Глава З Спеціалізовані суди України

В системі судів загальної юрисдикції України функціонують загальні та спеціалізовані суди. Відповідно до ст. 20 Закону "Про судоустрій України" спеціалізовані суди загальної юрисдикції утворюються та ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, що узгоджується з головою відповідного вищого спеціалізованого суду України.

Господарські суди України Історія розвитку господарського судочинства

Історія розвитку системи господарських судів нерозривно пов'язана з основними етапами розвитку держави. Прообразом господарської діяльності у дореволюційний період виступає розгляд спорів різного роду казенними установами. Одним з перших документів радянської держави — Декретом про суд № 2 — діяльність казенних установ була припинена, але спеціального органу з роз­гляду спорів між господарськими структурами створено не було.

У вересні 1922 р. Положенням про порядок розгляду майно­вих спорів між установами й організаціями були створені нові спеціалізовані органи — арбітражні комісії. їх очолювали вищі арбітражні комісії при Раді праці й оборони. Після того, як був утворений Радянський Союз, арбітражні комісії починають діяти при раднаркомах УРСР, обласних і губернських виконкомах. Важливим етапом розвитку господарської системи було створення органу при Раді праці й оборони СРСР.

Після ліквідації 4 березня 1931 р. арбітражних комісій фун­кції цих органів були передані судовим установам. Однак суди виявилися не готові до таких змін. Тому 3 травня 1931 р. були створені органи державного арбітражу. Ці органи були уповно­важені розглядати спори:

—про якість продукції;

—про порядок укладання і виконання різного роду договорів;

—між державними організаціями громадського сектору;

—за угодами про постачання продукції (ця категорія справ у ком­петенцію органів державного арбітражу була включена в 1933 р.).

У процесі розгляду спорів органами державного арбітражу вияв­лялися й аналізувалися відомості про господарські порушення, що в узагальненому вигляді повинні були представлятися до органів прокуратури, робітничо-селянських інспекцій та до вищестоящих структур тих органів, що допустили порушення. Тобто, поряд з повноваженнями з розгляду спорів, органи державного арбітражу ви­конували функції запобігання господарським правопорушенням.

Органи державного арбітражу діяли до 1960 р., після чого вони були реорганізовані Радою Міністрів СРСР. До функцій органів дер­жавного арбітражу, що були сформовані при Раді Міністрів УРСР, виконкомах обласних і прирівняних до них Рад депутатів трудящих, додалося визначення під час узагальнення арбітражної практики основних напрямків діяльності органів нижчого підпорядкування.

Внесеними змінами до Положення про державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР 1974 р. місцеві органи влади і управління були позбавлені можливості скасовувати чи змінювати рішення державних арбітражів.

Наступним етапом розвитку системи господарських судів було внесення змін до Положення про органи державного арбітражу в 1987 р., згідно з якими вони перестали утворюватись при Раді Міністрів УРСР і виконкомах місцевих Рад і стали самостійним відокремленим органом. Повноваження цих органів були закріп­лені в Конституції УРСР.

4 червня 1991 р. був прийнятий Закон України "Про арбітражні суди", яким визначалися статус і повноваження системи арбітражних судів України. Цього ж року Верховною Радою України був введений в дію Арбітражний процесуальний кодекс України, що регламентував організацію і діяльність системи арбітражних судів. Результатом судово-правової реформи стало прийняття та введення в дію у 2002 р. Закону "Про судоустрій України". У відповідності з Прикінцевими та Перехідними положеннями з 1 червня 2002 р. (день введення в дію Закону) втратили чинність Закон України "Про судоустрій" 1981 р. та Закон "Про госпо­дарські суди" 1991 р. Віднині організація і діяльність системи судів загальної юрисдикції, до яких належать і господарські суди, регулюється єдиним Законом "Про судоустрій України".

Організація і діяльність господарських судів

Організація і діяльність господарських судів визначається Кон­ституцією, Законом "Про судоустрій України", ГПК, який було прийнято 6 листопада 1991 р., іншими законодавчими актами і міжнародними угодами. До системи господарських судів належать місцеві господарські суди; апеляційні господарські суди; Вищий господарський суд України. Склад, повноваження, статус суддів, компетенція голови та заступників господарських судів визначаєть­ся Законом "Про судоустрій України". Голова спеціалізованого суду, його заступник призначаються на посаду.строком на 5 років з числа суддів та звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Вищого господарського суду на підставі реко­мендації Ради суддів спеціалізованих судів.

Господарський суд є незалежним органом, що вирішує госпо­дарські спори, які виникають між юридичними особами, грома­дянами — суб'єктами підприємницької діяльності, державними й іншими органами, а також розглядає справи про банкрутство.

Завдання господарського судочинства

Основними завданнями при розгляді спорів господарськими судами є:

—захист прав і інтересів учасників (сторін) господарських відносин в господарському процесі;

—сприяння зміцненню законності у сфері господарських від­ носин між підприємствами, установами, організаціями, державою й іншими органами державної влади і управління;

—внесення пропозицій зі вдосконалення правового регулю­вання господарської діяльності.

Повноваження господарських судів

ГПК у ст. 12 визначені справи, що підвідомчі господарським судам:

—справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні,розірванні і виконанні господарських договорів;

—справи про банкрутство;

—справи за заявами органів Антимонопольного комітету Украї­ни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції

Поряд з цим господарським процесуальним законодавством передбачено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що ви­никають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Засади господарського судочинства

Правові норми, що регламентують судове господарське провад­ження, визначають принцип надання судового захисту організаціям і громадянам, які здійснюють підприємницьку діяльність. Такий захист надається на підставі основних засад господарського судочинства:

—право на звернення до господарського суду, що належить до підвідомчості господарських судів, є невід'ємним правом будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності, елементом його
цивільної праводієздатності. Саме тому, як підкреслено у ч. З ст. 1 ГПКугода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною;

—рівність перед законом і судом. Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 4-2 ГПК);

—змагальність проявляється у наданій судом можливості сторо­нам та іншим особам, які беруть участь у справі, обгрунтувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст. 4-3 ГПК);

—гласність розгляду справ (ст. 4-4 ГПК). Розгляд справ у гос­подарських судах відбувається, як правило, у відкритому судовому засіданні в усній формі, при незмінному складі суду і при забезпе­
ченні принципу гласності. Закрите судове засідання можливе, коли цього потребують інтереси охорони державної, комерційної або банківської таємниці або коли сторони чи одна зі сторін обгрун­товано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті.