Догляд за хворими після трахеотомії

Треба стежити за тим, щоб трахеотомічна трубка, яка скла­дається з двох дугоподібних трубок, що входять одна в одну (рис. 3.10), не перекривалась засохлим слизом, що може утруд­нювати дихання. З цією метою через кожні 2-3 год вливають у трубку по 2-3 краплі стерильного фізіологічного розчину.

 

б

^Ис- 3.10. Трахеотомічні трубки: а - зовнішня і внутрішня трубка окремо; б -ФУбки в зборі.

У перші дні після операції внутрішню трубку по необхід­ні (2-3 рази на день) виймають, очищують ватою, намотаною ^гнучкий зонд з нарізками і протирають спиртом. Трубку вису-^уіоть, змащують вазеліновою олією і вкладають у зовнішню

трубку. Необхідно стежити за тим, щоб відкашлюване хворим харкотиння не мацерувало і не подразнювало шкіру шиї під тра­хеотомічною трубкою. Для цього шкіру навколо трубки змазують вазеліном або пас­тою Лассара. Не виймаючи трубки, під неї підводять не­повністю розрізану серветку - "штанці". У міру забруднен­ня "штанці" змінюють.

Деканюляцію - ви­
далення трахеотомічної труб­
ки - проводять після ліквіда­
ції явищ стенозу (рис. 3.11).
Рис. 3.11. Заміна трахеотомічної Питання видалення трубки
трубки. вирішують після проведення

непрямої ларингоскопії і

функціональних проб: хворий добу перебуває із закритою тра­хеотомічною трубкою.

КОНІКОТОМІЯ *

Виконують у стадії стенозу, коли у хворого вичерпались вс компенсаторні резерви, він втратив свідомість, і невдовзі настане зупинка дихання і серцебиття. Це може відбуватися в ситуаціях коли немає ні умов, ні часу для виконання трахеотомії. Для коні котомії необхідний скальпель або навіть звичайний ніж з гострив кінцем, яким за допомогою колючого руху можна пройти чере: передню стінку гортані. Під шию хворого підкладають імпровізо ваний валик (наприклад, складене простирадло чи куртку). Паль цями знаходять заглибину між нижнім краєм щитовидного хрящ і верхнім краєм дуги перснеподібного хряща. У це місце вколюют ніж, проникаючи через шкіру та м'які тканини в просвіт гортан При цьому з'являється свист повітря, що проходить в утворет щілину при диханні хворого. Розріз тканин дещо подовжують, з ніж повертають на 90°, щоб розширити рану та створити країні умови для проходження повітря. Конікотомія дозволяє на певний час зберегти дихання хворому, поки з'явиться можливість в стаціо­нарних умовах виконати трахеотомію.

ВВЕДЕННЯ НОСО-СТРАВОХІДНОГО ЗОНДА

Рис. 3.12. Введення носостравохідного Рис. 3.13. Носостравохідний

Бувають ситуації, коли хворий після проведеної трахеотомії з приводу стенозу гортані не може самостійно харчуватись (зде­більшого при пухлинах гортані). У таких випадках його годують через спеціальну трубку - носо-стравохідний зонд. Останній вводять у верхню третину стравоходу на глибину 25 см від носо­вого отвору (рис. 3.12). Необхідно переконатись, чи зонд не по­трапив у гортань. Для цього через лійку, введену в зонд, вливають 2-3 столові ложки стерильної рідини. Якщо не з'явиться кашель і рідина проходить вільно, то зонд введено правильно. Харчування через зонд не є фізіологічним, оскільки їжа потрапляє в шлунок, проминувши порожнину рота і глотки. Тому від правильного хар­чування таких хворих залежать ефективність лікування та три­валість післяопераційного періоду. Медична сестра слідкує, щоб їжа, яка вводиться через зонд, була добре подрібнена, підігріта до температури тіла, містила всі основні компоненти (білки, жири, вуглеводи та вітаміни). Харчування повинно бути регулярним (кожні 3-4 год) і в невеликій кількості (300-400 мл на прийом). Після харчування медична сестра зав'язує зонд і закріплює його на голові хворого бинтом (рис. 3.13).

³°нда.

зонд укріплено на голові хво­рого з трахеостомою.

