Введення в ніс лікарських середників на турундах

Необхідні засоби:

1. Багнетоподібний або колінчастий вушний пінцет.

2. Носорозширювач.

 

3. Стерильні марлеві турунди довжиною 3-7 см або ватні "ковбаски"
чи кульки.

4. Мазі, пасти, гелі, суспензії, масляні чи водні розчини тощо.

5. Лобний рефлектор.

6. Джерело світла.

Введення турунд краще проводити після очищення порож­нини носа. Вводять лікарські середники в ніс за допомогою не­великої марлевої турунди, яку просочують необхідним медика­ментом. Правою рукою беруть вушний чи колінчастий пінцет, 32

яким захоплюють турунду,
відступивши на 1-1,5 см від
її кінця та занурюють у при-
*'■ ■ \ значений розчин або витис-

не ай», * кають на неї мазь з тюбика.

щ ^ 1* ^^. Лівою рукою піднімають вер-

| *'~'^?*' _-*. * хівку носа вгору або розши-

' ■— ' ''*""* рюють ніздрю носорозширю-

вачем. Пінцетом обережно
вводять турунду в ніс і про­
сувають вглиб його порож­
нини. Виймають пінцет так,
щоб частина турунди залиши-
Рис. 1.16. Введення в ніс лікарського лась у носі, знову захоплю-
середника на турунді. ЮТЬ Турунду В ІНШОМу МІСЦІ

й обережно просувають її

глибше (рис. 1.16). Повторюють такі дії доти, поки турунда по­вністю не сховається в порожнині носа. Після введення турун­ди в ніс ніздрю закривають ватною кулькою. Тривалість перебу­вання турунди у носі залежить від характеру лікарського серед­ника та коливається переважно у межах 15-30 хв, після чого її видаляють з носа пінцетом.

ТАМПОНАДА НОСА

Досить часто для зупинки носових кровотеч вдаються до передньої або задньої тампонади носа.

ПЕРЕДНЯ ТАМПОНАДА НОСА

Необхідні засоби: 1- Стерильні марлеві турунди довжиною 30-70 см.

2. Багнетоподібний або колінчастий вушний пінцет.

3. Носорозширювач.

4. Знеболюючі та кровозупинні медикаментозні засоби.

5. Лобний рефлектор.

6. Джерело світла.

Передня тампонада застосовується для зупинки носової кро­вотечі так, щоб марля, яку вводять в порожнину носа, притисну­ла судину, що кровоточить. Освітлюючи лобним рефлектором

порожнину носа, довгою марлевою турундою, просоченою зне­болюючим або кровозупинним засобом, щільно заповнюють всю порожнину носа, починаючи з її задніх відділів.

І

Правою рукою беруть вушний пінцет, яким захоплюють марлеву турунду, відступивши на 5-7 см від її краю. Лівою рукою розширюють носорозширювачем вхід у половину носа, з якої виділяється кров. Пінцетом вводять турунду в ніс і просувають далеко вглиб його порожнини, аби її частина проникла у задньо-верхні відділи носа (рис. 1.17). Виймають пінцет так, щоб зануре­на частина турунди залишилась на місці, захоплюють турунду в іншій ділянці й просувають вглиб, але тепер нижніми відділами носа. Повторюють введення турунди по черзі у верхні й нижні відділи носа доти, поки турунда не заповнить всю порожнину носа. Таким чином поступово виповнюють задні, середні, передні відділи носової порожнини. Тампон при цьому набуває вигляду "гармошки" (рис. 1.18). Під час маніпуляцій медична сестра утри­мує інший (вільний) кінець довгої стерильної турунди.

Рис. 1.17. Техніка проведення Рис. 1.18. Положення тампона в по­
передньої тампонади носа. рожнині носа.

Після введення тампона в ніс ніздрю закривають ватною кулькою та накладають пращоподібну пов'язку (див. нижче). Три­валість перебування тампона у носі становить 1-2 доби.

Не пошкодь!

При передній тампонаді носа інфекція з носо­глотки може проникнути через слухову трубу в середнє вухо, тому слід обов'язково призначити протизапальну терапію (всередину або паренте­рально).

