Взяття мазка із зовнішнього слухового проходу

Необхідний засіб: стерильний ватний тампон, розміщений у стерильній пробірці.

Для взяття мазка з вуха слід користуватись тонким тампо­ном, на кінець стержня якого накручено незначну кількість вати таку, щоб можна було під контролем зору легко ввести в зовнішній

слуховий прохід. У момент взяття мазка тампон вий­мають із стерильної про­бірки і беруть в праву руку, лівою рукою відтя­гують вушну раковину об­стежуваного назад і дого­ри, а кінець тампона з на­крученою на ньому ватою обережно заводять у ^зовн'^шн'й слуховий прохід

приблизно на глибину 1- ₂ (_{4 20}у

вусі є рідкі виділення, вата

Рис. 4.20. Взяття мазка із зовнішнього _{на кінці стерЖ}ня стає воло-
слухового проходу. ^г

гою, через вбирання час­тини вушних виділень. Якщо ж виділень немає, то обережним "ви­тираючим" рухом беруть мазок зі стінок слухового проходу, намага­ючись отримати шматочок засохлого на його шкірі секрету. Після Цього тампон виймають з вуха і, не торкаючись його стерильною частиною ні до якого предмета, вводять у стерильну пробірку та оформляють "Направлення у бактеріологічну лабораторію".

Пробірку з тампоном і"Направленням " у короткий термін (до 2 год) доставляють у бактеріологічну лабораторію, де і буде Виконано необхідне дослідження.

Ті П Слід обов'язково зробити отвір в тканинах першо- Не пошкодь![ го та ДОУГОГО шяпї„ кл„т„?,-------------------------

І

НАКЛАДАННЯ ЗІГРІВАЛЬНОГО КОМПРЕСА НА ДІЛЯНКУ ВУХА

Необхідні засоби:

1. Широкий бинт або марля.

2. Напівспиртовий розчин (спирт:вода =1:1; горілка), розчин оцту
(одна чайна ложка на 0,5 л води) або кип'ячена вода.

3. Непромокаючий матеріал (компресний, вощаний папір чи це­
лофанова плівка).

4. Вата, шерсть або фланель.

5. Бинт для фіксації компреса на вусі.

Складають широкий бинт чи марлю у 4-8 шарів так, щоб утворилась серветка розміром приблизно 10*12 см. У її центрі виконують розріз довжи­ною 5-7 см (по величині вушної раковини). Зволо­жують цю серветку теплим напівспиртовим розчином (водою або розчином оцту) та "одягають" на вушну ра­ковину так, щоб провести її у створений розріз. Звер­ху серветку вкривають шматком компресного папе­ру (целофанова плівка), у якому також попередньо ви­конують розріз ДЛЯ прове- р_ис 4 21. Накладання зігрівального ДЄННЯ вушної раковини. Роз- компреса на ділянку вуха. міри компресного паперу по­винні на 1-2 см перевищувати розміри марлевої серветки, щоб папір повністю перекривав її, перешкоджаючи випаровуванню ріди­ни (рис. 4.21). На папір накладають шар вати товщиною 2-3 см та забинтовують, одягають шапочку чи хустинку.

Правильно накладений компрес зменшує тепловіддачу зі шкі­ри навколовушної ділянки, оскільки між шкірою і першим шаром утворюється водяна пара, яка підтримує температуру тіла та сприяє тривалому розширенню судин шкіри та тканин, що лежать значно глибше шкіри. Цим зумовлюються посилення обміну в ділянці вуха, створення знеболювального ефекту, розсмоктування запального інфільтрату або обмеження гнійного вогнища.

другого шарів компреса, через який прове­сти вушну раковину, бо, коли вона потрапить під дію компреса, можливий опік шкіри раковини.

Тільки третім шаром накривають всю ділянку компреса, вклю­чаючи і вушну раковину. Тривалість дії компреса - до 12 год. Горілчані, а особливо напівспиртові, компреси доводиться міняти частіше (через 4-8 год), оскільки спирт випаровується інтенсивні­ше, ніж вода.

