Дослідження слуху камертонами

Необхідний засіб: набір камертонів різної частоти.

Камертоном називають механічний пристрій, здатний відтво­рювати чисті тони. Тримають його за ніжку, а озвучують ударом бранш по твердому предмету або "щипком" пальців за обидві бранші. Камертональні проби допомагають визначити порушен­ня слуху на різних рівнях звукового аналізатора.

Проба Вебера. Озвучений камертон ставлять ніжкою на чоло чи тім'я хворого і просять вказати, яким вухом пацієнт чує звук гучніше. При ураженні звукопровідного апарату (сірчана проб­ка в слуховому проході, запалення середнього вуха тощо) пацієнт

буде довше і краще чути камертон хворим вухом. При ураженні звукосприимального апарату (нейросенсорна приглухуватість) звук камертону буде краще сприйматись здоровим вухом.

Дослід Рінне (порівняння слуху через тканинну і повітря­ну провідність). Озвучений камертон по черзі підносять то бран-шами до зовнішнього слухового проходу (повітряна провідність), то прикладають ніжкою до соскоподібного відростка (тканинна провідність). Визначають, яким чином хворий довше сприймає звук. Якщо звук сприймається через повітря довше, ніж через тканину, то говорять, що у хворого "позитивний дослід Рінне" (Рінне "+"). "Негативний дослід Рінне" (Рінне "-") спостері­гається тоді, коли звук по тканинній провідності сприймається довше, ніж по повітряній. "Позитивний дослід Рінне" відзначається в осіб з нормальним слухом, а також при ураженні звукосприй-маючого апарату. При ураженні звукопровідного апарату спосте­рігається "негативний дослід Рінне". Цей дослід проводять окре­мо для кожного вуха.

Дослід Швабаха. У цьому досліді порівнюють слух через тканинну провідність хворого із слухом через тканинну провідність дослідника (при умові, що в останнього слух нормальний). Озву­чений камертон по черзі ставлять ніжкою на соскоподібні відро­стки то хворого, то дослідника доти, поки один з них не переста­не чути звук камертону. При захворюваннях звукопровідного апарату хворий чує камертон довше за дослідника, це познача­ють як "подовжений" дослід Швабаха. При ураженні звукосприй-маючого апарату хворий перестає чути камертон раніше дослід­ника, і це позначають як "вкорочений дослід Швабаха".

АУДІОМЕТРІЯ

Необхідні засоби:

1. Аудіометр.

2. Бланки аудіограм (куди будуть заносити отримані дані).

3. Кольорові олівці (дані, отримані у різний час (до і після ліку­
вання) для наочності заносять на один бланк аудіограми різни­
ми кольорами).

ТОНАЛЬНА АУДІОМЕТРІЯ

Більш точним методом, ніж дослідження слуху мовою чи камертонами, є аудіометрія. її виконують за допомогою спеціаль­ного прилада - аудіометра, який може створювати (генерувати) чисті тони різної частоти (висоти) та інтенсивності (гучності). При дослідженні хворий слухає генеровані аудіометром звуки через спеціальний повітряний телефон - по повітряній провідності, або через тканинний телефон - по тканинній провідності. Посту­пово знижуючи інтенсивність генерованого тону, визначають поріг чутливості - той найтихіший звук, який ще чує пацієнт на кожній з частот (від 125 до 10000 Гц). Це визначають окремо для по­вітряної і тканинної провідності. Дані про такі пороги у вигляді двох кривих наносять на спеціальну графічну сітку - аудіограму, де по горизонталі відкладена частота генерованого тону (в гер-. цах), а по вертикалі - інтенсивність сприйнятого хворим звуку надій частоті (в децибелах). У нормі криві як повітряної, так і тканинної провідності повинні розміщуватись на аудіограмі біля рівня 0 дБ на всіх частотах (горизонтально).

При ураженні звукопровідної системи (сірчана пробка, гос­трий чи хронічний середній отит тощо) крива тканинної про­відності залишається приблизно на рівні 0 дБ (як у нормі), а крива повітряної провідності знижується; різниця між кривими повітряної та тканинної провідності називається повітряно-тка­нинним інтервалом.

При ураженні звукосприймальної системи (нейросенсорна приглухуватість), криві як повітряної, так і тканинної провідності знижуються приблизно на однакову величину так, що йдуть одна біля одної. При змішаному ураженні (порушення і звукосприй-няття, звукопроведення) обидві криві знижуються, але крива по­вітряної провідності знижується на більшу величину так, що про­ходить нижче кривої тканинної провідності.

