ТОП 10:

ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВУХА ТА ЛІКУВАННЯ ВУШНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ



Обстеження пацієнта із захворюванням вуха починають з бесіди з ним, під час якої з'ясовують скарги хворого, історію даного захворювання та інших захворювань (анамнез), потім ви­конують об'єктивне дослідження вуха, проводять функціональні дослідження слуху та вестибулярного апарату. Оскільки більшість вушних хвороб пов'язані із захворюваннями носа та глотки, їх обстеження повинно передувати дослідженню вуха.

Скарги,які примусили хворого звернутись за допомогою, можуть включати: а) біль у вухах, що має різний характер та інтенсивність; б) гноєтечу з вуха; в) зниження слуху або глухо­ту; г) шум у вухах (свист, гул, пульсація); д) запаморочення та порушення рівноваги тіла, є) нудоту, блювання тощо. Не менш важливо з'ясувати загальне самопочуття хворого, наявність голов­ного болю, підвищення температури тіла, ознобу тощо.

При збиранні анамнезу даного захворюванняз'ясову­ють, з яких проявів і причин почалося це захворювання, як воно перебігало, чи проводилось у минулому лікування і яке. Потім переходять до збору анамнезу життя (загальний стан здоров'я, інші перенесені захворювання, умови праці та побуту тощо).

Об'єктивне обстеження вухавключає у себе огляд зов­нішнього вуха, пальпацію вушної раковини, козлика, соскоподіб­ного відростка, проведення отоскопії, а також дослідження слу­хової і вестибулярної функцій (акуметрія, аудіометрія, вестибу­лометрія тощо).

Додаткові методиобстеження вуха об'єднують лабора­торні аналізи крові, сечі, спинномозкової рідини та виділень з вуха (посів на чутливість до антибіотиків); рентгенологічні мето­ди обстеження (рентгенографію, комп'ютерну томографію) та ядер-но-магнітно-резонансне дослідження тощо.


ОГЛЯД ТА ПАЛЬПАЦІЯ ДІЛЯНКИ ЗОВНІШНЬОГО ВУХА, КОЗЛИКА ТА СОСКОПОДІБНОГО ВІДРОСТКА

Під час зовнішнього огляду звертають увагу на стан вуш­ної раковини, зовнішнього слухового проходу, навколовушної ділянки і ділянки шиї. Видимі зміни проявляються зміною кольо­ру чи набряком шкіри, припуханням чи деформацією вушної ра­ковини, козлика чи навколовушної ділянки, наявністю висипань, ран, рубців тощо.

Звертають також увагу на стан та цілісність шкірних по­кривів, положення голови хворого: при деяких захворюваннях вуха (мастоїдит, синустромбоз) пацієнти нахиляють голову у хво­рий бік, щоб зменшити біль.

Пальпацію вушної раковини проводять великим та вказів­ним пальцями обох рук, знаходячись збоку від пацієнта, і визна­чають болючі ділянки та консистенцію м'яких тканин. Флюктуа-ція визначається як переливання рідини під пальцями дослідника і може мати місце при мастоїдиті, отгематомі, перихондриті вуш­ної раковини.

козлика.

Рис. 4.10. Пальпація соскоподібного відростка.

Пальпацію козлика (рис. 4.9) проводять вказівним паль­цем, натискуючи на його верхівку. Поява болю при цій маніпу­ляції вказує на можливий фурункул, травму зовнішнього слухо­вого проходу чи паротит. У немовлят цей симптом може бути позитивним при гострому середньому отиті, тому що у дітей до 1



 


 


                   
   
     
     
 
 
 
 
   
 


року відсутній кістковий відділ зовнішнього слухового проходу і тиск на козлик безпосередньо передається на запалену барабан­ну перетинку, викликаючи посилення болю та плач дитини.

Пальпацію соскоподібного відростка (рис. 4.10), навколо-вушної ділянки і м'яких тканин бокової поверхні шиї зручно вико­нувати великим пальцем чи чотирма пальцями однієї руки. При цьому визначають болючість, ущільнення, набряк та флюктуацію відповідної ділянки, які можуть мати місце при мастоїдиті, тром­бозі внутрішньої яремної вени та сигмоподібного синуса тощо.

ОТОСКОПІЯ

Отоскопія - виконується з метою визначення стану зовніш­нього слухового проходу та середнього вуха. Переважно таке дослідження виконують за допомогою лобного рефлектора.

