Фактори, що сприяють виникненню запалення

1. Мікротравми шкіри входу в ніс.

 

2. Мацерація шкіри входу в ніс при гострому нежиті.

3. Фурункульоз.

3. Цукровий діабет чи порушення обміну речовин. Клініка

1. Спонтанний біль в ділянці ураження.

2. Підвищення температури тіла.

При огляді виявляють

• Конусоподібне підвищення на одній із стінок входу в ніс чи
його зовнішній поверхні.

• Набряклість навколишніх тканин носа: щоки, верхньої губи,
перенісся, верхньої чи нижньої повіки.

• Шкіра носа почервоніла, напружена і дуже чутлива.

Ті,| Категорично забороняється видавлювати з фурун-

пе пошкодь.| _Ку_{ла носа} тій, оскільки це може призвести до

внутрішньочерепних ускладнень.

На 4-6 добу, а іноді й пізніше, фурункул розкривається, залишаючи заглибину, заповнену сірими некротичними масами (стрижень).

Серйозним ускладненням при фурункулі носа є тромбоз пече­ристого синуса мозку. Він виникає внаслідок поширення запально­го тромбозу з вен м'яких тканин обличчя на мозкові синуси (через анастомози, що існують між гілками лицевої вени та очної вени).

Лікування

1. Змазують шкіру антисептичними мазями, або мазями, що містять
антибіотики з глюкокортикоїдами.

2. Хірургічне розкриття фурункула при появі гнійного стержня.

3. Знеболювальні середники.

4. Антибактеріальна терапія (антибіотики, сульфаніламіди).

5. Теплові процедури.

6. Фізіотерапевтичні процедури (фонофорез з гіоксизоновою маз­
зю, солюкс, УВЧ, УФО).

на лікування в стаціонар

Не пошкодь'І ^ХвоР.^{і 3} Фурункулом носа повинні направлятись

Догляд за хворим

Занепокоєння сестри повинні викликати прогресуючий набряк м'яких тканин обличчя, зміни свідомості хворого та

можливі прояви септичного стану: підвищення температури тіла з ознобами та рясним потовиділенням, посилення голов­ного болю, поява менінгеальних знаків, запаморочення, блю­вання тощо. Про появу таких патологічних проявів треба не­гайно повідомити лікуючого або чергового лікаря.

Профілактика

1. Загартовування організму.

2. Лікування гострих ринітів.

3. Лікування ендокринних захворювань (цукровий діабет).

НОСОВА КРОВОТЕЧА

Залежно від причин, розрізняють травматичні й симптома­тичні кровотечі.

Причини

• Місцеві - травматичні кровотечі: видалення кірок з носа чи
інші маніпуляції в порожнині носа; тупа травма зовнішнього
носа (удар, падіння тощо); хірургічна чи вогнепальна травма.

• Загальні (симптоматичні кровотечі):

1. Захворювання крові (гемофілія, тромбоцитопенія).

2. Захворювання серцево-судинної системи (атеросклероз, гіпер­
тонічна хвороба).

3. Захворювання нирок.

4. Захворювання печінки.

5. Інфекційні хвороби (грип, малярія тощо).

6. Значне фізичне напруження.

7. Тривале перебування на сонці.

Риноскопія та орофарингоскопія Поява крові з однієї чи обох половин носа або на задній стінці глотки.

Лікування

Залежно від ступеня та періодичності кровотечі, вдаються до таких заходів:

1. Хворий сам собі притискає крила носа до носової перегородки на
3-5 хе (якщо кровотеча в передніх відділах носової перегородки).

2. Введення в порожнину носа кровозупинних засобів (гемоста­
тичної губки; вати, зволоженої перекисом водню або розчина­
ми феракрилу, антипірину тощо).

 

3. Припікання місця кровотечі: трихлороцтовою кислотою, галь­
ванокаутером, кристаликом марганцевокислого калію, концент­
рованим розчином ляпісу.

4. Передня тампонада носа.

5. Задня тампонада носа.

6. Перев'язка привідних артеріальних судин (зовнішньої сонної
артерії або решітчастої артерії).

7. Введення медикаментозних засобів (вікасол, хлористий кальцій,
іпсилон-амінокапронова кислота, етамзилат, переливання за­
мороженої одногрупної плазми тощо).

