Стані й може сприяти виникненню небезпечних ускладнень.

Якщо абсцес сформувався (переважно через 4 доби), то проводять його хірургічний розтин. Перелік інструментів, необхід­них для виконання такої операції, наведено на рис. 2.15. Спочат-^КУ знеболюють слизову оболонку зіва на боці абсцесу 10% роз­чином лідокаїну (зрошують аерозолем чи змащують ватником на ³°нді з нарізкою). Потім проводять пункцію довгою голкою та ^в|Дсмоктують гній. Іноді доводиться пунктувати кілька разів у Р'зних місцях, щоб знайти порожнину абсцесу. Скальпелем роб-^Ять неглибокий розріз слизової оболонки передньої піднебінної. У місці знайденого при пункції гною та введеним через ^{р 3}Різ затискачем Пеана тупо розкривають абсцес і розширю-^ь вхід у його порожнину, розвівши бранші затискача. Зовнішній ■і Р^ат°^нзилярний абсцес розкривають шляхом тонзилектомії у ^ГаРячому" періоді.

Рис. 2.15. Інструменти для операції розкриття паратонзилярного абсцесу:

1 - балон з анестетиком, що застосовується в аерозолі (10% розчин лідокаїну);

2 - зонд з нарізкою; 3 - шпатель; 4 - шприц з довгою голкою; 5 - скальпель;
6 - затискач Пеана; 7 - стерильні марлеві кульки; 8 - стерильні марлеві сер­
ветки; 9 - стерильна вата.

Не пошкодь!

Слід лише тупо заходити у порожнину абсцесу, оскільки поранення ріжучим інструментом гілок чи стовбура сонної артерії може призвести до смер­тельної кровотечі.

Догляд за хворим

Забезпечити харчування хворого рідкою і калорійною їжею та слідкувати за загальним станом і диханням пацієнта, оскільки може розвинутись стеноз гортані чи післяопераційна кровотеча.

ЗАГЛОТКОВИЙ АБСЦЕС

Заглотковий абсцес - це нагноєння заглоткових лімфатич­них вузлів та пухкої клітковини, що розміщені між м'язами глот­ки та передхребетною фасцією. Захворювання трапляється май­же виключно в дітей до чотирьохрічного віку як ускладнення ринофарингіту, ангіни, гострої респіраторної інфекції тощо. Оскіль­ки після 4 років ці лімфовузли та судини атрофуються, у дітей старшого віку і дорослих заглотковий абсцес буває лише після травми, як правило, стороннім тілом.

Клініка '

1. Утруднення ковтання чи повна відмова від вживання їжі через
виражений біль в глотці.

2. Витікання рідини через ніс при ковтанні.

3. Утруднення дихання.

4. Вимушене положення голови.

5. Підвищення температури тіла.

6. Болючість шийних лімфатичних вузлів.

ОрофарингоскопІя

Виявляють болюче подушкоподібне випинання задньої стінки глотки з почервонілою поверхнею.

Пальпація цього випинання через порожнину рота дозво­ляє відчути флюктуацію (наявність гною), що є показанням до хірургічного лікування.

Лікування

Проводять пункцію гнояка довгою голкою та відсмоктують його вміст, потім вертикальним розрізом розкривають порожни­ну абсцесу та розширюють утворений вхід затискачем; застосо­вують антибіотики, десенсибілізуючі та знеболювальні засоби.

Не поі к к<1 ^ метою запобігання потраплянню гною у ди- кодь.| _хальні _ШЛЯхи під час розкриття абсцесу голові дитини надають звисаючого положення.

Догляд за хворим

Дитина потребує постійного догляду, особливо за станом Дихання: про його погіршення треба негайно сповістити лікаря.

ФАРИНГІТ

Фарингіт - запалення слизової оболонки глотки. Розрізня­ють гостру і хронічну форми.

