Особливості проведення орофарингоскопії в дітей

Деякі діти перешкоджають проведенню дослідження: не від­кривають рот, рухають головою, хапають за руки дослідника тощо. У таких випадках слід фіксувати малюка на колінах помічника (див. "Допомога медичної сестри при аденотомії в дітей").

Якщо дитина міцно стискає губи і не дає завести шпатель у при-сінок рота, слід притиснути пальцями ніздрі (закрити ніс) й у мо­мент, коли малюк відкриє рот, щоб вдихнути повітря, швидко ввес­ти шпатель у порожнину рота. Дітям, які вперто стискають щеле­пи, іноді доводиться вводити шпатель через кут рота - позаду заднього корінного зуба та натиснути на корінь язика. Це викликає блювотний рух, дитина рефлекторно відкриває рот. Цим моментом користуються, щоб швидко оглянути порожнину рота та глотки.

ЕПІФАРИНГОСКОПІЯ (ЗАДНЯ РИНОСКОПІЯ) ^;

Необхідні засоби:

1. Лобний рефлектор.

2. Шпатель.

3. Носоглоткове (маленьке) дзеркальце з держальцем.

4. Спиртівка (медична сестра повинна слідкувати, щоб спиртівка
була заповнена спиртом).

5. Сірники або запальничка.

6. Джерело світла (електрична лампа - 100 Вт).

Закріплюють носог­
лоткове дзеркальце у дер­
жальці, запалюють спир­
тівку та нагрівають дзер­
кальце до температури
45-50° С, щоб воно не
запотівало. У праву руку
беруть носоглоткове дзер­
кальце, а в ліву - шпа­
тель (рис. 2.5). І дзеркаль­
це, і шпатель тримають як
олівці, щоб власні руки
Рис. 2.5. Епіфарингоскопія. дослідника не заступали

об'єкт дослідження.

7/1

Пропонують хворому відкрити рот та натискають шпате­лем на передні дві третини язика. Заводять нагріте дзеркальце за м'яке піднебіння та просять хворого дихати носом. При цьому оглядають носоглотку, зображення якої по частинах бачать у дзеркальці, незначно змінюючи його орієнтацію у глотці.

ГІПОФАРИНГОСКОПІЯ

Гортанну частину глотки можна оглянути кількома спосо­бами. У прямому зображенні - при сильному відтискуванні коре­ня язика вниз і вперед, що краще виконати зігнутим шпателем. Іншим методом дослідження гортаноглотки є непряма гіпофа-рингоскопія, вона проводиться за допомогою гортанного (вели­кого) дзеркальця та марлевої серветки і виконується так само, як непряма ларингоскопія (див. "Методи дослідження гор­тані). При цьому оглядають грушоподібні синуси, валекули та вхід до стравоходу.

ПАЛЬПАЦІЯ ШИЇ ТА ПІДЩЕЛЕПНИХ ЛІМФАТИЧНИХ ВУЗЛІВ

Перед пальпацією звертають увагу на стан шкірних покривів шиї, слизової оболонки губ, положення голови хворого. При де­яких захворюваннях ЛОР-органів (паратонзилярний або заглот­ковий абсцес, ускладнені сторонні тіла глотки і стравоходу тощо) пацієнти тримають голову нахиленою вперед або у хворий бік, а при необхідності повернути її в сторону - повертають голову разом з корпусом.

Пальпацію виконують теплими і чистими руками та прово­дять обережно, намагаючись не викликати (посилити) біль у хво­рого, що дозволяє одержувати більш точні дані.

Досліджують такі групи лімфовузлів: позадущелепні, підще­лепні, глибокі шийні та задньо-шийні, над- і підключичні. У ці ^вУзли здійснюється лімфовідтік від вуха, горла та носа, а також ^ВІД інших органів голови та шиї.

