Го компреса на підщелепну ділян-

Ку чи шию.

паління, можливе недостатнє

розведення спирту: слід зняти компрес, оглянути шкіру шиї та прилеглих ділянок. Повторне накладання компреса можливе лише при відсутності явищ значного подразнення шкіри (почервонін­ня, набряк, поява пухирів) та правильному розведенні спирту. 2. Компрес треба замінити, якщо після його накладання хворий відчуває не тепло, а холод. Коли компресний папір або вата не повністю перекривають шар, зволожений рідиною, або комп­рес не досить щільно прилягає до шкіри, і повітря вільно про­никає між шкірою і компресом, виникає посилене випарову­вання рідини, що викликає не зігрівання, а охолодження цієї ділянки.

На початкових стадіях запальних процесів застосовують холодні компреси, які часто змінюють, або краще міхур з льо­дом, який накладають через рушник. Вони діють як протизапаль­ний і болезаспокійливий засіб.

ПРОМИВАННЯ ЛАКУН ПІДНЕБІННИХ МИГДАЛИКІВ

Необхідні засоби:

1. Шприц об'ємом 5-Ю мл.

2. Довга канюля (голка) із зігнутим на 90° тупим кінцем.

3. Дезінфікуючий розчин (розчин антибіотика, фурациліну "
1:5000, інтерферону тощо).

 

4. Шпатель. "

5. Ниркоподібний лоток.

Промивання лакун мигдаликів проводять при хронічному тонзиліті. Набирають у шприц призначений лікарем дезінфіку­ючий розчин, приєднують до нього довгу канюлю із зігнутим тупим кінцем. Просять хворого відкрити рот та притискають шпателем, який тримають у лівій руці, передні дві третини язи­ка. Після цього правою рукою вводять тупий кінець канюлі в одну з лакун (рис. 2.11) та натискають на поршень шприца, чим спричиняють виділення дезшфікуючої рідини всередині ла­куни. Вміст лакуни (казеозні пробки чи густий гній) струменем рідини вимивається з її глибини в порожнину рота. Після цього пацієнт спльовує надлишок рідини в роті у підставлений під підборіддя лоток. Потім водять зігнутий кінець канюлі у сусід­ню лакуну та натискають на поршень шприца, чим видаляють її вміст. Аналогічно послідовно промивають інші лакуни одного (правого) та іншого (лівого) мигдалика.

^{Промивання лак}У^н піднебінних мигдаликів: а - загальний положення канюлі в лакуні мигдалика.

ну — це може викликати кровотечу.

пошкодь! Не слід глибоко вводити кінчик канюлі у лаку-
■-------- II ну — це може викликати кро

Глава б

ЗАХВОРЮВАННЯ ГЛОТКИ

АДЕНОЇДИ

Аденоїди - захворювання, що характеризується гіпертро­фією мигдалика, який розміщений у носоглотці (рис. 2.12.). Це найчастіша причина порушення носового дихання у дітей 3-6-річного віку.

Рис. 2.12. Аденоїди у носоглотці: 1 - збільшений глотковий мигдалик (аденоїди); 2 - нижня носова раковина; 3 - середня носова раковина; 4 - основ­на пазуха; 5 - верхня носова раковина; 6 - лобна пазуха; 7 - вхід у ніс; 8 -тверде піднебіння; 9 - м'яке піднебіння.

Фактори, що сприяють розвитку аденоїдів

1. Конституційна схильність.

2. Повторні інфекції верхніх дихальних шляхів.

3. Харчування переважно м'ясними стравами.

Клініка

1. Утруднення носового дихання через обидві половини носа.

2. Постійне чи періодичне виділення з носа слизового або слизи­
сто-гнійного секрету, який може сприяти запаленню шкіри біля
входу до носа.

3. Гугнява мова.

4. Поверхневий сон з відкритим ротом, що супроводжується хро­
пінням.

 

5. Ранкове блювання через заковтування слизу під час сну.

6. Відсутність апетиту.

7. Відставання у навчанні.

Ротове дихання, що виникає при аденоїдах через перекрит­тя просвіту носоглотки, нефізіологічне. Брак кисню, який при цьому має місце, шкідливо впливає на психічний та фізичний розвиток дитини. Такі діти часто відстають від однолітків розумо-. во та фізично. У них можуть спостерігатись явища порушення діяльності нервової системи: нічне нетримання сечі, частий го­ловний біль, неможливість довго зосереджувати увагу на розу­мовій роботі тощо. У дітей, хворих на аденоїди, може змінюва­тись форма грудної клітки, розвиватись високе тверде піднебіння та неправильний прикус.

Через порушення розвитку лицевого черепа діти з аденої­дами мають характерний аденоїдний тип обличчя (зовнішній аденоїдизм):

1. Згладження носо-губних складок.

2. Вип'ячені очі.