ЗАДНЯ ТАМПОНАДА НОСА

Необхідні засоби:

1. Марлевий тампон ("тюк") - марлева серветка, складена так,
щоб утворився кубоподібний тампон, навхрест міцно перев'я­
заний подвійною товстою шовковою ниткою з чотирма довги­
ми кінцями (рис. 1.19 а).

2. М'який гумовий або синтетичний зонд (катетер) довжиною
30-40 см.

 

3. Носорозширювач.

4. Корнцанг.

5. Шпатель.

6. Багнетоподібний або колінчастий вушний пінцет.

7. Стерильні марлеві турунди довжиною 60-70 см.

8. Лобний рефлектор.

9. Джерело світла.

Якщо не вдається зупинити кровотечу за допомогою пере­дньої тампонади носа, вдаються до задньої тампонади. Для цього використовують стерильний марлевий тампон, розмір якого відпо­відає розміру двох нігтьових фаланг великих пальців хворого. Тампони різних розмірів готують заздалегідь і зберігають в сте­рильних умовах. Носорозширювачем, який тримають лівою ру­кою, розширюють ніздрі пацієнта, а правою у нижні відділи носа вводять тонкий гумовий зонд на глибину 15-20 см. Беруть у ліву руку шпатель, просять хворого відкрити рот та захоплюють корн­цангом кінець гумового зонда, який, пройшовши через порожни­ну носа, з'явився у ротоглотці. Виводять назовні через рот цей кінець катетера, після чого один його кінець знаходиться біля входу в ніс, а інший - біля рота (рис. 1.19 б). Заздалегідь приго­товлений марлевий тампон прив'язують двома нитками до рото-вбго кінця катетера і, потягнувши за носовий кінець, виводять катетер з нитками через ніздрю (рис. 1.19 в). Тепер в лівій руці тримають нитку від "тюка", а в правій - тампон. Допомагаючи пальцем правої руки або корнцангом, через рот тампон вводять позаду м'якого піднебіння у носоглотку. Під час цього лівою Рукою підтягують тампон за нитку, яка через порожнину носа прикріплена до "тюка". Потім пальцем правої руки через рот заходять у носоглотку та ще глибше занурюють тампон так, щоб ^вш проник у хоани та повністю перекрив їх просвіт.

Утримуючи у носоглотці тампон двома нитками, викону­ють передню тампонаду однієї чи обох половин носа (див. вище). Два кінці ниток зав'язують біля ніздрі над марлевою кулькою (рис. 1.19 г). Дві нитки, які виходять з рота хворого, фіксують лейкопластирем до його щоки або обрізають в глотці трохи нижче м'якого піднебіння. Ці нитки необхідні для видалення тампона. Утримують тампон у носоглотці 1-2 доби.

Рис. 1.19. Задня тампонада носа: а - марлевий тампон - "тюк" з шовкови­ми нитками; б - проведення гумового зонда-катетера через ніс у порожнину рота; в - виведення шовкових ниток тампона через ніс; г - положення там­понів у носоглотці та порожнині носа.

Не пошколь!І Після задньої тампонади, як і після передньої,

__________ 'І слід призначити антибіотики для профілактики

середнього отиту.

НАКЛАДАННЯ ЗІГРІВАЛЬНОГО КОМПРЕСА НА ВЕРХНЬОЩЕЛЕПНУ ПАЗУХУ

Необхідні засоби:

1. Широкий бинт або марля.

2. Напівспиртовий розчин (спирт:вода = 1:1 або горілка), розчин
оцту (одна чайна ложка на 0,5 л води) або кип'ячена вода.

3. Непромокаючий матеріал (компресний, вощаний папір чи це­
лофанова плівка).

4. Вата, шерсть або фланель.

5. Бинт для фіксації компреса.