Лімфовузли в позадущелених ямках досліджують кінчиками пальців, проводячи ними знизу догори в напрямку, перпендикуляр­ному до висхідної дуги нижньої щелепи. Підщелепні лімфовузли пальпують при злегка нахиленій голові хворого вперед, дещо заг­либлюючись в м'які тканини підщелепної ділянки і рухаючись в нап­рямку від середини назовні - до краю нижньої щелепи (рис. 2.6).

При дослідженні гли­боких шийних лімфовуз­лів пальпацію проводять по черзі із правого і ліво­го боків. При дослідженні лівого боку ліву руку кла­дуть на тім'я хворого та нахиляють голову пацієн­та вперед, а правою про­мацують тканини в ділянці переднього краю кивально-го м'яза, рухаючись звер­ху донизу і в горизонталь- _п „ „ „

■' •' ^г _ Рис. 2.6. Пальпація шиї та підщелепних

ному напрямках. При дос- _лі_мф_атИчних вузлів. лідженні глибоких шийних

лімфовузлів, розташованих справа, праву руку розміщують на тімені хворого, а лівою виконують дослідження аналогічно опи­саному вище.

Дослідження задніх шийних лімфатичних вузлів викону­ють одночасно кінчиками пальців обох рук в ділянках задніх країв кивальних м'язів у вертикальному та горизонтальному на­прямках.

У над- і підключичних ямках промацують лімфовузли спо­чатку з одного, а потім з іншого боку. Для полегшення цих дій голову хворого однією рукою нахиляють вперед, а іншою паль­пують над- і підключичну ямку з одного боку, а потім, міняючи руку, - з іншого боку.

Крім дослідження лімфовузлів, проводять пальпацію гортані,
при цьому визначають її симетричність, рухомість, болючість та
симптом "хрусту" - при зміщеннях верхньої її частини вбік відносно
до нижньої відчувається характерний хруст. _;

ПАЛЬЦЕВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НОСОГЛОТКИ

У маленьких дітей, зазвичай, виконати задню риноскопію не вдається. Для обстеження носоглотки у таких пацієнтів застосову­ють пальцеве дослідження. Дослідник знаходиться позаду спини хворого. Щоб хворий не вкусив руку, щоку пацієнта вдавлюють

 

вказівним пальцем лівої руки між рядами його зубів (рис. 2.7). Після цього проводять вказівний палець правої руки через порож­нину рота за м'яке піднебіння -у носоглотку та промацують її вміст. Орієнтиром при цьому є задній край перегородки носа, який пальпують у вигляді твер­дого вертикального тяжа.

Рис. 2.7. Пальцеве дослідження носоглотки.

Цей метод дослідження з успіхом можна використовува­ти і в дорослих. Особливо інфор­мативним він є при визначенні пухлин носоглотки, їх розміру та консистенції.

ВЗЯТТЯ МАЗКА ІЗ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ГЛОТКИ НА ДИФТЕРІЮ

Мазки із слизової оболонки зіва та носа на дифтерію беруть з діагностичною чи профілактичною метою або за епідемічними показаннями. Головна мета такого обстеження - дослідити секрет на наявність дифтерійних паличок (бацил Лефлера).

З діагностичною метою такі мазки беруть при дифтерії, при підозрі на дифтерію (запальних явищах, схожих на дифтерію: риніті, фаринголарингіті, ларингіті), у хворих на ангіну, заглотковий чи паратонзилярний абсцес, при інфекційному мононуклеозі, стенозу-ючому ларинготрахеобронхіті тощо. З профілактичною метою мазки беруть у дітей при поступленні у дитячі будинки, школи-{нтернати, протитуберкульозні чи психоневрологічні санаторії тощо. ^а епідемічними показаннями мазки на дифтерію беруть в осіб, ^я*і були у контакті з хворим на дифтерію, а при ускладненій епі­демічній обстановці - у людей з контингентів підвищеного ризику. Мазки із зіва беруть також для визначення виду збудника Оологічного процесу та його чутливості до антибіотиків.

Необхідні засоби:

■ Два стерильні ватні тампони, розміщені у стерильних пробірках ^один - для глотки, другий - для носа).

2. Шпатель.

3. Склограф.

