Догляд за хворими після операцій на носі та навколо-носових пазухах

У носі найчастіше всього проводяться такі операції: вида­лення поліпів та розкриття комірок решітчастого лабіринту, підсли­зова резекція перегородки носа, конхотомія (резекція раковин носа при їх збільшенні), видалення доброякісних і злоякісних пухлин тощо. Після всіх перерахованих операцій можуть вини­кати носові кровотечі - виділення крові з однієї чи обох половин носа. Про виявлення кровотечі слід відразу ж повідомити лікаря. Кровотечі зупиняють накладанням пращоподібної пов'язки на ніс, якщо це не допомагає - виконують передню тампонаду.

При кровотечах із задніх відділів носа кров може стікати в глотку хворого та заковтуватись, що спричиняє блювоту чор­ними кров'янистими масами. Таку кровотечу виявляють при

фарингоскопії та зупиняють за допомогою передньої чи задньої тампонади носа.

Якщо виникла кровотеча у хворого, у якого перед цим ніс вже було затампоновано, а пращоподібна пов'язка не зупинила кровотечі, наявний тампон з носа видаляють та роблять повтор­ну тампонаду. При відсутності лікаря це робить медична сестра. Середній медичний персонал, який працює у ЛОР-відділах, пови­нен вміти користуватися лобним рефлектором і носовим дзерка­лом та виконувати передню тампонаду носа.

При виконанні передньої тампонади марлеву турунду дов­жиною 20-70 см вводять в порожнину носа у вигляді "гармошки" (див. "Передня тампонада носа")- Перед цим турунду доцільно змочити кроворепинним медикаментозним засобом. Потім накла­дають правдоподібну пов'язку на ніс. Після цього хворому слід надати лежачого положення з дещо піднятою головою.

Медична сестра зобов'язана слідкувати за кольором шкіри, артеріальним тиском і пульсом хворого. Про блідість шкірних покривів, падіння артеріального тиску, прискорення пульсу по­трібно негайно доповісти лікарю і підготувати все необхідне для надання хворому допомоги. Для цього в кожному ЛОР-відділі повинні бути: набір стерильних ЛОР-інструментів, стерильні там­пони для передньої і задньої тампонади носа, бинт, вата, лобний рефлектор та переносна освітлювальна лампа.

Після операції на верхньощелепній пазусі може розви­нутися набряк щоки на оперованому боці. Медична сестра по­винна накласти на набряклу щоку загорнутий в рушник міхур з льодом на 6-8 год, знімаючи його через кожні півгодини на 10-15 хе. Необхідно слідкувати за тим, щоб протягом 5-7 днів хво­рий отримував рідку і негарячу їжу. Через 1-2 доби після опе­рації проводять промивання оперованої пазухи. Медична сестра бере у цьому активну участь. Вона повинна підігріти розчин для промивання, приготувати стерильну трубку чи голку та шприц ємністю 10-20 мл. Може виникнути необхідність використати шприц Жане, який слід завчасно простерилізувати. Після введен­ня трубки чи голки у верхньощелепну пазуху медична сестра Допомагає у проведенні подальших маніпуляцій.

У післяопераційному періоді після операцій на лобній пазусі потрібно слідкувати за тим, щоб пов'язка не сповзла з обличчя, а

І

дренажна трубка залишалась фіксованою в порожнині носа. При кровотечах з рани на брові (надмірному просочуванні пов'язки кров'ю) слід притиснути ділянку кровотечі марлевою серветкою та негайно повідомити лікаря.

При перев'язках звичайно промивають лобну пазуху через дренажну трубку, введену під час операції; медична сестра допо­магає лікарю: готує та подає необхідні інструменти і розчини. Крім того, в перші дні після операції можуть виникнути набряк верхньої повіки та сльозотеча з ока на боці операції. При таких явищах слід закапати в око 2-3 краплі 20-30% розчину сульфа-цил-натрію або фурациліну (1:5000).

