Відмінності між дифтерією та ангіною

Локалізовану і поширену форми дифтерії треба відрізняти від лакунарної ангіни, особливо якщо остання супроводжується поширеними нальотами. Врахування сукупності наявних ознак може полегшити встановлення правильного діагнозу у важких випадках.

Висока температура при загальному задовільному стані ча­стіше буває при ангіні, а помірна температура (37-38° С) при

96 '

поганому загальному стані буде вказувати на дифтерію. При ангіні наліт більш поверхневий, легко знімається; при дифтерії плівки товсті, підвищуються над рівнем слизової оболонки, знімаються важко. Ділянка поширення нальотів: при ангіні не виходять за межі мигдалика; якщо нальоти розповсюджуються на піднебінні дужки, м'яке піднебіння, язичок чи задню стінку глотки, це вка­зує на дифтерію.

Підтвердженням діагнозу дифтерії служить виявлення в матеріалі з ротоглотки і носа дифтерійної палички. (Див. "Взят­тя мазка із слизової оболонки глотки на дифтерію"). Для цього виконують його бактеріологічне дослідження: посів отриманого матеріалу на поживні середовища з подальшим визначенням ток-сигенних та біохімічних властивостей палички Лефлера, але таке дослідження триває 72-96 год. Для прискорення встановлення діагнозу виконують бактеріоскопію, при якій в отриманому ма­теріалі з глотки чи носа можна виявити мікроорганізми подібні до коринебактерії дифтерії. Проводять також серологічні дослі­дження (реакцію непрямої гемаглютинації) з визначенням антибактеріальних антитіл у сироватці крові.

Ускладнення

• Інфекційно-токсичний шок.

• Міокардит.

' Стеноз гортані.

Неврит черепномозкових нервів.

Полірадикулоневрит. ' Токсичний нефрит. ' Пневмонія.

Лікування

Хворі на дифтерію або навіть з підозрою на дифтерію підля­гають обов'язковій госпіталізації в інфекційний відділ.

°новним методом лікування є негайне застосування протидиф-
^ТеРІйноі сироватки. При локалізованій формі дифтерії доза сиро­
ватки становить 10 000-20 000 од., при поширеній формі -
1 о ®®® °^" ^{при токсичні}й Дифтерії вводять 50 000-

000 од. залежно від важкості процесу. При гіпертоксичній

^{Є1ОрІЧНІЙ} Ф^ормах Р^азова Д°^за сироватки дорівнює 130 000- од., причому таку дозу іноді вводять повторно через 12

або 24 год. Додатково вводять антибіотики, проводять дезінток-сикаційну терапію.

Для попередження алергічних реакцій протидифтерійну си­роватку вводять невеликими дозами. Спочатку проводять внутрі-шньошкірне введення 0,1 мл сироватки у розведенні 1:100 у внутрішню поверхню передпліччя (на ампулі з такою сироват­кою звичайно є червоний напис). При відсутності шкірної реакції (розмір почервоніння на місці введення до 1 см) через 20 хв вводять 0,1 мл нерозведеної сиворотки (на ампулі з такою сиро­ваткою звичайно є синій напис) підшкірно у середню третину плеча. За відсутності місцевої чи загальної реакції через 30-45 хв вводять внутрішньом'язово всю призначену дозу сироватки, підігріту до температури 37° С.

Не пошкопь'І При позитивній внутрішньошкірній пробі, а та-
_________ 'І кож у випадку появи реакції на введення кон­
центрованої сироватки препарат використовують
лише за життєвими показаннями.

Хворих виписують із стаціонара після зникнення клінічних симптомів дифтерії й отримання двох негативних результатів бак­теріологічного дослідження слизу із зіва та носа на дифтерійну палинку.

Організаційні заходи в разі підозри на дифтерію спря­мовані на попередження розповсюдження інфекції і включають:

Заходи щодо хворого

1. Усім хворим на дифтерію, з підозрою на дифтерію, на ангіну,
на стенозуючий ларингіт, на гострий паратонзиліт, на паратон-
зилярний чи заглотковий абсцес треба обов'язково брати маз­
ки із зіва та носа на дифтерійну паличку та забезпечити своє­
часну (до 2 год) доставку отриманого матеріалу в бактеріоло­
гічну лабораторію.

2. Хворих на дифтерію чи з підозрою на дифтерію слід негайно
госпіталізувати в інфекційний відділ, причому транспортуван­
ня таких пацієнтів здійснюється тільки санітарним транспор­
том (забороняється пересуватись громадським транспортом)-

Заходи щодо осіб, які контактували з хворим 1. Реєстрація всіх осіб, які контактували з хворим на дифтері¹⁰ за останні 7 діб у відповідному "Журналі".

 

2. Щоденний огляд протягом 7 діб та виконання щоденної термо­
метрії;

3. Забезпечення одноразового огляду отоларингологом.

4. Виконання кожному з вказаних осіб одноразового бактеріоло­
гічного дослідження мазків із ротоглотки та носа.

5. У дошкільних закладах - введення карантину на 7 діб.