ІМПЕДАНСНА АУДІОМЕТРІЯ

Необхідні засоби:

1. Імпедансометр.

2. Бланки імпедансограм.

Імпедансна аудіометрія - об'єктивний спосіб визначення слу­хових порушень, а також зміни тиску в барабанній порожнині та наявності в ній рідини чи зрощень. Імпедансометрія грунтується на реєстрації звукових подразнень (стимулів), посланих до бара­банної перетинки і відбитих від неї. Виявлено, що здатність бара­банної перетинки поглинати чи відбивати звукову енергію зале­жить від її імпедансу (опору), який, у свою чергу, пов'язаний з багатьма факторами (різниця тиску повітря в зовнішньому слухо­вому проході й у барабанній порожнині, зміни барабанної перетин­ки і в барабанній порожнині тощо). Дослідження проводять таким чином: у зовнішній слуховий прохід герметично вводять обтура-тор, який має три канали і тому одночасно: 1) змінює у слуховому проході тиск від -400 до +400 мм водн. ст.; 2) генерує звукові коливання заданої частоти 125-10000 Гц; 3) реєструє відбиті від барабанної перетинки звукові коливання. У момент, коли тиск у зовнішньому слуховому проході буде дорівнювати тиску в бара­банній порожнині, барабанна перетинка найкраще коливатиметь­ся і ці коливання реєструватиме імпедансометр. Це дає можливість визначити стан (імпеданс) барабанної перетинки та зміни у бара­банній порожнині - наявність ексудату, розрив ланцюга слухових кісточок тощо.

Імпедансометрія дозволяє також визначити рефлекторне скорочення внутрішньовушних м'язів (акустичний рефлекс), оскі­льки при інтенсивних звуках (понад 80 дБ) ці м'язи скорочують­ся, щоб запобігти ушкодженню внутрішнього вуха надмірними звуковими подразненнями. Такі скорочення м'язів можна зареєст­рувати під час дослідження і в певних межах визначити стан слуху обстежуваного. Отже, імпедансометрія дає змогу отрима­ти об'єктивну інформацію про функціональний стан різних ланок звукового аналізатора.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВЕСТИБУЛЯРНОЇ ФУНКЦІЇ

Дослідження вестибулярної функції починають з опитуван­ня та огляду хворого, а також застосовують спеціальні (вестибу­лярні) проби. Звичайно хворі із захворюванням вестибулярного апарату скаржаться на запаморочення, нестійкість, хитку ходу, іноді - нудоту та блювання. У таких пацієнтів можуть спостері­гатись ністагм, розлади координації, рівноваги тощо.

І

 

Спонтанний ністагм (ритмічні посмикування очей) вияв­ляють при погляді на палець дослідника, який розміщують на відстані 50-70 см від очей хворого прямо перед ним. Однією рукою дослідник тримає підборіддя пацієнта, щоб той не рухав головою. Палець іншої руки спочатку розміщують по центру зору хворого, фіксуючи його погляд на пальці дослідника, та повільно переміща-' ють: горизонтально - в один бік, а потім в інший; вертикально — спочатку вгору, потім вниз. Хворого просять дивитись на палець, що рухається, відводячи очні яблука по черзі у різні боки за паль­цем дослідника. При цьому оцінюють стан очей у положеннях крайнього відведення та по центру. В нормі буває тільки устано­вочний ністагм - поодинокі посмикування очних яблук, після яких око займає нерухоме фіксоване положення. При порушенні функції вестибулярного аналізатора виникають самовільні посмикування очей у горизонтальному чи дугоподібному напрямках (горизон­тальний чи горизонтально-ротаторний ністагм).

Для дослідження функції півколових каналів виконують обертову, калоричну та пресорну проби.

ОБЕРТОВА ПРОБА

Необхідний засіб: Крісло Барані, що може обертатись в го­ризонтальній площині навколо своєї вертикальної осі.

Пробу виконують таким чином: хворому пропонують сісти в крісло Барані, нахилити голову вперед на 30° та заплющити очі. Після цього крісло обертають навколо вертикальної осі із швидкістю 10 обертів за 20 с. Коли крісло зупиняють, секундомі­ром фіксують час і пропонують хворому відкрити очі та слідку­вати за пальцем дослідника, який повільно відводять спочатку вправо, а потім - вліво. При цьому спостерігають за посмикуван­нями очних яблук, які в нормі виконують дрібні горизонтальні рухи (горизонтальний ністагм). Записують, коли ністагм зникне. У більшості людей з нормальною збудливістю вестибулярного ана­лізатора тривалість післяобертового ністагму при подразненні го­ризонтального півколового каналу складає в середньому 25-35 с.

