Елізабет тонкій, меріон макдоналд, мелколм чепмен

ІСТОРІЯ І ЕТНІЧНІСТЬ

З

начення терміна «етнічність» залишається дуже неясним для більшості звичайних людей, для яких англійська мова є рідною (native)⁰, а тому існує потреба обґрунтовувати та захищати його застосування. Цей термін є предметом нескінченних та безплідних суперечок серед професійних інтелектуалів, які вважають, що вони знають або повинні знати, що саме цей термін означає. Тут ми не ставимо мету дати правильне визначення, бо досягнення такої мети не відповідає задуму цього дослідження. Але з’ясування того, як цей термін застосовувався та застосовується, може бути корисним.

Термін «ethnicity» в англійській мові є наслідком довготривало­го становлення англійської соціолінгвістики з її тенденцією звертати­ся до грецьких, латинських, французьких чи назагал романських зразків, коли з’являється потреба прояснити ту просту ідею, яка стоїть за яким-небудь новим словом. Сам цей термін походить від давньо­грецького слова «ethnos», яке вижило у сучасній французькій мові у формі «ethnie» – слова, що належить до лексикону інтелектуалів – та у похідному прикметнику «ethnique» [«етнічний»]. Іменник «ethnicite» [«етнічність»], який міг би означати, що саме ви маєте на увазі, коли застосовуєте прикметник «етнічний», все ще не є загальнопоширеним у сучасній французькій мові. Від прикметника «ethnic», який існує в сучасній англійській мові (наприклад, ethnic group, ethnic clothing) шляхом приєднання суфікса з’явилося слово «ethnicity». Оскільки ані сам прикметник, ані іменник, утворений шляхом суфіксації, не мають у розмовній англійській мові якогось самоочевидного значення, то та­ким чином з’явився досить спірний та неясний інтелектуальний термін. Проблемою для англомовної людини є те, що конкретного іменника, від якого походить цей термін, в англійській мові не існує. У ній немає ані слова «ethnos», ані слова «ethnie».

Тож корисно звернутися до етимології цього слова – і то не зара-

Елізабет Тонкій, Меріон Макдоналд, Мелколм Чепмен

ди того, щоб установити його загальне значення, а тому, що це дасть нам дуже цікаві відомості про долю будь-якого слова, яке використо­вують як засіб розмежування людських колективів. У найдавніших писемних джерелах – наприклад, у Гомера – сдрво «етнос» не засто­совували для позначення людських груп зі спільною культурою, зі спільним походженням або мовою. Його вживали переважно, щоб по­значати великі однорідні (undifferentiated) групи тварин або воїнів. Цим словом часто позначали скупчення тварин і комах (бджіл, птахів або мух), потім – схожі гурти воїнів; при цьому в центрі уваги були такі якості як численність, аморфність структури та загрозлива рухливість (наприклад, «Іліада», 2.87, а також: 2.91; 4.59-69; 12.330). Ми б могли у таких випадках вжити такі слова як «зграя» («throng») або ж «рій», які у невизначений спосіб вказують на певні здатності тварин та лю­дей. Есхіл іменує словом «етнос» фуріїв²⁾ («Евменіди», 366) та персів («Перси», 43, 56; див. також Геродот, 1.101). Софокл називає цим сло­вом диких тварин («Філоктет», 1147; «Антігона», 344). Піндар – і це знову-таки у ранніх писемних джерелах – позначає цим словом групи схожих людей, але людей, які за своїм місцем проживання або ж за способом своєї поведінки перебувають поза межами грецької соціаль­ної нормативності (наприклад, жінки-чоловіковбивці з Лемноса -«Піфійські оди», 4.448). Арістотель називає цим словом чужі або вар­варські наці£ протиставляючи їх «еллінам» («Політика», 1324. Ь. 10). Геродот не вживає слова «етнос», коли описує греків у своєму відо­мому уривку (8. 144^і). Римляни, які писали грецькою в Римській імперії, застосовували це слово тільки тоді, коли говорили про яку-небудь провінцію або провінції сукупно – тобто про неримські землі (див. «Гро­мадянські війни Аппіана», 2.13; Геродіан, 1.2.1; Діон Хризостом, 4.3.11). Ми могли б знайти схожість між давньогрецьким застосуванням слова «етнос» і застосуванням слова «tribe» в сучасній англійській мові: і сьогодні чимало освічених людей не вживають цього слова щодо своєї нації або будь-якої державної нації (nation-state). Ознаки при­родності, нелегітимізованої соціальної організації, безладдя, тварин­ності дуже відчутно пов’язані зі словом «етнос»; ми могли б тут по­слатися на вислів «племена, що ворохобляться, як мурахи серед камін­ня» в описі деяких із британських імперських кампаній. Це дуже ха­рактерні елементи у словниках, до того ж у словниках, мабуть, усіх мов, що за будь-яким відповідником до слова «народ» прихована ду­альність – поділ на «нас» і «них»; від самого початку це було власти­во також для слова «етнос». Це слово співіснувало зі словом «genos», яке греки застосовували, коли говорили про самих себе у розумінні

