Правовий статус адвоката і гарантії адвокатської діяльності

Надання адвокатом юридичної допомоги громадянам чи юри­дичним особам (клієнтам) неможливе без наявності у адвоката певних професійних прав та обов'язків, що, значною мірою, визначають правовий статус адвоката.

Адвокат — фізична особа, покликана надавати юридичну до­помогу фізичним і юридичним особам на всій території України без будь-яких обмежень.

Клієнт — особа, права і свободи якої адвокат захищає або чиї законні інтереси він представляє, або котрій він безпосередньо надає правову допомогу в інших формах, передбачених чинним за­конодавством.

Адвокатом може бути громадянин України, що має вищу юридичну освіту (академія, університет, інститут), стаж роботи за спеціальністю юриста, або помічника адвоката не менше 2 років. Особа, що відповідає цим вимогам, допускається до складання кваліфікаційного іспиту. І тільки після його здачі, одержання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та прий­няття Присяги адвоката України, особа вважається адвокатом.

Законом "Про адвокатуру" чітко визначено коло осіб, які мають право на заняття адвокатською діяльністю. Таке право надається тільки громадянам України, а особи без громадянства і іноземні громадяни не мають права займатись адвокатською діяльністю в Україні. Однак, коли іноземці або апатриди набува­ють у законному порядку громадянства України, вони набувають права займатися адвокатською діяльністю.

Певні дискусії виникають з питання про надання можливості ад­вокатам інших країн здійснювати адвокатську діяльність в Україні. Але законодавчо це питання вирішено однозначно: ніхто, крім громадян України, не може здійснювати адвокатську діяльність у державі. Втрата громадянства України передбачає анулювання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Питання щодо обмежень стосовно громадянства було до­сліджено Спілкою адвокатів України за зверненням Мін'юсту. Всебічно дослідивши проблему Спілка дійшла висновку, що за умов відсутності в Україні законодавства про адвокатуру, яке б повною мірою відповідало міжнародним стандартам та без створення єдиної професійної організації адвокатів, небезпечно вилучати з чинного законодавства обмеження щодо громадянства осіб, які бажають займатись адвокатською діяльністю.

З цього приводу Вища кваліфікаційна комісія адвокатури 24 травня 2002 р. висловила іншу думку. Норму, яка стосується обмеження щодо громадянства можна виключити, але за умови, що іноземець чи особа без громадянства, які бажають здійснювати адвокатську діяльність відповідно до ст. 2 Закону "Про адвока­туру", склали б у спеціалізованому вузі іспит з державної мови, не менше 3 років працювали б в Україні на посаді помічника адвоката, мали б в Україні постійне місце проживання та були зареєстровані як платники податків.

Наступною важливою умовою набуття статусу адвоката є наявність вищої юридичної освіти. Законодавством передбачено підготовку фахівців у вищих навчальних закладах (І—IV рівнів акредитації) з відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем за на­прямом підготовки "Право" ("Правознавство" та "Правоохоронна діяльність"). Вища кваліфікаційна комісія адвокатури встановила, що особи, які допускаються до складання кваліфікаційного іспиту для отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, мають пред'явити диплом про вищу освіту вузу не нижче III рівня акредитації.

Можна цілком підтримати думку Т.В. Варфоломеєвої та С.В. Гончаренка, які підкреслюють, що право на складання іспиту не може ставитись у залежність від вищого навчального закладу, що його закінчив претендент.

Ще однією умовою складання іспиту та отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю є стаж роботи за спеціальністю юриста чи помічника адвоката. На практиці вини­кає певне непорозуміння з приводу стажу, набутого до отримання диплому про повну вищу освіту відповідного рівня акредитації. У законодавстві відсутня норма яка б регламентувала дозвіл чи заборону з цього приводу. Виходячи з практики, що склалась останнім часом, коли студенти останніх курсів юридичних фа­культетів працюють у правозастосовній сфері на різних посадах, така робота, що підтверджується відповідними документами, повинна зараховуватись до стажу роботи за спеціальністю юриста незалежно від наявності диплому про повну вищу освіту.

Особа, яка повністю відповідає вимогам закону, і на неї не поширюються законодавчі обмеження, звертається до атестаційної палати при кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури з заявою про допуск до кваліфікаційного іспиту, складання якого є необхідною умовою для набуття статусу адвоката.