Розділ II ГЛОТКА

Глава 4

АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ

Анатомія глотки

Глотка є порожнинним органом, що розташований між по­рожнинами носа і рота спереду та гортанню і стравоходом -знизу. Вона одночасно є частиною дихального і харчового трактів, у ній перехрещуються як повітроносний, так і травний шляхи. Відповідно до цього, глотка має 7 отворів, якими сполучається із сусідніми органами:

1. Дві хоани (з порожниною носа).

2. Два вічка слухових труб (з барабанними порожнинами).

3. Зів (з порожниною рота).

4. Вхід в гортань (з гортанню, далі - трахеєю).

5. Вхід у стравохід (зі стравоходом).

Глотка складається з трьох відділів: носоглотки, ротоглотки та гортаноглотки.

Носоглотка (верхня частина глотки) - порожнина, що знаходиться позаду від порожнини носа та сполучається з нею через праву та ліву хоани. На бокових стінках носоглотки відкри­ваються два глоткові вічка слухових (євстахієвих) труб, які роз­ташовані на рівні задніх кінців нижніх носових раковин та з'єдну­ють її з барабанними порожнинами (рис. 2.1.).

Біля кожного з вічок розміщені невеликі скупчення лімфоїд­ної тканини - трубні мигдалики. На задньо-верхній стінці носо­глотки є скупчення лімфоїдної тканини, яка утворює глотковий, або третій, мигдалик. У дітей до 5-6 років цей мигдалик часто збільшується (аденоїди) так, що перекриває собою просвіт хоан та утруднює носове дихання. З віком глотковий мигдалик змен-^щУється і на період статевого дозрівання залишається у вигляді Розлитого скупчення лімфоїдної тканини, що незначно виступає ^НаД поверхнею слизової оболонки та вкриває склепіння носоглотки.

.А*

Рис. 2.1. Анатомія носоглотки (вигляд ззаду): 1 - глотковий миг­далик; 2 - трубний валик; 3 - глоткове вічко слухової труби; 4 - обриси хоани; 5 - задній край перегородки носа; 6 - задня поверхня язичка; 7 - задній край нижньої носової раковини; 8 - задній край середньої носової раковини; 9 -задній край верхньої носової раковини.

,7

.1,

V, н

іо

Рис. 2.2. Анатомія носа та глотки: 1 - гортаноглотка 2 - ротоглот­ка; 3 - носоглотка; 4 - слухова труба; 5 - глотковий мигдалик; 6 - барабанна перетинка; 7 - слухові кісточки; 8 - основна пазуха; 9 - лобна пазуха; 10 -верхня носова раковина; 11 - середня носова раковина; 12 - нижня носова раковина; 13 - тверде піднебіння; 14 - глоткове вічко слухової труби; 15 - м'яке піднебіння; 16 - надгортанник.

«я

Площиною, що є продовженням твердого піднебіння назад, носоглотка відділяється від середньої частини глотки - ротоглот-ки (рис. 2.2).

Ротоглотка - середня частина глотки; бокові та задня її стінки є продовженням відповідних стінок носоглотки та перехо­дять на нижній відділ глотки. Спереду ротоглотка через зів сполу­чається з порожниною рота. Зів обмежується: зверху - м'яким піднебінням та язичком, знизу - коренем язика, з боків - передніми та задніми піднебінними дужками (рис. 2.3).

Між піднебінними дужками з обох боків розташовані піднебінні мигдалики (правий і лівий). На їх поверхні, зверну­тій у порожнину зіва, є чисельні глибокі розгалужені щілини - лакуни (або крипти). Плоский епітелій, який вкриває вільну поверхню мигдаликів, вистилає також і лакуни. У лакунах мо­жуть накопичуватись секрет, злущений епітелій та рештки їжі, утворюючи пробки. У товщі слизової оболонки задньої та боко­вих стінок глотки є невеликі скупчення лімфоїдної тканини, що називаються лімфоїдними фолікулами задньої стінки та боко­вих валиків глотки.

На задній поверхні кореня язика розташоване ще одне скуп­чення лімфоїдної тканини - язиковий мигдалик.