АНГІНА ПРИ ІНФЕКЦІЙНОМУ МОНОНУКЛЕОЗІ

Інфекційний мононуклеоз - гостре інфекційне захворюван­ня, що супроводжується ангіною, гарячкою, запаленням більшості лімфатичних вузлів, збільшенням печінки і селезінки та супро­воджується характерними змінами в крові.

Збудником інфекційного мононуклеозу є герпес-вірус люди­ни типу 4 (вірус Епштейна-Барра), що уражає лімфоїдну тканину. Джерелом інфекції є хворий або вірусоносій. Основний механізм передачі - повітряно-крапельний чи контактний. Інкубаційний пе­ріод триває від декількох діб до 1-2 міс. Інфекційний мононуклеоз малозаразний та уражає переважно дітей. Клініка

Хвороба починається гостро значним підвищенням темпера­тури до 39-40° С, яка надалі має ремітуючий характер та триває 1-3 тижні. Хворі скаржаться на головний біль, біль у глотці та за­гальне нездужання. Слизова оболонка глотки червоніє та набря­кає. Найбільш характерним симптомом захворювання є нерівномірне збільшення й болючість при пальпації всіх груп лімфатичних вузлів, особливо шийних та підщелепних, при одночасному збільшенні селезінки і печінки. Останні прояви супроводжуються порушен­ням функції травного тракту, іноді - жовтяницею.

Ангіна при інфекційному мононуклеозі з'являється на 2-3-й День захворювання і може набувати різноманітних форм: ката-Ральноі, лакунарної чи виразково-плівчастої. Іноді запалення підне­бних мигдаликів дуже нагадує дифтерію, оскільки наліт поши-^ЄТься на дужки, язичок і м'яке піднебіння. У тяжчих випадках ^ ^г'На може набути виразково-некротичної форми, яка характери-ться глибоким виразковим процесом, що поширюється за межі Далика, з нальотом сіро-зеленуватого кольору і неприємним ахом з рота. Ці зміни в зіві супроводжуються дуже сильним

Хвороба триває 2-3 тижні, потім температура поступово спадає, зникають місцеві явища ангіни, проходить біль, селезінка та печінка набувають нормальних розмірів, поступово зменшу­ються лімфатичні вузли; повільніше нормалізується кров.

Діагноз встановлюють на підставі дослідження крові, яке дозволяє провести диференційну діагностику цього захворюван­ня з лейкозом, агранулоцитозом, туляремією і бруцельозом. У крові відзначається помірний лейкоцитоз з помірним збільшен­ням лімфоцитів і моноцитів та появою атипових клітин - моно-нуклеарів, кількість яких може досягати 50% від загальної кіль­кості лейкоцитів. Червона кров звичайно не змінена.

Лікування

Специфічних препаратів немає. Призначають ліжковий ре­жим та дієту № 5 (як при вірусному гепатиті), десенсибілізуючі препарати та вітаміни; для профілактики вторинної інфекції вво­дять антибіотики.

Г7Т Л Слід утримуватись від застосування сульфаніла-

|_________ Д 'І мідних препаратів, які негативно впливають на

кровотворну функцію.

АНГІНА АГРАНУЛОЦИТАРНА

Причина

• Приймання медикаментів (саліцилатів, сульфаніламідів, препа-
ратів миш'яку тощо).

• Інфекція.

• Рентгенівське опромінення. Названі причини токсично вплива­
ють на кровотворну систему.

Клініка

Частіше хворіють жінки. Захворювання починається з різко­го підвищення температури (до 40° С), іноді - з ознобами й бо­лем у горлі. При огляді глотки на різко почервонілій слизовій оболонці зіва видно брудно-сірі нальоти з некротичним розпа­дом. Згодом утворюються глибокі виразки, які не обмежуються ділянкою мигдаликів, а поширюються на інші частини глотки, порожнину рота й гортань. Загальний стан хворого тяжкий, тем­пература септична. Тривалість цього порівняно рідкісного захво­рювання - від 4-5 днів до декількох тижнів.

Дослідження крові

У таких хворих завжди виявляється значне' зменшення, а іноді майже цілковите зникнення гранулоцитів (нейтрофілів) у крові. Кількість білих кров'яних тілець знижується до 0,5*10⁹ у л.

При відсутності даних дослідження крові хворобу можна сплутати з дифтерією і виразково-плівчастою ангіною.

Лікування

Припиняють прийом препаратів, які могли викликати агра­нулоцитоз. Застосовують переливання крові, препарати, що сти­мулюють утворення білих кров'яних тілець, вітамінотерапію.

Необхідно забезпечити дбайливий догляд за порожниною рота: полоскання антисептичними розчинами, обережне видален­ня некротичних мас з наступним змащуванням виразок 5% роз­чином перманганату калію і анестетиків, виразки також присипа­ють порошком антибіотиків.

АНГІНА ПРИ ЛЕЙКОЗІ

Ангіна при лейкозі частіше виникає при гострих лейкозах.

Клініка

Захворювання супроводжується підвищенням температури тіла до 39-40° С, важким загальним станом та можливими септич­ними ускладненнями.

Орофарингоскопія

Зміни в піднебінних мигдаликах нагадують катаральну, фо­лікулярну, лакунарну чи виразково-плівчасту ангіну. Лікування Лікування в гематологічному відділі.