Дифузний серозний лабіринтит

Дифузний серозний лабіринтит - розлите катаральне за­палення лабіринту, яке проявляється запамороченням різного ступеня, нудотою, блюванням, нестійкістю, зниженням слуху та шумом. При проведенні камертональних дослідів та аудіометрії виявляють зниження слуху за типом порушення звукосприймаль-ного апарату, що вказує на ураження спірального органа завит­ка. Виявляють також спонтанний ністагм (посмикуванням очних яблук), спрямований у бік вогнища ураження.

ДИФУЗНИЙ ГНІЙНИЙ ЛАБІРИНТИТ

Дифузний гнійний лабіринтит - гнійне запалення лабірин­ту. Його проявами є тяжкий стан хворого, нудота, блювання, різке порушення рівноваги тіла, глухота, виражений шум та ністагм, спрямований в протилежний щодо ураження бік.

Ускладнення ** ^ '■ *' * * " **

1. Повна глухота на уражене вухо.

2. Поширення інфекції на оболонки мозку з розвитком менінгіту
чи абсцесу мозку.

Лікування

При будь-яких вестибулярних розладах хворого негайно направляють у ЛОР-відділення. Лікування може бути ефектив­ним на початку захворювання, коли функція лабіринту ще не втрачена.

При лабіринтиті, що виник як раннє ускладнення гострого середнього отиту в доперфоративному періоді, виконують пара-центез, призначають великі дози антибіотиків, сульфаніламіди, десенсибілізуючі, глюкокортикоїди, сечогінні засоби.

Якщо лабіринтит виник у пізніх стадіях гострого середньо­го отиту, то застосовують оперативне втручання (мастоїдотомія). При супровідному хронічному середньому гнійному отиті з ура­женням кістки (епітимпаніт) показано хірургічне розкриття пер­винного вогнища у вусі та при необхідності - лабіринтотомія.

ОТОСКЛЕРОЗ

Отосклероз - спадкове захворювання кісткової капсули лабіринту з утворенням вогнищ губчастої кістки. Найчастіше цей патологічний процес локалізується в ніші вестибулярного вікна, викликаючи нерухомість (анкілоз) стремінця. Можлива поява вогнищ і в інших ділянках капсули лабіринту (ураження внутріш­нього вуха).

Отосклероз частіше трапляється у жінок. Активізація вог­нищ отосклерозу можлива при гормональних-'зрушеннях (стате­ве дозрівання, вагітність, клімактеричний період).

Клініка

1. Повільне зниження слуху, яке стає помітним переважно у віці
20-40 років. Воно, як правило, двобічне, але не симетричне.

2. Суб'єктивний шум у вухах, спочатку низькочастотний.

3. Поліпшення слуху в шумній обстановці - у транспорті, в цеху
' (розгойдування стремінця).

Отоскопія

Змін не виявляють, функція слухової труби нормальна.

Лікування

Лікування лише оперативне. Метою операції є усунення анкілозу стремінця. Стремінце або повністю замінюють протезом з біологічно інертного матеріалу (тефлон, кераміка), або викорис­товують неуражену частину стремінця. Поліпшення слуху спос­терігається у більше ніж 90 % оперованих.

ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ ОТОГЕННІ УСКЛАДНЕННЯ

Внутрішньочерепні отогенні ускладнення - поширення інфекції з вуха у порожнину черепа. В таких випадках може виникнути одне з важких захворювань: синустромбоз (і отоген-ний сепсис), менінгіт, абсцес мозку, абсцес мозочку, субдураль-ний абсцес, епідуральний абсцес, арахноїдит.

Причина

Гострі та хронічні середні гнійні отити.

Шляхи проникнення інфекції у порожнину черепа

1. Контактний, коли в результаті руйнування кісткових стінок
середнього чи внутрішнього вуха виникає безпосередній кон­
такт запального вогнища з оболонками мозку.

2. Гематогенний чи лімфогенний, коли інфекція проникає у по­
рожнину черепа з плином крові чи лімфи.

3. Периневральний чи периваскулярний, коли запальний процес
розповсюджується у підоболонковий простір по каналах, що
природно існують у скроневій кістці (де проходять нерви, су­
дини тощо).

СИНУСТРОМБОЗ І ОТОГЕННИЙ СЕПСИС

Скупчення гною біля сигмоподібного синуса призводить до запалення його стінок (флебіт), а згодом - до утворення тромбу в просвіті синуса (тромбофлебіт). Тромб з часом зазнає гнійного розплавлення, і його інфіковані частинки током крові розносять­ся по всьому організму, утворюючи вогнища віддаленого мета­стазування (в легенях, м'язах, суглобах, внутрішніх органах тощо).

Клініка

Тяжкий загальний стан хворого, що проявляється насампе­ред порушенням функцій центральної нервової системи (ступор, кома), септична температура тіла (різкі денні перепади), озноб,

рясний піт, тахікардія, болючість соскоподібного відростка, збільшення та болючість шийних лімфовузлів, прискорення ШОЕ.

Іноді на перший план виступають септичні ураження внутрішніх органів: серця, нирок, печінки, травного тракту тощо. Відбуваються крововиливи у внутрішні органи, під шкіру та сли­зові оболонки. Шкіра нерідко набуває жовтяничного забарвлен­ня. Формула крові характеризується зміщенням вліво, лейкоци­тозом. Можливе висівання збудника запалення з крові під час або відразу після ознобу. Відзначається збільшення селезінки, часто спостерігаються симптоми супровідного менінгіту.

Лікування

При підозрі на синустромбоз хворого необхідно терміново направити в ЛОР-відділення. Після встановлення діагнозу треба негайно зробити операцію: при гострому середньому отиті про­водять розширену антромастоїдотомію, при хронічному середньому гнійному отиті - розширену радикальну операцію на вусі. Хірур­гічне втручання полягає у видаленні запальних тканин скроневої кістки, розкритті сигмоподібного синуса, а при його обтурую-чому тромбозі - видаленні тромбу.

Інтенсивна консервативна терапія: антибіотики у максималь­них дозах (половина дози вводиться внутрішньовенно), сульфані­ламіди, дезінтоксикаційні, дегідратаційні засоби, глюкокортикоїди.

Прогноз сприятливий при своєчасному та комбінованому (хірургічному і консервативному) лікуванні.

ОТОГЕННИЙ МЕНІНГІТ

Отогенний менінгіт - запалення оболонок мозку вушного походження. Залежно від виду ексудату, буває гнійний і серозний. Клініка

Виражений головний біль, нудота, блювання, світлобоязнь, порушення свідомості (до повної її втрати). Температура тіла висо­ка, тахікардія, тахіпное, позитивні симптоми ригідності потилич­них м'язів (неможливість дістати підборіддям до яремної вирізки) і Керніга (неможливість розігнути ногу в колінному суглобі після одночасного її згинання у колінному і кульшовому суглобах).

При спинномозковій пункції рідина витікає під підвищеним тиском, буває каламутною та містить багато клітинних елементів, іноді - бактерії.

Лікування

Термінова госпіталізація в ЛОР-відділення, де зазвичай про­водять невідкладне хірургічне втручання, яке полягає у видаленні первинного вогнища інфекції у середньому вусі та у широкому розкритті ділянки ураженої твердої мозкової оболонки.

Інтенсивна консервативна терапія включає: лікування ан­тибіотиками у максимальних дозах (в тому числі й¹ у спинномоз­ковий канал), дезінтоксикаційну, дегідратаційну, гормонотерапію.

АБСЦЕС МОЗКУ ТА МОЗОЧКА

Абсцесе мозку та мозочка - гнояк у мозковій речовині, що локалізується в скроневій частці великого мозку або в мозочку. Можуть бути множинні абсцеси. Нерідко виявляють анаеробну інфекцію.

Клініка

Розрізняють 4 стадії хвороби.

1. Початкова стадія характеризується незначним порушенням
загального стану хворого, субфебрильною температурою тіла.

2. У латентній стадії загальний стан порушений більшою мірою.
Нерідко спостерігається депресія, часом - дифузний або ло­
кальний головний біль. Відзначаються раптове блювання,,швидка
втомлюваність, сонливість, відсутність апетиту. Температура
тіла субфебрильна. Тривалість цієї стадії - від декількох тиж­
нів до кількох місяців.

3. Перехід у маніфести/ "(явну) стадію відбувається поступо­
во або раптово. Виникають психічні зміни: депресія, апатія,
загальмованість, повільна тиха мова, напади сонливості при
збереженні свідомості. Характерні також зменшення маси тіла,
блювання, локальна болючість при перкусії черепа, відсутність
апетиту, запах з рота. Температура тіла нормальна або підви­
щена, сповільнення ритму серцевих скорочень (брадикардія),
лейкоцитоз. Неврологічним проявом абсцесу мозку є параліч
кінцівок з протилежного щодо ураження боку. В цій стадії у
більшості випадків можна встановити попередній діагноз.

4. Термінальна стадія характеризується комою, яка розвиваєть­
ся у зв'язку з прогресуючим енцефалітом, набряком мозку, ди­
фузним менінгітом чи проривом абсцесу в мозкові шлуночки.

Визначити локалізацію абсцесу допомагають вогнищеві прояви.

Так, при абсцесі скроневої частки мозку спостерігають­ся амнестична афазія (хворі в разі розташування абсцесу зліва не можуть назвати предмет, хоча його призначення їм відоме), моторна афазія (хворі розуміють мову, та не можуть говорити) і сенсорна афазія (хворі втрачають здатність розуміти свою мову і мову співрозмовника).

Абсцес мозочка перебігає важче, ніж абсцес скроневої час­тки мозку. Йому властивий грубий ротаторний ністагм, спрямова­ний в бік розташування вогнища ураження, значні порушення рівноваги та координації. Для діагностики абсцесу мозочка слід враховувати його характерні прояви. Так, виконуючи пальценосо-ву пробу, хворий промахується назовні лише рукою на боці розта­шування абсцесу. При пробі на рівновагу (поза Ромберга) напрям падіння не змінюється при поворотах голови; при ході із закрити­ми очима хворий відхиляється в бік абсцесу. Крім того, ознакою абсцесу мозочка є позитивна проба на адіадохокінез (відставання руки на боці ураження) і гіпотонія м'язів з боку абсцесу.

Лікування

Хірургічне розкриття гнійного вогнища у скроневій кістці разом з широким розкриттям твердої мозкової оболонки серед­ньої чи задньої черепної ямки (розширена мастоїдектомія або розширена радикальна операція на вусі). Через операційну рану роблять пункцію абсцесу, в його порожнину вводять дренаж для забезпечення постійного відтоку та промивання порожнини абс­цесу до її повної облітерації. Консервативна терапія включає ліку­вання антибіотиками у максимальних дозах, сульфаніламіди, дезін­токсикаційну, дегідратаційну, гормонотерапію.

Профілактика

Профілактика всіх видів внутрішньочерепних ускладнень полягає в своєчасному виявленні та правильному лікуванні будь-яких гострих та хронічних середніх отитів (обов'язкове виконан­ня операції при холестеатомі).