ї7 П При введенні носостравохідного зонда треба

^ с ПО ШКОДЬ. | сЛІДКУВаТИ Шоб ЙПГП кінгчіі иг />;

слідкувати, щоб його кінець не спустився в шлу­ нок, оскільки це може викликати печію, відриж­ку, нудоту тощо.

Розділ IV ВУХО

Глава 10

АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ

Зовнішнє вухо

Розрізняють два відділи зовнішнього вуха: вушну раковину та зовнішній слуховий прохід. Внутрішню частину барабанної перетинки з клінічних та функціональних міркувань відносять до середнього вуха.

Рис. 4.1. Вушна раковина: 1 - мочка; 2 - міжкозликова вирізка; З - козлик; 4 - ніжка закрутка; 5 -

Вушна раковина. Основою вушної раковини є еластич­ний хрящ, вкритий шкірою. Добре кровопостачання захищає, в певних межах, вушну раковину від дії низьких температур та підвищує її відновні властивості щодо загоєння ран (можливість приживання при майже повному відриві). Шкіра передньо-зовніш­ньої поверхні міцно з'єднана з ох-рястям. Це сприяє проведенню звуків у напрямку зовнішнього слухового проходу, але полегшує перехід запалення з шкіри безпо­середньо на охрястя (виникнен­ня перихондриту). При тупих травмах охрястя порівняно лег­ко відшаровується від хряща з утворенням порожнини, яка за­повнюється кров'ю (виникнення ° " ^{козлик;} * " ^шжка ^Г¹' °

^г нижня ніжка протизакрутка; 6 - три-

специфічного вушного захворю- _{кутна ямка; 7} - верхня ніжка протизак-

вання - ОТОГематоми). Шкіра Ж рутка; 8 - закруток; 9 - човник; 10 -

задньої поверхні вушної ракови- протизакруток; 11 - вхід у зовнішній

ни зміщується значно легше. слуховий прохід; 12 - протикозлик.

144 ^;

У ділянці нижньої частини вушної раковини - мочки -хрящ відсутній, вона утворена шкірою та жировою тканиною. Бідна іннервація мочки дозволяє використовувати її з метою ство­рення постійного наскрізного каналу для фіксації сережок. У деяких людей в ділянці проколу мочки виникають келоїдні рубці, які спотворюють вигляд вушної раковини і тяжко піддаються лікуванню, оскільки схильні до рецидивів. На вушній раковині розрізняють ще ряд анатомічних утворів (рис. 4.1).

ЖЯ

Рис. 4.2. Анатомія вуха: 1 - зовнішній слуховий прохід; 2 - вушна рако­вина; 3 — слухові кісточки; 4 - внутрішнє вухо; 5 - барабанна порожнина; 6 -завитково-вестибулярний нерв; 7 - внутрішня сонна артерія; 8 - слухова труба.

Довжина зовнішнього слухового проходу (рис. 4.2) -приблизно 3,5 см, він дещо скривлений, що певною мірою, захи­щає барабанну перетинку та барабанну порожнину від пошкод­жень прямими тонкими предметами. Відтягування вушної рако­вини в напрямку назад, догори і назовні дозволяє спростити це скривлення проходу настільки, що за допомогою вушної лійки Можна легко оглянути барабанну перетинку (отоскопія).

Зовнішній слуховий прохід складається з двох відділів (час­тин): перетинчасто-хрящового та кісткового. На межі між цими ^вІДДілами знаходиться найвужче місце слухового проходу - пе-Решийок. Основу перетинчасто-хрящового відділу складає Хрящовий жолоб, який в ділянці верхньої стінки доповнюється

сполучною тканиною, що, у свою чергу, з'єднується з кістками основи черепа. Хрящовий жолоб має кілька поперечних щілин (щілини Санторіні), які збільшують рухомість слухового прохо­ду, але можуть також бути шляхами, по яких інфекція із зовніш­нього слухового проходу поширюється на сусідні ділянки і нав­паки. Шкіра перетинчасто-хрящового відділу зовнішнього слухо­вого проходу за своєю структурою повністю відповідає будові шкіри інших ділянок тіла (виражений ростковий шар, сальні за­лози, волосся). Але, крім цього, тут є ще специфічні сірчані зало­зи (похідні потових залоз), які разом із сальними залозами відкри­ваються на поверхню шкіри слухового проходу. Таким чином, вушна сірка є сумішшю специфічного "сірчаного" секрету та шкірного сала. Вушна сірка створює на шкірі слухового проходу плівку, яка захищає від забруднення, а також володіє протимік­робними та протигрибковими властивостями та відлякує комах.

