Біант — суддя Стародавньої Греції

Розділ II

ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Поняття судової влади

Механізм захисту прав і свобод громадян, що спрацьовує у процесі взаємодії органів влади і громадянського суспільства на сучасній стадії розвитку, є державним гарантом від відомчого чи неправомірного втручання і впливу. Влада у цілому — це автори­тетна сила, що має реальну можливість здійснювати свою волю у соціальному житті, використовуючи різні засоби і методи, у тому числі і примусу. В. В. Копєйчиков характеризував владу як необхід­ність, за допомогою якої забезпечується нормальне функціонування усіх соціальних суб'єктів, вона забезпечує організованість і порядок, координує дію різних елементів держави і суспільства.

Державна влада є різновидом соціальної влади, що здійснюєть­ся державою, яка здатна підпорядковувати своїй волі поведінку людей та діяльність об'єднань, що знаходяться на її території.

Конституцією державна влада в Україні розподілена на законо­давчу, виконавчу і судову. Всі гілки влади утворюють збалансовану систему. Субординація законодавчої, виконавчої та судової гілок влади досягається наявністю комплексу функцій та повноважень, притаманних кожній з них. Незалежність трьох гілок влади означає, що жодна з них не може виходити за межі наданих Конституцією та законом повноважень і втручатись у сфери діяльності іншої. На думку Ш. Монтеск'є — теоретика концепції розподілу влад, перша влада — законодавча — видає і скасовує закони, друга — виконавча — відає зовнішніми зносинами і забезпечує безпеку держави, третя — судова — карає злочинців та стримує зіткнення двох перших влад. Причому судова влада може виконувати своє головне призначення за умови самостійного від двох інших влад існування. У разі об'єднання функцій судової і законодавчої влади, життя і свобода суб'єкта піддаватимуться свавільному контролю, а суддя тоді перетвориться на законодавця. А якщо судову владу об'єднати з виконавчою, то суддя може вчиняти з усією люттю пригноблювача, — зауважував Ш. Монтеск'є.

Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповід­но до законів України. Судова влада, з одного боку, є незалежною гілкою влади, а з іншого — її роль полягає у спрямуванні законо­давчої та виконавчої гілок влади в рамках законності та здійсненні конституційного нагляду і судового контролю за ними.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, яка здійснює установчі та контрольні функції, передба­чені Конституцією, вирішує питання державного і суспільного життя шляхом врегулювання правовідносин, що виникають, законодавчими актами. Роль законодавчої влади у суспільстві полягає у забезпеченні формування основ державного та сус­пільного життя, регулювання ринкової економіки, зміцнення конституційного ладу та забезпеченні розвитку демократичних інститутів, прав і свобод громадян.

Основним напрямом діяльності органів виконавчої влади є реалізація виконавчої та розпорядчої функцій. Виконавча фун­кція полягає у тому, що ці органи безпосередньо виконують нормативні приписи, що містяться в актах законодавчої влади та інших документах. Розпорядча функція характеризується тим, шо для виконання актів законодавчої влади органи виконавчої влади від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження. Виконавча влада повинна здійснювати державне управління соціально-економічним розвитком країни, забезпечу­вати виконання вимог права, захищати законні інтереси громадян і юридичних осіб від протиправних дій. Нормативно-правова діяльність усіх органів виконавчої влади та посадових осіб обумовлена необхідністю дотримання процедур і умов громадського контролю за актами, що приймаються, на предмет дотримання прав і свобод людини. Правовідносини, які складаються під час правозастосування, у разі порушення прав і свобод, а також у випадках оскарження відповідних виконавчих актів, належать до сфери судового розгляду.

Історично відносини у суспільстві щодо захисту прав людини та інтересів держави визначались не судовим рішенням, а звичаєм. Своєрідним осередком судової влади були старійшини роду, до яких звертались за вирішенням спорів. Особливого значення проблема судової влади та судів як самостійного елементу володарювання набуло у період буржуазних революцій у Західній Європі.

