Організаційні заходи в разі підозри на дифтерію

1. Хворий з підозрою на дифтерію потребує негайної ізоляції (гос­
піталізації).

2. У дітей і дорослих, які були в контакті з дифтерійним хворим,
досліджують слиз із носа й зіва на дифтерійну паличку; при
відсутності клінічних проявів хвороби і негативних даних бак­
теріологічного дослідження їх через 7-10 днів допускають у ко­
лективи.

3. Після виявлення і госпіталізації дифтерійного хворого у його
приміщенні має бути проведена дезінфекція.

4. Ліквідація бацилоносійства: підвищення реактивності організ­
му; лікування запальних процесів носа, глотки і мигдаликів:
місцеве - розпилення в носі й носоглотці пеніциліну і стрепто­
міцину, а також прийом антибіотиків усередину: левоміцетину,
еритроміцину протягом 5-6 діб.

5. Повторна імунізація анатоксином.

6. Дітей-бацилоносіїв не допускають у школу чи дитячі дошкільні
заклади.

7. Вільною від бацилоносійства можна вважати особу лише після
трьохразового одержання негативного результату дослідження
мазків із зіва та носа на дифтерійну гіаличку, проведеного ³
проміжками в декілька днів.

8. Санітарна освіта населення, обізнаність із заходами боротьби
проти дифтерії (особи, які доглядають за хворим, повинні кор¹*
стуватися масками і щоразу після контакту з ним мити руки; ^й
допускати до хворого відвідувачів, не виносити назовні речі, якй^

кппистукякгя упппий тпттто}.

хронічний ларингіт

Хронічний ларингіт частіше є наслідком гострого ларингіту, особливо при супровідних сприяючих чинниках. Розрізняють три форми даного захворювання: катаральну, гіпертрофічну і атрофічну.

Причини

• Часті гострі ларингіти.

• Куріння.

• Шкідливі професійні фактори (вдихання пилу, агресивних хіміч­
них речовин, часті голосові перевантаження тощо).

• Вживання алкоголю.

• Порушення місцевої і загальної реактивності організму.

• Порушення носового дихання.

• Захворювання серцево-судинної системи.

Клініка

1. Сухість в горлі.

2. Відчуття стороннього тіла в горлі.

3. Кашель.

4. Охриплість голосу.

5. Швидка втома голосу.

6. Виділення харкотиння.

Ларингоскопія При катаральному ларингіті ' Гіперемія голосових складок.

Розширення судин слизової оболонки гортані.

Слиз в гортані. При атрофічному ларингіті

Слизова оболонка гортані стоншена, суха та блискуча.

В'язкий слиз в гортані. ' Темнозелені кірки в гортані. *ри гіперпластичному ларингіті

потовщення голосових складок.

Потовщення вестибулярних складок.

Випадіння слизової оболонки шлуночків гортані.

Потовщення слизової оболонки міжчерпакуватого простору. Лікування Хронічний ларингіт важко піддається лікуванню. Усунення

ІЩ_НІ_{Х ||ге}і_лл„о,„ Л,-----------:------ "

 

 

 

 

та обмеження голосового навантаження (голосовий режим), іноді навіть без спеціального лікування, сприяють одужанню хворого. Місцеве лікування залежить від форми хронічного ларингіту. При катаральному ларингіті воно включає

1. Інгаляції 2% олійного розчину цитралю, антибіотиків і гідро­
кортизону.

2. Вливання в гортань медикаментозних засобів (0,5-1% розчину
ментолово-евкаліптової олії, 2% розчину протарголу або ко­
ларголу тощо).

Не пошкодь!

При вливанні в гортань слід уважно стежити, щоб не ввести інші (шкідливі) ліки.

При атрофічному ларингіті

1. Інгаляції фізрозчину з 1-2 краплями настойки йоду.

2. Лужно-масляні інгаляції.

3. Вливання в гортань 1-2% розчину ментолу.

4. Фізіотерапевтичні процедури (діатермія, УВЧ, солюкс тощо).
При гіпертрофічному ларингіті

 

1. Змащування ділянок гіпертрофії 1-2% розчином ляпісу, 3%
розчином протарголу чи коларголу.

2. Інгаляції 2% цитралю або лужно-олійного розчину, 0,5% роз­
чину сульфату цинку тощо.

 

3. Кріодеструкція ділянок гіпертрофії.

4. Видалення ділянок гіпертрофії за допомогою інструментів, в
тому числі під контролем операційного мікроскопа.

Не пошкопь'І В^иЛ^алєн* тканини завжди слід направляти на
^д 'І гістологічне дослідження для виявлення можли­
вого злоякісного переродження.

Профілактика

1. Хворим на хронічний ларингіт показано перебування на морсь­
ких і бальнеологічних курортах.

2. Загартовування організму.

3. Санація верхніх дихальних шляхів.

4. Голосовий режим.

5. Нормалізація побутових і виробничих умов.

ГОСТРИЙ ТРАХЕЇТ І

Гострий трахеїт - гостре запалення слизової оболонки тра­хеї, яке часто буває одним із проявів катару верхніх дихальних шляхів. Про гострий трахеїт, як самостійне захворювання слід говорити лише тоді, коли запальні зміни локалізуються переваж­но в трахеї.

Причини

• Переохолодження.