3. Постійно відкритий.рот.

4. Видовжене обличчя.

Передня риноскопія (її проводять після видалення слизу з порожнини носа)

Коли хворий промовляє "ку-ку" або ковтає, через компен­саторно розширений правий або лівий загальний носовий хід мож­на бачити коливання аденоїдної тканини в носоглотці.

Задня риноскопія

Наявність горбкуватої м'якої тканини на склепінні носог­
лотки, яка в тією чи іншою мірою перекриває задній край перего­
родки носа разом з просвітом хоан. '

Пальцеве дослідження носоглотки проводять, якщо шля­хом передньої чи задньої риноскопії встановити діагноз не вдається. Для цього через порожнину рота заходять пальцем за м'яке підне-°Щня у носоглотку та пропальповують її стінки і вміст. Як правило, ^пРи такому дослідженні медична сестра повинна допомагати лікарю, ^тРимаючи дитину на своїх колінах (Рис. 4.13). За наявності аде-^н°Щів досліднику не вдається промацати пальцем задній край пере-°Родки носа, оскільки цьому перешкоджає збільшений глотковий ^м«гдалик.

Перелік інструментів, необхідних для виконання такої опе­рації, наведено на рисунку 2.13.

Ускладнення

Оскільки збільшений глотковий мигдалик порушує прохідність слухових труб та є місцем розмноження мікроорганізмів, аденоїди стають причиною ряду ускладнень:

• Хронічний риніт.

• Гострі чи хронічні синусити.

• Гострий рецидивуючий чи хронічний гнійний середній отит.

• Хронічний тубоотит.

• Хронічний тонзиліт.

• Хронічний фарингіт.

• Ларинготрахеобронхіт.

• Кон'юнктивіт.

• Запалення шийних лімфовузлів тощо.

Лікування

У початковій стадії захворювання та за наявності протипо­казань до операції (захворювання крові, тяжкий загальний стан дитини тощо) вдаються до консервативних методів лікування. Зас­тосовують в'яжучі краплі до носа, загальноукріплювальні засоби: вітаміни, препарати заліза, кальцію, ультрафіолетове опромінення глотки, санаторно-курортне лікування (курорти з теплим морсь­ким кліматом) тощо.

Операція аденотомія

Підготовка хворого до операції аденотомії включає психо­логічну підготовку пацієнта: заспокоєння та переконання хворо­го в необхідності операції. Пацієнтам з лабільною психікою напе­редодні операції можна призначити транквілізатори. Перед втру­чанням слід виконати аналізи крові (загальний і час згортання з визначенням тривалості кровотечі) та сечі. Зранку в день опе­рації хворий не повинен нічого їсти. За ЗО хе до втручання бажа­но внутрішньом'язово ввести розчин транквілізатора (сибазон. реланіум) у вікових дозах.

Не пошкодь!

Операцію проводять лише тоді, коли при лабо­раторному дослідженні у хворого виявили нор­мальні показники аналізів крові та сечі, особли­во тривалості кровотечі. При відхиленні показ­ників операція може принести хворому шкодУ внаслідок ускладнень, насамперед, кровотечі, яку буває тяжко зупинити.

ЯР.

Рис. 2.13. Інструменти для операції аденотомії: 1 - баночка із сте­рильним знеболювальним розчином; 2 — зонд з нарізкою; 3 — шприц з довгою голкою; 4 — конхотом; 5 - аденотом № 1; б — аденотом № 3; 7 - аденотом № 5; 8 - вікончастий шпатель; 9 - стерильні марлеві серветки; 10 — стерильні мар­леві кульки; 11 - стерильна вата.

Аденотомію - оперативне видалення збільшеного глот­кового мигдалика - проводять при значній його гіпертрофії, а також у хворих з наявністю принаймні одного з вказаних вище ускладнень при неефективності їх консервативного лікування та відсутності протипоказань до операції. Спеціальним кільце­подібним ножем Бекмана (аденотомом) під місцевим знеболю­ванням або під наркозом видаляють аденоїдні розростання. Шпателем відтискають язик донизу, заводять аденотом за м'яке ^ПіДнебіння - в носоглотку, підтягують його вперед та по задньому краю перегородки носа підносять догори так, щоб завести аде­ноїди у просвіт кільця аденотома. Потім швидким рухом спере-ДУ назад і донизу по склепінню і задній стінці носоглотки зріза­нь аденоїдну тканину, яка защемлюється в кільці аденотома. кщо після таких дій залишились рештки лімфоїдної тканини, Що звисають у глотку позаду м'якого піднебіння, то їх видаляють

 

конхотомом. Кровотеча звичайно буває незначною і швидко при­пиняється самостійно або після введення в носоглотку марле­вих кульок.

У дітей раннього віку аденоїди схильні до рецидиву. Повтор­ну операцію роблять через 1-2 роки після першого втручання.