гострий фарингіт

Початок запального процесу викликають віруси, а далі як

³"УДНики домінують стрептококи або інші бактерії. У дітей пере-

^аЖає дифузне запалення (гострий тонзилофарингіт), у дорос-

' ^Их запалення більшою мірою локалізоване. Серед неінфекцій-

^Их чинників виникненню гострого фарингіту найчастіше сприя-

^ь Шкідливі фізичні та хімічні фактори, в тому числі й побутові.

і

Клініка

Спочатку з'являються відчуття дряпання, сухості, паління в глотці, неприємні відчуття при ковтанні, болючий "порожній" ковток (стадія вірусного запалення). Через 1-2 доби сухість в глотці змінюється рясними слизовими, а потім гнійними виділен­нями (стадія бактеріальної інфекції).

У дітей переважно спостерігається висока температура тіла,
у дорослих - лише субфебрильна. У запальний процес може
втягуватись слизова оболонка носа, гортані, мигдаликів (ринофа-
рингіт, ларингофарингіт, тонзилофарингіт). Виявляють такі зміни
на задній та боковій стінках глотки:,,.

Орофарингоскопія

• Почервоніння слизової оболонки.

• Червоно-пурпурові утвори розміром 2-5 мм (набряклі та гіпе-
ремовані лімфоїдні фолікули.

• Наявність слизу або гною.

• Виражений судинний малюнок - застійні вени.

Пальпаторно - набряклі та болючі шийні й позадущелепні
лімфатичні вузли.;

Лікування

Полоскання глотки теплими розчинами:

1. Настойкою нагідок або календули (по 1 чайній ложці на 1 склянку
води).

2. Соком коланхое (по 10 мл на 100 мл ізотонічного розчину
натрію хлориду).

3. Розчином кухонної солі та харчової соди (по 1 чайній ложці на
1 склянку води) тощо.

При підвищенні температури тіла призначають: сульфані­ламідні препарати (етазол, сульфадимезин), протигістамінні засо­би (діазолін, кларитин), інгаляції ментолової олії, лізоциму, лева-мізолу, УФ-опромінення.

При рецидивуючому фарингіті слід діяти на фактор, шо підтримує захворювання, наприклад, провести санацію зубів чи мигдаликів, виконати аденотомію чи резекцію викривленої пере­городки носа.

ПО

ХРОНІЧНИЙ ФАРИНГІТ

Хронічний фарингіт - тривале дифузне запалення слизо­вої оболонки глотки, що перебігає переважно без загальних проявів.

Хронічний фарингіт зустрічається, як правило, у дорослих, частіше - у чоловіків. У його розвитку має значення індивідуаль­на схильність. Нерідко хронічний фарингіт буває у хворих на захворювання серцево-судинної системи, нирок, органів травлен­ня, а також на тлі недокрів'я (анемії), цукрового діабету тощо.

Інші причини: порушення носового дихання (викривлення перегородки носа, аденоїди), інфекція (її джерелом бувають ніс і навколоносові пазухи, зуби чи бронхи в разі їх ураження), не-інфекційні чинники (пара, гази, пил, гаряче сухе повітря, функціо­нальне перевантаження глотки: тривалий кашель, неправильна постановка співочого голосу тощо).

Клініка

Хворі скаржаться на:

1. Відчуття сухості в глотці.

2. Відчуття "клубка" в горлі.

3. "Липкий" кашель, особливо вранці.

4. Неприємні відчуття при "порожньому" ковтку.

5. Вимушене покашлювання або кашель.

6. При сильному кашлі можуть бути невеликі кровотечі (домішки
крові в харкотинні).

Розрізняють такі форми хронічного фарингіту: атрофічну, катарально-гіпертрофічну.

Атрофічна (суха) форма. Внаслідок хронічного запа­лення виникають метаплазія епітелію (ороговіння), атрофія залоз ¹ лімфоїдної тканини.