Шкіра кісткового відділу зовнішнього слухового проходу дуже тонка і не має ні залоз, ні волосся, тому тут не виникають фурункули. Епідерміс зі стінок слухового проходу безпосеред­ньо переходить на барабанну перетинку.

Кровопостачання зовнішнього вуха здійснюється гілками поверхневої скроневої артерії та глибокої вушної артерії, які відхо­дять від зовнішньої сонної артерії; іннервація гілочками трійчас­того (V), великого вушного (шийне сплетіння) та блукаючого (X) нервів.

Середнє вухо

До середнього вуха належать барабанна порожнина, слу­хова труба і печера з пневматичними клітинами соскоподібного відростка.

Барабанна перетинка є зовнішньою стінкою барабанної по­рожнини і тонкою напівпрозорою мембраною, перламутрово-сірого кольору, яка відокремлює зовнішній слуховий прохід від бара­банної порожнини. Діаметр барабанної перетинки - 8-10 мм, вона за рахунок втягнення у центрі (пупка) набуває лійкоподібної фор­ми (рис. 4.3).

Барабанна перетинка складається з двох частин: натягнутої та розслабленої.

 

1. Натягнута частина -

Рис. 4.3. Барабанна перетинка: 1 - пупок; 2 - держальце молоточка; 3 -задня складка молоточка; 4 - розслаблена частина барабанної перетинки; 5 - корот- яке "вставлене" в кістковий ^кий <^зовнішній> ^ВІДР°^СТОК молоточка; 6 - передня складка молоточка; 7 — натягнута частина барабанної перетинки; 8 - світло­вий конус.

більша нижня частина пере­тинки, яка складається з трьох шарів: зовнішнього епідер­мального (продовження шкіри слухового проходу), середньо-го-фіброзного (утвореного ра-діарними та циркулярними колагеновими волокнами) і внутрішнього мукозного (про­довження слизової оболонки стінок барабанної порожни­ни). По периферії фіброзний шар натягнутої частини пере­тинки потовщується, утворю­ючи фіброзно-хрящове кільце,

жолобок скроневої кістки.

2. Розслаблена части­на - менша верхня частина перетинки, яка знаходиться між барабанною вирізкою скроневої кістки (вирізка Рівіні) вгорі та зв'язками молоточка знизу. Ця час­тина не має ні середнього фіброзного шару, ні фіброзно-хрящового кільця.

При огляді з боку зовнішнього слухового проходу можна побачити такі пізнавальні пункти барабанної перетинки:

пупок, держальце молоточка, короткий відросток молоточка, пе­редню та задню молоточкові складки, а також світловий реф­лекс, або конус (див. "Отоскопія").

Барабанна порожнина - це невеликий простір об'ємом близько 1-2 мл, заповнений повітрям, розташований у товщі скро­невої кістки між барабанною перетинкою та лабіринтом. У пе­редні відділи порожнини відкривається барабанне вічко слухової ^тРуби, якою барабанна порожнина сполучається з носоглоткою. Через короткий канал (вхід у печеру) барабанна порожнина з'єднується з печерою, а через неї - з комірками соскоподібного ^відростка.

1

Барабанну порожнину поділяють на три відділи (поверхи): найбільший середній відділ - мезотимпанум - відповідає про­екції натягнутої частини барабанної перетинки, верхній відділ - епітимпанум - знаходиться вище мезотимпануму і також нази­вається надбарабанним простором, або аттиком, нижній відділ - гіпотимпанум. - розміщений нижче рівня барабанної перетинки.

