Програмно-кероване введення-виведення.

В комп’ютерах, що використовують програмно-кероване введення-виведення, в ін- терфейсній схемі кожного пристрою введення-виведення наявний регістр команд і ста­нів РКС (рис. 11.5). В цьому регістрі є розряд прапорця Б, який при потребі обміну з боку пристрою введення-виведення встановлюється в “1”.

Рис. 11.5. Взаємодія між процесором і пристроями введення-виведення

 

Процесор безупинно опитує регістр команд і станів кожного пристрою введення-ви- ведення, чекаючи на надходження даних (рис. 11.6). Тому програмно-кероване введен- ня-виведення іноді називають введенням-виведенням за запитами. Як тільки процесор виявляє умову готовності даних, він діє згідно з вказівками команд з програми відповід­ного пристрою введення-виведення.

Рис. 11.6. Опитування пристрою введення-виведення та виконання операції введення даних

 

Вигода від використання цього підходу полягає в тому, що забезпечується програм­ний контроль над поведінкою кожного пристрою. Постійний опит регістра, проте, є про­блемою. Процесор знаходиться в безперервній петлі "активного очікування", поки він почне обслуговувати запит введення виведення. Він не виконує інших функцій, поки є процес введення виведення. Тобто продуктивність процесора знижується аж до рівня продуктивності пристроїв введення виведення. Внаслідок цих обмежень, програмно- кероване введення виведення найкраще підходить для спеціальних систем, де вимоги до продуктивності процесора невисокі.

Розглянемо програмно кероване введення виведення на прикладі відеотерміналу в складі клавіатури і дисплею. Швидкість передачі даних від клавіатури в комп ютер визна­чається в основному швидкістю роботи оператора, яка рівна декільком символам за секунду. Швидкість передачі даних з комп’ютера на відеотермінал значно вища. Вона визначається швидкістю передачі даних по шині, і типово знаходиться біля показника 1000 символів за секунду. Але це значно менше, ніж може забезпечити процесор (мільярди операцій за секун­ду). Проблема узгодження швидкостей вирішується наступним чином. Процесор посилає перший символ, чекає на підтвердження відображення символу на дисплеї, посилає другий символ і т. д. При взаємодії з клавіатурою процесор чекає сигнал, який свідчить про те, що клавіша натиснута і можна виконувати ввід коду символу.

Один з варіантів з’єднання процесора і відеотерміналу показаний на рис.11.7

Аналогічно при пересиланні даних на дисплей процесор постійно перевіряє вміст прапорця Б регістра РКС, аж поки він не встановиться в одиницю, після чого відбуваєть­ся пересилання даного з одного з регістрів процесора, номер якого вказується в команді, до регістра даних РгД

 

 

105. Система переривання п рограм та організація введення-виведення за перериваннями

Функції системи переривання програм

Роботу комп’ютера можна представити як послідовність подій: виконання операцій, запити на введення-виведення, зміна станів зовнішніх об’єктів, якими керує комп’ютер, і т. д. Частина цих подій є програмно визначеною, тобто передбаченою в програмі, інша частина подій є програмно незалежною, тобто моменти виникнення подій наперед не­відомі. До програмно незалежних належать:

■ зупинення виконання програми, пов’язане з перевищенням виділеного часу для її виконання;

* запити оператора, який вирішив внести зміни до програми під час її виконання;

■ запити периферійних пристроїв за причини завершення операцій введення-ви­ведення або потреби проведення додаткових операцій по їх обслуговуванню;

■ переповнення розрядної сітки;

* ділення на нуль;

■ вихід за дозволені границі пам’яті і т. д.

Останні три названі вище та подібні події, які ініційовані апаратними засобами та фіксуються програмою, виділяють в окремий клас подій зважаючи на їх важливість та те, що вони не є передбачуваними. Наприклад, в багатопрограмних комп’ютерних сис­ темах, до яких на даний час належать всі універсальні комп’ютери, необхідна фіксація таких подій з метою захисту однієї програми від модифікації іншою. Програми взаємо­діють з операційною системою комп’ютера через ці події.

