Особливості перебігу гострого середнього отиту в дітей грудного віку

Особливості визначаються своєрідністю запальної реакції організму немовляти та особливостями будови зовнішнього та середнього вуха малюка:

1. Відсутність кісткового відділу зовнішнього слухового проходу
(позитивний козликовий симптом при гострому середньому отиті).

2. Коротка та широка слухова труба (підвищена небезпека заки­
дання вмісту з носоглотки у барабанну порожнину при зригу­
ванні).

3. Наявність міксоїдної тканини у середньому вусі (є поживним
середовищем для мікроорганізмів).

4. Незарощення кісткового шва у верхній стінці барабанної по­
рожнини (через яку токсини проникають у порожнину чере­
па, викликаючи подразнення мозкових оболонок).

5. Барабанна перетинка займає майже горизонтальне положення
(важко провести отоскопію).

6. Недорозвинутість пневматичної системи соскоподібного відростка.
202

Клініка ^п

1. Тривалий "безпричинний" плач.

2. Відмова від грудей матері.

3. Плач при натисканні на козлик.

4. Різкі підйоми температури до 40° С.

5. Можливі симптоми подразнення мозкових оболонок (менінгізм):
нудота, блювання, судоми, затьмарення свідомості, ригідність
потиличних м'язів.

Лікування

1. Обов'язкова госпіталізація при гноєтечі з вуха.

2. Парентеральне введення антибіотиків.

3. Проведення парацентезу при важкому перебігу процесу.

МАСТОЇДИТ

Мастоїдит - прогресуюче запалення кісткової тканини (ос­теїт) соскоподібного відростка, що найчастіше виникає як усклад­нення гострого середнього отиту. Зараз при широкому застосу­ванні антибіотиків тяжкий перебіг захворювання трапляється рідко.

Причини

• Висока хвороботворна здатність збудника.

• Знижена реактивність організму хворого.

• Несприятливі умови для виведення ексудату через середнє вухо,
особливо при ураженні великих повітровмісних комірок, роз­
ташованих далеко від барабанної порожнини.

• Недостатнє лікування гострого середнього отиту.

Клініка

Відсутність ознак повного видужання гострого отиту, поси­лення суб'єктивних та об'єктивних симптомів гострого середнього отиту: повторне посилення болю у вусі та голови, зниження слуху, шум, підвищення температури тіла, погіршання загального стану.

Отоскопія

• Опущення задньо-верхньої стінки зовнішнього слухового про­
ходу в кістковому відділі.

• Набряк та почервоніння барабанної перетинки з перфорацією
чи без неї.

ТИПОВА ФОРМА

Типова форма характеризується проривом гною через кістку в завушну ділянку з утворенням субперіостального абсцесу, що призводить до припухання м'яких тканин соскоподібного відрос­тка та відтиснення вушної раковини вниз і вперед.

АТИПОВІ ФОРМИ

1. Зигоматицит - залучення в процес повітряних комірок ви­
личної кістки, при цьому спостерігається набряк обличчя, повік.
Переважно хворіють діти старшого віку та дорослі.

2. Верхівково-шийний мастоїдит - утворення гнояка в ділянці
верхівки соскоподібного відростка, глибше від місця прикріплен­
ня грудино-ключично-соскоподібного (кивального) м'яза. При
цьому з'являється вимушене положення голови: нахил у бік
ураження з легким поворотом у протилежний бік. Захворю­
вання трапляється рідко, переважно у дорослих і в дітей стар­
шого віку, оскільки пневматизація верхівки соскоподібного
відростка відбувається після 10-12 років.

3. Петрозит - запалення піраміди скроневої кістки. За наявності
гострого середнього отиту з'являються глибокий пульсуючий
головний біль, парез окорухового та відвідного нервів, неврал­
гія трійчастого нерва. При цій формі мають місце несприятливі
умови для відведення ексудату з вогнища запалення, тому існує
небезпека розвитку раннього менінгіту і тромбозу сигмоподіб­
ного синуса.

Лікування

Усі форми мастоїдиту вимагають термінової госпіталізації у ЛОР-відділення з подальшим хірургічним лікуванням: мастоїдек-томія, мастоїдотомія, які полягають у розкритті антрума та інших комірок соскоподібного.відростка, забезпечення наступного відве­дення з них ексудату та можливості промивання антисептичними розчинами. Масивна антибіотикотерапія препаратами, що прони­кають у кісткову тканину.

ХРОНІЧНИЙ СЕРЕДНІЙ ГНІЙНИЙ ОТИТ

Хронічний середній гнійний отит - хронічне запалення по­рожнин середнього вуха.

Причини

1. Хвороби носа та носоглотки (порушують функцію слухової
труби).

2. Низька опірність організму, наприклад, при хронічних інфекці­
ях або хворобах обміну речовин (діабет); недостатня біологічна
опірність слизової оболонки вуха, зумовлена конституційною
схильністю або перенесеним у дитячому віці середнім отитом.

3. Надзвичайно висока хвороботворна «здатність збудника (отит
при інфекційних захворюваннях, некротичний характер запа­
лення при гострому отиті).

Розрізняють дві форми хвороби: простий хронічний отит (ме-зотимпаніт) та отит з руйнуванням вискової кістки (епітимпаніт).

МЕЗОТИМПАШТ

Мезотимпаніт - хронічний запальний процес у середньому вусі, який займає переважно середній і нижній поверхи барабан­ної порожнини (мезо- та гіпотимпанум) й обмежується слизовою оболонкою середнього вуха.