У барабанній порожнині розрізняють шість стіг"*'

Верхня стінка барабанної порожнини, або дах, ^ворена тонкою кістковою пластинкою, що відділяє барабани) порожни­ну від середньої черепної ямки, де розташовується скронева час­тка мозку. В дітей до 1-річного віку ця пластина має щілини, заповнені сполучною тканиною та судинами, через які під час гострого запалення середнього вуха у підобблонковий простір можуть проникати токсини, викликаючи явища подразнення моз­кових оболонок-менінгізм.

Нижня стінка, або дно, барабанної порожнини відокрем­люється від цибулини яремної вени кістковою пластинкою більшої або меншої товщини. Дуже рідко в цій стінці можуть бути кісткові щілини, через які цибулина випинає в барабанну порожнину, ство­рюючи небезпеку кровотечі при розтині барабанної перетинки-

парацентезі.

Отвором на передній стінці відкривається слухова труба. Ця стінка відокремлює барабанну порожнину від каналу внутріш­ньої сонної артерії.

Задня стінка у верхній своїй частині має короткий канал -вхід у печеру соскоподібного відростка.

Внутрішня стінка відокремлює барабанну порожнину від внутрішнього вуха. На ній є підвищення -мис, утворений стінкою основної закрутки завитка. На задньо-верхньому схилі цього мису знаходиться овальної форми отвір - вікно присінка, яке закри­те основою стремінця. На задньо-нижньому схилі мису розташо­ваний круглої форми отвір - вікно завитка; затягнуте тонкою мембраною - вторинною барабанною перетинкою. Над вікном при­сінка міститься горизонтальний кістковий валик - підвищення ка­налу лицевого нерва, який, дійшовши до входу в печеру, повер­тає вниз, утворюючи низхідне коліно, далі він проходить у товіді задньої стінки барабанної порожнини та у товщі соскоподібного

відростка і виходить через
шило-соскоподібний отвір на
основу черепа. Іноді у стінці
цього каналу є невеликі щіли­
ни (дегісценції), через які за­
палення із середнього вуха
може перейти на тканину
нерва, викликаючи параліч
м'язів обличчя однойменно­
го боку. Дещо ззаду і вище
каналу лицевого нерва, на
внутрішній стінці входу в пе-
V 9 ^ 8 ¹ черу, знаходиться підвищен-

. „ _.., ня горизонтального півко-

Рис. 4.4. Слухові кісточки: 1 -

держальце молоточка; 2 - головка моло- нового каналу, яке добре

точка; 3 - молоточково-коьадловий суглоб; контурується І Є важливим

4 - тіло ковадла; 5 - коротка ніжка ковад- пізнавальним Пунктом при

ла; 6 - довга ніжка ковадла; 7 - ковадло- операціях на середньому вусі,
стременний суглоб; 8 — основа стремінця; ~..,

₀. Зовнішня стінка ба-

9 - ніжки стремінця.

рабанної порожнини утворе­
на барабанною перетинкою, а вгору від барабанної перетинки -
зовнішньою кістковою стінкою надбарабанного простору.,

У барабанній порожнині розташовані три слухові кісточ­ки: молоточок, ковадло і стремінце (рис. 4.4). Кісточки з'єдну­ються між собою суглобами і зв'язками, створюючи рухомий суцільний ланцюг, по якому звукові коливання передаються з барабанної перетинки на рідини лабіринту. Держальце молоточ­ка вплетене у фіброзний шар барабанної перетинки, а його голівка суглобом з'єднана з тілом ковадла. Довга ніжка ковадла при­єднується до голівки стремінця, основа якого за допомогою кільцеподібної зв'язки закріплена у вікні присінка.

М'язи барабанної порожнини: 1) м'яз, що натягує бара­банну перетинку, міститься в кістковому півканалі над слухо­вою трубою і прикріплюється сухожилком до шийки молоточка; 2) стремінцевий м'яз знаходиться у кістковому утворі на задній стінці барабанної порожнини у пірамідальному підвищенні й тон­ким сухожилком прикріплюється до шийки стремінця.

' Слухова (євстахієва) труба з'єднує барабанну порожнину з носоглоткою; довжина її - близько 3,5 см. Так само, як і зовнішній слуховий прохід, третина цього каналу, що звернута до барабанної порожнини, - кісткова, а дві третини, звернуті до носоглотки, - перетинчасто-хрящові. Звичайно слухова труба перебуває в закритому стані, але при кожному ковтальному русі внаслідок скорочення м'язів м'якого піднебіння, що прикріплюєть­ся до її глоткового вічка, труба відкривається і повітря надходить у порожнини середнього вуха (рис. 4.2).

Соскоподібний відросток знаходиться безпосередньо по­заду зовнішнього слухового проходу, до його верхівки при­кріплюється грудино-ключично-соскоподібний (кивальний) м'яз. У глибині соскоподібний відросток має повітряні кісткові комір­ки. Найпостійніша серед них - печера, яка через короткий ка­нал (вхід в печеру) сполучається з епітимпанумом барабанної порожнини; решта комірок відростка відкриваються одна в одну або в печеру. Верхня стінка, або дах печери, відділяє її від серед­ньої черепної ямки.

Верхньою межею відростка є скронева лінія - кістковий валик, що тягнеться назад від виличного відростка. На рівні цієї лінії звичайно міститься дно середньої черепної ямки. Передня стінка соскоподібного відростка є задньою кістковою стінкою зовнішнього слухового проходу. На задньо-верхній стінці входу в прохід є невелика кісткова виступаюча пластина - надпрохідна ость. Ця ость також є важливим орієнтиром при операціях на вусі, бо глибше неї лежить печера соскоподібного відростка.

Внутрішня стінка соскоподібного відростка межує з лабі­ринтом, а далі назад - із задньою черепною ямкою. На кістковій поверхні задньої черепної ямки є досить широка заглибина - 5-подібна борозна, в якій міститься частина сигмоподібної пазухи твердої мозкової оболонки. Цей синус виносить венозну кров з порожнини черепа.

Стінки барабанної порожнини, печери і комірок соскоподіб­ного відростка вистелені тонкою слизовою оболонкою, до складу якої входять чотири типи клітин: війчасті, келихоподібні, мікро-ворсинчасті й базальні. Найважливішу роль в очищенні порожнин вуха відіграють війчасті клітини. Рухи війок миготливого епітелію

|є основним механізмом переміщення секрету з барабанної порож- Інини в напрямку до слухової труби, потім - до носоглотки. і Артерії середнього вуха беруть свій початок переважно від системи зовнішньої сонної артерії. Іннервація здійснюється гілка­ми язикоглоткового (IX), лицевого (VII) і симпатичного нервів.

Внутрішнє вухо, або вушний лабіринт

Внутрішнє вухо складається з кісткового і перетинчас­того лабіринтів; при цьому кістковий лабіринт оточує перетин­частий у вигляді футляра. Перетинчастий лабіринт заповнений ендолімфою, а вільний простір між кістковим і перетинчастим лабіринтами - перилімфою, що за складом нагадує спинномоз­кову рідину.

У внутрішньому вусі розрізняють присі-нок, три півколові кана­ли і завиток (рис. 4.5).

Присінок - це цен­тральна частина кістково­го лабіринту, на зовнішній стінці якого розміщене вікно присінка, на проти­лежній, внутрішній стінці є дві заглибини для пере­тинчастих мішечків при­сінка. Передній мішечок сполучається з перетинча-

Рис. 4.5. Кістковий лабіринт: 1 - _стим завитком, що розта-
вікно завитки (кругле); 2 - стремінце, основа _{шований еду від при}.

якого закриває вікно присінка (овальне); 3 -.. „.

ампула сагітального півколового каналу; 4 - ^сшка' ^{а за}*^ЯШ М1ШЄЧОК
ампула горизонтального півколового каналу; 5 - (маточка/ З трьома ПЄ-
горизонтальний півколовий канал; 6 - сагі- ретинчастими ПІВКОЛОВИ-
тальний півколовий канал; 7 - фронтальний _{ми каналами що} містять-
півколовий канал; 8 - спільна ніжка сагіталь- _{ся п}. _в(д

ного і фронтального швколових каналів; 9 - ам-., ^г. ^г

пула фронтального півколового каналу; 10 - при- СШКЗ. У КОЖНОМУ Мішечку сінок; 11 - верхівка завитки; 12 - основний знаходяться рецептори.