Обертова проба грунтується на тому, що в результаті обер­тання тіла навколо осі виникає переміщення ендолімфи в півко­лових каналах. Це переміщення викликає подразнення рецепторів

ампулярного апарату, що супроводжується появою вестибуляр­них явищ (ністагм, нудота, запаморочення тощо).

КАЛОРИЧНА ПРОБА

При цій пробі проводиться дослідження правого чи лівого лабіринту окремо. Обстежуваний лежить на спині, голова знахо­диться на подушці, схилена до грудей на 30°. У вухо вливають холодну або теплу воду. Після вливання холодної води (30° С) спостерігається ністагм у протилежний бік, що триває в нормі 30-60 с\ після вливання теплої води (44° С) виникає ністагм у той самий бік та триває 60-90 с. Відсутність або зменшення тривалості ністагму при калоричній пробі може вказувати на зниження збуд­ливості вестибулярного апарату (загибель лабіринту).

В основі калоричної проби лежить факт переміщення ендо­лімфи у півколових каналах лабіринту, що виникає через зміну температури у зовнішніх відділах горизонтального півколового каналу під впливом штучного зігрівання або охолодження.

І Не пошкодьІІ ^{При наявності} сухої перфорації калоричну про-
I_________ ^д *І бу проводити не слід, щоб не викликати загост­
рення хронічного середнього отиту.

ПРЕСОРНА (ФІСТУЛЬНА, ПНЕВМАТИЧНА) ПРОБА

Проба виконується шляхом декількох натискувань паль­цем на козлик, яким щільно прикривають вхід у зовнішній слухо­вий прохід. Таку пробу можна також провести за допомогою балона Політцера, що дає змогу створити значно більші перепа­ди тиску в зовнішньому слуховому проході. Оливу, з'єднану з балоном, герметично вводять у слуховий прохід та натискуван­нями на нього викликають згущення чи розрідження повітря у зовнішньому вусі.

У нормі ніяких вестибулярних проявів при таких діях не виникає. - "негативний фістульний.симптом". При деяких пато­логічних станах - фістула горизонтального півколового каналу (яка буває у хворих на хронічний гнійний середній отит) під час проведення проби в обстежуваного виникають вестибулярні яви­ща: ністагм, нудота, відчуття провалювання тощо. Виникнення вестибулярних явищ пов'язане з тим, що зміни тиску повітря в

зовнішньому слуховому проході через дефект стінки лабіринту (фістулу) передаються на його рідини, викликаючи рух пери- та ендолімфи. Цей рух рідин в півколових каналах спричиняє под­разнення вестибулярного апарату та появу вестибулосенсорних, вестибулосоматичних та вестибуловегетативних реакцій - "по­зитивний фістульний симптом".

І Не пошкодь'І О^писано випадок, коли енергійне неодноразове

І_________ *І проведення хворому фістульної проби сприяло

поширенню запального процесу із середнього вуха на внутрішнє. Через це пробу слід викону­вати, щоб поступово збільшуючи тиск у зовніш­ньому слуховому проході (спочатку натискуючи на козлик, а при від'ємному результаті — засто­сування балона Політцера).

РЕНТГЕНОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВУХА

Рентгенологічні методи дослідження вуха використовуються для діагностики захворювань вуха, особливо тих, що перебіга­ють з руйнуванням кістки. Для обстеження скроневої кістки най­частіше застосовують три проекції: бічну (за Шулером), аксіаль­ну (за Майєром) та косу (за Стенверсом). При будь-якій проекції завжди роблять рентгенограми обох вух, щоб порівняти ураже­не вухо із здоровим.

Більш інформативним методом дослідження скроневої кістки є комп'ютерна томографія. Вона дає можливість виявити патоло­гічні стани як в кістковій тканині, так і в м'яких тканинах зовнішньо­го, середнього та внутрішнього вуха. Таке дослідження грунтується на комп'ютерній обробці даних, отриманих на приймачі рентгенів­ських променів після дослідження одного об'єкта під різними ку­тами. Для покращання роздільної здатності при комп'ютерній томо­графії застосовують контрастування йодовмісними препаратами.

ЯМР-ДОСЛІДЖЕННЯ ВУХА

Крім рентгенологічного обстеження, використовують також ядерно-магнітно-резонансне дослідження (ЯМРД) зовніш­нього, середнього та внутрішнього вуха. При цьому на зображен­ня досліджуваного об'єкта не накладається зображення суміжної кісткової тканини.