Догляд за хворим

Передбачає постійне спостереження за станом хворого пере­дусім з урахуванням можливості виникнення повторної крово­течі. Про виявлення факту кровотечі слід відразу ж повідомити лікуючого або чергового лікаря. При кровотечах, що походять із задніх відділів носа, хворий може спльовувати кров ротом. Якщо кров стікає в глотку та заковтується, через деякий час може виникнути блювота чорними кров'янистими масами. Таку крово­течу виявляють при огляді глотки (фарингоскопії). Якщо крово­теча виникла у хворого, в якого перед цим ніс вже було затампо-новано, наявний тампон з носа треба видалити та виконати пов­торну передню тампонаду. В разі, коли і вона не зупинила кровотечі, виконують задню тампонаду. При відсутності лікаря це робить медична сестра, яка повинна вміти користуватись лоб­ним рефлектором і носовим дзеркалом та у невідкладних випад­ках виконати передню тампонаду носа.

Хворі з переднім тампоном у носі можуть мати утрудне­ний відтік сльози через носослізний канал. При таких явищах слід закапати в око 2-3 краплі 20-30% розчину сульфацил-на-^трію або фурациліну (1:5000). У хворих із заднім тампоном може порушуватись ковтання (через набряк м'якого піднебіння), тому 'м краще призначити рідку їжу. Тампон, зазвичай, видаляють з носоглотки через 48 год, оскільки можливий розвиток гострих середніх отитів.

СТОРОННІ ТІЛА НОСА

Причини

Сторонні тіла можуть потрапляти у ніс за різних обставин. Частіше вони зустрічаються у дітей, які ховають у порожнині носа дрібні іграшки чи їх частини, металеві кульки, зерна бобо­вих, злаків, кісточки вишень тощо. Іноді психічно хворі особи вводять собі в ніс сторонні тіла (як правило, відносно великих розмірів). Під час виробничих травм в порожнину носа може потрапити розплавлений метал, уламки скла, металу, каміння тощо. Харчові продукти стають сторонніми тілами під час блювання чи прийому їжі, особливо у хворих з парезом м'якого піднебіння. Живі сторонні тіла (п'явки, глисти) потрапляють у ніс при блю­ванні чи питті забрудненої води.

Клініка

Сторонні тіла можуть себе нічим не проявляти. Частіше у хворих спостерігаються такі симптоми:

1. Утруднене дихання, переважно однобічне.

2. Слизисто-гнійні виділення з однієї половини носа, що мають
неприємний запах і можуть мати домішки крові.

3. Мацерація шкіри входу в ніс.

4. Кровотеча (при сторонніх тілах з гострими краями).

5. Головний біль.

6. Прогресуючий кератит (запалення рогівки ока).

Діагностика

1. Стороннє тіло, переважно, добре видно при передній риноскопії.

2. При зондуванні зонд наштовхується на сторонню перешкоду.

3. При тривалому перебуванні стороннього тіла у носі (роками)
утворюються риноліти - нашарування на стороннє тіло солей
вуглекислого і фосфорнокислого кальцію.

Лікування

1. Невеликі сторонні тіла іноді видаляють при сильному сяканні
носа.

2. Округлі сторонні тіла видаляють зігнутим гачком.

3. Вклинені та сторонні тіла неправильної форми усуваюїь пінце­
том або носовими щипцями.

4. Риноліти спочатку подрібнюють на фрагменти і видаляють
щипцями частинами.

 

5. Великі риноліти, які не вдається подрібнити, видаляють шля­
хом операції.

6. Металеві сторонні тіла іноді видаляють електромагнітом.

[Не пошкодь! ^^{е можна} видаляти кулясті тверді предмети з

[_________ *І носа (кульки з підшипників, кісточки вишень

тощо) пінцетом, бо це може призвести до заштов­хування стороннього тіла вглиб і потрапляння його у нижні дихальні шляхи.

РИНІТ (НЕЖИТЬ)

Риніт (нежить) - запалення слизової оболонки носа. Розріз­няють гострий і хронічний нежить.

ГОСТРИЙ НЕЖИТЬ

Гострий нежить - найчастіше захворювання людини. Вик­ликають його віруси, несприйнятливість до яких після одужання (імунітет) зберігається лише короткий час. Часто до вірусної інфекції приєднується бактеріальна суперінфекція (переважно кокова флора). Переохолодження має значення як чинник, що сприяє виникненню хвороби. Крім того, існують й інші чинники: перебування у приміщенні з надмірно нагрітим та сухим повітрям, низька загальна опірність організму, стреси тощо. Нежитю влас­тива підвищена контагіозність (заражуваність). Шлях поширен­ня переважно повітряно-крапельний, але можлива і контактна передача (через руки, посуд, предмети). Інкубаційний період три­ває 1-7 добу.