завиток завитки. отолітового апарату -

 

 

вестибулярна пляма, що є підвищенням з підтримуючих та во-лоскових клітин. Довгі волоски останніх підносяться над поверх­нею епітелію і заходять в драглисту речовину, в яку вкраплені кристали кальцію - отоліти, питома вага яких значно перевищує вагу оточуючої рідини. Під дією сили тяжіння та під час прискоре­них рухів тіла внаслідок різної питомої ваги отолітів і оточуючої рідини волоски або натягуються, або стискаються, що і спричиняє подразнення отолітового апарату.

Півколові канали розташовані в трьох взаємно перпенди­
кулярних площинах, їх є три: зовнішній - горизонтальний, пе­
редній - фронтальний і задній - сагітальний. Кожний півколо-
вий канал має одну розширену ніжку - ампулу і другу просту, або
гладку. Прості ніжки фронтального і сагітального каналів об'єдну­
ються в одну спільну. На стінках ампули кожного каналу є гребі­
нець, який служить основою для кінцевої щіточки нейрорецеп-
тора. Щіточка складається з підтримуючих і волоскових клітин,
довгі волоски яких склеєні між собою так, що перегороджують
майже весь просвіт ампули. Зміщення ендолімфи при поворотах
голови чи рухах по колу викликає згинання волосків щіточки, що
^_^ і є подразником для

З» ^£ш?%. рецепторів півколових

■⁴ каналів.

Рецептори, роз­міщені у присінку і в півколових каналах, є периферійною части­ною вестибулярного аналізатора.

Завитка - це кістковий канал, що утворює два з полови­ною оберти навколо своєї осі веретена і

Рис. 4.6. Будова завитки: 1 - основна ₃ОВНІ нагадує садово-
мембрана; 2 - спіральний орган; 3 - рейснерова _{ро слршака} Простір
мембрана; 4 - драбина присілка; 5 — спіральний. ^г

ганглій; 6 - барабанна драбина; 7 - присінково- КІСТКОВОГО каналу за-
завитковий нерв; 8 - веретено. ВИТКа розділений

кістково-перетинчастою пластинкою на два ходи: верхній - дра­бина присінка, і нижній - барабанна драбина. Верхня дра­бина сполучається з присінком, а нижня через вікно завитки - з барабанною порожниною. Кістково-перетинчаста пластина, що розділяє кістковий канал завитки на дві половини, відходить від веретена в напрямку до зовнішньої.стінки, а також по спіралі звивається навколо нього; перетинчаста частина цієї пластини становить основну мембрану завитки. Обидві драбини заповнені перелімфою та сполучаються між собою біля верхівки завитки маленьким отвором.

з

■Ж

'•••;

^І6

У верхній драбині завитки від краю кісткової спіральної пластинки відходить тонка рейснерова мембрана, що відмежовує перетинчастий канал від простору драбини присінка. Цей запов­нений ендолімфою канал називають завитковим ходом. Він має в перерізі трикутну форму. На його нижній стінці - основній мембра­ні - розташований спіральний орган (орган Корті), який є перифе­рійним рецептором слухового аналізатора. Спіральний орган має складну гістологічну будову (рис. 4.7.). Він утворений клітинами різноманітної форми: стовбуровими, волосковими та підтримуючи­ми. Волоскові клітини мають на своїй поверхні волоски, які підно­сяться над поверхнею і досягають покривної мембрани. Остання

Рис. 4.7. Спіральний орган (Корті): 1 - внутрішні волоскові клітини; ^ - покривна мембрана; 3 - зовнішні волоскові клітини; 4 - клітини Гензена; ⁵ - клітини Клаудіуса; 6 - клітини Дейтерса; 7 - основна мембрана; 8 -^тУнель Корті.

І 53

І

відходить від краю спіральної кісткової пластинки і звисає над спіральним органом. При звуковому подразненні внутрішнього вуха виникають коливання основної мембрани, на якій розташовані во­лоскові клітини. Такі коливання спричиняють розтягнення та стис­кання волосків покривною мембраною, що і викликає електрофі­зіологічний імпульс для звукосприймального апарата. Кровопоста­чання внутрішнього вуха забезпечується гілками основної артерії і відрізняється тим, що його судини не мають анастомозів.

Іннервація здійснюється присінково-завитковим нервом (VIII парою черепномозкових нервів).