Досвід іноземних країн

Російська Федерації

Надання юридичної допомоги фомадянам і організаціям у РФ здійснює незалежна адвокатура. Для набуття статусу адвоката Феде­ральний Закон "Про адвокатську діяльність та адвокатуру у Росій­ській Федерації" передбачає наступні умови: вища юридична освіта, отримана у закладах вищої професійної освіти, які пройшли державну акредитацію, або науковий ступінь з юридичної спеціальності, відсут­ність обмежень та складання кваліфікаційного іспиту. Претенденти на отримання статусу адвоката повинні у строк від 1 до 2 років пройти стажування у адвокатській установі або мати стаж роботи заюридичною спеціальністю не менше 2 років. До юридичного стажу, необхідного для допуску до кваліфікаційного іспиту, у Російській Федерації зараховується стаж роботи як судді, адвоката, помічника адвоката, нотаріуса, викладача юридичних дисциплін в закладах середньої, вищої та післявузівської професійної освіти, на посадах, в тому числі державних, що вимагають наявності вищої юридичної освіти, у федеральних органах державної влади, органах державної влади суб'єктів РФ, інших державних органах, у державних органах СРСР, РРФСР та Російської Федерації, які знаходились на території РФ та існували до прийняття Конституції РФ, в муніципальних ор­ганах, в органах Судового департаменту при Верховному Суді РФ, в юридичних службах організацій, в науково-дослідних установах.

Федеральним Законом "Про адвокатську діяльність та адвокатуру у Російській Федерації" також встановлені певні обмеження щодо набуття статусу адвоката. Так, не може набути статус адвоката і право займатись адвокатською діяльністю особа, яка в установленому зако­ном порядку була визнана судом обмежено дієздатною, недієздатною, та яка має непогашену чи не зняту судимість за вчинення умисного злочину. До речі, за законодавством України при визначенні судимості не має значення, вчинила особа злочин умисно чи з необережності.

Колегія адвокатів створюється за заявою фупи засновників, що складається з осіб, які мають вищу юридичну освіту, чи з ініціативи виконавчого органу відповідного суб'єкта РФ.

Основною робочою ланкою адвокатури є юридичні консультації, створювані президією відповідної колегії адвокатів. Члени колегії адвокатів входять до складу будь-якої юридичної консультації і там проводять свою роботу. Консультацією керує завідувач, що призна­чається президією колегії адвокатів з числа членів колегії. В даний час у РФ діє понад 4 тисячі юридичних консультацій.

Крім адвокатури, юридичне обслуговування населення й організа­цій у РФ ведуть приватні юридичні фірми, діяльність яких з 1998 р. не ліцензується. На відміну від адвокатів, приватні юристи не зобов'язані безкоштовно надавати допомогу фомадянам у кримінальних справах в порядку призначення. У той же час, тільки адвокати мають право виступати як захисники громадян у кримінальному процесі на стадії досудового слідства і дізнання.

США

Цікавим є досвід регулювання діяльності адвокатури у США. На­дання дозволу на юридичну діяльність більшою мірою регулюється штатом, аніж федеральним законом, і кожен штат розробляє свій чіткий комплекс вимог до адвокатури. В усіх штатах правникам необхідно отримати ліцензію на здійснення юридичної діяльності від державного органу з питань професійного регулювання. Штати використовують два різновиди таких органів. У деяких штатах ці органи є державними (наприклад, Верховний Суд штату), в інших існують "об'єднані адвокатури". Штат делегує своїх представників до Асоціації адвокатів штату з повноваженнями нагляду за регулюван ням професійної діяльності. Членство в Асоціації є обов'язковим. В обох випадках Верховний Суд штату здійснює загальний контроль у юридичній сфері. Ліцензія на діяльність у судах штату не дає право адвокату працювати у федеральному суді. Тому вони, отримавши дозвіл практикувати у штаті, повинні ще отримати спеціальний дозвіл або сертифікат у федеральному окружному суді на право юридичної діяльності. Адвокатові з чужого штату для участі у судовому процесі штату необхідно отримати спеціальний дозвіл судді (рго Нас уісє), дійсний лише для цього процесу. Якщо адвокат бажає працювати у Верховному суді США або апеляційному суді США того чи іншого округу, то він повинен отримати сертифікат у цьому суді.

