Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Робочі станції. Багатотермінальні системи. СервериСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Робочі станції Мінікомп’ютери стали прародичами й іншого напрямку розвитку сучасних 32 та 64-розрядних комп’ютерів, що сьогодні відомі як робочі станції. Початкова орієнтація робочих станцій на професійних користувачів (на відміну від ПК, що від початку були орієнтовані на споживача-непрофесіонала) призвела до того, що робочі станції - це добре збалансовані комп’ютерні системи, які, разом з високою продуктивністю, характеризуються великою ємністю основної і зовнішньої пам’яті, мають високошвидкісні внутрішні магістралі, високоякісну і швидкодіючу графічну підсистему і різноманітні пристрої введення-виведення. Ця властивість вигідно відрізняє робочі станції середнього і високого класу від ПК і сьогодні. Навіть найпотужніші ПК не в стані задовольнити зростаючі потреби інженерних задач через наявність в їхній архітектурі ряду вузьких місць. В якості прикладу розглянемо характеристики робочої станції Sun Ultra 45 Workstation фірми Sun Microsystems, зовнішній вигляд якої наведено на рис. 1.15. До її складу входять два процесори UltraSPARC ІІІі з частотою 1.6GHz, кеш пам’ять другого рівня ємністю 1МВ, Dual Gigabit Ethernet, до 16 GB DDR1 ECC пам’ять, два графічних прискорювачі для двовимірної та тривимірної графіки. Виробники робочих станцій швидко відреагували на потребу в маловартісних моделях для ринку комерційних застосувань. Потреба в високій потужності на робочому столі навела компанії Sun Microsystems і Hewlett-Packard, які є лідерами на ринку робочих станцій, на ідею орієнтувати свою продукцію на комерційні застосування. І хоча значна частина систем цих компаній все ще орієнтована на технічні та наукові застосування, спостерігається безпрецедентне зростання продажу їх продукції для робіт комерційного застосування, що вимагають все більшої потужності для реалізації складних мережних прикладних систем, включаючи системи мультимедіа. Багатотермінальні системи ПК та робочі станції часто застосовуються в якості дорогих дисплеїв і в цьому ви- падку не повністю використовується їх обчислювальна потужність. Разом з тим, багато і користувачів терміналів хотіли б покращити їхні графічні характеристики та мати можливість роботи в багатовіконній системі. Ці проблеми були вирішені шляхом створення: багатотермінальних систем, які є набором стандартних терміналів, підключених до сер-: вера. Як тільки стали доступними потужні графічні робочі станції, з’явилася тенденція; застосування “підлеглих” терміналів, що використають робочу станцію в якості локального сервера.і На комп’ютерному ринку багатотермінальні системи займають проміжне положен- ня між персональними комп’ютерами і робочими станціями. Постачальники терміналів: заявляють, що їхні вироби ефективніші в вартісному вираженні, ніж робочі станції ви-; сокого цінового класу, і пропонують збільшений рівень продуктивності у порівнянні з: персональними комп’ютерами, що робить цю технологію доступною для широкого кола: користувачів. Вартість терміналів складає біля половини вартості близького за конфі-.: гурацією ПК без зовнішньої пам’яті і приблизно чверть вартості повністю оснащеної робочої станції. Типовий термінал включає наступні елементи: екран високої роздільної здатності;: головний процесор, який підтримує двопроцесорну архітектуру; окремий графічний: співпроцесор, що забезпечує швидше малювання на екрані і прокручування екрану; ба-: зові системні програми; програмне забезпечення сервера; локальну пам’ять для дисплею: та мережного інтерфейсу, що підтримує протокол TCP/IP та інші мережні протоколи;: порти для підключення клавіатури і миші. Термінали відрізняються від ПК і робочих станцій не тільки тим, що не виконують функції звичайної локальної обробки. Робота терміналів залежить від головної системи, до якої вони підключені через мережу. Для того, щоб термінал міг працювати, користувачі повинні встановити програмне забезпечення багатовіконного сервера на головному процесорі, що виконує прикладну