Необхідні засоби:

1. Вушні лійки різного діаметра.

2. Вушний зонд з нарізками, на який накручують стерильну вату.

3. Багнетоподібний або колінчастий вушний пінцет.

Останні два інструменти потрібні для очистки зовнішнього слухового проходу від сірки, кірочок, виділень, які заважають огляду структур вуха.

Отоскопію проводять, користуючись лобним рефлектором, причому лівим оком дивляться через отвір у рефлекторі. Джерело світла має знаходитись праворуч від хворого, так само, як і при досліджені інших ЛОР-органів. Хворого слід правильно посадити, схиливши голову до протилежного плеча так, щоб прилаштувати вісь слухового проходу до лінії свого зору. Перед введенням вуш­ної лійки треба оглянути зовнішній слуховий прохід і визначити його ширину, щоб вибрати лійку відповідного діаметра, а також при необхідності очистити зовнішній слуховий прохід. Вибирають лійку найбільшого діаметра, що дозволить ввести її в зовнішній слуховий прохід і не викликати неприємних відчуттів у хворого. Якщо виявлено набряк шкіри, її тріщини чи екземи, беруть лійку трохи меншого діаметра--та вводять у зовнішній слуховий прохід з особливою обережністю.

Вушну лійку беруть за.розширену частину великим і вказів­ним пальцями.. Після цього іншою рукою відтягують вушну ра-


 

ь

ковину вгору, назад і назовні (у маленьких дітей - вниз, назад і на­зовні) і легкими обер­тальними рухами вво­дять вузький кінець лійки у вхід до зовніш-

^'™р лійки іі просувають

Рис. 4.11. Отоскопія.впродовж проходу на

оглядають по черзі всі його стінки: споГк^У ^еІнчаГ
хрящовому відділі, де огляду заважають волоски, можутьбути
Фурункули; а потім у кістковому відділі, де огляду^ можуть пере
шкоджати кісткові нарости (екзостози). Р

~ п Вушну лійку не слід вводити у кістковий відділ Не пошкодь.І зовнішнього слухового проходу, оскільки це приз­ аВМИ ТОНКОГО тиіпчог^ г,—/■-------------------------------------------------------- -"-

______ Л„„„,,і ч щлілиду, оскільки це приз­
водить до травми тонкого шкірного покриву його
стінок.

Одночасним повертанням та нахилом голови хворого зна­ходять положення, у якому вдається побачити барабанну пере­тинку, її пізнають за наявності характерних утворів - пізна­вальних пунктів:

1. У центрі перетинки є лійкоподібне втягнення - пупок.

2. Вгору від пупка простягається держальце молоточка,яке
при отоскопи має вигляд сірої смужки.

3. У верхніх відділах держальце переходить у невеличке випинан­
ня, яке утворене коротким відростком молоточка.

4. Від нього наперед і назад ідуть передня й задня складки
молоточка.

5. Вниз і допереду від пупка при отоскопи можна бачити блиску­
чий трикутник - світловий рефлекс (конус).Він виникає
внаслідок відбиття світла від блискучої поверхні барабанної
перетинки саме в тих місцях, де її поверхня перпендикулярна
До променів світла, що падають від лобного рефлектора.


                       
   
   
   
 
 
   
     
 
 
 
 

Нормальна барабанна перетинка має вигляд мемб­рани овальної форми, перла­мутрово-сірого кольору. Ос­кільки барабанна перетинка відображає стан середнього вуха як в нормі, так і при його захворюваннях, її нази­вають "дзеркалом барабанної порожнини". Так, зміна ко­льору, наприклад, почервон­іння барабанної перетинки, вказує на запалення серед­нього вуха. Зміни в розташу­ванні пізнавальних пунктів, особливо світлового конуса, спостерігаються при втяг-

Рис. 4.12. Барабанна перетинка:

рювань середнього вуха. Для клінічних цілей

1 ■ - передньо-верхній квадрант барабанної
перетинки; 2 — передня складка молоточка;
З — короткий (зовнішній) відросток моло­
точка; 4 - задня складка молоточка; 5 -
держальце молоточка; 6 - задньо-верхній НЄННІ барабанної перетинки
квадрант барабанної перетинки; 7 - пупок; внаслідок хронічних захво
8 - задньо-нижній квадрант барабанної пе­
ретинки; 9 - лінія, що є продовженням дер­
жальця молоточка; 10 - передньо-нижній
квадрант барабанної перетинки; 11 - світло- барабанну перетинку поділя
вий конус. ють двома умовними лініями

на чотири квадранти. Подум-

ки проводять одну лінію вздовж держальця молоточка, а іншу " перпендикулярно до неї, на рівні пупка барабанної перетинки. Після такого поділу визначають передньо-верхній, передньо-нижній, зад­ньо-верхній та задньо-нижній квадранти (рис. 4.12).