Орофарингоскопія

Слизова оболонка задньої стінки глотки гладка, стоншена, ^сУха, часто блискуча, вкрита незначною кількістю жовто-зелено-^Го гнійного нальоту. Такі зміни можуть бути і в гортані.

Катарально-гіпертрофічна форма включає боковий і Ранульозний фарингіт. Для неї характерні гіперплазія, гіперемія,

лімфоцитарна інфільтрація, набряк, розростання сполучної ткани­ни в слизовій оболонці глотки.

Орофарингоскопія

• Захворювання проявляється потовщенням, почервонінням сли­
зової оболонки, появою тягучого секрету; часто спостерігаєть­
ся підвищення глоткового рефлексу.

• При боковому фарингіті бокові валики, що розміщені позаду
задніх піднебінних дужок, стають потовщеними, ковбасоподіб­
ними, поширюються у носову і гортанну частини глотки.

• При гранульозному фарингіті виявляють почервонілі лімфатичні
фолікули на задній стінці глотки, розмір яких сягає 3-7 мм.

Не пошкодь!

У хворих старшого віку із симптомами хроніч­ного фарингіту треба пам'ятати про можливість пухлини носової й гортанної частин глотки чи кореня язика. Такі хвЬрі обов'язково потребу­ють огляду оториноларинголога.

Лікування

По можливості слід усунути причини, що призвели до роз­витку хвороби: відновити носове дихання (видалити викривлену перегородку носа, провести аденотомію тощо); санувати вогнища інфекції, що провокують розвиток фарингіту (санація порожнини рота, носа та навколоносових пазух). При виявленні захворювань внутрішніх органів, які могли підтримувати фарингіт, провести їх лікування.

Місцеве лікування залежить від форми фарингіту.

При катарально-гіпертрофічній формі застосовують полос­кання 1-2% розчином харчової соди та кухонної солі, настойкою звіробою (1 чайна ложка на 1 склянку води): для змащування використовують розчин Люголя, йодинол. Призначають також фонофорез прополісу, інгаляції 1 % розчину декарису. Окремі скупчення гранул припікають 40% розчином трихлороцтової кис­лоти, зрізають конхотомом, виконують гальванокаустику, кріо-деструкцію або лазерокоагуляцію.

При атрофічній формі хронічного фарингіту для полоскан­ня чи аплікацій використовують 1% розчин йодинолу, бікармінт (2 таблетки на 1 склянку води). Застосовують змащування глот-ки спиртово-гліцериновим розчином прополісу. Всередину И

значають 3% розчин калію йодиду (3 рази на день по 1 столовій ложці на молоці). Крім того, хворим показані пиття лужних міне­ральних вод, парентеральне введення екстракту алое, ФІБСу тощо, електрофорез.0,5% розчину нікотинової кислоти (15-20 сеансів, по одному щодня). За наявності кірок на слизовій оболонці глот­ки показані інгаляції протеолітичних ферментів (трипсину, хімо-трипсину), 1% розчину нікотинової кислоти, 2% розчину калію йодиду, змащування задньої стінки глотки олійними розчинами протягом 6-10 діб (риб'ячий жир, персикова олія). Можна реко­мендувати хворим санаторно-курортне лікування в теплому во­логому кліматі.

СТОРОННІ ТІЛА ГЛОТКИ

Сторонні тіла переважно потрапляють у глотку з порожни­ни рота під час їди, значно рідше - з порожнини носа, гортані чи стравоходу. Сторонні тіла, що залишаються у глотці, найчастіше заносяться сюди з їжею, наприклад, риб'ячі кістки, голки, шпиль­ки тощо. Сприяють цьому раптовий кашель, сміх, чхання, розмо­ва, які відвертають увагу від акту жування. Потрапляння сторонніх тіл з порожнини рота полегшується при наявності зубних про­тезів, які погіршують контроль з боку твердого піднебіння.

У стінки глотки можуть також проникати предмети, що три­мають в роті діти під час гри, дорослі (шевці, кравці) під час робо­ти (цвяхи, кнопки, шпильки і ґудзики); уламки зубних протезів.