задачу. Локальна обчислювальна потужність термі-; налу зазвичай використовується для виконання програм обробки зображень, а не при-; кладних програм, які виконуються на головному процесорі. Термінал може відображати: на одному і тому ж екрані декілька задач. Користувач може змінювати розміри вікон, їхнє місцезнаходження і маніпулювати ними в будь-якому місці екрана. Сервери Прикладні комерційні та бізнесові системи, розраховані на багато користувачів, включаючи системи керування базами даних і обробки транзакцій, великі видавничі системи, мережні системи і системи обслуговування комунікацій, системи розробки програмного забезпечення і обробки зображень, вимагають переходу до моделі обчислень “клієнт-сервер” і розподіленої обробки. В розподіленій моделі “клієнт-сервер” частину роботи виконує сервер, а частину - комп’ютер користувача (в загальному випадку частини сервера і користувача можуть виконуватись і на одному комп’ютері). Існує декілька типів серверів для різних застосувань: файловий сервер, сервер бази даних, принт-сервер, обчислювальний сервер, сервер застосувань. Таким чином, тип сервера визначається ресурсом, яким він володіє (файлова система, база даних, принтери, процесори або прикладні пакети програм). З іншого боку існує класифікація серверів за масштабом мережі, в якій вони використовуються: сервер робочої групи, сервер відділу або сервер підприємства (корпоративний сервер). Ця класифікація надто умовна. Наприклад, розмір групи може змінюватися в діапазоні від декількох людей до декількох сотень людей, а сервер відділу може обслуговувати від 20 до 150 користувачів. Очевидно, залежно від числа користувачів і характеру вирішуваних ними завдань, вимоги до складу обладнання і програмного забезпечення сервера, до його надійності та продуктивності суттєво відрізняються. Файлові сервери невеликих робочих груп (не більше 20-30 людей) простіше всього реалізуються на платформі персональних комп’ютерів і програмному забезпеченні Novell NetWare. Файл-сервер в даному випадку виконує роль центрального сховища даних. Типовими до складу невеликих файл-серверів входять процесор, основна та зовнішня пам’ять, а також адаптер Ethernet. До складу таких серверів часто включаються дисковод гнучких дисків і дисковод компакт-дисків. Графіка для більшості серверів несуттєва, тому достатньо мати звичайний монохромний монітор з невисокою роздільною здатністю. Бажано застосувати пристрій безперебійного живлення. Для файл-серверів загального доступу, з якими водночас можуть працювати декілька десятків, а то і сотень людей, простої однопроцесорної платформи і програмного забезпечення Novell може виявитися недостатньо. В цьому випадку використовуються потужні багатопроцесорні сервери з можливостями нарощування основної пам’яті до декількох ГБ, дискового простору до сотень ГБ, швидкими інтерфейсами дискового обміну (типу Fast SCSI-2, Fast&Wide SCSI-2 і Fiber Channel) і декількома мережними інтерфейсами. Ці сервери використовують операційну систему UNIX, мережні протоколи TCP/IP і NFS. На базі багатопроцесорних UNIX-серверів зазвичай будуються також сервери баз даних великих інформаційних систем, бо на них покладається основне навантаження з обробки інформаційних запитів. Сервери подібного типу отримали назву суперсерверів. Розглянемо технічні характеристики одного з серверів фірми Sun, а саме сервера Т2000, зовнішній вигляд якого наведено на рис. 1.16. Його ціна, залежно від комплектування, становить понад $8,419. До складу сервера входять до восьми процесорів частотою 1.2 ГГц з архітектурою UltraSPARC Ті, до 32 ГБ пам’ять, операційна система Solaris. За загальносистемною продуктивністю, функціональними можливостями окремих компонентів, стійкістю до відмов, а також ступенем підтримки багатопроцесорної обробки, системного адміністрування і дискових масивів великої ємності суперсервери вийшли в нинішній час на один рівень з мейнфреймами. Сучасні суперсервери характеризуються наявністю двох або більше центральних процесорів, багатошинною структурою, мають достатні можливості нарощування дискового простору і обчислювальної потужності, засоби забезпечення надійності зберігання даних і захисту від несанкціонованого доступу. 