У США для отримання права займатися адвокатською діяльністю складаються іспити. Адвокатські іспити поділяються на 2 частини. Перша — різні запитання із загального права. Друга — письмові відповіді на запитання з законодавства конкретного штату, де складається іспит. Окремі штати, зацікавлені в точному визначенні компетентності кандидатів, поряд з традиційними тестами прово­дять розширене тестування. Наприклад, штати Аляска, Колорадо та Каліфорнія включають до іспитів тести на вміння підготувати меморандум, незаперечний судовий доказ або свідчення у справі. Перед адвокатськими випробуваннями випускники правничих шкіл проходять 6-тижневий курс підготовки.

Законом "Про адвокатуру" встановлено заборону бути адвокатом і займатись адвокатською діяльністю особі, яка має судимість. Якщо судимість погашена у порядку ст. 89 КК або знята відповідно до ст. 91 КК то особа має право набувати статусу адвоката.

При видачі кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адво­катури свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю особа, яка отримує цей документ, урочисто приймає Присягу адвоката України.

Присяга адвоката. Беручи на себе обов'язки адвоката, уро­чисто клянусь: у своїй професійній діяльності суворо додержува­ти законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики, з високою громадянською відповідальністю виконувати покладені обов 'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чис­тоту звання адвоката, бути вірним Присязі.

Зобов'язання адвоката, які передбачені Присягою, стосуються не тільки виконання професійних функцій — додержання законодавс­тва, правил адвокатської етики та ін., а й дотримання загальнолюд­ських цінностей — зобов'язання бути чесним та справедливим.

Законодавством передбачені певні обмеження щодо можли­вості суміщати адвокатську діяльність з іншою роботою. Так ст. 2 Закону "Про адвокатуру" передбачає, що адвокат не може пра­цювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, ОВС, СБУ, державного управління.

Професійні права адвоката

Для здійснення професійної адвокатської діяльності адвокат наділяється певними законодавчо визначеними правами.

Права адвоката — можлива поведінка адвоката, яка перед­бачена та дозволена чинним законодавством України, Правила­ми адвокатської етики адвоката та Статутом адвокатських об'єднань.

А.І. Миколенко та А.Н. Миколенко права адвокатів розподі­ляють на 3 групи: права, які мають усі громадяни України, права адвоката як члена адвокатського об'єднання та права адвоката при здійсненні захисту та наданні правової допомоги. З таким розподілом прав важко погодитись, тому що перша група прав належить до суто людських невід'ємних конституційних прав будь-якого громадянина (право на життя, працю, відпочинок), а не тільки адвоката. Тому вважаю за доцільне права адвоката, відповідно до його статусу, розподілити тільки на 2 групи.

До першої групи прав належать ті, які адвокат може реалізувати відповідно до законодавства у межах адвокатського об'єднання: обирати інших адвокатів або висувати свою кандидатуру до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури. Також до цієї групи нале­жить право займатися адвокатською діяльністю індивідуально або об'єднатися з іншими адвокатами і діяти на підставі закону і статутів адвокатських об'єднань.

До другої групи належать права, які адвокат може здійснювати у зв'язку зі здійсненням професійної діяльності. При наданні юри­дичної допомоги, захисті інтересів клієнта адвокат має право:

— за дорученням фізичних або юридичних осіб захищати чи представляти їхні інтереси в усіх установах чи організаціях підпри­ємствах, до компетенції яких належить вирішення питань, що ви­
никають під час здійснення представництва. Так, адвокат має право представляти інтереси клієнта у всіх державних (судах, прокуратурі,МВС, СБУ, митній службі, виконкомах і ін.) і недержавних органах.
Повноваження адвоката в судовій і будь-якій іншій справі із захистут і представництва інтересів клієнта підтверджуються ордером;

— збирати відомості, про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, кримінальних, господарських справах і справах про адміністративні правопорушення. При цьому вимога адвоката
про надання необхідних документів є обов'язковою для відповідних державних органів і громадських організацій. Адвокат самостійно чи за допомогою помічника запитує та отримує документи або їх копії від
підприємств, організацій чи громадян (за їх згодою); знайомиться на підприємствах чи в установах з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, які становлять таємницю
(державну, комерційну, військову), що охороняється законом;