В історії становлення української державності проблема місця і ролі судової влади в суспільстві виникла за часи Пилипа Орли­ка. У Конституції щодо прав і вольностей Війська Запорізького (1710 р.) містилися засади розподілу державної влади на три гілки. Судові функції, зокрема, надавалися гетьманському уряду, який одночасно здійснював і виконавчу владу.Пізніше у III Універсалі Української Центральної Ради (1917 р.) та Конституції Української Народної Республіки (1918 р.) знайшла відображення ідея створення у незалежній республіці справедли­вого та неупередженого суду. Ця ідея виходила з теорії розподілу влад. Судова влада у межах кримінального, адміністративного та цивільного законодавства повинна була здійснюватися виключно судовими органами на засадах повноти, законності відправлення правосуддя в Україні. У наступних документах, що мали вирішаль­не значення для становлення державності, на жаль, не йшлося про судову владу як окрему гілку влади. А.О. Селіванов зазначає, що судова влада у державі виступає як незалежний інститут в ієрархії структури державної влади. Державно-владна сила судової влади полягає у обов'язку завжди діяти згідно з Конституцією і законами України в ім'я закону і справедливості. Тому судова влада, використовуючи притаманний тільки їй спосіб захисту порушеного права, виступаючи регулято­ром відносин суб'єктів суспільства та забезпечуючи відповідність цих відносин нормі права, здійснює функцію правосуддя.

Більшість вчених-правознавців сучасності визначають судову владу як сукупність судів, що здійснюють правосуддя. Інші дослід­ники визначають судову владу методом її реалізації — правосуд­дям. Основу судової влади в Україні складає сукупність судових установ, які наділені державно-владними повноваженнями, що визначені законодавством. Головним завданням цих органів є розв'язання правових конфліктів, які виникають між людьми, громадянином і державою, громадянином і організацією або установою, юридичними особами та інше.

Як бачимо, судовій владі належить важлива роль — бути ар­бітром у вирішенні спорів про право. Суб'єктом судової влади є суд (система судів), що наділений повноваженнями із захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави.

Ю.М. Грошевий та І.Є. Марочкін характеризують судову владу як специфічну гілку державної влади, яка здійснюється уповнова­женими на те державними органами — судами — і призначенням якої є розв'язання правових конфліктів та здійснення судового контролю. Одним з головних елементів судової влади є владні відносини, які характеризуються по-перше, наявністю правових норм, що надають суду можливість виносити неупереджене та об'єктивне рішення, обов'язкове для виконання усіма суб'єктами правовідносин. По-друге, вони є своєрідним вираженням волі суду, адресованим всім учасникам цих відносин, яке забезпе­чується застосуванням правових санкцій у випадку неналежного виконання або невиконання цієї волі.

Отже, Судова влада — це різновид державної влади, яка є систе­ мою державних судових органів, що покликані здійснювати пра­восуддя в Україні.

Органи судової влади, що здійснюють правосуддя, повинні мати гарантії невтручання з боку законодавчої й, особливо, ви­конавчої влади.

Останнім часом були здійснені вирішальні кроки на складному шляху судово-правової реформи. 7 лютого 2002 р. був прийня­тий Закон "Про судоустрій України", указами Президента від 29 серпня 2002 р. № 780/2002 та 3 березня 2003 р. № 182/2003 створена Державна судова адміністрація України як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Внаслідок цього було вирішено низку питань щодо організації

діяльності судової гілки влади, забезпечення діяльності судів, здій­снення суддівського самоврядування як однієї з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів. Ця реформа повинна привести судову систему і систему правоохоронних ор­ганів у відповідність із соціально-економічними і політичними процесами, що відбуваються в суспільстві. Великого значення в судово-правовій реформі надається втіленню у життя ідей концепції правової держави. Вона полягає у розподілі державної влади на законодавчу, виконавчу та судову; досягненні законності у політичній, економічній, соціальній, ідеологічній та ін­ших сферах; прагненні до встановлення незалежної судової влади; у безпосередньому судовому захисті прав і свобод людини та законних інтересів громадянина; судовому захисті фізичних та юридичних осіб як суб'єктів суспільних правовідносин у державі; забезпеченні прямої дії норм Конституції та законів України; захисті від незаконного за­тримання, обшуку, арешту; гарантії на право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина тощо.