9. Кластерні комп'ютерні системи. Двома основними проблемами побудови комп’ютерних систем для критично важливих застосувань, зв’язаних з обробкою транзакцій, керуванням базами даних і обслуговуванням телекомунікацій, є забезпечення високої продуктивності та тривалого функціонування систем. Найефективнішим засобом для досягнення заданого рівня продуктивності є застосування паралельних архітектур, які піддаються масштабуван- ню. Завдання забезпечення тривалого функціонування системи має три складових: надійність, готовність і вартість обслуговування. Всі три складові передбачають, в першу чергу, боротьбу з несправностями системи, що породжуються відмовами і збоями в її роботі. Ця боротьба ведеться по всіх трьох напрямках, що взаємозв’язані і застосовуються спільно. Підвищення надійності базується на принципі відвертання несправностей шляхом зниження інтенсивності відмов і збоїв за рахунок застосування електронних схем і компонентів з високим і надвисоким ступенем інтеграції, зниження рівня завад, полегшених режимів роботи схем, забезпечення теплових режимів їхньої роботи, а також за рахунок вдосконалення засобів монтажу апаратури. Підвищення рівня готовності передбачає зниження в певних межах впливу відмов і збоїв на роботу системи з допомогою засобів контролю і корекції помилок, а також засобів автоматичного відновлення обчислювального процесу після прояву несправності, включаючи апаратну і програмну надлишко- вість, на основі якої реалізуються різноманітні варіанти стійкої до відмови архітектури. Підвищення готовності є засобом боротьби за зниження часу простою системи. Основні експлуатаційні характеристики системи істотно залежать від зручності її обслуговування, зокрема від ремонтопридатності, контролепридатності і т. д. В останні роки в літературі з обчислювальної техніки все частіше вживається термін “системи високої готовності” (High Availability Systems). Всі типи систем високої готовності орієнтовані на мінімізацію часу простою. Є два типи часу простою комп’ютера: плановий і неплановий. Плановий час простою зазвичай включає час, прийнятий для проведення робіт по модернізації системи і для її обслуговування. Неплановий час простою є результатом відмови системи або її компоненти. Хоча системи високої готовності, можливо, більше асоціюються з мінімізацією непланових простоїв, вони виявляються також корисними для зменшення планового часу простою. Існує декілька типів систем високої готовності, що відрізняються своїми функціональними можливостями і вартістю. Слід відзначити, що висока готовність не дається безкоштовно. Вартість систем високої готовності набагато перевищує вартість звичайних систем. Певно тому найбільше розповсюдження отримали кластерні системи завдяки їх здатності забезпечити достатньо високий рівень готовності при відносно низьких витратах. Термін “кластеризація” на сьогодні в комп’ютерній промисловості має багато різноманітних значень. Точне визначення могло б звучати так: “реалізація об’єднання машин, що представляється єдиним цілим для операційної системи, системного програмного забезпечення, прикладних програм і користувачів”. Машини, клас- теризовані таким способом, можуть при відмові одного процесора дуже швидко перерозподілити роботу на інші процесори всередині кластера. Це, можливо, найважливіше завдання багатьох постачальників систем високої готовності. Першою концепцію кластерної системи анонсувала компанія DEC, визначивши її як групу об’єднаних між собою комп’ютерів, що представляють собою єдиний вузол обробки інформації. По суті кластер цієї компанії був слабко зв’язаною багатомашинною системою з спільною зовнішньою пам’яттю, що забезпечує єдиний механізм керування і адміністрування. На рис. 1.18 показано зовнішній вигляд такого кластера. Рис. 1.18. Зовнішній вигляд кластери Робота будь-якої кластерної системи визначається двома головними компонентами: високошвидкісним механізмом зв’язку процесорів між собою і системним програмним забезпеченням, що надає клієнтам