Організація діяльності адвокатури




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Організація діяльності адвокатури



Захист прав і законних інтересів громадян і організацій за­безпечує функціонування дієздатного інституту адвокатури ч чітко визначеним статусом адвоката, адвокатських об'єднань т;і адвокатської діяльності.

Діяльність адвокатури грунтується на нормах Конституції, де у ст. 59 передбачено, що кожен має право на правову допомо­гу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання пра­вової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура.

Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією сприяти захисту прав, свобод людини та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Поняття адвокатури відповідно до Закону "Про адвокатуру" є узагальнюючим і не повністю відповідає загальним цілям, професійним правам та обов'язкам адвокатури як незалежного правового інституту. Виходячи з функцій та завдань адвокатури її не можна ототожнювати з об'єднанням громадян, яке передбачено Законом України від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання грома­дян", тому що громадські організації — об'єднання громадян — створюються ними для задоволення та захисту своїх законних, економічних, соціальних, релігійних, творчих, ідеологічних та інших спільних інтересів. Професійне громадське об'єднання адвокатури створюється, в першу чергу, для захисту інтересів інших фізичних і юридичних осіб.

Визнавши адвокатуру об'єднанням, законодавець визначає його з одного боку як професійне, з іншого — як громадське об'єднання. Слід також зазначити, що і раніше колегії адвокатів розглядалися як громадські організації з огляду на притаманні таким організаціям ознаки: незалежність від державних органів, спільність інтересів, самоврядування, добровільність об'єднання, єдність цілей, що поставлені перед ними, недержавний характер організації тощо. Разом з тим, є певні відмінності: об'єднання гро­мадян лише одного професійного напряму, наявність спеціального дозволу на здійснення діяльності, виконання в межах організації професійної роботи за оплату, обов'язкова відповідальність за неналежне здійснення обов'язків.

Ознака добровільності у визначенні адвокатури полягає в тому, що визначення роду занять особою, яка має вищу юридичну ос­віту, є, безумовно, добровільним, особа вільно виявляє бажання складати кваліфікаційні іспити, приймати присягу та брати на себе професійні обов'язки, її не можна примусити займатись адвокатсь­кою діяльністю. Добровільність об'єднання полягає у можливості за бажанням вільно вийти з числа осіб, які складають адвокатуру. Конституція передбачає, що надання правової допомоги не є виключною компетенцією адвокатури. Тому в державі правова до­помога надається не тільки адвокатурою, яка є основним органом, що надає юридичну допомогу, а і юрисконсультами підприємств, юридичних відділів, радниками з правових питань. Представни­ками сторін у цивільному процесі, обвинуваченого і потерпілого в кримінальному процесі можуть бути близькі родичі, а також особи, які мають учені ступені і звання у галузі правознавства, що не перебувають в органах адвокатури. Відповідно до чинного законодавства, особа, яка має юридичну освіту, може, не склада­ючи кваліфікаційного іспиту, займатися юридичною практикою на засадах підприємництва, не набуваючи статусу адвоката.

КСУ у 2000 р. було дано тлумачення ст. 59 Конституції щодо вільного вибору захисника. Суд дав роз'яснення, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, особа, яка притягається до адміністра­тивної відповідальності, можуть обирати захисником особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на подання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Своїм Рішенням від 16 листопада 2000 р. у справі № 13-рп/2000 за конституційним зверненням громадянина Г.І. Солдатова КСУ визнав неконституційними положення ч. 1 ст. 44 КПК, згідно з яким захисником могла бути особа, яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, а також положення, що до захисту допус­каються за згодою підсудного лише близькі родичі, опікуни, піклу­вальники, чим обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав іншої особи.

Разом з тим, спеціального закону щодо фахівців у галузі права на сьогодні не існує. Тому КСУ у відповіді на звернення з'їзду Спілки адвокатів України з цього приводу пояснив, що закріпив­ши в Конституції право кожного на одержання правової допомоги і вільний вибір захисника, держава відповідним чином гарантує при цьому належну кваліфікацію юристів, які можуть надавати правову допомогу. Критерії, які свідчать про відповідний рівень професійної кваліфікації особи, яка може бути допущена до такого захисту, повинні бути визначені Верховною Радою України, бо вона є єдиним законодавчим органом.