Звичайно в глотці зупиняються лише ті сторонні тіла, які Стромились своїм гострим кінцем у слизову оболонку зіва, ділянку Мигдаликів чи піднебінних дужок. Більші й гладенькі сторонні тіла частіше проходять у гортаноглотку - до входу в стравохід ^Та гортань, або зупиняються у самому стравоході.

Рідше сторонні тіла локалізуються у носоглотці. Сюди мо-*Уть потрапити через ніс сторонні тіла, що відломилися в резуль-^Таті травми, або рештки їжі при блюванні. З живих сторонніх тіл ^1н°Ді сюди потрапляють п'явки - при питті болотної води, в носо-^отку можуть потрапляти аскариди.

Клініка

Симптоми сторонніх тіл можуть бути різноманітними і за­дать від їх характеру. Скарги хворих при гострих сторонніх

тілах, що заглибилися в слизову оболонку, зводяться до колю­чого болю, який посилюється при ковтанні. Найчастіше сторонні тіла знаходяться в мигдалику, в піднебінних дужках та корені язика. При тривалому перебуванні стороннього тіла виникає за­палення слизової оболонки глотки у вигляді гіперемії, набряку і підвищеної продукції слизу, що, у свою чергу, спричиняє ка­шель, слинотечу, іноді - блювання. При зупинці великого сто­роннього тіла в нижньому відділі глотки, біля входу в гортань, можуть розвинутись раптові явища ядухи. Іншим проявом сто­ронніх тіл нижніх відділів глотки або стравоходу є "озера" слини у грушоподібних синусах.

Виявити гострі сторонні тіла, що застрягли у глотці (риб'я­ча кістка) можна при змащуванні слизової оболонки ватником на зонді з нарізкою. Шматок вати, що залишився на слизовій оболонці, зачепившись за кінчик стороннього тіла, вказує на його локалізацію у глотці.

Лікування

Ретельним і системним оглядом усіх відділів глотки вдаєть­ся виявити стороннє тіло. Видаляють його за допомогою прямо­го або зігнутого корнцанга з браншами, що щільно стикаються між собою. Іноді подряпини чи садна, які залишилися після про­ковтування стороннього тіла, непокоять хворого і симулюють його перебування у глотці. У таких випадках рекомендують пов­торний огляд через 1-3 доби. Після видалення стороннього тіла призначають дезінфікуючі полоскання, щадну дієту.

Догляд за хворим

Передбачає уважне спостереження за пацієнтом з визна­ченням загального стану та вимірюванням температури, призна­чення щадної дієти. Про будь-які прояви запальної реакції по­відомляють лікаря, оскільки можливий розвиток септичних у^сК' ладнень чи стенозу гортані.

Розділ III

ГОРТАНЬ, ТРАХЕЯ ТА БРОНХИ

Глава 7

АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ

Анатомія гортані

Гортань - це складний по­рожнинний орган, який є продов­женням верхніх дихальних шляхів. Зовнішні її контури у чоловіків, особливо худорлявих, добре вира­жені. Остов гортані утворений хрящами, що з'єднуються між со­бою зв'язками та м'язами. Вище гортані знаходиться глотка, якою гортань сполучається з порожни­нами рота і носа. Знизу гортань поступово переходить у трахею. Гортань розташована спере­ду шийних хребців: верхній її край відповідає рівню ІУ-У шийних хребців, а нижній - рівню VI-VII хребців. З віком положення і розмі­ри гортані дещо змінюються у зв'язку з опусканням під'язикової кістки і грудної клітини. У дорос-т_ан; - ^Рис' ^ЗЛ' ^ХР^{ЯЩІ та зв}'^{язки Г0}Р- лих чоловіків гортань має довжи-

² - СЕТ-^:' " ^{перснеподібний х}Р^ящ; ну в середньому 44 мм, у жінок -

3 ^оеРХнш ріжок щитоподібного хряща; ^ ^ ^} ■'

_я ~ надгортанник; 4 - під'язикова кістка; 36 ММ. Хрящовий ОСТОВ Гортані СТа-
^итопід'язикова зв'язка; 6 - щитопо- НОВЛЯТЬ непарні ХрЯЩІ (щитоПОДІб-
іа??^^{Щ; 7} -Щ^итопеР^снеп°Д^ібна (к>- ний, перснеподібний та надгортан-
^а> зв язка; 8 - перснетрахеальна _ч...,.