Зігріваючий компрес застосовують з для того, щоб виклика­ти приплив крові до ураженої ділянки, зменшити біль та приско­рити розсмоктування запального інфільтрату. Для цього марлеву серветку згортають вчетверо, зволожують у спирті, розбавленому наполовину водою, помірно відтискають надлишок вологи і вкла­дають на щоку в проекції верхньощелепної пазухи. Ззовні вкрива­ють поліетиленовою плівкою, яка повинна на 0,5-1 см перекривати краї серветки по всьому периметру. Потім накладають шар вати і фіксують бинтовою пов'язкою. У домашніх умовах замість вати можна використовувати шерстяну хустку. Зігріваючий компрес залишають на щоці на 6-8 год, після чого його знімають, а шкіру в ділянці верхньощелепної пазухи протирають насухо.

НАКЛАДАННЯ ПРАЩЕПОДІБНОЇ ПОВ'ЯЗКИ НА НІС Необхідні засоби:

1. Широкий бинт.

2. Марлеві або ватні кульки.

Пращоподібна пов'язка накладається на вхід в ніс для фіксації перев'язувального матеріалу в цій ділянці, як правило, після передньої тампонади носа. Для цього шматок бинта з обох кінців розрізають у поздовжньому напрямку так, щоб надрізи

НЄ ДОХОДИЛИ ДО Середини і НЄ Рис. 1.20. Накладання пращеподібної ³ єднувались один з одним, пов'язки на ніс.

На нерозрізану частину бинта вкладають 1-2 марлеві чи ватні кульки, охоплюють їх центральною частиною бинта і зав'язують так, щоб кульки опинились огорненими бинтом і утримувались у цьому місці. Вкладають центральну частину пов'язки на вхід в ніс, а кінці, перехрещуючи, зав'язують на задній поверхні голо­ви: кінці, які були знизу, зв'язують на тімені вище вушних рако­вин, а верхні кінці - нижче вушних раковин, у верхній ділянці шиї (рис. 1.20).

ДОСЛІДЖЕННЯ НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ

Одним із основних методів дослідження навколоносових пазух є передня і задня риноскопія. Проводячи передню і задню риноскопію, дослідник може виявляти в носових ходах пато­логічні виділення, що вказує на ураження тієї чи іншої навко-лоносової пазухи. Важливу діагностичну цінність мають рентге­нологічні методи дослідження, пункція верхньощелепної пазу­хи, в останні роки все ширшого застосування набувають методи ендоназальної діагностики та лікування за допомогою спеціаль­ної оптики.

РЕНТГЕНОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ НОСА ТА НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ

Цінну інформацію про стан навколоносових пазух та носа можуть надати рентгенологічні методи дослідження. Серед них застосовують рентгенографію у прямій та боковій проекціях, то­мографію та комп'ютерну томографію.

На оглядовій рентгенограмі навколоносових пазух з носо-підборідним приляганням контуруються більшість структур лицевого черепа. У нормі навколоносові пазухи добре пневмати-зовані, щільність їх відображення на знімку порівнюють з щільністю зображення орбіт. При патологічних змінах у пазусі на рентгенограмі розрізняють гомогенне, пристінкове чи нерівно­мірне затемнення. Гомогенне затемнення пазухи спостерігається при її заповненні ексудатом. Пристінкове затемнення пазух -при потовщенні слизової оболонки її стінок. Поліпи, пухлина або кіста дають нерівномірне затемнення пазухи.

Для визначення характеру ураження навколоносових па­зух носа (здебільшого верхньощелепної) використовують конт-

растну рентгенографію. Для цього безпосередньо перед рент­генографією проводять пункцію пазухи та вводять у неї контрас­тну речовину (йодоліпол, сергозин). Якщо просвіт пазухи за­повнений патологічною тканиною (пухлиною, кістою, поліпом), то на рентгенограмі спостерігається дефект її наповнення конт­растною речовиною.

Комп'ютерна томографія має ряд переваг над звичай­ною рентгенографією, оскільки вона дозволяє виявити патологію не тільки кісткової, а й м'яких тканин хворого.

В останній час до арсеналу методів обстеження структур людського тіла увійшло ядерно-магнітно-резонансне дослі­дження (ЯМРД). Воно з успіхом застосовується при захворюван­нях носа, навколоносових пазух, вуха та горла. Перевагою цього методу є те, що хворий не зазнає шкідливого впливу рентгенівсь­кого проміння, а зображення об'єкта не завуальовує суперпозиція кісткової тканини.