 червня 841
року) і у 842 році в Страсбурзі поклялися не укладати з ним сепаратного миру.

Переговори між ворогуючими сторонами завершилися у Вердені 843 року підписанням угоди. Згідно з цією угодою Лотар І зберігав імператорський титул, а також обидві столиці імперії Карла Великого Рим і Ахен, але все це означало лише почесне верховенство. Кожен з братів отримував практично незалежну частину імперії: Лотар – Італію і т. зв. «Серединне королівство» – смугу землі від Середземного до Північного моря, включаючи Прованс, Бургундію, лівобережжя середнього і весь басейн нижнього Рейну і північні Нідерланди; Людовік – майже всю Німеччину від Рейну до Ельби (його володіння отримали назву Східна Франція або ж, за термінологією сучасних істориків, Франкське королівство); Карл – усю Галлію з Аквітанією та Іспанською маркою (землі, завойовані Карлом Великим у арабів; Західна Франція або Західнофранкське королівство).

5) Йдеться про Людовіка XI (1423-1483), короля Франції з 1461 року. Людовік XI вів боротьбу за об’єднання Франції. Здобувши перемогу над Бургундією, об’єднав фактично всі (за винятком Бретані) французькі землі.

6) Йдеться про події 24 серпня 1572 року (вбивства гугенотів католиками у Парижі, зорганізовані Ґізами – керівниками католицької партії) та Альбігойські війни 1209-1229pp. (боротьба папи Інокентія III (1160-1216) з єретичним рухом на півдні Франції з центром у м. Альба).

7) Ірландський автономний парламент був ліквідований Англо-ірланд-ською унією 1801 року. Після утвердження на англійському троні шотландської династії Стюартів (1603) Шотландія була об’єднана з Англією особистою унією. У 1651-1652 pp. приєднана до Англії (офіційно об’єднана у 1707 році).

8) Альба-Лонга – античне місто в Італії, на південний схід від Рима. Альба-Лонга очолювала Латинську лігу до зруйнування її Римом близько 600 р. до н. є. Згодом у місті розташувалися вілли римських імператорів.

9) Zollverein – митний союз.

Повернення до живих речей ШАРЛЬ МОРРАС Друкується за виданням: Maurras Ch. Mes idees politiques. Preface de Pierre Gaxotte de l’Academie francaise. – Fayard, 1937.