ІСТОРІЯ І ЕТНІЧНІСТЬ

більшої чи меншої власної спорідненості. У своїх пізніших застосу­ваннях – наприклад, грецькому Новому Заповіті³’ – словом «етнос», як і слід було очікувати, починають позначати нехристиян та неєвреїв: цим словом у даному разі намагалися перекласти гебрейське слово «goyim». Тож похідний прикметник ethnikos у цей період є майже сино­німом до слова barbaros – зі всіма його моральними, соціальними та лінгвістичними відтінками: варварами називали тих, хто розмовляв незрозумілою мовою, кому бракувало цивілізованості, хто перебу­вав поза межами смислу, порядку та пристойності.

Значення слова «етнос» зазнавало впливу інших споріднених з ним слів, більшість із яких у тій чи іншій формі запозичені нами: genos (грец.), gens і genus (латин.), populus (латин.), tribus (латин.), natio (ла­тин.), polis (грец.), barbaros (грец.) і barbarus (латин.), civis і civitas (ла­тин.) і т. д. (якщо обмежитися тільки деякими з тих, які можна було б згадати). Тут немає можливості заглиблюватися у докладне дослід­ження значення цих слів, але варто зауважити, що успадкування цих слів у сучасних романських мовах, та в [українській] також, дало ба­гату і складну моральну лексику, розташовану навколо таких вимірів як включення та виключення, самоповага і зневага, рідність і чу-жинність: «язичник» (gentle, Gentile – неєврей, язичник), «популярний», «триба», «нація», «національний», «політичний», «варварський», «ци­вільний», «цивілізований» і т. д².

Найближчим спадкоємцем грецького «етнос» та його похідних стало слово «gentile», яке у формі «gentilis» було використане у Вуль-гаті⁴⁾ як відповідник до грецького слова «етнос»³. Церковна латина була панівною писемною культурою у середньовічній Європі і сло­вотвори від грецького «етнос» відсутні в ній. Після Реформації і пере­кладу Біблії розмовною англійською мовою [в англійській] з’явилося слово «gentile», а не слово «ethnic».

Джаст, з’ясовуючи застосування слова «етнос» у сучасній грецькій, говорить, що тепер це слово може вживатися без урахуван­ня його власне грецького походження. Маємо справу з дуже значною зміною класичного застосування, яка сама по собі заслуговує на ува­гу. Джаст вказує на вживання слова «етнос» у класичній грецькій як назви для «неструктурованих», «племінних», «периферійних» народів, але зауважує, що у деяких відтінках свого значення це слово «перей­шло незмінним (за винятком фонетики) від класичної античності» у сучасну грецьку⁴. Але перетворення (інверсія) значення все-таки ста­лося, і ми повинні бути вдячними доктору Джасту за припущення, що це, ймовірно, сталося в оттоманський період. У візантійські та серед-

Елізабет Тонкій, Меріон Макдоналд, Мелколм Чепмен

ньовічні часи це слово продовжували вживати як відповідник до «gentiles» – тобто для позначення релігійної «інакшості». Але у межах Оттоманської імперії – з огляду на мусульманську більшість в імперії – православні християни самі опинилися в становищі релігійно «інак­ших». Як загальною назвою для різноманітних релігійних громад, в імперії послуговувались словом «мілети» (millets), і дуже вірогідно, що слово «етнос» православні християни використали, щоб перекла­сти турецьке слово і застосувати його як назву для самих себе. Отже, греки, мабуть, стали називати себе «етносом» (тобто православними «мілетами») десь приблизно від XV століття. Коли ж Греція на почат­ку XIX століття стала своєрідною експериментальною лабораторією для становлення модерного націоналізму⁵, то слово «етнос» – у се­мантичній та політичній опозиції до Оттоманської імперії, що розпа­далась, – почало символізувати самоутвердження та самозахист; і, як таке, що позначало саме цю ідею, воно стало популярним серед вихо­ваних на класиці інтелектуалів в усій Європі.