Ознаки судової влади

Органи, що уособлюють судову владу, вирішують спори, які стосуються правозастосування, і постановляють рішення на основі Конституції та законів України іменем України. Основу судової влади в Україні складають судові органи, які різняться за компетенцією та юрисдикцією, але всі виконують функції захисту прав та інтересів громадян, конституційного ладу, національної безпеки, територіальної цілісності, дотримання законності і справедливості у суспільстві. Ор­гани судової влади забезпечують захист прав і інтересів громадян від будь-яких правопорушень, вирішують господарські та цивільні спори та встановлюють факти, виходячи з принципів верховенства права і справедливості. Органи судової влади дають оцінку конституційності та законності актів суб'єктів законодавчої і виконавчої влади, актів Президента, а не оцінюють ці документи з позиції доцільності.

До ознак судової влади вчені, які досліджують проблеми судової влади та механізм її реалізації — правосуддя, відносять виключність, єдність та незалежність судової діяльності.

Виключність судової влади — означає, що жоден орган дер­жавної влади окрім суду не може вирішувати усі правові супере­чки та приймати рішення, здійснюючи правосуддя.

Держава доручає тільки судам приймати рішення з конкретних цивільних, господарських, кримінальних та адміністративних справ, що підкреслює виключність судоних рішень. Тільки органи судової влади можуть застосовувати державні примусові заходи, такі як визнання особи винною, призначення покарання.

. Конституцією встановлено обов'язковість виконання судових рішень усіма державними органами і службовими особами.

Законодавством закріплено можливість певної спеціалізації судів але зазначено, що створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Суди різняться за своєю предметною підсудністю та відповідною процесуальною формою судочинства. Судовій владі властивий особливий порядок формування суд­дівського корпусу. Вимоги до кандидатів у судді, обов'язки суддів при здійсненні правосуддя та поза судовою діяльністю носять специфічний і чітко визначений законами характер. Виключність правового становища підсудного окреслено Конституцією (ст. 62 передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком) і законами, що передбачають порядок дослідження судом справи, врахування пом'якшуючих та обтяжуючих вину обставин.

Єдність судової влади забезпечується сукупністю нормативно-правових актів, що регулюють питання судоустрою та судочинс­тва, мають єдиний механізм дії на усій території України.

Єдність насамперед проявляється у функціях судової влади — правосудді і контролі — і забезпечується:

1. Єдиними засадами організації та діяльності судів. Засади організації та діяльності системи судів єдині за своєю суттю та службовим призначенням. Незважаючи на індивідуальний,
специфічний зміст кожної з них, усі вони діють у непорушно­му взаємозв'язку і не можуть функціонувати відокремлено від системи. Засади організації та діяльності реалізуються судами
незалежно від спеціалізації та територіального розміщення.

2. Єдиним статусом суддів. Це положення закріплено у Законі"Про статус суддів" (ст. 1), де передбачене положення про єдність статусу (єдині вимоги для кандидатів в судді, сукупність прав та обов'язків суддів, незалежність та самостійність суддів, незміню­ваність та недоторканність, єдині засоби правового, соціального та матеріального забезпечення тощо) всіх судців України незалежно
від того, в якому суді вони працюють. Єдність статусу припускає можливість різного за обсягом повноважень і компетенції залежно від конкретного місця суду у судовій системі.

3. Обов'язковістю правил судочинства, визначених законом длявсіх суддів. Виконання цих правил є, по-перше, найважливішою гарантією законності правосуддя, а по-друге, неодмінною умовою успішної діяльності судової системи України. Правила відправлення правосуддя визначені процесуальним законодавством України.

4. Забезпеченням ВСУ однакового застосування законів судами загальної юрисдикції. ВСУ є найвищим судовим органом, що має чітко окреслені повноваження. Він забезпечує однакове застосу­вання чинного законодавства усіма судами і формує єдину судову політику у масштабах держави. Єдине застосування чинного законодавства забезпечується шляхом видання роз'яснень, що містяться у постановах Пленуму ВСУ.

5. Обов'язковістю виконання на території України судовихрішень. Судові рішення, що приймаються судами системи, які набрали законної сили, є обов'язковими для виконання усіма державними органами, громадськими організаціями, службовими особами і громадянами на всій території держави. Невиконання рішення суду тягне за собою юридичну відповідальність. 6. Єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів.

Питаннями організаційного забезпечення судів займається Дер­жавна судова адміністрація України. Ці питання є тісно пов'язані із забезпеченням самостійності судів та незалежності суддів.