!•• 9 - перші хрящові кільця трахеї; ^ник^ ^{1 па}Р^{н1 Х}Р^ЯЩ' (черпакуваті.

Щитоподібний хрящ (рис. 3.1) найбільший з хрящів гор­тані. Він складається з двох симетричних пластинок (правої і лівої), які з'єднуються між собою під кутом по середній лінії. На середині верхнього краю щитоподібного хряща є вирізка. Задній край кож­ної з пластинок щитоподібного хряща продовжується вгору у вигляді верхнього ріжка та вниз - у вигляді нижнього ріжка. Передня частина щитоподібного хряща вкрита тільки шкірою, тому в цьому місці хрящ добре пальпується. У чоловіків ця час­тина щитоподібного хряща випинається вперед і має назву ада­мового яблука (кадика).

Нижче щитоподібного хряща знаходиться перснеподібний хрящ, який є основним хрящем гортані. Своєю формою він нага­дує перстень і складається з вузької частини - дужки спереду і широкої пластинки - печатки ззаду. На верхній частині печатки знаходяться черпакуваті хрящі. Нижній край дужки перснеподіб­ного хряща з'єднується з першим кільцем трахеї.

Надгортанник має форму пелюстки. Він прикріплений зв'яз­ками до краю вирізки щитоподібного хряща. Цей відділ надгортан­ника називають стеблом. Надгортанник під час ковтання щільно закриває вхід в гортань і захищає її просвіт від потрапляння їжі.

Черпакуваті хрящі парні, мають форму тригранної пірамі­ди. Вони розташовані зверху на печатці перснеподібного хряща, кожен з них має два відростки: передній - голосовий (до нього прикріплюється голосова зв'язка) і зовнішній - м'язовий (до нього прикріплюються м'язи). На верхівці черпакуватих хрящів розміщу­ються парні ріжкоподібні хрящі.

Клиноподібні хрящі є непостійними. Вони парні й мають вигляд маленьких тілець, розміщених у товщі правої і лівої черпа­кувато-надгортанних зв'язок, які натягнуті між краями надгор­танника і кожним черпакуватим хрящем. Хрящі гортані з'єдну­ються між собою суглобами, зв'язками та м'язами.

Зв'язки гортані, з'єднуючи між собою хрящі, забезпечують рухомість різних відділів гортані. Зверху гортань ніби підвішена Д° під'язикової кістки за допомогою широкої зв'язки - щитопід'язй' кової мембрани. Щитоподібний хрящ з'єднується з перснеподібним хрящем перснещитоподібною (конічною) зв'язкою, яку розтинають для надання негайної допомоги при асфіксії (конікотомія). Персне-

трахеальна зв'язка сполучає перснеподібний хрящ з першим кільцем трахеї. Щитонадгортанна зв'язка прикріплює, надгортанник до щи­топодібного хряща. Черпакуватонадгортанні зв'язки (парні) натяг­нені між черпакуватими хрящами та надгортанником.

М'язи гортані поперечносмугасті. Вони зумовлюють рух хрящів гортані та голосових складок. М'язи гортані поділяються на зовнішні й внутрішні. Зовнішні м'язи з'єднують гортань з іншими сусідніми ділянками. Ці м'язи піднімають і опускають гортань або фіксують її в певному положенні. До зовнішніх м'язів належать: груднино-під'язиковий, груднино-щитоподібний і щитопід'язиковий. До групи внутрішніх м'язів гортані належать м'язи, які роз­ширюють і звужують просвіт гортані, натягують голосові складки і опускають надгортанник. Це задній перснечерпакуватий - єдиний м'яз, що розширює просвіт гортані; бічний перснечерпакуватий, поперечний черпакуватий та косий черпакуватий - м'язи, що зву­жують просвіт гортані; щиточерпакуватий, перснещитоподіб-ний - м'язи, що натягують голосові складки; черпакуватонад-гортанний, щитонадгортанний - м'язи, що опускають надгортанник. Внутрішній просвіт гортані (рис.3.2) нагадує пісоч­ний годинник, де найвужче місце формують з обох боків голо­сові складки, утворюючи серединний відділ гортані - голосо­ву щілину. Над цієї щілиною знаходиться надскладковий (вес­тибулярний) відділ гортані, а знизу - підскладковий відділ. Голосові складки виступають у просвіт гортані. Вони утво­рені пучками повздовжніх сполучнотканинних еластичних та м'я­зових волокон, які прикріплюються до середини внутрішньої по­верхні щитоподібного хряща і до голосових відростків черпаку­ватого хряща відповідного боку. Колір голосових складок -перламутрово-сірий. Довжина їх у чоловіків складає в середньо­му 20-24 мм, у жінок - 15-18 мм. Розміщені голосові складки на Рівні ІУ-У шийних хребців. Під час дихання голосові складки Утворюють проміжок трикутної форми для проходження повітря, ^Який називають голосовою щілиною. При фонації голосові зв'яз­ки наближаються одна до одної та змикаються. Над голосовими ^складками і паралельно їм розміщені вестибулярні (шлуноч­кові або несправжні голосові) складки, які утворені слизо-⁰¹⁰ оболонкою гортані.

Між голосовими та вестибулярними складками з кожного боку розміщу­ються гортанні (морга-нієві) шлуночки.Від ко­реня язика до середини пе­редньо-верхньої поверхні надгортанника йде середин­на язиково-надгортанна складка слизової оболонки. Такі самі складки тягнуть­ся від обох боків кореня язика до країв основи над­гортанника; між ними роз­ташовані валекули. Біля основи надгортанника сли­зова оболонка продовжуєть­ся на верхівки черпакуватих хрящів, утворюючи праву і ліву черпакуватонадгор-танні складки.У цих складках знаходяться одно­йменні зв'язки та клинопо-

Рис. 3.2. Анатомія просвіту гортані (вигляд ззаду): 1— голосова щілина; 2 -

. „ .£.. перснеподібний хрящ; 3 - гортанний шлуно-

ДібН! И ріЖКОПОДібні П1ДВИ- _чок. ₄ _ _{щитоподібний хрящ;} 5 - ріжок ПІД'Я-

щення, які відповідають роз- зикової кістки; 6 - складковий простір; 7 -

міщеним у НИХ однойменним надгортанник; 8 - щитопід'язикова мембрана;

хрящам ^ ~~ ^вес™булярна складка; 10 — голосова склад-

г, _£ ка; 11 - підскладковий простір; 12 - хрящі тра-

Гортань вкрита бага-...,. '..

^{ґ ґ} хеі; 13 - просвіт трахеї.

торядним миготливим епі­телієм, а в середніх відділах голосових складок та з обох боків основи надгортанника - багатошаровим плоским епітелієм.

На поверхні слизової оболонки гортані відкриваються чис­ленні слизові залози змішаного типу. Особливо багато таких за­лоз біля основи надгортанника, в гортанних шлуночках та в чер-пакуватонадгортанних складках.

Кровопостачання гортані здійснюється гілками верхньої і ниж­ньої щитоподібних артерій. Від цих артерій відходять, відповідно,

верхня і нижня гортанні артерії, які безпосередньо забезпечують кров'ю гортань.

Іннервація гортані здійснюється двома гілками блукаючого нерва: верхнім і нижнім гортанними нервами. Верхній гортанний нерв є переважно чутливим нервом, який іннервує всю слизову оболонку гортані. Цей нерв дає лише одну рухову гілку до пере­днього перснещитоподібного м'яза. Усі інші м'язи гортані іннер-вуються гілками нижнього гортанного нерва. Нижній гортанний нерв є продовженням поворотного нерва. Поворотний нерв про­ходить з кожного боку по-різному. Зліва він відходить від блукаю­чого нерва попереду дуги аорти, обходить її ззаду і повертає вгору - до гортані, проходячи в щілині між стравоходом і тра­хеєю. Правий поворотний нерв відокремлюється від блукаючого нерва на рівні перехрещення з підключичною артерією, обходить її ззаду та йде вгору, до гортані, по бічній стінці трахеї.

Анатомія трахеї

Трахея є продовженням гортані. Закінчується вона розгалу­женням - біфуркацією, поділяючись на два головних бронхи

(правий і лівий). Трахея є порожнинною еластичною трубкою. У ній виділяють хрящову і перетинчасту частини. Хрящову частину утворюють 18-20 гіалінових хрящів, підковоподібної форми, кільця яких направлені вперед, а задня, вільна від хряща частина утво­рена колагеновими і еластичними волокнами. Хрящові півкільця трахеї з'єднані між собою еластичними коловими зв'язками. Дов­жина трахеї становить 11-13 см. У дорослих початок трахеї відпо­відає рівню УІ-УП шийних хребців, а біфуркація - ІУ-У грудних ^хребців. Ширина просвіту трахеї становить 15-22 мм у чоловіків і 13-18 мм - у жінок.

Слизова оболонка трахеї вкрита миготливим епітелієм, війки ^якого пересувають секрет в напрямку догори. Позаду трахеї зна-^ХоДиться стравохід, а над її біфуркацією проходить дуга аорти. Д° передньої та бокових поверхонь верхніх відділів трахеї приля­гає щитоподібна залоза. Кровопостачання трахеї та бронхів здійснюють гілки нижньої щитоподібної артерії та бронхіальні ^аРтерії. Іннервацію забезпечують блукаючий (X пара) та симпа­тичний нерви.

1 10

Фізіологія гортані і трахеї

Гортань виконує дихальну, голосову і захисну функції. Ди­хальна функція полягає в проведенні повітря в легені. При вдиху просвіти гортані (голосова щілина), трахеї та бронхів мак­симально розширюється, а при видиху, навпаки, звужується. Го­лосова функція здійснюється передусім за рахунок роботи го­лосових складок, які, ніби струни музичних інструментів, колива­ються при утворенні звуків. У забезпеченні голосової функції бере участь не тільки гортань, а й інші органи: глотка, порожнини рота і носа, навколоносові пазухи, легені тощо. У цих порожнинах го­лос резонує - набирає сили та забарвлення.

Захисна функція передусім полягає в попередженні потрап­ляння в дихальні шляхи слини, їжі, рідини, сторонніх предметів тощо. У цьому механізмі відіграють велику роль такі фактори:

1. Під час ковтання надгортанник перекриває собою вхід в гортань.

2. Голосові, вестибулярні та черпакуватонадгортанні складки схо­
дяться (змикаються) між собою, щільно перекриваючи просвіт
гортані.

3. Гортань піднімається: та підходить під корінь язика так, що при
ковтанні харчова грудка з язика проштовхується прямо у стра­
вохід.

Якщо стороннє тіло все ж таки потрапило у гортань, тра­хею чи бронхи, виникає кашель, при якому сильний струмінь повітря видаляє стороннє тіло з дихальних шляхів.

Слизова оболонка гортані, трахеї та бронхів багата нерво­вими закінченнями та слизовими залозами. Останні виділяють секрет, що сприяє зволоженню та очищенню повітря від пилу, бактерій та механічних домішок.

Глава 8