прозорий доступ до системного сервісу. В даний час широке розповсюдження отримала технологія паралельних баз даних. Ця технологія дозволяє великій кількості процесорів поділяти доступ до єдиної бази даних. Розподіл завдань між процесорними ресурсами і паралельне'їх виконання дозволяє досягнути вищого рівня пропускної спроможності транзакцій, підтримувати більше число одночасно працюючих користувачів і прискорити виконання складних запитів. Для вирішення цих завдань використовується архітектура зі спільними (розподіленими) дисками. Це типовий випадок побудови кластерної системи. Ця архітектура підтримує єдину базу даних при роботі з декількома комп’ютерами, об’єднаними в кластер (зазвичай такі комп’ютери називаються вузлами кластера), кожний з яких працює під керуванням своєї копії операційної системи. В таких системах всі вузли поділяють доступ до загальних дисків, на яких власне і розміщується єдина база даних. Продуктивність таких систем може збільшуватися як шляхом нарощування числа процесорів і ємності основної пам’яті в кожному вузлі кластера, так і шляхом збільшення кількості самих вузлів. У випадку відмови одного з таких вузлів, вузли, що залишилися, можуть взяти на себе завдання, що виконувалися на вузлі, який відмовив, не зупиняючи загальний процес роботи з базою даних. Оскільки логічно в кожному вузлі системи є образ бази даних, доступ до неї буде забезпечуватися до тих пір, доки в системі є принаймні один справний вузол. 10. Суперкомп'ютери. Мікроконтролери. Спеціалізовані комп'ютери Суперкомп’ютери До класу суперкомп’ютерів належать комп’ютери, що мають максимальну в даний час продуктивність, а також максимальну ємність основної та зовнішньої пам’яті. Вони асоціюються з великими розмірами, великими завданнями, гранично високими характеристиками. Швидкий розвиток комп’ютерної індустрії призводить до відносності даного поняття. Суперкомп’ютер десятирічної давності сьогодні під це визначення вже не потрапляє. Наприклад, продуктивність персональних комп’ютерів, що використовують Pentium-II/300MHz, є близькою до продуктивності суперкомп’ютерів середини 70-х років, проте за сьогоднішніми мірками суперкомп’ютерами не є ні ті, ні інші. Нижче подано декілька прикладів, що показують основні характеристики комп’ютерів цього класу, які використовуються в даний час. CRAY Т932, векторно-конвеєрний комп’ютер фірми CRAY Research Inc. (на сьогодні це є підрозділ Silicon Graphics Inc.), уперше випущений у 1996 році. Максимальна продуктивність одного процесора дорівнює майже 2 млрд операцій за секунду, основна пам’ять нарощується до 8 ГБ, дисковий простір до 256000 ГБ (тобто 256Т6). Комп’ютер у максимальній конфігурації вміщує 32 процесори, що працюють із загальною пам’яттю, тому максимальна продуктивність всієї комп’ютерної системи складає більше 60 млрд операцій за секунду. IBM SP2, матричний паралельний комп’ютер фірми IBM. Побудований на основі стандартних процесорів PowerPC 604е або POWER2 SC, сполучених між собою через високошвидкісний комутатор, причому кожний має свою локальну основну пам’ять і дискову підсистему. Характеристики цих процесорів відомі й особливого подиву не викликають, проте в рамках однієї системи SP2 їх може бути об’єднано дуже багато. Зокрема, максимальна система, встановлена в Pacific Northwest National Laboratory (Richland, USA), вміщує 512 процесорів. Виходячи з числа процесорів, можна уявити сумарну потужність всієї системи. HP Exemplar, комп’ютер із кластерною архітектурою від Hewlett-Packard Inc. Зокрема, модель V2250 (клас V) побудована на основі мікропроцесора РА-8200, що працює з тактовою частотою 240 МГц. В рамках одного вузла зі спільною основною пам’яттю до 16 ГБ можна об’єднати до 16 процесорів. У свою чергу вузли в рамках однієї комп’ютерної системи з’єднуються між собою через високошвидкісні канали передачі даних. Суперкомп’ютер ASCI RED, результат виконання програми Accelerated Strategic Computing Initiative. Побудований на замовлення Міністерства енергетики США, він об’єднує 9152 процесори Pentium Pro, має 600 ГБ сумарної основної пам’яті та загальну