Комп’ютер реагує на програмно визначені події відповідно до вказівок програми. Для реакції на програмно незалежні події в комп’ютер введено спеціальні апаратно-про­грамні засоби, які дістали назву системи переривання програм (СПП). Ці засоби є не­від’ємною частиною сучасних комп’ютерів. Без них поява будь-якої програмно незалеж­ної події приведе до необхідності повторного запуску програми.

Переривання програм - це властивість комп’ютера тимчасово переривати виконан­ня поточної програми на час виконання деяких подій і передавати керування програмі, яка спеціально передбачена для даної події.

Сигнали, які сповіщають про появу програмно незалежних подій, називають запи­тами переривання.

Програми, на виконання яких є запити, називають переривальними програмами, тобто такими, що переривають інші програми. А програми, які виконувались до появи запитів, називають перериваними програмами, тобто такими, що перериваються.

Часова діаграма процесу переривання наведена на рис. 11.8

Тут tp - час реакції системи переривання на запит переривання; t3 - час запам’ято­вування стану перериваної програми, tenn - час виконання переривальної програми, te - час виходу з переривальної програми та повернення до перериваної програми (від­новлення її стану).

Характеристики системи переривання програм

До основних характеристик системи переривання програм належать наступні:

■ час реакції tp, який показує як швидко система реагує на запит переривання;

■ час обслуговування переривання - затрати часу на вхід в переривальну програ­му та вихід з переривальної програми Ю = Із + їв;

■ глибина переривання - максимальне число програм, які можуть переривати одна одну;

■ кількість входів приймання переривань.

На рис. 11.9 показано переривання двох програм запитами, причому перша програ­ма має глибину переривання 2, а друга - 3.

В першому випадку, коли поступив запит переривання 2, виконання першої про­грами переривається і виконується друга програма, яка виконується до завершення не дивлячись на те, що під час її виконання поступив запит 3. Це пояснюється тим, що система переривання програм не дозволяє виконання наступного переривання. Після закінчення виконання програми 2 виконується програма 3 (звичайно, якщо вона має вищий пріоритет, ніж програма 1), а тоді відбувається повернення до виконання програми 1. В другому випадку з поступленням кожного запиту переривання він обслуговується без затримки. Чим більша глибина переривання, тим краще враховуються пріоритети запи­тів переривання. Якщо Ір або 1:о більше за час надходження запиту переривання від того ж джерела (події), то виникає так зване насичення системи переривання, чого не можна допускати.

Вхід в переривальну програму

При поступленні запиту переривання системи переривання програм повинна спо­чатку визначити допустимий момент переривання і початкову адресу переривальної програми. При цьому, для забезпечення повернення до перериваної програми, вміст елементів пам’яті комп’ютера, в першу чергу лічильника команд та регістра станів, в мо­мент її переривання повинен бути збережений з тим, щоб після завершення виконан­ня переривальної команди відновити цей вміст та продовжити виконання перериваної програми.

Існують наступні способи визначення допустимого моменту переривання:

■ включення в кожну команду програми розряду дозволу переривання. В цьому випадку програміст сам слідкує за тим, щоб переривання не зашкодило виконанню пе­рериваної програми. Недолік цього способу - великий час реакції Ір, а також створення додаткових клопотів програмісту;

■ переривання дозволено після закінчення будь-якої команди. Недоліки цього способу: необхідність запам’ятовувати стани програмно доступних регістрів процесора та комірок пам’яті, включаючи і кеш пам’ять, а також малий час реакції Ір, який є рівним часу виконання команди;

переривання дозволено після кожного такту команди. Тут час реакції Ір є міні­мальним. Недолік цього способу: необхідність збереження станів не тільки програмно доступних регістрів та комірок пам’яті, включаючи і кеш пам’ять, а й недоступних про­грам і вузлів, зокрема вмісту лічильника тактів. Другий і третій способи використовуються в комп’ютерах найчастіше. При цьому потрібно зазначити, що для їх реалізації в процесор необхідно ввести спеціальні апа­ратні та програмні засоби для проведення операцій із збереження та відновлення після завершення переривальної програми вмісту програмно доступних регістрів та комірок основної пам’яті, в яких зберігалася програма, включаючи і кеш пам’ять. Як ми вже наго­лошували раніше, для обробки переривань в пам’яті мікрокоманд пристрою керування для цього записані спеціальні мікропрограми.