Англійське слово «ethnic», з різноманітними похідними форма­ми, протягом довгого часу застосовувалося в англійській мові у зна­ченні грецького Нового Заповіту – як незвичний інтелектуальний си­нонім для «gentile», тобто як назва для язичників, нехристиян; у цьому значенні це слово продовжували вживати ще в XIX столітті (див. «Oxford English Dictionary», 1971). Одначе десь від середини XIX сто­ліття вчені стали позначати словом «етнос» щось таке як «групу лю­дей зі спільними ознаками». При цьому саме слово «етнос» не стало набутком англомовного інтелектуального дискурсу, але на його ос­нові витворили ціле сімейство складних та похідних слів, які і тепер перебувають в загальному академічному вжитку: етнологія, етно­графія, етноцентричний, етнічний, етнічність та інші⁵’. Термін «етнос» [в англійській мові] виявився непотрібним, бо всі похідні терміни в на­явному дискурсі були об’єднані навколо ідеї раси: термін «етнос» став би тільки зайвим синонімом до терміна «раса». Етнологія стала «до­слідженням рас».

«Раса» не є предметом розгляду у цій книзі, але дискурс щодо раси і сьогодні становить важливий підтекст будь-якого з’ясування етнічності. Сьогодні ми схильні розглядати поняття раси як таке, що пов’язане переважно з біологією; у XIX ж столітті цей біологічний ком­понент вважали тільки частиною складного поняття [раси]. Термін «раса» застосовували для позначення суспільних груп різного типу, і хоча відтінок біологічного був завжди присутній, але в багатьох ви­падках ми могли б вжити [замість слова «раса»], наприклад, терміни

ІСТОРІЯ І ЕТНІЧНІСТЬ

«нація», «суспільство», «культура», «мова» або «плем’я». Поєднання біології, культури і мови в одному і тому ж понятті мало дуже просту основу в досвіді: у багатьох суспільствах, і в нашому також, суспільні та лінгвістичні особливості (recruitment) часто збігалися. Дитина на­роджувалася в суспільстві, частиною якого вона ставала, засвоюва­ла його мову та спосіб поведінки. У цьому контексті поняття, яке чітко не розділяло соціальні, культурні, мовні та біологічні класифікації людей, було цілком доречним.

Джаст, в контексті обговорення етнічності та етнічної ідентич­ності, зауважує, що існує мовчазний учасник цих обговорень (Joker in the pack) – учасник, якого старанно уникають академічні речники ет­нічності: ім’я цього учасника «раса»⁶. Можна майже не сумніватися в тому, що основною причиною цього впертого уникання є почуття відрази і сорому, викликані расистськими доктринами, а особливо расистськими доктринами нацизму, які поширювалися в Європі у 1930-х – 1940-х роках. Як зауважує Джаст, вислів «етнічна група» дуже на­гадує колишній термін «раса», якщо із цього останнього викинути біо­логію (хоча його неявно супроводжує біологічний складник, який по­ривається повернутися на своє колишнє місце)⁷. В Африці вислів «етнічна група» замінив термін «плем’я», оскільки останній стали вва­жати принизливим (і, мабуть, будуть вважати таким і термін «етнічна група»).<...>

Термін «етнічність» – як абстрактний іменник, який означає, що саме властиве вам, якщо ви становите «етнічну групу», – виник на основі прикметника «етнічний». «Oxford English Dictionary» датує його перше писемне застосування 1953-м роком; найраніші пояснення зна­чення цього терміна, як правило, починалися з фрази «Етнічність є новим поняттям»⁸. Термін з’являється у багатьох словниках починаю­чи з 60-х – 70-х років. <...>

Еверет Г’юз цілком правий, коли заявляє: «Ми всі етнічні». Од­наче коли нам дають визначення етнічності і наводять деякі її прикла­ди («японські американці, французи в Канаді, фламандці в Бельгії»), то твердять це, грубо заперечуючи щойно наведену заяву: «Одначе в більшості випадків етнічними групами є тільки меншини».

Примітки

1. Just R. Some Problems for Mediterranean Anthropology//Journal of the
Anthropological Society of Oxford. – 1978. – №6:3. – С 73.

2. Autenrieth G. Homeric Dictionary/Trans. R. Keep. – University of Oklahoma Press,
1958; LiddellH. G. andScottR. A Greek-English Lexicon. – Clarendon Press, 1958; Cun-

Елізабет Тонкій, Меріон Макдоналд, Мелколм Чепмен

liffe R. A Lexicon of the Homeric Dialect. – Blackie and Sons, 1924; Balsdon J. P. Romans and Aliens. – Duckworth, 1979; Rankin H. D. Celts and the Classical World. – Croom Helm, 1987.

3. Elock W. D. The Romance Languges. – Faber and Faber, 1960. – С 37.

4. Just R. -C.72. 5./Ш.-С.83. 6./Ш.-С.76.

 

7. Пор.: Wallman S. Ethnicity and the Boundary Process in Context. – У кн.: Rex J. and Mason D. (ред.). Theories of Race and Race Relations. – Cambridge: Cambridge University Press, 1986. – С 228-229.