4. "Журнал взяття мазків на дифтерійну паличку".

5. Бланк "Направлення" мазків у бактеріологічну лабораторію".

Правою рукою виймають з стерильної пробірки ватний там­пон та просять обстежуваного відкрити рот. Шпателем (у лівій ру­ці) притискають передні дві третини язика та вводять тампон у по­рожнину рота (рис. 2.8). Штриховим (зшкрябуючим) рухом спо­чатку проводять одним боком ватника по правій половині зіва - по піднебінних дужках та мигдалику, а потім, не обертаючи тампона (іншим його боком), - по лівій половині глотки. Якщо на слизовій оболонці є нальоти, мазок слід брати починаючи з місця, де нальоту немає, просуваючи ватник в напрямку самого нальоту та по його поверхні. При цьому намагаються отримати шматочок нальоту та залишити його на ваті тампона. Потім тампон виводять з порожни­ни рота та, не торкаючись його стерильною частиною ні до зубів, ні до губ, ні до будь-якого іншого предмета, занурюють у стерильну пробірку. На зовнішній поверхні пробірки склографом (або іншим способом) позначають мазок, отриманий із зіва (пишуть літеру "З"); на пробірці з мазком, отриманим з носа пишуть літеру "Н".

 

Рис. 2.8. Взяття мазка із слизової оболонки глотки: а - загальний вигляд: б - положення тампона в порожнині рота.

Увага!

При дослідженні на дифтерію, крім мазка із зіва, слід завжди брати мазок із носа (див. "Взяття мазка із слизової оболонки носа ").

Записують у "Журнал взяття мазків на дифтерійну паличку" паспортні дані хворого, в якого взято мазки та оформляють "На­правлення у бактеріологічну лабораторію", куди заносять такі дані:

1. Медичний заклад, де було виконано забір.

2. Паспортні дані хворого, в якого взяли мазок.

3. Характер отриманого матеріалу: мазок зі слизової оболонки
зіва ("З") та носа "Н" (ті літери, що написані на відповідних
пробірках).

4. Попередній діагноз.

5. Мету дослідження (посів на дифтерійну паличку).

6. Дату та час забору матеріалу.

7. Прізвище та підпис медичного працівника, який виконав забір.

Дві пробірки з вміщеними у них тампонами разом з "Направ­ленням" у короткий термін (до 2 год) доставляють у бактеріоло­гічну лабораторію, де і буде виконано необхідне дослідження.

ЗМАЩУВАННЯ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ЗІВА ТА ГЛОТКИ ЛІКАРСЬКИМИ СЕРЕДНИКАМИ Необхідні засоби:

1. Гнучкий (гортаний) зонд з нарізкою, на робочий кінець якого
щільно накручено вату.

2. Лікарський середник.

Змащування слизової оболонки зіва та глотки лікарськи­ми середниками слід проводити натще, оскільки під час цієї маніпуляції може виникнути блювання. Спочатку накручують шматок вати на робочий кінець зонда з нарізкою та, утримуючи зонд правою рукою, вмочують вату в призначену лікарську ре­човину (розчин Люголя, протарголу, йодинол тощо). При цьо­му слідкують за тим, щоб на ваті не було надлишку рідини, яка, Розливаючись по стінках глотки, може потрапити у дихальні Шляхи. Просять хворого відкрити рот (рис. 2.9). Притискають Шпателем, який тримають лівою рукою, передні дві третини язи­ка, а правою рукою колоподібним чи штриховим рухом зонда змащують слизову оболонку передніх та задніх піднебінних ду-*°к, піднебінних мигдаликів та задньої стінки глотки спочатку ³ одного боку (справа), а потім - з іншого (зліва).

Рис. 2.9. Змащування слизової оболонки зіва та глотки лікарськими середниками:а - загальний вигляд; б - положення тампона в порожнині рота. Слід міцно намотати вату на робочий кінець зон­да, щоб вона не зісковзнула під час маніпуляції і не потрапила у дихальні шляхи хворого.