Глава 12 • ■ ^{; ;>}

ЗАХВОРЮВАННЯ ВУХА

Оскільки людське вухо має три відділи - зовнішнє, середнє та внутрішнє, то для кожного з цих відділів характерні свої пато­логічні стани, які проявляються специфічними захворюваннями. Серед різноманітності останніх ми розглянемо найбільш поширені.

ТРАВМАТИЧНІ УШКОДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО ВУХА МЕХАНІЧНІ ТРАВМИ

Вушна раковина через своє розташування травмується час­тіше, ніж зовнішній слуховий прохід. Травми, що супроводжують­ся пошкодженням шкірних покривів раковини, більш небезпечні, оскільки інфікування охрястя та хряща може призвести до пери-хондриту та хондриту з подальшою вираженою деформацією ра­ковини, що спотворює вигляд людини.

ПОРАНЕННЯ ВУШНОЇ РАКОВИНИ

Причини

Вушна раковина пошкоджується внаслідок удару, укусу, падіння на вухо, дорожньо-транспортної пригоди, вогнепального поранення тощо.

Клініка

Розмір пошкодження й особливості рани залежать від ха­рактеру травмуючого агента. У деяких випадках спостерігається частковий або повний відрив вушної раковини.

Забої та механічні пошкодження, що порушують цілісність шкірного покриву раковини, небезпечні переходом запалення на охрястя та хрящ, а це може призвести до того, що раковина перетвориться на рубцевий придаток вуха невизначеної форми, який не прикрашає голову людини.

Лікування

Залежить від величини травмованої поверхні та інфікова-ності рани. Поверхнево розміщені рани обробляють антисептич­ними розчинами, присипають протизапальними порошками та накладають асептичну пов'язку. Призначають антибіотики, зне­болювальні засоби.

 

 

Хірургічна обробка полягає у видаленні нежиттєздатних тканин та накладанні швів на місця розривів, накладанні асептич­ної пов'язки. Інтенсивне кровопостачання вушної раковини зу­мовлює хороші регенераторні властивості та можливість прижив­лення раковини навіть при повному її відриві.

І Не поп кппк*І Відірвані шматочки вушної раковини слід про-
I_________ ^д 'І мити у розчинах антибіотиків, обгорнути стериль­
ною серветкою, обкласти льодом (що дасть змо­
гу знизити обмінні процеси у відірваних ткани­
нах) та у найкоротший термін доставити разом з
хворим у лікарню.

ПОРАНЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО СЛУХОВОГО ПРОХОДУ

Такі травми можуть локалізуватись у перетинчасто-хрящо­вому та кістковому відділах проходу. Травми перетинчасто-хря­щового відділу часто комбінуються з травматичними ушкоджен­нями вушної раковини.

Ізольовані поранення кісткового відділу слухового прохо­ду спостерігаються при ударах по нижній щелепі чи падінні на неї. При таких травмах голівка нижньої щелепи може розірвати суглоб, зламати передню стінку слухового проходу або навіть "провалитись" у зовнішній слуховий прохід.

Вогнепальні поранення переважно супроводжуються тяж­кими комбінованими пораненнями вуха, коли одночасно із зовнішнім слуховим проходом пошкоджуються соскоподібний відросток, барабанна порожнина, суглоб нижньої щелепи, внутрішнє вухо тощо. Такі поранення часто можуть проникати і в порожнину черепа. Як правило, ці пошкодження супроводжу­ються розривом барабанної перетинки, а згодом, в більшості ви­падків, розвитком гнійного запалення середнього вуха.

Лікування

При глибоких пораненнях полягає: у первинній хірургічній обробці рани, видаленні вільно розташованих уламків, забезпе­ченні відтоку ексудату із зовнішнього слухового проходу; при­значенні загальних та місцевих протизапальних знеболювальних засобів тощо.

Поранення зовнішнього слухового проходу, передусім косі розриви, потребують старанного зшивання шкіри та тривалої там-

понади слухового проходу для попередження його звуження (сте­нозу) чи повного зарощення (атрезії).

Не пошколь'І Д° ³'^ясУ^вання обсягу ушкоджень ні в якому разі

__________ ^А 'І не можна промивати слуховий прохід з метою

його очищення (небезпека поширення інфекції у середнє і внутрішнє вухо, порожнину черепа, суглоб нижньої щелепи тощо)!