8. GlazerN. andMoynihan D. P. (ред.). Ethnicity: Theory and Experience. – Harvard University Press, 1975.-C. 1.

РІЧАРД СКЕМЕРГОРН

ЕТНІЧНІСТЬ! МЕНШИНИ

К

ожне суспільство в модерному світі містить менші утворення чи підсистеми, що якоюсь мірою відрізняються від більшості на­селення. Найпоширенішим загальним терміном є термін «етніч­на група». Етнічну групу визначаємо тут як певний колектив, що є частиною більшого суспільства, об’єднаний реальним чи гаданим спільним походженням, пам’яттю про спільне історичне минуле і наго­лошенням у культурі одного або кількох символічних елементів, які вважають характерними ознаками саме цієї народності. Прикладами символічних елементів є: моделі спорідненості, фізичні контакти (як у випадку локалізму або сектантства), спільність релігії, мови або діа­лекту, належність до племені або нації, фенотипові ознаки. Можлива і будь-яка комбінація перерахованих тут елементів. Необхідним су­проводом [цих ознак] є усвідомлення членами групи своєї особливості. Це дозволяє віднести етнічну групу до категорії «соцієтальної гру­пи» у класифікації Баєрстедта¹.

Другим терміном, який потребує визначення, є вислів «домінант­на група». У цьому нашому обговоренні домінантною групою буде­мо називати певний колектив людей у даному суспільстві, який зай­має настільки впливове становище, що виконує роль охоронця та за­хисника суспільно значущої системи цінностей та відіграє провідну роль у розподілі винагород. Ця група може бути більш або менш чи­сельною: наприклад, це може бути чисельно обмежена еліта, служ­бовці урядового апарату, якась етнічна група, тимчасова або постій­на коаліція груп за інтересами або ж певна більшість (majority).

По-третє, необхідно також окреслити значення терміна «група меншості» («minority group»). Але для того, щоб зробити це, ми по­винні взяти до уваги два виміри – чисельність (size) і владу – як харак­теристики будь-якої групи в суспільстві. Це дасть нам таку схему:

РіЧАРД СКЕМЕРГОРН

Домінантні групи

 

Група А	Чисельність +	Влада +	більшість
Група В	-	+	еліта

Підпорядковані групи

 

Група С	+	-	підпорядкована більшість
Група D	-	-	меншина

AD та ВС – типові міжгрупові конфігурації

Звичайно цілком можливо терміном «меншина» позначати та­кож групу В, але при цьому потрібно додавати прикметник «домінант­на». Для того щоб уникати плутанини – змішування застосування терміна у його сталому значенні з багатозначним повсякденним зас­тосуванням, – я віддаю перевагу тому, щоб позначити терміном «мен­шість» передусім групи типу D, аніж групи типу В, а терміном «біль­шість» – скоріше групи типу А, аніж групи типу С. Вислів «підпоряд­кована більшість» («mass subjects») дещо незграбний, але значення цього терміна цілком ясне у нашій таблиці.

Етнічні групи можуть бути або домінантними, або підпорядко­ваними; точніше, вони можуть займати будь-яке місце у всьому діа­пазоні нашої таблиці від А до D. Та оскільки, за нашим визначенням, у будь-якому суспільстві може бути тільки одна домінантна група, але багато підпорядкованих груп, то звідси випливає, що етнічні групи переважно перебувають у підпорядкованому, а не панівному стано­вищі; а тому можна опустити прикметник «підпорядкована», оскіль­ки, з погляду практичної зручності, недоцільно його додавати кожно­го разу. Бувають, звичайно, випадки, коли застосування прикметни­ка необхідне у певному контексті заради ясності. В загальному ви­падку я застосовую термін «етнічна» без вказівки на якусь додатко­ву ознаку для груп у позиції С і D, але додаю слово «домінантна» у випадках, коли його, як правило, застосовують.

Поєднуючи характеристики чисельності, влади та етнічності, ми, отже, застосовуємо термін «меншина». Вона складає менше полови­ни всього населення даного суспільства, але є досить значущою підси­стемою з обмеженим доступом до важливих ролей та діяльності в еко­номічних та політичних установах даного суспільства. Коли етноси

Етнічність і меншини

(ethnics) складають дійсну більшість даного населення, але перебува­ють у статусі підпорядкованості (група С), будемо називати їх «ма­совими етносами».