Клініка

Розрізняють три стадії хвороби

Суха стадія. На початку захворювання спостерігається легке нездужання. Можуть відзначатися субфебрильна темпера­тура тіла, сухість, лоскотання в носі, чхання, легкий біль у глотці, відчуття стиснення голови. Триває перша стадія від декількох годин до доби.

Для другої та третьої стадії характерне прогресуюче закла­дання носа. Слизова оболонка порожнини носа набуває пурпур-^но-черв6ного кольору, різко набрякає.

Стадія серозних виділень характеризується рясними во-Дянистими виділеннями з носа та значним закладенням носа, тур­бують головний біль та зниження нюху. Триває 2-3 доби.

Стадія слизисто-гнійних виділень. У цій стадії кількість виділень зменшується, вони стають слизовими, а при приєднанні бактеріальної суперінфекції - гнійними. Триває ця стадія 2-3 доби.

У наступні 6-12 діб (кінцева фаза) можуть з'явитися симп­томи "опускання" інфекції - поширення її на глотку та гортань, що проявляється болем у горлі, охриплістю голосу, кашлем тощо.

Якщо у запальний процес залучаються навколоносові па­зухи, то з'являється біль в ділянці їх проекції (чолі, переніссі, щоках). Якщо запалення розповсюджується на слухову трубу, виникає відчуття тиснення у вусі, відбувається зниження слуху.

Ускладнення

• Гострі синусити.

• Гострі середні отити.

• Гострі фарингіти.

• Гострі ларинготрахеїт

• Ангіни.

• Пневмонії тощо.

• Можливий перехід у хронічну форму риніту.

Лікування

На початку захворювання його розвиток можна зупинити за допомогою потогінних та відволікальних засобів (гарячі гірчичні ванни для ніг, дітям показані парафінові "панчішки'). Признача­ють судинозвужувальні засоби для закапування в ніс (0,1 % розчини нафтизину, галазоліну, санорину, ринофугу). Ці лікарські засоби сприяють поліпшенню носового дихання, збереженню про­хідності отворів навколоносових пазух носа, зменшенню набря­ку слизової оболонки слухової труби.

Не попікші к'І ^^еР^шн застосування судинозвужувальних крапель пошкодь.) _не повинен перевищувати 1 тижня. Більш трива­ле вживання цих засобів може спричинити роз­виток медикаментозного риніту.

При головному болю призначають знеболювальні препара­ти (пенталгін, аскофен тощо). Призначають препарати в аеро­зольних упаковках: інгаліпт, каметон; а також вдихання гарячо­го повітря та зрошування порожнини носа відварами квіток і листя шавлії (10 г на 200 мл кип'яченої води). Застосовують фізіотерапевтичні процедури (ЛУЧ-2, УВЧ на ніс, УФО ендона-зально або на підошви тощо).

Нежить у немовлят

Нежить у немовлят - завжди є тяжким захворюванням, оскільки в них ще недостатньо розвинені захисні механізми. Утруд­нення носового дихання немовлята переносять важче, ніж старші діти, оскільки, крім порушення дихання, нежить перешкоджає ще й грудному годуванню.

Клініка

Температура тіла часто висока. Можуть виникати менінге-альні симптоми, нерідко порушується функція системи травлен­ня - блювання, проноси. При тяжкому перебігу хвороби глотко­вий мигдалик стає основним вогнищем інфекції (аденоїдит). Трап­ляються й інші ускладнення, зокрема запалення вуха, гортані, легень тощо.

Лікування

За допомогою судинозвужувальних крапель в ніс (0,05 % розчин адреналіну гідрохлориду) підтримують прохідність порож­нини носа, насамперед, перед годуванням. Виділення з носової порожнини відсмоктують балончиком.

Профілактика

Полягає у недопущенні контакту немовляти з особами, хво­рими на нежить.

ХРОНІЧНИЙ РИНІТ (НЕЖИТЬ)

Хронічний риніт - хронічне неспецифічне запалення слизової оболонки носа.

Причини

' Тривала дія зовнішніх шкідливих чинників (пил, гази, _і перегріте повітря тощо).

• Розташовані поряд вогнища інфекції (аденоїди, синусит, карі­озні зуби).