продуктивність 1800 мільярдів операцій за секунду. Найпотужнішим на сьогодні комп’ютером є суперкомп’ютер фірми IBM Blue Gene/L (рис. 1.19), який має 131 072 процесорних вузлів та продуктивність 280.6 TFLOPS (1012 FLOPS). Кожен вузол містить процесор PowerPC 440 із 512 МБ локальної пам’яті. В 2006 році був уведений в експлуатацію суперкомп’ютер MDGRAPE-3, який до- сяг продуктивності 1 PFLOPS (1015 FLOPS), однак його не відносять до універсальних суперкомп’ютерів, оскільки він є орієнтованим на виконання задач молекулярної динаміки. Навіть спрощені конфігурації таких комп’ютерів коштують не один мільйон доларів СІЛА. Виникає ряд природних запитаннь: > які завдання настільки важливі, що потребують використання комп’ютерів вартістю декілька мільйонів доларів? > які завдання настільки складні, що процесора Pentium IV недостатньо? От лише невеличкий список областей людської діяльності, де необхідно використовувати суперкомп’ютери: автомобілебудування; нафто- і газовидобуток; фармакологія; прогноз погоди і моделювання зміни клімату; сейсморозвідка; проектування електронних пристроїв; синтез нових матеріалів, генні дослідження. На рис. 1.20 подано завдання, для виконання яких необхідне застосування суперкомп’ютерів, а також потрібні для їх вирішення комп’ютерні ресурси.
Видно, що ємність пам’яті досягає одного ТБ за умови, що продуктивність має бути один TFLOPS. Зрозуміло, що межа необхідних комп’ютерних ресурсів є рухомою. Надати ресурси, які вимагаються наведеними завданнями, за допомогою стандартних од- нопроцесорних систем неможливо. Це спричинює використання багатопроцесорних комп’ютерних систем як магістрального напрямку досягнення високої продуктивності. Мікроконтролери Мікроконтролери - комп’ютери на кристалі, призначені для керування електронними пристроями, зокрема побутовими пристроями, виробничими лініями, вимірювальними пристроями і т. д. До складу мікроконтролера входять наступні вузли: > центральний процесор, розрядністю від 4 до 64 бітів, залежно від потрібної точ- І ності обчислень; \ > інтерфейси введення-виведення, в першу чергу послідовні порти; З > периферійні пристрої, такі як: таймери та схеми захисту, цифроаналогові та ана- З логоцифрові перетворювачі;: > пам’ять з довільним доступом для зберігання даних; з > постійна пам’ять типу ROM, EPROM, EEPROM чи Flash для зберігання про-; грами; '§ > генератор тактів. - Така інтеграція названих пристроїв на кристалі дозволяє забезпечити малі габарити З та споживання і сприяє широкому використанню мікроконтролерів у різного роду - вбудованих системах. Наприклад, в сучасному автомобілі використовується понад З 50 мікроконтролерів. Вони також використовуються в побутовій електроніці, мобільних З телефонах, виробничих лініях тощо. Нарис. 1.21 подано зовнішній вигляд мікроконтро- З лера РІС 18F8720 фірми Microchip в корпусі TQFP з 80 виводами. З Розробники мікроконтролерів забезпечують спеціальний сервіс для користувачів, З зокрема версії, які дозволяють перепрограмування програмної пам’яті ультрафіолетовим світлом, можливість підключення зовнішньої оперативної пам’яті в якості пам’яті програм, та інше. Сучасні мікроконтролери програмуються в коді мови С та мають внутрішні схеми відлаго- дження. Спеціалізовані комп’ютери За допомогою універсальних комп’ютерів та комп’ютерних систем (УКС), які були розглянуті вище, можна вирішувати багато задач наукового, виробничо-технічного та іншого характеру. Однак існують надзвичайно важливі класи задач і окремі задачі, для розв’язку яких математичні та техніко- економічні якості УКС недостатні. Не варто доводити дієвість принципу спеціалізації інструментальних засобів взагалі, оскільки вся свідома технічна діяльність людства її підтверджує. Досить вказати, що цей принцип ефективно діє і в галузі інформатики. Загальний аналіз причин створення і використання спеціалізованих комп’ютерних систем (СКС) показує, що ці причини можна віднести до трьох основних груп. Перша група об’єднує причини, що виникли внаслідок суперечностей між формальними математичними методами постановки і розв’язку задач, з одного боку, і загальними