——за згодою клієнта і за його рахунок одержувати письмові висновки фахівців з питань, що виникають при розгляді гос­подарських, цивільних чи кримінальних справ, та потребують спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чин­ного законодавства;

—під час досудового слідства та у судовому засіданні заявляти відводи, клопотання, представляти докази, знайомитися з ма­теріалами кримінальної справи, виступати в судовому засіданні,
оскаржувати акти слідства, вирок або рішення суду. Адвокат, шо представляє в судовому засіданні інтереси потерпілого, цивільно­го позивача чи відповідача, користується всіма процесуальними
правами цієї особи, за винятком випадків, коли деякими правами позивач чи відповідач розпоряджається самостійно;

—виконувати інші дії, передбачені законодавством.Адвокат наділений деякими професійними правами, які прямо не

зазначені як професійні права адвоката, але вони стосуються реалізації ним своїх повноважень при здійсненні захисту або представництва. Адвокат має право на оплату праці, що здійснюється на підставі угоди між громадянином, юридичною особою й адвокатом. Якщо адвокат бере участь у кримінальній справі за призначенням (у випадку звіль­нення громадянина від оплати за надання юридичної допомоги через малозабезпеченість) оплата праці здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Незалежність особи адвоката значною мірою залежить від ступеня її соціальної захищеності та економічної незалежності. З метою забезпечення цих вимог адвокату законодавство гарантує соціальне забезпечення, передбачене Конституцією України для усіх громадян, та дозволяє самостійно визначити розмір винаго­роди (гонорар), яку він отримає на підставі угоди про надання правової допомоги клієнту.

Гонорар — передбачена угодою про надання правової допомоги винагорода за виконані адвокатом дії з надання правової допо­моги; гонорар не включає кошти, що вносяться клієнтом (його представником) на покриття фактичних витрат, пов 'язаних з виконанням угоди.

Указом Президента України від ЗО вересня 1999 р. № 1240/99 "Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури" зазначено, що органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ і організацій слід сприяти реалізації права адвокатів збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, гос­подарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, надавати безоплатно відповідні відомості та копії документів за запитами адвокатів та адвокатських об'єднань у справах, що перебувають у їх провадженні.

Відповідно до Основних положень про роль адвокатів адвокати мають право брати участь у публічних дискусіях з питань права, здійснення правосудця, забезпечення і захисту прав людини, а також право об'єднуватися або створювати місцеві національні і міжнародні організації та відвідувати їх збори без побоювання обмеження професійної діяльності з причин їх законних дій або членства в організації, дозволеній законом.

Обов'язки адвоката

Специфіка професійної діяльності адвоката зумовила певний обсяг обов'язків, які закріплені у Законі "Про адвокатуру", Пра­вилах адвокатської етики та Присязі адвоката України. Адвокат зобов'язаний:

—при здійсненні захисту чи представництва дотримуватися вимог законодавства;

— використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб;

— не використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої він діє;

— не відмовлятися від прийнятого на себе захисту підозрюва­ного, обвинувачуваного чи підсудного.

Основні положення про роль адвокатів містять наступний перелік обов'язків адвоката:

— по-перше, надавати консультації клієнту про його права та обов'язки, з роз'ясненням принципів роботи правової системи,оскільки вони прямо стосуються прав і обов'язків клієнта;

— по-друге, надавати допомогу клієнту будь-яким законним способом та вчиняти правові дії для захисту його інтересів;

— по-третє, надавати клієнту допомогу в судах, трибуналах і адміністративних органах.

Захист повинен вестися допустимими засобами. Коли адвокат надав до слідчих чи судових органів докази, які були отримані з порушенням прав сторін, то вони вважаються неприпустимими. Адвокат зобов'язаний використовувати всі дозволені законом засоби для захисту прав і законних інтересів громадян і юридич­них осіб.

Адвокат не має права приймати доручення про надання юри­дичної допомоги, якщо він у цій справі надає чи раніше надавав таку допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулась з проханням про ведення справи. Обставини, що виключають участь адвоката у справі, є об'єктивними факторами, за наявності яких він не може бути захисником і зобов'язаний скласти повноваження (якщо раніше у цій справі виступав як суддя, прокурор, слідчий, дізнавач, експерт, фахівець, перекладач, потерпілий, свідок тощо). Родинні та інші близькі стосунки з особою, яка проводить розслідування чи судовий розгляд справи громадянина, що звернувся з проханням про надання правової допомоги, також є перешкодою до участі як захисника.