Клініка

1. Постійні або періодичні слизово-гнійні виділення з вуха, майже
завжди без запаху (його поява можлива лише у випадках недос­
татнього гігієнічного догляду за вухом, коли виділення довго
затримуються у зовнішньому слуховому проході, спричиняючи
запалення епідермісу).

2. Зниження слуху різного ступеня (через наявність перфорації,
утворення рубців і руйнування ланцюжка слухових кісточок).

3. Біль і гнійні виділення з вуха спостерігаються при загостренні
процесу, що буває у випадку потрапляння води у вухо, реін­
фекції або зміни збудника запалення.

Отоскопія

Центральна (обідкова) перфорація барабанної перетинки, що розміщується в її натягнутій частині та не доходить до краю перетинки.

Прогноз

При цьому захворюванні прогноз сприятливий, оскільки ускладнення при мезотимпаніті виникають рідко. Хворим не слід

допускати потрапляння води у вухо (при вмиванні, купанні тощо), через що їм протипоказані заняття плаванням.

Лікування

Стійку хронічну перфорацію, яка буває у таких хворих, мож­на закрити лише оперативно. Втручання - тимпанопластику -краще виконувати при відсутності виділень з вуха протягом 3 мі­сяців перед операцією, хоча виділення з вуха не є протипоказан­ням до хірургічного лікування.

За наявності рясної гноєтечі з вуха показане регулярне (декілька разів на день) очищення вуха зондом з ватою чи про­мивання антисептичними водними розчинами за допомогою гумо­вого балончика. Після цього у вухо закапують антисептичні краплі, які вибирають з урахуванням чутливості мікрофлори.

Не пошкодь!

Не можна застосовувати антибіотики безконтроль­но, оскільки стрептоміцин, неоміцин та інші пре­парати групи аміноглікозидів токсичні для внут­рішнього вуха; антибіотики групи пеніциліну, ле­воміцетину тощо можуть викликати алергію.

При "сухому" вусі хворі повинні обережно сякати ніс, щоб запобігти закиданню інфікованого вмісту з носа та носоглотки че­рез слухову трубу в барабанну порожнину та реінфікуванню вуха. "Вологе" вухо краще не закривати ватою, оскільки це сприяє зат­римці ексудату, розвитку мікроорганізмів і подразненню шкіри зов­нішнього слухового проходу. Відсутність ефекту лікування або поява кров'янистих виділень дають підставу запідозрити туберку­льоз або пухлину.

ЕПІТИМПАНІТ

Епітимпаніт - хронічний запальний процес, що локалізуєть­ся переважно у верхньому поверсі барабанної порожнини (епі-тимпанумі) та характеризується втягненням в запальний процес не лише слизової оболонки, а й кісткової тканини стінок порож­нин середнього вуха. Захворювання часто ускладнюється холес-театомою - утвором, що є нагромадженням змертвілих лусочок епідермісу, запалення та розкладання яких супроводжується ви­діленнями з неприємним запахом. Передумовою утворення холес-театоми є вростання епідермісу із зовнішнього слухового прохо­ду в порожнини середнього вуха.

Холестеатомі притаманні властивості, які роблять її небез­печною для хворого: вона руйнує кістку, є поживним середови­щем для мікроорганізмів, а також швидко і необмежено росте.

Клініка

Довший час, поки немає активного запального процесу, за­хворювання майже нічим не проявляється (можливе відчуття не­значного тиснення у вусі) і хворий не сприймає його серйозно. У більшості випадків спостерігаються порушення слуху різного сту­пеня. Хворі часто скаржаться на незначну кількість виділень з неприємним запахом, які не зникають, незважаючи на регуляр­ний туалет вуха. Лише при загостренні хронічного процесу вини­кає біль у вусі, підвищується температура тіла. Коли холестеато-ма досягає твердої мозкової оболонки, з'являється однобічний головний біль, який локалізується у скроневій ділянці.

Отоскопія

1. Крайова перфорація барабанної перетинки (займає положення
біля стінки слухового проходу чи локалізується у розслабленій
частині барабанної перетинки).

2. Виділення з вуха з неприємним запахом.

Ускладнення, як правило, спричиняються холестеатомою:

1. Руйнування ланцюжка слухових кісточок та зниження слуху.

2. Нейросенсорна приглухуватість внаслідок токсичного впливу
на завиток.

 

3. Руйнування кісткової стінки внутрішнього вуха з розвитком
дифузного лабіринтиту або з утворенням фістули горизонталь­
ного півколового каналу (обмежений лабіринтит).

4. Розлад функції лицевого нерва (парез м'язів обличчя).

5. Внутрішньочерепні ускладнення (менінгіт, синустромбоз і сеп­
сис, абсцес мозку чи мозочка).

І Увага' Слід пам'ятати, що так звана холестеатома без
І ^а'І гною також небезпечна! Нелікований епітимпаніт

практично завжди, рано чи пізно, призводить до

тяжких ускладнень.

Взагалі, кожне порушення загального стану хворого із за­пальним захворюванням вуха (гарячка, головний біль або вушний біль, запаморочення, блювання, глухота, параліч лицевого нерва, збільшення або припинення виділень з вуха) може бути ознакою небезпечного загострення процесу або початку ускладнення.

Лікування

Вилікувати хворого від епітимпаніту можна тільки хірургіч­но! Виконують тимпанопластику або загальнопорожнинну опе­рацію на вусі. Консервативні методи, що мають лише тимчасовий ефект і не попереджують ускладнень, включають: антисептичні краплі до вуха, промивання надбарабанного простору спиртови­ми розчинами; при загостренні застосовують антибіотикотера-пію, десенсибілізуючі засоби.

Профілактика

Повне та своєчасне лікування гострих середніх отитів, са­нація носа та носоглотки, загартовування організму.