Незважаючи на можливість інших фахівців у галузі права, надавати юридичну допомогу, основне навантаження із захисту прав і інтересів суб'єктів правових відносин покладається саме на адвокатів.

Важливою гарантією забезпечення належного рівня професій­ного захисту, консультування та іншої правової допомоги є наяв­ність спеціальних професійних прав, встановлення професійних обов'язків, правил адвокатської етики, передбачено адвокатську таємницю, а головне, передбачено відповідальність за неналежне здійснення адвокатом своїх професійних обов'язків або зловжи­вання адвокатськими правами. Процес притягнення адвоката до юридичної відповідальності відбувається за визначеною про­цедурою. Що стосується інших осіб, яким також надано право надавати правову допомогу, законодавством чітко не передбачено їх права, обов'язки і відповідальність. Недосконалим на сьогоднішній день є порядок надання правової допомоги безоплатно, який передбачено ст. 59 Конституції. Відповід­но до цієї норми ст. 47 КПК передбачає, що коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний бажає запросити захисника, але не може цього зробити через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин, особа, яка проводить дізнання, слідчий чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через ад­вокатське об'єднання. При цьому така вимога є обов'язковою для керівника адвокатського об'єднання. А міліція відповідно до ст. 5 Закону "Про міліцію" повинна забезпечити право на юридичний захист та інші права осіб, затриманих за підозрою у вчиненні зло­чинів і взятих під варту. Виходячи з положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 р. № 821 "Про затвердження Порядку оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави", оплата праці адвоката здійснюється за рахунок державного бюджету в розмірі 15 гривень за повний робочий день. Кошти за надання правової допомоги перераховуються адвокатському об'єднанню Головним управлінням юстиції Мін'юсту в АРК,обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями юстиції протягом 10 днів після одержання від них документів, про надання правової до­помоги. На жаль, на практиці виникають непоодинокі випадки відмови надавати безоплатну правову допомогу. В одних випадках посилаються на ст. 12 Закону "Про адвокатуру", яка передбачає, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між ад­вокатом і громадянином, а адвокати свою діяльність здійснюють індивідуально. В інших випадках посилаються на Конституцію, де не передбачено безкоштовна праця адвоката, і голови адвокатських об'єднань не можуть примушувати адвоката працювати безоплатно, бо ст. 43 Конституції наголошує, що використання примусової праці забороняється. А в окремих районах, районних центрах взагалі від­сутні адвокатські об'єднання, і адвокати надають юридичні послуги на приватних засадах.

Не слід вважати адвокатуру органом сфери послуг (подібних до служб побуту), тому що послуги, що надаються адвокатурою, мають особливий правоохоронний характер. Адвокатура не є комерційною організацією, тому що оплата діяльності адвоката не є прибутком, а являє собою оплату праці.

Конституційно визначені завдання адвокатури значною мірою відповідають основним напрямам, у яких ведеться адвокатська діяльність, а саме: здійснення повноважень захисника у кримі­нальному процесі, представництва фізичних і юридичних осіб, надання правової допомоги громадянам України, особам без громадянства, іноземним громадянам та юридичним особам, тобто тим, хто її потребує.

Виходячи з завдань адвокатури можна зробити висновок, що вона є одним з інститутів правової системи держави. Адвокатура як правовий інститут є посередником між державою та суб'єктами у громадському суспільстві. Національне законодавство та міжнародні документи містять норми щодо необхідності дотримання прав і свобод людини; адвокатська діяльність є одним із найваж­ливіших механізмів сприяння виконанню цих норм.

Основним завданням адвокатури є надання юридичної допомо­ги, конкретні види якої визначені ст. 5 Закону "Про адвокатуру". Так, адвокати:

—надають консультації й роз'яснення, усні й письмові довідки зправових питань і законодавства;

— складають заяви, скарги, клопотання й інші документи правового характеру;

— посвідчують копії документів у судових справах, які вони ведуть;

— здійснюють представництво фізичних і юридичних осіб у суді й інших органах влади;

— надають юридичну допомогу підприємствам, установам і організаціям;

— допомагають у правовому забезпеченні підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності фізичних і юридичних осіб;

— беруть участь у кримінальному судочинстві як захисники і представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

Основою всієї організації і діяльності адвокатури є принципиадвокатської діяльності, що законодавчо передбачені ст. 4 Закону "Про адвокатуру".





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.236.140 (0.008 с.)