Обсяг обов'язків адвоката, які передбачені Правилами адвокат­ської етики, дещо збільшений порівняно з тим, що передбачений ст. 7 Закону "Про адвокатуру". Це можна пояснити різноманітністю адвокатської діяльності, необхідністю розроблення найбільш оп­тимальних засобів захисту за умов, коли адвокат виступає носієм обов'язків, іноді суперечливих відносно клієнтів, суду та інших державних органів, адвокатури та окремих адвокатів, суспільства в цілому. Порушення адвокатом професійних обов'язків може приз­вести до притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Обов'язок адвоката при здійсненні професійної діяльності застосовувати передбачені законом засоби захисту полягає у тому, що адвокат, подаючи докази, обов'язково повинен перевірити їх достовірність; заборонено подавати завідомо неправдиві докази, брати участь у їх формуванні, пред'являти позовні вимоги, клопо­тання, інші процесуальні документи, що свідомо для захисника не грунтуються на чинному законодавстві. Правилами адвокатської етики адвокату забороняється приймати доручення, якщо способи його досягнення, на яких наполягає клієнт, є протиправними.

В Основних положеннях про роль адвокатів передбачено, що адвокати повинні постійно дбати про честь і гідність своєї професії, як важливі учасники здійснення правосуддя. Надаючи допомогу клієнтам при здійсненні правосуддя, адвокати повинні додержу­ватися прав людини й основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, діяти вільно і наполегливо відповідно до закону і визнаних професійних стандартів та етичних норм.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Ад­вокатська таємниця — необхідна умова здійснення адвокатської діяльності — встановлюється законом в інтересах здійснення правосуддя, захисту професійних відносин між адвокатом та клієнтом, укріплення авторитету та престижу адвокатури.

Адвокатська таємниця — це інформація, що одержана від клієнта та про клієнта, яка стала відомою адвокату у зв 'язку з поданням юридичної допомоги, здійсненням захисту і представ­ництва, щодо якої відсутня згода клієнта на її розголошення.

Адвокатська таємниця включає такі елементи: факт звернен­ня до адвоката і питання, з яких особа (фізична або юридична) звертається за правовою допомогою; інформація, що стосується злочину, його учасників, наслідків, даних про особисте життя, що повідомляються обвинуваченим, потерпілим, позивачем чи відповідачем, якщо немає згоди зацікавленої особи на їхнє розго­лошення при вчиненні слідчих і судових дій; аналогічні відомості, що були повідомлені близькими родичами підозрюваного, обвину­ваченого чи підсудного при зверненні за юридичною допомогою; усі відомості, що були повідомлені клієнтом у цивільній чи ад­міністративній справі при представництві його інтересів у держав­них і громадських органах; відомості, відображені у листуванні адвоката і клієнта, які зберігаються у адвокатському досьє.

При характеристиці адвокатської діяльності детально був роз­глянутий принцип конфіденційності. Правила адвокатської етики розрізняють інформацію, що є конфіденційною, та інформацію, що становить адвокатську таємницю. Конфіденційність певної інформації може бути скасована тільки особою, зацікавленою в її дотриманні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонас­тупниками юридичної особи), в письмовій або іншій фіксованій формі. Адвокат не несе відповідальності за порушення принципу конфіденційності у випадках, коли його допитали в установле­ному законом порядку як свідка щодо обставин, які виходять за межі предмета адвокатської таємниці, визначеного чинним за­конодавством, хоча й охоплюються предметом конфіденційності інформації. Розголошувати відомості, які складають адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи неза­конні спроби органів дізнання, слідства і суду допитати адвоката про обставини, що становлять предмет адвокатської таємниці.

Не розголошувати адвокатську таємницю повинні не тільки адвокати, а й їх помічники, посадові особи адвокатських уста­нов. Звільнити адвоката, його помічника та інших посадових осіб адвокатських об'єднань від обов'язку зберігати професійну таємницю може лише клієнт.

Відомості, отримані адвокатом від клієнта, зберігаються в таємниці безстроково, навіть якщо особа, що довірила ці відо­мості, померла. Для розголошення такої інформації необхідна згода правонаступників померлої особи.