Після визначення допустимого моменту переривання потрібно визначити початкову адресу переривальної програми з тим, щоб приступити до її виконання. Зрозуміло, що джерел переривання може бути декілька. Це, наприклад, запити від пристроїв введення- виведення, від джерела живлення, від засобів захисту пам’яті, від АЛП. Тому система переривання програм повинна вміти розпізнати причину переривання та вказати на по­чаткову адресу програми, яка обробляє це переривання. Існують наступні способи ви­значення початкової адреси переривальної програми:

■ програмне розпізнавання причин переривання. Запит переривання спочатку фік­сується, а потім переривальна програма проводить опитування джерел переривання;

■ апаратне розпізнавання причин переривання. Тут кожному джерелу перериван­ня, або групі джерел переривання, ставиться у відповідність своя адреса початку пере­ривальної програми. Кількість початкових адрес рівщ кількості рівнів системи перери­вання. Для реалізації цього способу потрібні додаткові апаратні засоби.

Зазвичай використовують комбінацію обох описаних способів, тобто апаратно-про- грамне розпізнавання причин переривання.

Нарис. 11.10 наведено пристрій фіксування запитів переривання та формування по­чаткової адреси переривальної програми.

Запити поступають в систему переривання по спеціальній шині запиту перериван­ня. Запити з однаковим пріоритетом поступають на ті ж самі логічні схеми АБО. Сигнал переривання сигналізує про те, що даний пристрій потребує переривання програми. Всі сигнали переривання зазвичай фіксуються в регістрі коду переривання РгКП. Оскільки сигнали переривання є асинхронними, будь-який пристрій може послати переривання в довільний момент часу, включаючи і моменти, коли обробляється попереднє перериван­ня. Для запобігання виконання переривання програми до збереження необхідної інфор­мації, потрібної для повернення до виконання перериваної програми, до складу системи переривання програм вводиться тригер блокування переривання (ТБП). Крім того, в системі переривання існує тригер очікування переривання (ТОП), який інформує при­стрій керування про потребу проведення переривання. Тригер блокування переривання блокує схеми І, та не дозволяє фіксацію запиту переривання в тригері очікування пере­ривання. За значенням вмісту регістра коду переривання дешифратор формує почат­кову адресу переривальної програми. Мікронакази скидання регістра РгКП та тригерів ТБП і ТОП формує пристрій керування комп’ютера.

Пріоритетне обслуговування переривання

Джерел переривання в комп’ютері є багато, і запити від них можуть поступати одно­часно, тому потрібно встановити порядок їх обслуговування, тобто пріоритетність.

В системі переривання програм є два типи пріоритетів:

■ пріоритет між запитами переривань;

■ пріоритет між переривальними програмами.

Перший пріоритет потрібний головним чином для селекції: вибирається один запит з багатьох, оскільки комп’ютер не завжди може відразу прийняти декілька запитів. Він може бути реалізований методом послідовного пошуку, або шляхом паралельного де­шифрування всіх запитів, та вибору з них одного за якимось правилом, наприклад, з найменшим номером серед прийнятих запитів.

Другий пріоритет визначає фактичний порядок, в якому переривальні програми бу­дуть виконуватись.

Вибір пріоритету програм в багаторівневій системі переривання програм є досить складною задачею. Часто пріоритетність програм потрібно поміняти. Тому встановлен­ня пріоритетів має бути програмно керованим.

В сучасних комп’ютерах використовується метод встановлення програмно-керова- ного пріоритету, який забезпечує присвоєння пріоритету програмістом, який назива­ють маскою переривань. Маска переривань - це двійкове число, кожний розряд якого ставиться у відповідність одному із рівнів переривання і дозволяє (якщо його значення рівне 1), або забороняє (якщо його значення рівне 0) переривання від запитів, які нале­жать до даного рівня. Існує регістр маски переривань, вміст якого змінюється програм­ним шляхом. Значення розрядів цього регістра поступають на логічні схеми І пристрою фіксування запитів переривання та формування початкової адреси переривальної про­грами, як це показано на рис. 11.11, та дозволяють, або забороняють, фіксацію запиту переривання в тригері очікування переривання ТОП. Для того, щоб значення в тригері очікування переривання не було змінене до його фіксації, в пристрій введено тригер блокування переривань ТБП.