ПРИГОТУВАННЯ РОЗЧИНІВ ДЛЯ ПОЛОСКАННЯ ГЛОТКИ ТА ІНГАЛЯЦІЙ

 

Полоскання глотки застосовуються з метою очищення сли­зової оболонки рота, зіва і ротоглотки від секрету і одночасно для лікування її. У зв'язку з можливістю заковтування ліків розчини які використовують для полоскання, мають бути такої концент­рації, щоб навіть у великих дозах вони не могли викликати отруєн­ня чи опіку.

При атрофічних і катаральних фарингітах з метою змен­шення сухості й відчуття напруження в горлі застосовують неміцні лужні полоскання: 1-2 таблетки бікармінту. При ангінах використовують третину або половину чайної ложки питної соди та/або чайну ложку кухонної солі, та/або три краплі настой­ки йоду на склянку теплої кип'яченої води. При гострих запа­леннях і виразкових процесах призначають неміцні дезінфіку-ючі малотоксичні засоби: розчини перекису водню (чайна лож­ка на склянку води), борної кислоти (половина чайної ложки на склянку води); граміцидину (2 мл на склянку води); рожеві розчини марганцевокислого калію (1:1000). Останній готують

так: спочатку розчиняють 10-15 кристалів цієї речовини у 10-30 мл теплої кип'яченої води так, щоб отримати темно-черво­ний розчин, і лише після цього 2-5 крапель такого розчину додають до склянки теплої кип'яченої води, отримуючи слабо-рожевий розчин для полоскання. Такі дії дають змогу уникнути опіку слизової оболонки нерозчиненими у воді кристалами мар­ганцевокислого калію.

Як в'яжучий засіб, для впливу на слизову оболонку призна­чають полоскання теплими відварами шавлію, рум'янку або розчи­ном буровської рідини (чайна ложка на склянку води).

Інгаляції й аерозолі застосовують переважно при уражен­нях глотки, що поєднуються із запаленням більш глибоких відділів дихальних шляхів: гортані, трахеї і бронхів (див. "Загальні методи лікування при захворюванні гортані").

 

НАКЛАДАННЯ ЗІГРІВАЛЬНОГО КОМПРЕСА НА ПІДЩЕЛЕПНУ ДІЛЯНКУ ЧИ ШИЮ Необхідні засоби:

 

1. Напівспиртовий розчин (спирт:вода =1:1, горілка), розчин оцту
(одна чайна ложка на 0,5 л води) або кип'ячена вода.

2. Непромокальний матеріал (компресний, вощаний папір чи цело­
фанова плівка).

3. Вата, шерсть або фланель.

4. Бинт для фіксації компреса.

 

Складають широкий бинт чи марлю у 4-8 шарів так, щоб утворилась серветка розміром приблизно 10*12 см. Занурюють Цю серветку в теплий напівспиртовий розчин (воду або розчин оцту) та накладають на шкіру підщелепної ділянки чи шиї. Зверху серветку накривають компресним папером або целофаном, роз­міри якого повинні на 1-2 см перевищувати розміри марлевої серветки, щоб він повністю перекривав вологу серветку, пере­шкоджаючи випаровуванню рідини. Папір прикривають шаром вати товщиною 2-3 см та фіксують навколо шиї (рис. 2.10) або ^г°лови (див. "Накладання великої пов'язки на вухо").

Правильно накладений компрес зменшує тепловіддачу зі ^КіРИ підщелепної ділянки, оскільки між шкірою і першим ша­ром утворюється водяна пара, яка підтримує температуру тіла

та сприяє тривалому розширен­ню судин шкіри та тканин, що лежать глибше. Цим зумов­люється посилення обміну в ділянці шиї, створення знебо­лювального ефекту, розсмокту­вання запального інфільтрату або обмеження гнійного вогни­ща. Компрес можна ставити протягом дня кілька разів, на 2-3 год з перервами в 23 год. Помилки:

1. ЯКЩО ПІСЛЯ накладання КОМП- ^Рис- ^2Ж Накладання зігрівально-

реса хворий відчуває біль чи