Рис. 2.3. Анатомія ротоглотки:1 — язичок; 2 - задня піднебінна дужка; піднебінний мигдалик; 4 — передня піднебінна дужка; 5 — боковий валик

З -

.--------...їх, пшідшп», -і передня шднешнна дужка; о — соковий е

Ротоглотки; 6 - корінь язика; 7 - лімфоїдні фолікули задньої стінки глотки.

Ці лімфоїдні скупчення глотки утворюють лімфаденоїдне глоткове кільце (Вальдеєра-Пирогова), що включає:

1. Два піднебінні мигдалики.

2. Два трубні мигдалики.

3. Один глотковий мигдалик.

4. Один язиковий мигдалик.

Горизонтальною площиною, яку умовно проводять через верхній край надгортанника або корінь язика, ротоглотка відділя­ється від гортаноглотки.

Гортаноглотка - нижня частина глотки, яка має лійко­подібну форму, що звужуючись донизу, переходить у стравохід. Вона, ніби мішок, обгортає майже зі всіх боків гортань. У пере­дньо-верхній її частині спереду від надгортанника, розташовані валекули. У задньо-нижній частині гортаноглотки з обох боків гортані знаходяться заглибини - грушоподібні синуси.

Стінки глотки вкриті слизовою оболонкою, яка містить ба­гато слизових залоз, що виділяють секрет. Носоглотка вкрита ми­готливим епітелієм, який є продовженням аналогічного покриву порожнини носа та відіграє значну роль в очищенні та знезара­женні повітря. Рото- та гортаноглотка, на відміну від носоглотки, вкриті незроговілим плоским епітелієм. Під слизовою оболонкою глотки розташовані м'язи, які звужують її просвіт, а також напру­жують та піднімають м'яке піднебіння. Узгоджена дія цих м'язів примушує харчову грудку під час ковтка просуватись в напрямку до стравоходу, не потрапляючи у носоглотку та хоани.

Фізіологія глотки

Глотка виконує чотири основні функції: '

1. Дихальну - проходження повітря у гортань.

2. Проходження рідини та їжі у стравохід.

3. Захисну - запобігання проникненню сторонніх тіл та подраз­
нюючих речовин (хімічне та термічне подразнення) у нижче-
розміщені відділи травної та дихальної систем; участь в імун­
ітеті, а також зігрівання, зволоження та знезараження по­
вітря тощо.

Оскільки по глотці проходить як повітря, так і їжа, існують рефлекторні механізми, які регулюють ці процеси.

Коли людина дихає носом, м'яке піднебіння звисає вниз та відкриває шлях для проходження повітря з носа та носоглотки через рото- і гортаноглотку в напрямку до гортані та трахеї і, навпаки, під час ковтання м'яке піднебіння піднімається і щільно притискається до задньої стінки глотки, чим відділяє носоглотку від середньої частини глотки. Це попереджує можливість потрап­ляння їжі в носоглотку і ніс, що іноді трапляється при паралічах м'якого піднебіння, наприклад, після дифтерії.

Оскільки слизова оболонка глотки має смакові нервові закін­чення (на м'якому піднебінні й біля кореня язика), вона виконує ще й смакову функцію.

Рефлекторне скорочення м'язів глотки при різних терміч­них чи хімічних подразненнях або при потраплянні сторонніх тіл, є одним з проявів захисної функції глотки.

Лімфаденоїдне глоткове кільце теж, в основному, виконує захисну функцію, яка полягає у формуванні імунітету - в мигда­ликах дозрівають лімфоцити.

Функціональне дослідження порожнини рота й глотки, якщо не торкатись акту жування й крвтання, зводиться до визначення смаку. З цією метою використовують розчини для визначення:

1. Солодкого смаку (розчин цукру).

2. Гіркого (розчин хініну).

3. Солоного (розчин кухонної солі).

4. Кислого (розчин оцту).

Розчини наносять скляною паличкою окремо на праву й ^ліву половини язика при щільно закритому носі, щоб виключити нюхові відчуття. Полосканням рота перед кожним новим дослід­женням видаляють рештки раніше нанесеної речовини.

У зв'язку з різною іннервацією, передня й задня частини язика мають бути досліджені окремо.

і

Глава 5