Для кожної переривальної програми може бути встановлена своя маска. Маска для всіх програм зберігається в основній пам’яті та засилається в регістр маски, якщо ви­кликається до виконання відповідна програма.

Крім індивідуальних масок можуть бути і групові, в яких один розряд належить до декількох рівнів. Вищим ступенем в такій ієрархії масок може бути головний тригер, який виключає систему переривання повністю.

Якщо запит переривання заборонений маскою, він або ігнорується, або запам’ятовуєть­ся відповідною апаратурою, про що може бути відповідна вказівка в масці переривання.

Організація повернення до перериваної програми

Повернення до перериваної програми полягає у відновленні стану цієї програми, в якому вона була в момент переривання і який був збережений в момент входу в пере- ривальну програму.

Інформація про біжучий стан перериваної програми ділиться на дві частини:

* основну, яка повинна запам’ятовуватись завжди при вході в переривальну програму;

■ додаткову інформацію, необхідність запам’ятовування якої залежить від змісту переривальної програми.

До складу першої частини інформації про біжучий стан перериваної програми на­лежать:

вміст лічильника команд;

стан тригера роботи комп’ютера (робота/зупинка); маска переривання;

код переривання - двійковий номер джерела переривання; вміст регістрів захисту пам’яті.

Перераховані дані компонуються в так званий вектор переривання, який займає де­кілька комірок основної пам’яті.

Б деяких комп’ютерах, наприклад в системі ІВМ 370, для збереження вектора перери­вання використовується регістр слова стану програми РгССП. В ньому зберігаються код переривання, маска переривання та інша важлива інформація. Початкова частина перери- вальної програми проводить запам’ятовування ССП перериваної програми і встановлює ССП переривальної програми. Заключна частина переривальної програми відновлює ССП перериваної програми. Під час заміни ССП будь-яке нове переривання забороняється.

До складу другої частини інформації про біжучий стан перериваної програми нале­жать вміст індексних та інших програмно доступних регістрів. В більшості випадків сам програміст визначає, що тут необхідно зберігати.

Введення-виведення за перериваннями

При програмно-керованому введенні-виведенні процесор чекає, коли зовнішній пристрій буде готовий до обміну. В цей час він не зайнятий роботою. Інший підхід - про­цесор постійно працює, а при необхідності введення-виведення з пристрою введення- виведення до нього по спеціальній лінії поступає запит переривання. Це і є введення-ви- ведення за перериваннями, реалізація якого покладена на систему переривання програм, описану вище. Тому організація введення-виведення за перериваннями не відрізняється від виконання інших програм, які виконуються в комп’ютері з за діянням системи пере­ривання програм.

Коли поступає переривання від зовнішнього пристрою, процесор припиняє вико­нання поточної перериваної програми і переходить до програми обслуговування цього переривання, тобто до переривальної програми, наприклад, це може бути програма дру­кування, як це показано нарис. 11.12.

 

Якщо сигнал переривання поступав при виконанні і-1 команди перериваної програ­ми, її виконання закінчується, запам’ятовується вміст програмного лічильника і про­цесор переходить до виконання переривальної програми друкування, після закінчення якої знову загружає в програмний лічильник раніше запам’ятоване значення, і продо­вжує виконання поточної перериваної програми.

Коли процесор приступає до обслуговування переривання, він повідомляє про це відповідний пристрій введення-виведення, який після цього знімає запит.

Введення-виведення за перериваннями можна представити як інверсію програмова­ного введення-виведення. Замість того, щоб процесор безупинно опитував приєднані до нього пристрої чи вони хочуть вводити інформацію, самі ці пристрої говорять процесо­ру, коли вони мають дані для посилання. Процесор обслуговує інші задачі поки пристрій введення-виведення не виставить переривання. Про наявність переривання повідомляє відповідний прапорець в регістрі стану процесора, який називається прапорцем пере­ривання.

Як тільки прапорець переривання встановлений, операційна система перериває ви­конання поточної програми, зберігаючи стан програми і її змінну інформацію. Система переривання вибирає адресний вектор, який указує на адресу службової програми вве­дення-виведення. Після того, як процесор завершив обслуговування введення-виведен- ня, він відновлює інформацію, яка була збережена від перерваної програми, і виконання програми поновлюється.