Викривлення перегородки носа. Захворювання внутрішніх органів (серця, шлунка, нирок тощо).

' Глибокі ушкодження слизової оболонки при гострих інфекцій­них хворобах (скарлатина, дифтерія тощо). Конституційна схильність.

Розрізняють три форми хронічного риніту: катаральну, гіпер­трофічну, атрофічну.

Хронічний катаральний риніт. Спостерігаються рясні ви­ділення з носа (від слизових до гнійних), хоча може бути і сухість, дифузний набряк слизової оболонки носа, порушення прохідності носових ходів для повітря, зниження нюху, головний біль, розла­ди сну. В разі появи сильного головного болю і виділення з носа рясного гнійного ексудату захворювання треба диференціювати від синуситу.

Хронічний гіпертрофічний риніт. Характеризується дифуз­ною або обмеженою гіперплазією слизової оболонки (здебільшого нижніх носових раковин). Хворі скаржаться на виділення з носа, головний біль та зниження нюху. Виділення з носа переважно сли­зові, при зміні збудника виділення набувають гнійного характеру.

Для діагностики використовують закапування в ніс суди­нозвужувальних розчинів (адреналіну, нафтизину тощо). При цьо­му у хворих на гіпертрофічний риніт носове дихання або зовсім не поліпшується, або поліпшуються лише незначною мірою, а у хво­рих на катаральний риніт ці засоби дають виразний ефект.

Перебіг хронічного гіпертрофічного нежитю може усклад­нитись розвитком поліпів, тобто обмеженої набрякової гіперплазії слизової оболонки.

Хронічний атрофічний риніт. Для цього захворювання характерні атрофія слизової оболонки порожнини носа, зменшен­ня або відсутність секреції, незначне утворення кірочок у носі.

Лікування

Ліквідація вогнищ запалення, що можуть бути розташовані поряд (лікування каріозних зубів, хронічного тонзиліту, аденоїдів, хронічного синуситу тощо). Хворим радять уникати шкідливих чинників зовнішнього середовища, виключити паління тютюну, споживання алкогольних напоїв. Якщо необхідно, то проводять лікування внутрішніх захворювань (серця, шлунка тощо). При приєднанні алергії потрібно виявити алерген та по можливості вик­лючити контакт з ним.

Хронічний катаральний риніт - призначають промиван­ня носа розчином натрію хлориду (1 чайна ложка на 1 склянку води), який хворий втягує у ніс з носика чайника або із складеної долоні. Можуть виявитися корисними ендоназальний електрофо­рез кальцію хлориду (при набряку), міді або цинку сульфату (при

підвищеній секреції), а також ультразвукова терапія, УВЧ, аплі­кації грязі.

Хронічний гіпертрофічний риніт. Певний ефект, як пра­вило тимчасовий, має закапування в ніс розчинів глюкокорти-коїдів або ін'єкції їх у носові раковини. Для зменшення об'єму носових раковин здійснюють хіміокаустику (припікання гіперпла-зованої ділянки трихлороцтовою кислотою чи ляпісом), кріодест-рукцію, гальванокаустику або зрізування ділянок гіпертрофії хі­рургічними інструментами (конхотомом, ножицями) тощо.

Хронічний атрофічний риніт. З метою видалення гною та кірок призначають зрошення порожнини носа розчинами про­теолітичних ферментів (0,001 г трипсину на 50 мл ізотонічного розчину натрію хлориду) або мінеральними водами ("Поляна ква-сова", "Боржом" тощо.). Після очищення проводять інстиляції рослинних олій з токоферолом і ретинолом; корисні олії обліпихи та шипшини. Призначають електрофорез нікотинової кислоти або калію йодиду на ділянку шиї або носа та навколоносових пазух. Досить ефективним є бальнеогрязелікування в умовах теплого во­логого клімату.

ЗАПАЛЕННЯ НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ (СИНУСИТИ)

Розрізняють гострі й хронічні запалення навколоносових пазух (гострі та хронічні синусити). Запалення може поширитись на всі пазухи одного (правого чи лівого) боку (гемісинусит) або захопити всі пазухи обох боків (пансинусит). У патогенезі виник­нення гострих чи хронічних синуситів головним патогенетичним фактором є перекриття вічка (з'єднання пазухи з носом), що ут­руднює відтік ексудату в носову порожнину та вентиляцію навко-лоносової пазухи.