Нарешті, дуже стисло про слово «суспільство». У контексті дано­го розгляду я свідомо виключаю ширше, загальне значення цього слова заради вужчого. Замість того, щоб орієнтуватися на сукупну еволюцій­ну панораму суспільств, значення [цього слова] пристосоване тут до набагато вужчої сфери. У відповідності з тричленною типологією су­спільств Парсонса, суспільства поділяють на примітивні, перехідні (intermediate) та модерні²: наша увага буде зосереджена на третій кате­горії, і нижчеподане визначення зорієнтоване тільки на цей тип [су­спільств]. Отож у модерних суспільствах, мабуть, цілком доречно ви­значати суспільство як національну державу (nation-state) – тобто як суспільну одиницю, яка має визначену територію стосовно інших та­ких одиниць, має певну сукупність централізованих урядових установ, які перебувають під місцевим політичним контролем, і має повнова­ження від імені даної одиниці діяти у зовнішніх взаєминах³.

Примітки

1. BierstedtR. The Social Order. – McGraw-Hill, 1963.

2. Parsons T. Societies, Evolutionary and Comparative Perspectives. – Prentice-Hall, 1966.

3. Модифіковане формулювання, запозичене з: Smith M. G. Social and Cultural Pluralism//Annals of the New York Academy of Science. 83, art. 5 (20 Jan. 1957). – С 763-777.

ТОМАС ЕРІКСЕН

ЕТНІЧНІСТЬ, РАСА, КЛАС І НАЦІЯ

Про термін «етнічність»

Е

тнічність сприймається як нове поняття» – стверджують Нейтен Ґлейзер та Деніел Мойніген¹, які вказують, що «Ox­ford English Dictionary» у 1972 році вперше зафіксував появу цього слова. Вважають, що вперше його використав американський соціолог Девід Рейсмен у 1953 році. Тим часом англійське слово «eth­nic» [«етнічний»] має значно довшу історію свого використання. Воно походить від грецького слова «ethnos» (яке, в свою чергу, походить від «ethnikos»), яке застосовували як назву для язичників². У цьому своєму значенні його вживали в англійській мові від середини XIV століття аж до середини XIX століття – коли воно поступово стає терміном для позначення «расових» ознак. У США слово «ethnics» десь у період Другої світової війни почали застосовувати як шанобливу назву для євреїв, італійців, ірландців та інших народів, яких вважали меншинами у порівнянні з домінантною групою, що мала переважно британське походження. Але жоден із засновників соціології та соціальної антропології, за особливим винятком Макса Вебера, не приділяв етнічності значної уваги⁰.

Тільки у 1960-ті роки вислови «етнічна група» та «етнічність», як зауважив Рональд Коен³, стають звичними в англомовній соціальній антропології, але тільки декого з тих, хто використовує ці терміни, турбує питання їхнього визначення. У цій книзі я розгляну деякі кон­цепції етнічності. Більшість із них тісно пов’язані між собою, але здатні бути корисними для різних аналітичних цілей. Спільним для всіх підходів є те, що вони розуміють поняття етнічності як таке, що пов’я­зане з класифікацією людей та взаєминами між людськими групами (group relationships).

У повсякденному своєму застосуванні слово «етнічність» все ще натякає на «проблеми меншин» та «расові взаємини», але у соціальній антропології воно стосується таких взаємин між групами, коли ці гру-

Етнічність, раса, клас і нація

пи вважають самих себе культурно особливими і такими їх вважають інші. Хоча це справді так, що «у дискурсі щодо етнічності існує тен­денція обговорювати лише субнаціональні одиниці, меншини чи щось у цьому роді»⁴, але більшості та домінантні (dominant)²’ народи є не меншою мірою етнічними, ніж меншини. <...>

Етнічність, раса і нація

Спочатку варто дуже стисло сказати про співвідношення між етнічністю і «расою». Термін «раса» щойно було зумисне взято в лап­ки, щоб наголосити його сумнівну дескриптивну цінність³⁾. Хоча про­тягом деякого часу було прийнято поділяти людство на чотири ос­новні раси, сучасна генетика не схильна говорити про раси. Для цього є дві вагомі підстави. По-перше, завжди існувало таке переплетення шлюбних взаємин (interbreeding) між різними людськими популяція­ми, що немає сенсу говорити про сталі розмежування між расами. По-друге, розподіл спадкових фізичних ознак не відбувається у межах чітко окреслених кордонів. Інакше кажучи, дуже часто ми маємо знач­но більші варіації у межах «расових» груп, ніж сталі, відмінності (systematic variation) між двома групами.