• Інфекційні захворювання (гостре респіраторне вірусне захворю-

вання, грип, кір, скарлатина тощо).

• Хімічні й механічні фактори.

Клініка

1. Сухий кашель.

2. Відчуття лоскотання чи дряпання за грудиною.

3. Незначний біль за грудиною.

4. Інколи загальне нездужання.

5. Інколи головний біль та незначне підвищення температури тіла.

Ларинготрахеоскопія

• Гіперемія слизової оболонки трахеї.

• Набряк слизової оболонки трахеї.

• В'язкі виділення на слизовій оболонці трахеї.

Лікування

1- Усунути несприятливий вплив зовнішніх факторів (куріння, шкідливі професійні фактори, переохолодження організму, ал­коголь).

^- Теплові процедури (зігрівальний компрес на ділянку трахеї,

гірчичники, парові інгаляції, тепле пиття). З- Фізпроцедури (УВЧ, діатермія).

• відхаркувальні засоби у вигляді мікстури.

• вливання в гортань та трахею по 0,5-1 мл 1-2% розчину про-
^тарголу або коларголу, 0,5 мл 1% розчину ментолової олії тощо.
*-фи підвищеній температурі призначають жарознижувальні

засоби і антибіотики.

, Профілактика

■ 1|°кращання умов побуту.

3. Загартування організму.

4. Своєчасна санація верхніх дихальних шляхів.

СТОРОННІ ТІЛА ГОРТАНІ, ТРАХЕЇ І БРОНХІВ

Сторонні тіла гортані, трахеї і бронхів частіше зустрічають­ся у дітей віком від кількох місяців до 3-5 років. Це пояснюється тим, що малі діти все беруть в рот, а захисні рефлекси у них ще погано виражені.

Причини

• 3 порожнини рота стороннє тіло попадає в гортань при рапто­
вому неконтрольованому вдиху (переляк, сміх, крик, розмова,
вживання їжі тощо).

• У дихальні шляхи можуть потрапити сторонні тіла із стравохо­
ду під час блювання.

• При пораненні шиї сторонні тіла в гортань і трахею можуть
проникати через рановий канал.

• У трахею можуть потрапити уламки трахеотомічних трубок у
хворих з трахеостомою.

Клініка

1. Напади судомного кашлю протягом кількох секунд або хвилин,
які супроводжуються:

• балотуванням легкого стороннього тіла (переміщення сторон­
нього тіла під час кашлю до зімкнутих голосових складок, що
викликає виникнення характерного звуку і повернення тіла до
біфуркації трахеї під час вдиху);

• утрудненим диханням;

• ціанозом слизових і шкірних покривів.

2. Через 1-2 дні перебування стороннього тіла під час кашлю
з'являється харкотиння, забарвлене кров'ю.

3. Якщо стороннє тіло проникає в бронх і перекриває його просвіт,
то ослаблюється дихання і притуплюється перкуторний звук
на боці ураження.

Діагностика

1. Анамнез. ^іі(

2. Ларингоскопія (пряма або непряма). Д

3. Рентгенографія і рентгеноскопія грудної клітки.;

4. Трахеобронхоскопія. ⁵

Ускладнення

Нерозпізнані сторонні тіла можуть викликати асфіксію або спричинити тяжкі ускладнення (абсцедуючі бронхопневмонії гнійний медіастиніт тощо).

Лікування

Можливе самовільне відходження стороннього тіла з хар­котинням під час кашлю. Проте це буває досить рідко і для вида­лення сторонніх тіл вдаються до таких заходів:

1. Видалення сторонніх тіл за допомогою вікончастих щипців із
трахеобронхоскопічного набору при прямій ларингоскопії

2. Трахеобронхоскопія.

І

не можна видаляти стороннє тіло, що викликало ателектаз однієї легені за допомогою верхньої тра-хеобронхоскопії. Це може призвести до смерті хворого у випадку, коли сторонній предмет, ви­слизнувши з щипців, перекриє головний бронх здорової легені.

СТЕНОЗ ГОРТАНІ

Стеноз гортані - це не окрема нозологічна одиниця, а симпто-мокомплекс, який виникає при різних захворюваннях і патологіч­них станах. Це стан, коли звуження просвіту гортані призводить до утруднення проходження повітря через неї в легені.

Причини

' Запальні процеси в гортані.

Набряки гортані внаслідок алергії, ангіоневротичного чи ток­сичного впливу (жало комах тощо). Травми гортані. Пухлини гортані. Парези та паралічі гортані тощо.

При стенозі гортані виникає недостача кисню в крові

'поксемія) та тканинах (гіпоксія) і збільшується вміст вугле-

слоти в тканинах організму (гіперкапнія). Внаслідок змен-

^ЄНня кількості кисню в організмі підвищується збудливість

^Хального центру, що проявляється прискоренням і поглиб-

Нням дихальних рухів. При наростанні гіпоксії настає при-

Хг!?^ення дихального центру. Дихання стає поверхневим, потім

^н-стоксовим і врешті зупиняється. Гіпоксія призводить до

г

 

 

змін кровообігу. Спочатку прискорюється серцебиття, підви­щується артеріальний тиск, збільшується хвилинний об'єм крові. У подальшому внаслідок ураження центрів регуляції кровообігу пульс стає слабким, частим і неправильним, кров'­яний тиск падає.