Догляд за хворим

При всіх ушкодженнях вуха треба забезпечити хворому повний спокій та суворий ліжковий режим, оскільки ушкоджен­ня може бути серйознішим, ніж здається на перший погляд (пе­релом основи черепа тощо). При кровотечах або витіканні про­зорої рідини (ліквору) з вуха треба уникати будь-яких маніпу­ляцій у зовнішньому слуховому проході, лише закрити вухо стерильною турундою та терміново транспортувати хворого у лікувальний заклад.

ОТГЕМАТОМА

Отгематома виникає при тупій травмі вушної раковини: ударі кулаком, стисненні раковини, падінні на неї тощо. Це суп­роводжується розривом судин, які кровопостачають зовнішнє вухо. Внаслідок розриву судин між охрястям і хрящем раковини накопичується кров або серозно-кров'яниста рідина - виникає отгематома.

Клініка

Спостерігається округлої форми припухлість, частіше у верхній половині зовнішньої поверхні вушної раковини, без ви­раженої реакції з боку оточуючих тканин. Припухлість має черво^ но-синюшний колір, вона слабоболюча та флюктує при пальпації.

При пункції отгематоми отримують кров або кров'янисто-серозну рідину.

ГП--------------- Л Пунктувати треба, суворо дотримуючись правил

[Не пошкодь.] _{асєптики>} щоб не занести інфекцію в порожнину отгематоми і не викликати перихондрит.

Ускладнення

Часті отгематоми призводять до вираженої деформації ра­ковини (вухо боксера).

1ХР

 

Інфікування отгематоми може викликати гнійний перихон-дрит, некроз хряща та значний косметичний дефект.

Лікування

Невеликі отгематоми розсмоктуються самостійно.

Пунктують великі отгематоми (іноді кілька разів), відсмок­
тують вміст та накладають тиснучу пов'язку на вухо. Якщо
вмістом отгематоми є кров'яний згусток, роблять розтин шкіри
паралельно обрисам раковини, видаляють згусток, промивають
порожнину гематоми та вводять гумову смужку для дренажу.
Після цього накладають тиснучу пов'язку та призначають анти­
біотики для профілактики перихондриту. •

ВІДМОРОЖЕННЯ ВУШНОЇ РАКОВИНИ

Такому ураженню сприяє виступання тонкої тканини вуш­ної раковини за межі голови.

Клініка

Розрізняють три ступені відмороження:

I ступінь — шкіра вушної раковини стає блідою, чутливість її

знижується; біль спочатку незначний, потім поси­люється.

II ступінь - з'являються набряк та виражене почервоніння шкіри,

на ній утворюються пухирі, біль стає значним. НІ ступінь - виникають ділянки некрозу й утворюються виразки переважно по вільному краю вушної раковини.

Ускладнення

Можливе виникнення перихондриту вушної раковини з по­дальшим косметичним дефектом.

Лікування

При відмороженні І ступеня застосовують обережне роз­тирання.

Не пошкодь!

Інтенсивні теплові процедури протипоказані че­рез можливість погіршення стану ураженої ра­ковини. Розтирання снігом протипоказане через можливість пошкодження шкіри дрібними криш­таликами льоду.

У разі відмороження II ступеня виконують стерильну пунк­цію пухирів з відсмоктуванням їх вмісту. Призначають антибіотики.

При відмороженні III ступеня застосовують протизапальну терапію, очікують відмежування ділянок некрозу від здорових тканин та хірургічно їх видаляють.

ОПІКИ ЗОВНІШНЬОГО ВУХА

Опіки зовнішнього вуха викликаються дією високої темпера­тури або хімічних речовин (кислот, лугів тощо), що потрапляють на шкіру вушної раковини та в зовнішній слуховий прохід. Ці ураження часто пов'язані з професійною діяльністю (опіки парою, гарячою водою, агресивними речовинами, при вибухах тощо).

Опіки вушної раковини бувають трьох ступенів:

I ступінь - почервоніння та набряк тканин раковини, хворого

турбують легкий біль та відчуття паління.

II ступінь - набряк шкіри, утворення пухирів з серозним або

навіть гнійним вмістом, виражений біль та паління; НІ ступінь — змертвіння шкіри, глибоке ураження тканини, не­стерпний біль, погіршання загального стану. На­слідком опіків III ступеня можуть бути некроз і відтор­гнення окремих частин вушної раковини, в резуль­таті чого настає спотворення вуха.

Опіки зовнішнього слухового проходу спричиняються по­милковим закапування у вухо агресивних речовин (кислот, лугів), а також потраплянням крапель розплавленого металу під час зварювальних робіт. При цьому пошкоджується шкіра проходу та може уражатись барабанна перетинка. Зміни шкіри зовнішнього слухового проходу проявляються почервонінням та опіковими пухирцями. Наслідком опіку може бути запальний процес, який перебігає за типом зовнішнього та середнього отиту.

Не пошкодь!

При закапуванні крапель у вухо слід ретельно перевірити вміст пляшечки і температуру ріди­ни, щоб не спричинити хімічного чи термічного опіку зовнішнього слухового проходу та барабан­ної перетинки.

Лікування

Проводять так само, як при опіках шкіри будь-якої іншої ділян­ки тіла. При хімічних опіках необхідно якомога швидше застосува­ти нейтралізуючі середники: при дії кислот - 2 % розчин соди, при опіках лугами - 1 % розчин оцтової або лимонної кислоти.

Не пошкодь!

При значних опіках зовнішнього слухового про­ходу потрібно тривало тампонувати слуховий прохід турундами з гормональними та протиза­пальними мазями, щоб уникнути його звуження або зарощення.

ПЕРИХОНДРИТ ВУШНОЇ РАКОВИНИ.

Перихондрит вушної раковини - це запальний процес в ділянці охрястя вушної раковини. Він виникає як ускладнення при запаленні шкіри зовнішнього вуха, фурункулах слухового проходу, травмах, інфікуванні отгематоми, а також як усклад­нення грипу. Збудником запалення часто є синьогнійна паличка.

Клініка

1. Біль та деформація вушної раковини.

2. Підвищення температури тіла.

При огляді виявляють

• Почервоніння та набряк вушної раковини (за виключенням моч­
ки вуха).

• При абсцедуванні - флюктуацію в ділянці розплавлення хряща.

Не пошкодь!

Оскільки існує небезпека виникнення пошире­ного некрозу хряща і спотворення вушної рако­вини, то хворого треба негайно направити в ста­ціонар.

Лікування

У перші дні захворювання проводять консервативну тера­пію: антибіотики, десенсибілізуючі засоби, анальгетики.

При формуванні гнійної порожнини (виникнення флюкту-ації) виконують хірургічне втручання, яке полягає у широкому розтині шкіри й охрястя по лінії, паралельній обрисам раковини, видаленні некротизованих шматочків хряща, промиванні порож­нини антисептичними розчинами, забезпеченні постійного дрена­жу рани та накладанні асептичної пов'язки. Тривале лікування вимагає заміни антибіотика з урахуванням антибіотикограми до повного загоєння рани.

Профілактика

Своєчасне лікування будь-яких травматичних ушкоджень вушної раковини.

Догляд за хворим

Накладання пов'язки на вухо (або вчасна її заміна, якщо пов'язка промокла), призначення знеболювальних засобів при вираженому болю та жарознижувальних при гарячці.

ЗОВНІШНІ ОТИТИ

Запалення тканин зовнішнього слухового проходу об'єдну­ють під назвою зовнішні отити, які перебігають в вигляді обмеже­ного (фурункул) або дифузного запалення зовнішнього слухового проходу.

ФУРУНКУЛ ЗОВНІШНЬОГО СЛУХОВОГО ПРОХОДУ

(обмежений зовнішній отит)

Захворювання викликається мікробною флорою, найчасті­ше стафілококовою, яка проникає у волосяні мішечки та в сальні залози перетинчасто-хрящового відділу зовнішнього слухового проходу. Оскільки у кістковому його відділі немає ні волосся, ні сальних залоз, то фурункули у цьому відділі слухового проходу не виникають.

Сприяючим фактором у виникненні фурункула є мікротрав­ми при очищенні вуха.

Клініка

1. Сильний, пульсуючий біль, який посилюється при:

• жуванні та розмові, особливо коли фурункул розміщений на
передній стінці слухового проходу.

• під час відтягування вушної раковини.

• при натисненні на козлик.

Останній симптом дає можливість відрізнити зовнішній отит від середнього.

Увага!

У немовлят цей симптом може бути позитивним і при гострому середньому отиті, оскільки у дітей до 1 року відсутній кістковий відділ зовнішньо­го слухового проходу і тиск на козлик передається на барабанну перетинку.

2. Температура нормальна або субфебрильна. Слух пере­важно нормальний, за винятком тих випадків, коли зовнішній слуховий прохід повністю перекритий набряклими тканинами або скупченням виділень.