ЕНДАУРАЛЬНИЙ КОМПРЕС ЗА М.Ф. ЦИТОВИЧЕМ

У зовнішній слуховий прохід вводять тонку ватну чи марле­ву турунду, зволожену в осмотолі — суміші 70-90° спирту з гліце­рином у співвідношенні 1:1. Ззовні слуховий прохід герметично закривають ваткою з вазеліновою олією, яка буде перешкоджати висиханню зволоженої осмотолом турунди. Компрес залишають у вусі на 24 год. Суміші, яку використовують, притаманна зігрі­вальна, знеболювальна та дегідратаційна дія.

НАКЛАДАННЯ ПОВ'ЯЗКИ НА ВУХО

Необхідні засоби:

1. Бинти шириною 6-10 см.

2. Марлеві серветки та марлеві "кульки".

Пов'язку на вухо накладають при захворюваннях вушної раковини, після механічних травм, опіків, відморожень вуха чи операцій на цій ділянці тощо. Мета пов'язки у цих випадках -запобігти потраплянню інфекції у рану, припинити кровотечу чи стиснути вушну раковину для попередження набряку (при отге-матомі) або повторної кровотечі.

Якщо дозволяє стан, хворий знаходиться у сидячому поло­женні на стільці, медсестра стоїть з боку ураженого вуха. Спо­чатку в завушну ділянку (позаду задньо-внутрішньої поверхні вушної раковини) для попередження перегинання хряща та стис­нення тканин кладуть стерильну марлеву серветку чи ряд марле­вих "кульок". Ділянку зовнішнього слухового проходу також захищають стерильною марлевою турундою чи "кулькою", а на зовнішню поверхню раковини, в її заглибини, кладуть одну чи Декілька серветок (для вбирання крові чи виділень) і лише потім

 

починають бинтувати. Таким чином, вушна раковина знаходить­ся між двома шарами марлевих серветок чи кульок, що дозволяє зберегти її природне положення та уникнути попрілості. Оскіль­ки широкими бинтами важко маніпулювати, для пов'язки на вухо краще використовувати бинт шириною 6-10 см.

Рис. 4.22. Накладання малої пов'язки на вухо.

Мала пов'язка на вухо (неаполітанська). Пер­шими одним-двома ходами фіксують саму пов'язку на голові, серветку - на хво­рому вусі. Ці ходи розміщу­ють якомога нижче (ближ­че до шиї), наступні ходи на дві третини ширини бинта по­винні перекривати попе­редні, поступово просуваю­чись догори (рис. 4.22). Для кращого повторення форми голови на кожному ході бинт слід перекручувати по довгій осі, тільки так, щоб ділянки перекручення не потрапляли на місце ураження. При накладанні пов'язки необхідно ходи вести вище очей та неушкодженої (про­тилежної) вушної раковини.

Велику пов'язку на
вухо (пов'язку "вуздечка") на­
кладають так: спочатку роб­
лять 2-3 горизонтальні обер­
ти бинта навколо голови на
рівні ураженої вушної рако­
вини. Потім змінюють напря­
мок бинтування: виконавши
"перегин" бинта, ведуть його
вертикально по тім'яній
ділянці протилежного боку
та по щоці, під нижньою ще-
Рис. 4.23. Накладання великої пов'яз- лепою, далі - вгору на ура-
ки на вухо. жене вухо і щоку та фіксують

місце "перегину". Далі роблять кілька вертикальних обертів так, щоб закрити ділянку ураженого вуха. Закінчують бинтування по­вторним "перегином" бинта і горизонтальними ходами бинта на­вколо голови або шиї (рис. 4.23).

Для закріплення пов'язки кінець бинта розрізають на два "хвости", які зав'язують на ураженому боці, але не над раною. Добре накладена пов'язка має бути міцною, зручною і не викли­кати сильного стиснення голови.