При отоскопії дослідження починають із здорового вуха* щоб порівняти хворе вухо із здоровим.

Найчастіші помилки отоскопії та способиїх усунейй

1. Барабанну перетинку не знаходять або сплутують із заднь°
стінкою слухового проходу: голові хворого надати необхіДн
положення та знайти пізнавальні пункти барабанної перетин*

2. Відстань рефлектор-барабанна перетинка завелика або зама
тому об'єкт недостатньо освітлений: треба вибрати оптималь'
відстань, щоб збільшити освітленість об'єкта.

1АО


З Вибрана вушна лійка замалого внутрішнього діаметра: поміня­ти лійку.

4. Вушна лійка введена занадто глибоко, хворий відчуває біль,
тому сидить напружено: взяти лійку більшого діаметра.

5. Дослідник звик дивитися одним, а не двома очима: перевірити,
закривши праве око, використання бінокулярного зору.

6. Дослідник повинен сидіти в зручному для себе положенні: кори­
гувати треба положення голови хворого.

Особливості огляду малень­ких дітей

Під час дослідження маленьких дітей, помічник бере їх собі на коліна. Він однією рукою міцно тримає голів­ку дитини, притискаючи її до своїх гру­дей, а другою рукою тримає її руки. Для кращої фіксації ноги малюка по­мічник затискує між своїми ногами (рис.4.13).

Використання отоскопа

Необхідні засоби:

1. Отоскоп.

2. Набір синтетичних ЛІЙОК. рис. 4.13. Фіксація дитини

наруках помічникапри проведенні дослідження.

Останнім часом все шир­ше для дослідження вуха зас­тосовують спеціальний прист­рій - отоскоп,який дозволяє оглянути зовнішній слуховий прохід та барабанну перетин­ку без лобного рефлектора. Отоскоп об'єднує у собі дже­рело світла разом із змінною вушною лійкою та лупою, що

:- 4.14. Огляд вуха за допомогою знаходяться на держальці.

°Сі«>па. Після натискування на кнопку


вмикається мініатюрна лампочка, світло від якої через призму та лійку потрапляє у зовнішній слуховий прохід і освітлює структу­ри вуха. Дослідник дивиться через широкий отвір отоскопа, який закритий збільшувальним склом, що дозволяє більш де­тально вивчити особливості будови (рис. 4.14).

Недоліком використання отоскопа є те, що при огляді од­ночасні маніпуляції у просвіті зовнішнього слухового проходу утруднені.

Отомікроскопія- метод дослідження вуха за допомогою операційного мікроскопа, який має в собі автономне джерело

світла та оптику, що може збільшувати зображення об'єктів дослідження в 5-32 рази (рис. 4.15). Цей метод дає змогу дуже детально огляну­ти структури середнього та зов-нішнього вуха (фокусна відстань - 200 мм) і застосо­вується для проведення хірур­гічних втручань не тільки на вусі, але й на порожнині носа та гортані. В останньому ви-Рис. 4.15. Дослідження вуха за до- падку фокусну відстань мікро-помогою операційного мікроскопа, скопа збільшують ДО 400 ММ.

Рухомість барабанної пе­ретинки визначають за допомогою пневматичної лійки Брюнінг-са, яка має збоку відвід для з'єднання через трубку з гумовим балоном. Діаметр пневматичної лійки вибирають такий, щоб гер­метично перекрити зовнішній слуховий прохід. Правою рукою лійку щільно вводять у слуховий прохід, а лівою - періодично натискають на гумовий балон, чим ущільнюють та розріджу­ють повітря у зовнішньому слуховому проході. Такі зміни тис­ку викликають коливання барабанної перетинки. Ці рухи спос­терігають через збільшувальне скло, що міститься в широкому отворі лійки.


 

зовшшнього слухового

нюх™

іШіІІІІ!

ІШІІІІІІ







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.85.115 (0.015 с.)