7. Фінансуванням судів виключно з Державного бюджету Украї­ни. Це положення передбачене ст. 120 Закону "Про судоустрій України", за якою фінансування всіх судів в Україні здійснюєтьсяза рахунок коштів Державного бюджету України. Функції щодо розпорядження відповідними коштами здійснюють ВСУ, КСУ,вищі спеціалізовані суди та Державна судова адміністрація, яка,зокрема, розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів
України єдині нормативи фінансового забезпечення судів.

8. Вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Як зазначається у ст. 102 Закону"Про судоустрій України" суддівське самоврядування діє для вирішення питань внутрішньої діяльності судів, є однією з га­рантій, що забезпечує самостійність судів та незалежність суддів.Організаційними формами суддівського самоврядування є збори, конференції, з'їзд суддів, ради суддів та їх виконавчі органи, які
сприяють створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утвердженню незалежності суду, забезпеченню захисту суддів від втручання в судову діяльність та підвищенню рівня роботи з кадрами.

Незалежність судової влади — це принцип ефективної діяль­ності суду, що вільний від будь-якого зовнішнього чи внутріш­нього впливу з боку органів законодавчої та виконавчої влади, фізичних та юридичних осіб.

Незалежність судової влади обумовлюється конституційним розподілом влади. Судова влада виконує притаманні їй функції правосуддя та контролю незалежно від інших гілок влади, не підпорядковуючись їм. Суд приймає рішення у справі незалежно від інших органів влади та управління, і воно не потребує затвер­дження іншими гілками влади. Закріплення принципів форму­вання судової системи, визначення порядку і строків обрання та призначення суддів є гарантією незалежності судової влади.

Функції судової влади

Кожна з гілок влади має притаманні тільки їй функції. Судова влада має дві функції — правосуддя та контроль. Як зазначає І.Є. Марочкін, суттю правосуддя є діяльність органів судової влади з розгляду правових конфліктів.

Зміст функції правосуддя у кримінальних справах полягає у розгляді кримінальної справи у судовому засіданні, повному, об'єктивному дослідженні матеріалів справи, визначенні вину­ватості або невинуватості особи та призначенні відповідного покарання у судовому вироку.

Правосуддя у цивільних справах — це розгляд спору, що вини­кає із цивільно-правових відносин у державі, пов'язаних із захистом прав та свобод людини, інтересів суспільства і держави, і винесення неупередженого рішення. У цивільних справах функція правосуддя поширюється на встановлення фактів, які мають юридичне значення. До них належить: визнання особи безвісті відсутньою, померлою, обмежено дієздатною — у разі зловживання спиртними напоями, нар­котичними засобами, психотропними речовинами або прекурсорами або визнання особи недієздатною у випадках душевної хвороби.

Функція контролю з боку органів судової влади визначається Конституцією. КСУ і суди загальної юрисдикції уповноважені здійснювати контроль за законністю і обгрунтованістю рішень і дій державних органів влади і управління та службових осіб. Особливого значення судовий контроль набуває у сфері кримінального судо­чинства, коли контролю підлягають правові акти, що були прийняті органами виконавчої влади, законність яких оскаржує прокурор.

І.Є. Марочкін серед важливих проблем становлення судової влади в Україні відзначає проблему доступу до правосуддя.

Доступність правосуддя є нормативно закріпленою і реально за­безпеченою можливістю для фізичних та юридичних осіб безпереш­кодно звертатись до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Пошук оптимальної моделі правосуддя безпосередньо пов'язаний з дослідженням та розв'язанням проблеми доступності. Адже ста­новлення правової держави неодмінно пов'язане з ефективним, справедливим і доступним правосуддям. Статтею 8 Загальної де­кларації прав людини встановлено загальне положення, згідно з яким кожна людина має право на ефективне поновлення в правах національними судами у разі порушення її основних прав, наданих Конституцією або законами. Національне правосуддя, зазначає І.Є. Марочкін, вважається доступним, якщо відповідає певним міжнародно-правовим стандартам доступу до правосуддя.

Повноправне членство України у світовому співтоваристві ви­магає визнання, прийняття та запровадження тих засад і принци­пів, які стали загальновизнаними нормами міжнародного права щодо незалежності та неупередженості судової влади, своєчасного та ефективного захисту прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави, враховуючи, звичайно, те, що Конституція має найвищу юридичну силу.