Фізіологія вуха

Вухо є одним з органів чуття, за допомогою якого людина одержує дуже важливу інформацію із зовнішнього світу. Воно виконує дві функції: слухову і вестибулярну (функцію орієнту­вання організму і підтримання рівноваги тіла в просторі). Відпо­відно до цього, у вусі знаходяться кінцеві відділи двох аналіза­торів: слухового і вестибулярного.

СЛУХОВА ФУНКЦІЯ

Слухова функція вуха забезпечується двома механізмами:

1) проведення звуків через зовнішнє і середнє вухо до спірального
органа - звукопроведення;

2) сприймання звуків рецептором слухового аналізатора (спіраль­
ним органом) - звукосприйняття.

Зовнішнє і середнє вухо та перилімфа внутрішнього вуха належать до звукопровідного апарату, а внутрішнє вухо, тобто спіральний орган та провідні нервові шляхи - до звукосприймаю-чого апарату. Вушна раковина завдяки своїй формі концентрує звукову енергію і спрямовує її в напрямку до зовнішнього слухо­вого проходу, який проводить звуки до барабанної перетинки. Ширина просвіту слухового проходу не впливає на гостроту слу­ху. Однак зарощення його або повне закриття (наприклад, сірча­ною пробкою) перешкоджає проходженню звукових хвиль і знач­но знижує слух. Досягнувши барабанної перетинки, звукові хвилі викликають її коливання. Ці коливання барабанної перетинки 154

передаються на молоточок, потім - на ковадло, далі - на стремінце, яке закриває вікно присінка (рис. 4.8.). Залежно від фази звуко­вих коливань, основа стремінця то втискується у лабіринт, то витягується з нього. Ці рухи стремінця викликають коливання перилімфи, які передаються на основну мембрану завитки і на розташований на ній спіральний орган.

Внаслідок коливань основної мембрани волоскові клітини спірального органа також піднімаються і опускаються, наближа­ються та віддаляють­ся від нависаючої над ними покривної мемб­рани. При цьому ви­никає розтягнення та стискання волосків, що і є основним ме­ханізмом перетворен­ня енергії механічних коливань у фізіологіч­ний процес нервового збудження. Нервовий імпульс передається

Рис. 4.8. Елементи проведення звуку: закінченнями слухо-
1 — барабанна перетинка; 2 - молоточок; 3 - ко- вого нерва І ЙОГО ВО-
вадло; 4 - стремінце, що закриває вікно присінка _{локнами до ядер дов}.
(овальне); 5 - перилімфа у драбині присінка; 6 - '.

перилімфа у барабанній драбині; 7 - вторинна ^СТОГО мозку. Звідси
барабанна мембрана; 8 - барабанна порожнина; Імпульси Проходять
9 - слухова труба. ВІДПОВІДНИМИ про-

відними шляхами до

чисельних структур головного та спинного мозку, далі - до слу­хових центрів у скроневих частках кори головного мозку. Тут нервове збудження перетворюється у відчуття звуку.

Внутрішнє вухо є функціонально важливою частиною органа ^слуху, бо в ньому відбувається сприймання звуку. Високі звуки, тобто звуки з великою частотою коливань, сприймаються основ­ною (нижньою) частиною завитка, а низькі звуки - її верхівкою.

Існують два шляхи проведення звуків до лабіринту: повіт­ряна провідність (через зовнішній слуховий прохід, барабанну

перетинку і ланцюг слухових кісточок) і тканинна провідність (безпосередньо через тканини черепа). Людина сприймає звуки зовнішнього середовища з частотою коливань від 16 до 20000 за 1 с. Наше вухо розрізняє звуки за висотою, силою і темб­ром. За висотою звуки ділять на низькі (менше 500 Гц), середні (500-3000 Гц) та високі (понад 3000 Гц). Сила звуку вимірюєть­ся у децибелах: розмовна мова відповідає рівню 60-80 дБ, шепітна мова - 30-40 дБ; голосний звук, що викликає неприємні відчут­тя (реактивний літак) - 140 дБ; найтихіші звуки, які може почути здорова людина, складають 0 дБ - поріг слуху. Здатність визначати місцезнаходження джерела звуку у впадках, коли ми не бачимо його, називається ототопікою. Вона пов'язана із си­метричною функцією обох вух та регулюється діяльністю цент­ральної нервової системи. Така здатність виникає тому, що звук, який іде збоку, потрапляє у різні вуха не одночасно: у вухо протилежного боку - з незначним запізненням (в 0,0006 с), з іншою інтенсивністю та у іншій фазі. Ці відмінності сприйняття звуку різними вухами дають можливість визначати напрям дже­рела звуку.