І все ж поняття раси може бути важливим, оскільки воно моти­вує людські дії: це той рівень, на якому раса існує як культурний кон­структ, незалежно від того, стоїть за ним «біологічна» реальність чи ні. Очевидно, що расизм виходить з припущення, що особистість яки­мось чином пов’язана з успадкованими характеристиками, набір яких стало розмежовує «раси», а тому раса може стати соціологічно важ­ливою, навіть якщо не є «об’єктивною» реальністю. Суспільствознав­цям, які вивчають расові взаємини у Великій Британії чи Сполучених Штатах, не потрібно вірити в існування раси, оскільки об’єктом їхнього дослідження є соціальна та культурна доцільність (relevance) понят­тя про те, що раса існує. Якщо впливова частина людей у якомусь суспільстві створила теорію, що руде волосся належить до спадкових ознак і якщо така ідея набула соціальної та культурної значущості, то вивчення «рудуватості» («redhead studies») має підстави стати ділянкою академічних досліджень – навіть якщо самі дослідники і не вважають, що рудих можна у коректний спосіб виокремити з-поміж інших. І в тих суспільствах, у яких ідея раси є [суспільно] важливою, ця ідея повинна розглядатися як один із складників місцевих розумінь етнічності.

Томас Еріксен

Отож, чи потрібно дослідження расових взаємин, у щойно окрес­леному значенні, відрізняти від дослідження етнічності та етнічних взаємин? П’єр Ван ден Берге вважає, що цього не слід робити, бо, мов­ляв, краще розглядати «расові» взаємини як специфічний випадок ет­нічних взаємин⁵. Інші ж, серед них Майкл Бентон⁶, наполягають, що потрібно розрізняти расу і етнічність. З погляду Бентона поняття раси є засобом поділу людей на категорії, тим часом як у випадку етніч­ності маємо справу з груповою ідентифікацією. Він доводить, що етнічність стосується того, як «ми» ідентифікуємо себе, тим часом расизм більшою мірою зорієнтований на категоризацію «їх»⁷. Одначе етнічність може набувати різноманітних форм, і оскільки етнічні ідео­логії схильні наголошувати спільне походження [певного етносу], то різниця між расою і етнічністю стає проблематичною – навіть якщо погодитися, що вказана Бентоном відмінність між групами і категорі­ями може бути корисною. Отож я не буду розрізняти расові та етнічні взаємини. Ідея раси може бути, а може й не бути складником етнічних ідеологій, але присутність чи відсутність цього складника, мабуть, не відіграє ролі вирішального чинника у міжетнічних взаєминах. <...>

Різниця між поняттями «етнічність» і «національність» є настільки ж складною, як і між поняттями «етнічності» та «раси». Як слова «ет­нос» і «раса», слово «нація» має довгу історію⁸ і застосовується у різних значеннях. Ми утримаємося від обговорення цих значень і зосе­редимо свою увагу на тому, у якому значенні терміни «нація» та «на­ціоналізм» використовують аналітично в академічному дискурсі. Як і будь-яка етнічна ідеологія, націоналізм наголошує культурну спіль­ність тих, до кого звертається (its adherents), і, як наслідок, відмежо­вує vis-a-vis* тих, хто відтак опиняється поза межами. Але визначаль­ною ознакою націоналізму, у відповідності з визначенням, є його став­лення до держави. Націоналізм дотримується погляду, що політичні кордони повинні збігатися з культурними, тим часом як багато етніч­них груп не домагаються власної державності. Коли політичні лідери якого-небудь етнічного руху починають домагатися цього, етнічний рух, у відповідності з визначенням, стає націоналістичним рухом. <...>

* Один проти одного (фр.).

Етнічність, раса, клас і нація

Етнічність і клас

Термін «етнічність» стосується таких взаємин між групами, члени яких вважають себе відмінними, і ці групи можуть бути розташовані ієрархічно всередині суспільства. Ось чому необхідно чітко розрізня­ти етнічність і суспільний клас. <...>

Теорії суспільного класу завжди стосуються тих чи тих систем суспільного впорядкування і розподілу влади. На противагу цьому, етнічність не обов’язково означає [ієрархічне] впорядкування; етнічні взаємини можуть ґрунтуватися на рівності. І все ж багато поліетніч-них суспільств упорядковані з урахуванням етнічної належності. Ос­нова такого впорядкування є іншою, ніж у випадку класового поділу: вона розрахована на певні культурні відмінності або «раси», а не на власність чи [суспільне] становище.

Може бути високий рівень відповідності між етнічністю і класом -це означає високу вірогідність, що люди, які належать до певних етнічних груп, воднораз належать до певних суспільних класів. Може бути тісний взаємозв’язок між класом і етнічністю; і клас і етнічність можуть бути основою для певного впорядкування, а етнічна належність може бути важливою для входження у певний клас. Та все ж, хоча і класові, і етнічні відмінності можуть бути характерні для певного суспільства, але це відмінності різного роду, і з погляду аналітичного їх варто розрізняти.