принципами організації та функціонування, а також технічними можливостями УКС, з іншого боку. Саме математична сутність задач часто обумовлює необхідність створення СКС для їх розв’язку. Як приклади тут можна навести нові нестандартні та неалгоритмічні методи, системи алгебраїчних, диференційних та інтегральних рівнянь великої розмірності, логічні та імовірнісно-статистичні задачі, дії над матрицями та векторами, задачі в багатовимірних просторах та багато інших. До другої групи входять причини, які обумовлені змістовною стороною задач, вирішуваних СКС, та відображають специфіку відповідних предметних областей. Третя група причин обумовлена особливими вимогами до якості реалізації комп’ютерних систем, які зазвичай полягають в екстремалізації (тобто в максимальному наближенні до теоретичних границь) деяких їх характеристик, наприклад, продуктивності, надійності (безвідмовності, живучості, відновлюваності, довговічності та ін.), вартості, точності, габаритів, маси і т.п. Сюди ж належать вимоги, що визначають такі якості комп’ютерних систем, як їх повна або часткова імплантація (конструктивне та функціональне суміщення) в інші системи, інформаційне поєднання з ними, пристосованість до умов експлуатації та кваліфікації обслуговуючого персоналу і т.д. Слід мати на увазі, що реальні ситуації створення СКС найповніше характеризуються двома особливостями. Перша полягає в тому, що саме СКС є своєрідним засобом апробації нових методів автоматизації обробки інформації, що мають математичні корені. Наприклад, розпаралелювання та децентралізація обчислень, макрооперації та функціональні розширювачі, символьна обробка та розв’язок задач в багатовимірних числових системах та ін. пройшли спочатку дуже ретельну перевірку в СКС і тільки після цього з’явилися в УКС. Друга особливість пов’язана з тим, що реальні СКС є складними програмно-технічними комплексами, в яких на інженерному рівні необхідно задовольнити багато суперечливих вимог. Тому досягнення оптимальних і функціональних якостей СКС може бути проблематичним і доцільніше визначати ці якості як оптимізовані, тобто такі, що тією чи іншою мірою наближаються до оптимальних. Аналіз математичних методів оптимізації СКС показує, що вони дозволяють, певною мірою, виявляти недоліки таких систем, їхні “слабкі місця”, простежити взаємозв’язок характеристик системи, визначити загальний напрямок підвищення їх ефективності та оцінити різні варіанти СКС. Однак ці методи не дають ніяких конструктивних рішень і шляхів удосконалення СКС, не визначають змістовної сторони різних варіантів їх організації та реалізації. Генезис таких варіантів формальними математичними методами неможливий. Тому процес створення оптимізованих СКС має характер багатоступеневої ітераційної процедури, де в різних відношеннях комбінуються формальні та конкретно-змістовні методи, що відіграють аналітичну (оціночну) та синтетичну (генеративну) ролі. Таким чином, СКС - це комп’ютерні системи для розв’язку великого числа відносно вузьких класів задач, оптимізовані в певній критеріальній сукупності. Для СКС характерні наступні риси, які відрізняють їх від універсальних комп’ютерних систем: > орієнтація структури на вирішувані задачі; > вузький, в основному постійний клас вирішуваних задач; > особливі вимоги до точності, часто нестандартна довжина розрядної сітки; > спеціальна система обміну, в тому числі наявність аналого-цифрових та цифро- аналогових каналів зв’язку; > використання орієнтованих на область застосування мов програмування та широкі можливості їх апаратної інтерпретації; > наявність спеціальних функцій і процедур в наборі операцій та команд; > необхідність обробки вхідних даних в темпі їх поступлення та видачі результатів обчислень в темпі поступлення вхідних даних; > суміщення в часі приймання, обробки та видачі даних; > висока продуктивність; > малі габарити; > низька споживана потужність; орієнтація конструкції на конкретне застосування
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; просмотров: 458; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.15.228.162 (0.012 с.) |