10-3

Отоскопія

Виявляють обмежене конусоподібне випинання шкіри у пе­ретинчасто-хрящовому відділі слухового проходу. Може бути і кілька фурункулів. Через декілька днів відбувається спорожнення фурун­кула від гною, виштовхування некротичних мас, біль вщухає.

При повторенні фурункулів хворого слід ретельно обстежи­ти (можливий цукровий діабет).

Ускладнення

• Поширення запалення на оточуючі тканини.

• Перихондрит.

• Шийний лімфаденіт тощо.

Лікування

1. Введення у слуховий прохід турунд з дезінфікуючими розчина­
ми (саліцилової кислоти, хлорофіліпту, левоміцетину, димекси-
ду тощо). Змащування шкіри чи введення в слуховий прохід
турунд з лініментом за Вишневським, з мазями, що містять гор­
мони, антибіотики, іхтіол, камфору тощо.

2. При підвищенні температури показані антибіотики, сульфані­
ламіди.

 

3. Призначення болезаспокійливих засобів.

4. Застосування тепла чи фізіотерапії (УВЧ, УФО) за умови, що
хворий переносить їх добре (у початкових стадіях тепло може
посилити біль).

5. До розтину вдаються рідко - якщо настає оформлення гнійної
порожнини.

Про філа ктика

Не очищати зовнішній слуховий прохід брудними руками чи інструментами.

Догляд за хворим

Введення (або вчасна заміна) турунд з лікарськими серед­никами, призначення знеболювальних засобів при вираженому болю та жарознижувальних - при гарячці.

ДИФУЗНИЙ ЗОВНІШНІЙ ОТИТ

Дифузний зовнішній отит - поширене запалення шкіри зов­нішнього слухового проходу.

Клініка.............<•-•........ ■ •.--,.-,.,-.,.,..-.-_;-•.-■■

1. Біль у вусі (менший, ніж при фурункулі).

2. Виражена сверблячка.

3. Незначні виділення з вуха, іноді з неприємним запахом.

Нерідко дифузний зовнішній отит поєднується з екземою або супроводжує хронічний гнійний середній отит внаслідок под­разнення шкіри слухового проходу виділеннями з барабанної по­рожнини.

Отоскопія

Припухання, почервоніння, зволоження всіх стінок зовніш­нього слухового проходу, звуження його просвіту.

Лікування

Старанне очищення слухового проходу від виділень, вве­дення в нього турунд, просочених антисептичними розчинами (саліцилової кислоти 3%, рифампіцину 1% тощо. Якщо отит має хронічний перебіг, то після туалету вуха у нього закапують 1 % спиртовий розчин хінозолу, хлорофіліпту або резорцину, після чого слуховий прохід заповнюють стерильною турундою.

При зовнішніх отитах, які супроводжуються сверблячкою, звертають увагу на дієту (треба виключити цитрусові, гострі й пряні страви, консерви, копченості), призначають антигістамінні препарати, гормональні мазі, які вводять на турунді у зовнішній слуховий прохід.

Призначають також фізіотерапевтичні процедури (УФ опро­мінення, УВЧ), лазеротерапію (курс лікування - 7-10 процедур).

СІРЧАНА ПРОБКА

Зовнішній слуховий прохід має дієвий механізм самоочи­щення: епітелій при своєму рості повільно зсувається назовні -від барабанної перетинки до входу в зовнішній слуховий прохід, захоплюючи за собою частинки вушної сірки, що перебувають на його поверхні. Порушення такого процесу призводить до нако­пичення сірки у зовнішньому слуховому проході і сприяє -І/тво­ренню сірчаної пробки. Залежно від консистенції, пробка може бути м'якою, щільною та кам'янистою.

Причини

• Підвищена в'язкість вушної сірки та схильність її до прилипан­ня до шкіри зовнішнього слухового проходу.

• Посилена продукція сірчаних залоз в результаті місцевого або
загального їх подразнення (схильність до підвищеної діяльності
залоз).

• Вузькість зовнішнього слухового проходу (утруднення виве­
дення сірки).

Клініка

Для нормального слуху достатньо навіть мінімальної щіли­ни між сірчаною пробкою і стінкою зовнішнього слухового про­ходу. Тільки в разі повного перекриття його просвіту після по­трапляння у вухо води чи спробі самостійно видалити пробку з'являються скарги на:

1. Зниження слуху.

2. Шум у вусі.

3. Аутофонію (посилене відчуття власного голосу ураженим вухом).

4. Кашель.

5. Порушення серцевої діяльності.

6. Запаморочення.