Примітки

1. Glazer N. and Moynihan D. P. (ред.). Ethnicity: Theory and Experience. – Harvard University Press, 1975.-С 1.

2. Williams R. Keywords. – Flamingo, 1976.-C. 119.

3. Cohen R. Ethnicity: Problem and Focus in Anthropology//Annual Review of An­thropology. – 1978. – № 7. – C. 379-404.

4. Chapman M., McDonald M., and Tonkin E. Introduction – History and Social An­thropology. – В кн.: Chapman M., McDonald M., and Tonkin E. (ред.). History and Ethnicity. – London: Routledge, 1989. – С 17.

5. Van den Berghe P. Class, Race and Ethnicity in Africa/ZEthnic and Racial Studies. -1983.-№6:2.-С 221-236.

6. BantonM. Race Relations. – Tavistock, 1967.

7. Banton M. Racial and Ethnic Competition. – Cambridge: Cambridge University Press, 1983. – C. 106; Jenkins R. Social Anthropological Models of Inter-ethnic Relations. – У кн.: Rex J. and Mason D. (ред.). Theories of Race and Race Relations. – Cambridge: Cambridge University Press, 1986.-С 177.

8. WilliamsR. Op. cit. – С 213-214.

ПОЛ Р. БРАС

ЕТНІЧНІ ГРУПИ І ФОРМУВАННЯ ЕТНІЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

І

снує три способи визначення етнічних груп – у поняттях об’єктив­них ознак, через посилання на суб’єктивні почуття, шляхом опису особливостей поведінки. Об’єктивне визначення ґрунтується на припущенні, що хоча і не існує суто специфічної прикмети, яка була б пов’язана з кожною етнічною категорією, але мусять існувати деякі характерні культурні ознаки, які чітко відокремлюють одну групу людей від інших груп: це може бути одна, кілька або всі із таких ознак як мова, територія, релігія, колір шкіри, особливості побуту (харчу­вання, одяг). Проблема з об’єктивними визначеннями полягає в тому, що дуже важко окреслити межі етнічних категорій у цей спосіб. Труд­нощі, на які наражаються суб’єктивні визначення, полягають в тому, що вони не дають можливості відповісти на підставове питання: яким чином група людей приходить спершу до суб’єктивного самоусвідом­лення. Бігевіористські визначення" фактично є різновидом об’єктив­них визначень, оскільки вони ґрунтуються на припущенні, що люди поводяться у той чи той специфічний спосіб – особливо у ставленні до інших груп чи у взаємодії з ними. Бігевіористські визначення лише постулюють, що існують культурні відмінності між етнічними група­ми, але визначальні відмінності виявляються тільки у взаємодії з інши­ми групами. Одначе існування чітко виявлених кодексів поведінки та взаємодії є більшою мірою характерним, сталим та очевидним у про­стих, а не в складних суспільствах – суспільствах, у яких люди здатні утверджувати свою окремішність, вибираючи ті чи ті окремі ознаки, але не приймаючи всього специфічного кодексу поведінки в цілому. Враховуючи сказане, суб’єктивні визначення не годяться, з огля­ду на аналітичні цілі цієї книги, завдання якої полягає в тому, щоб уточнити умови становлення, стійкості та перетворення етнічних іден­тичностей у часі; з другого боку, інтеракціоністським визначенням²’ бракує необхідної універсальності. Найкращий спосіб визначення, який

Етнічні групи і формування етнічної ідентичності

відповідав би задуму цієї книги, полягає в тому, щоб починати з об’єк­тивних культурних ознак, але необхідно визнавати, що вони зазна­ють змін та видозмін (variation). Будь-яка група людей, яку можна відрізнити від інших людей на основі об’єктивних культурних критеріїв, і в межах якої в принципі або фактично існує певний розподіл праці та відтворення, становить етнічну категорію. В ролі об’єктивних куль­турних ознак можуть виступати мова або діалект, особливості побу­ту, звичаї, релігія, раса. Фраза «в межах якої в принципі або фактично існує певний розподіл праці та відтворення» включена у подане ви­значення для того, щоб наголосити культурне підґрунтя етнічності та щоб відрізнити етнічні категорії від будь-яких інших соціальних кате­горій, заснованих на класових, статевих чи вікових градаціях.