ВЕСТИБУЛЯРНА ФУНКЦІЯ

Вестибулярний апарат разом з мозочком відігрє велику роль у визначенні положення тіла та його частин в просторі, а також в підтриманні стійкої рівноваги як в спокої, так і під час руху. Крім лабіринту та мозочка, в забезпеченні такої функції беруть участь також орган зору і рецептори, закладені в суглоба х, сухожилках, м'язах та шкірі (пропріорецептори). Отже, визначення положен­ня всього тіла чи окремих його частин у просторі є результатом спільної роботи багатьох аналізаторів, але вестибулярний аналіза­тор має велике значення у цьому процесі.

Адекватними (фізіологічними) подразниками вестибулярного аналізатора є сила тяжіння, а також прямолінійне, кутове або доцентрове прискорення. Його рецептори розміщені у присінку (отолітовий апарат) та півколових каналах (ампулярний апарат). Сила тяжіння чи прямолінійне прискорення викликають зміщеН' ня отолітів, чим спричиняють подразнення рецепторів отолітово-го апарату в мішечках присінка.

Кутові або обертальні рухи призводять до переміщення ен-долімфи у півколових каналах, чим викликають подразнення ре­цепторів їх ампулярних частин. Півколові канали лабіринту розмі­щені в трьох взаємно перпендикулярних площинах, орієнтація яких тільки приблизно відповідає основним площинам голови людини: в горизонтальній площині (зовнішній або горизонтальний канал), у фронтальній площині (передній або фронтальний канал) та в сагі­тальній площині (задній або сагітальний канал). Залежно від того, в якій площині відбувається рух голови, подразнюється ампуляр­ний рецептор відповідного півколового каналу: наприклад, обер­тальний рух в горизонтальній площині викликає подразнення зов­нішнього (горизонтального) каналу, що проявляється виникнен­ням горизонтального ністагму (горизонтальне посмикування очей). Якщо площина подразнення орієнтована між двома каналами, то подразнення виникає в ампулах обох каналів, а ністагм буде комбі­нованим. Так, одночасне подразнення зовнішнього (горизонталь­ного) та переднього (фронтального) півколових каналів викликає горизонтально-ротаторний ністагм.

Чисельні зв'язки вестибулярної частини лабіринту з мозоч­ком, довгастим та спинним мозком, підкірковими структурами та корою головного мозку зумовлюють виникнення найрізноманіт­ніших реакцій при подразненні вестибулярного апарату. Вестибу-лосенсорні реакції виникають через зв'язок внутрішнього вуха з центрами чуття і проявляються запамороченням, відчуттями "про­валювання", "перевороту світу" тощо.

Вестибулосоматичні реакції забезпечуються зв'язками лабі­ринту з мозочком, руховими центрами головного та спинного моз­ку і включають рефлекси на поперечносмугасті м'язи (рефлекси на м'язи кінцівок, тулуба, шиї,*¹ очей). Рефлекси на м'язи очей проявляються ритмічйим посмикуванням очних яблук (ністагм) у відповідь на подразнення вестибулярного аналізатора. Рефлекси на інші м'язи проявляються зміною їх тонусу та виникненням за­хисних рухів тулуба, кінцівок, шиї, очей. Це забезпечує правиль­ну координацію рухів при зміні положення тіла у просторі та сприяє підтриманню постійної рівноваги.

Вестибуловегетативні реакції виникають внаслідок зв'язку лабіринту з вегетативними центрами головного і спинного мозку.

^Р»с. 4.9. Пальпація

Вони проявляються нудотою, блюванням, блідістю чи почервонін­ням шкіри, посиленим потовиділенням, зміною частоти пульсу та дихання, зміною артеріального ти