Три останні симптоми виникають через подразнення гілки блукаючого нерва.

Отоскопія

Зовнішній слуховий прохід перекритий коричневою масою пастоподібної (м'якої), щільної чи кам'янистої консистенції.

Не пошколь'І Якщо видалення сірки робити без контролю зо-

__________ ^д *І ром або невідповідними інструментами, то можна

заштовхнути пробку ще глибше, чим викликати нудоту, блювання тощо, або навіть травмувати ба­рабанну перетинку.

Лікування

Видаляють сірчану пробку вимиванням або за допомогою спеціальних інструментів.

Промивання слухового проходу шприцом Жане - 100 мл

Під час цієї процедури хворий повинен тримати нижче вуха ниркоподібний лоток. У шприц набирають кип'ячену воду темпе­ратури тіла. Лівою рукою відтягують вушну раковину хворого назад і догори, щоб випрямити слуховий прохід. Після цього вво­дять у нього кінчик шприца, стежачи, щоб він не просунувся

надто глибоко, і спрямовують струмінь води вздовж задньо-верх­ньої стінки слухового проходу. Силу натискання на поршень ре­гулюють таким чином, щоб спочатку вимити лише невеликі час­тинки сірчаної пробки. Якщо це вдається, то поступово в пробці утворюється отвір, крізь який вода проникає до барабанної пере­тинки і, тиснучи зсередини на пробку, виштовхує основну масу вушної сірки із зовнішнього слухового проходу.

Не пошкодь!

Не можна вимивати сірчану пробку у випадках, коли є підозра на перфорацію барабанної пере­тинки (дізнатися з анамнезу), бо це викличе за­гострення середнього отиту.

У таких випадках сірчану пробку видаляє лікар інструментами.

СТОРОННІ ТІЛА ВУХА

Сторонні тіла зовнішнього слухового проходу найчастіше зустрічаються у дітей віком 3-7 років. Діти заштовхують собі у вухо різноманітні предмети: дрібні іграшки чи їх частини, ґудзи­ки, намистинки, насіння, горох, плодові кісточки тощо. У дорос­лих зустрічаються уламки сірників, жмутки вати, зерна злаків, гілки кущів, частини металу, вугілля тощо.

Рідше трапляються живі сторонні тіла, переважно членис­тоногі: блощиці, таргани, кліщі, що заповзають у вухо. При хроніч­них середніх отитах, особливо коли виділення з вуха мають не­приємний запах, у вусі можуть бути личинки мух.

Клініка

Якщо сторонні тіла гладенькі й не травмують стінок слухо­вого проходу, то вони можуть протягом довгого часу не виклика­ти скарг у хворого. При тривалому перебуванні у вусі на сто­роннє тіло нашаровується сірка і його стає важко розпізнати при отоскопії.

Не пошкодь!

Предмети з гострими зазубреними краями можуть бути при­чиною неприємних відчуттів та зниження слуху. Живі сторонні тіла своїми рухами можуть викликати різкий біль у вусі та шум.

Більшу небезпеку для хворого становить не саме стороннє тіло, а невміла спроба його видалення!

Лікування

Перед тим як видалити стороннє тіло, треба обов'язково провести отоскопію та визначити його форму і характер. Найбез­печнішим способом видалення сторонніх тіл є вимивання, що проводиться так само, як і при видаленні сірчаної пробки. Якщо при дослідженні виявлено, що вимивання є недоцільним, то сто­роннє тіло можна видалити пінцетом або спеціальним тупим гач­ком, що повинен зробити лікар.

Плоскі сторонні тіла видаляють вушним пінцетом або мікро-щипцями.

ГТ7 П Округлі тверді сторонні тіла ніколи не слід ви-

I пошкод.[ д_аляти пінцетом або щипцями, бо такими інстру­ментами захопити їх не вдається, а при спробі фіксувати такі тіла висковзують і ще глибше заш­товхуються в зовнішній слуховий прохід. Такі сторонні тіла видаляють гачком, який заводять за тіло і витягують назовні, що повинен проводи­ти лікар.

Набрякаючі й защемлені у зовнішньому слуховому проході сторонні тіла, такі, як бобові (горох, квасоля), кукурудза тощо, піддають попередньому зневодненню шляхом повторного вливання у вухо концентрованого (96°) спирту і видаляють інструментами.

Якщо видалити стороннє тіло не вдалось через різке запа­лення стінок зовнішнього слухового проходу чи глибоке його проникнення в кістковий відділ проходу, то його видаляють шля­хом операції.

Живі сторо