Смисл етнічності полягає в етнічній ідентичності, що її де Вос ви­значає як таку, яка полягає в «суб’єктивному, символічному або ембле­матичному застосуванні групою людей... деяких аспектів культури для того, щоб відокремлювати самих себе від інших груп». Це визна­чення може бути застосоване для аналітичних цілей, але останню фра­зу [що починається словами «для того, щоб»] потрібно замінити такою: «для того, щоб творити внутрішню зв’язність (cohesion) і відокремлю­вати самих себе від інших груп». Етнічна група, що застосовує куль­турні символи у цей спосіб, є суб’єктивно самосвідомою спільнотою, яка встановлює деякі критерії для включення у групу та виключення з неї. Під цим кутом зору питання походження, народженння, відчуття спорідненості можуть бути важливими для членів етнічної групи, бо способи включення та виключення часто містять явне чи замовчуване прийняття правил ендогамії та екзогамії. Етнічність або етнічна іден­тичність, отже, включає, в додаток до суб’єктивної самосвідомості, також вимогу певного статусу й визнання за групою вищого статусу або ж статусу принаймні рівного з іншими групами. Етнічність для ет­нічних категорій є те ж саме, що класова свідомість для класу.

Етнічність як форма соціальної організації та ідентифікації є альтернативною щодо класу, але вона також є емпірично зумовле­ним й мінливим статусом, який, як і клас, може бути, а може й не бути артикульованим у тих чи тих контекстах або у певні історичні періо­ди. Етнічні групи, які використовують етнічність для обстоювання вимог у політичній сфері щодо зміни свого статусу, у питаннях еко­номічного добробуту, громадянських прав або освітніх можливостей набувають різновиду груп за інтересами, які стали впливовими у Спо­лучених Штатах у 1960-х – 1970-х роках та які прагнули поліпшити добробут членів групи як індивідів. Одначе деякі групи в інших кон-

Пол Р. Брас

текстах ідуть далі цього і вимагають, щоб були забезпечені колек­тивні права групи як цілого – аби їм були надані не тільки освітні можливості на тій самій основі, що й іншим, але передано контроль над публічною системою освіти у місцевостях їхнього проживання і щоб [завдяки цьому] вони мали змогу викладати своїм дітям історію, мову та культуру їхньої групи. Вони вимагають більшої участі своєї групи як цілого у політичній системі та контролю над певною части­ною території даної країни; або ж вимагають повного суверенітету для своєї території. В останньому випадку етнічна група прагне до­сягти національного статусу та визнання. Як тільки їй вдається влас­ними зусиллями досягти однієї з названих цілей чи то в межах існую­чої держави чи у створенні своєї власної, вона стає національністю або нацією. Нацією, отже, можна вважати певний тип етнічної спільно­ти, чи, краще, політизованої етнічної спільноти, колективні права (group rights) якої визнано в межах даної політичної системи. <...>

Цей процес перетворення етнічних категорій у спільноти зокре­ма пов’язаний з ранніми періодами модернізації в багатоетнічних су­спільствах, в яких мови ще не були стандартизовані, а релігійні спільно­ти ще не стали високо структурованими та організованими (compart­mentalized) і де переважала соціальна фрагментація. Одначе таке пе­ретворення може відбуватися навіть у постіндустріальних суспіль­ствах – таких як Сполучені Штати, де негри стали «чорношкірими», американські мексиканці – «чіканос», і багато інших етнічних груп заново відкрили своє походження та свою ідентичність.

Другий період перетворення етнічних груп полягає в артикуляції та здобутті соціальних, економічних і політичних прав для членів гру­пи чи для групи як цілого. У залежності від рівня усвідомлення потреб та вимог групи, від її розміру та розподілу, від її взаємин з іншими гру­пами і в залежності від політичного контексту, вимоги можуть бути націлені на відносно скромні громадянські, освітні і політичні права й можливості для членів групи або ж на визнання корпоративного існу­вання групи як політичного цілого чи, інакше, національності. У міру того, як етнічна група власними зусиллями – з допомогою політичних дій та політичної мобілізації – досягає успіху в здобутті та утвердженні групових прав, вона перестає бути етнічністю і стає національністю.

Цей спосіб визначення процесу формування нації заснований на припущеннях, які потребують з’ясування деяких проблем. По-перше, якими є ті умови, за наявності яких з’являються етнічні вимоги, змаган­ня етносу та етнічні конфлікти? По-друге, якими є умови, за наявності яких етнічна спільнота ймовірно почне вимагати для себе статусу на-

Етнічні групи і формування етнічної ідентичності

ціональності, і якими є передумови для досягнення нею успіху? По-третє, як пояснити перетворення, що відбуваються в культурі, поведінці та у встановленні меж народу, коли він посувається у напрямку від етнічної групи до національності? По-четверте, оскільки відомо, що етнічні та національні рухи зазнають у часі відпливів та припливів у межах одного і того ж етносу, то як можна пояснити відродження етніч­ності й націоналізму серед різних груп у різних місцях? <...>