Інфляція: сутність, причини та види. Методи вимірювання інфляції

До основного чинника, що характеризує макроекономічку нестабільність ринкової економіки, відноситься відсутність стабільності рівня цін в межах економічного циклу, яка проявляється в динаміці рівня цін, або в бік їх підвищення, або навпаки.

В економічній літературі дискусійним є питання про те, чи будь-яке підвищення цін є інфляційним. Більшість економістів вважаються, що будь яке підвищення цін означає інфляцію.

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається, що її поява пов’язана з використанням паперових грошей. Термін інфляція вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни (1861-1865.р.р.) і означав процес збільшення паперових грошей в обігу по відношенню до випуску продукції.

Інфляція, в теперішньому розумінні, означає, як зростання середнього (загального) рівня цін або іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей.

Дефляція – стійка тенденція до зниження середнього (загального) рівня цін, що супроводжується підвищенням купівельної спроможності грошей.

Дезінфляція – означає вилучення з обігу частини надлишкової грошової маси, випущеної в період інфляції, що супроводжується зниженням темпу інфляції.

Рівень (темп) інфляції показує, як змінюються ціни в економіці і вимірюються за допомогою індексів цін.

Індекс цін – це помножене на 100 відношення вартості певного набору товарів і послуг або всіх товарів вироблених в економіці країни у поточному періоді до вартості того ж набору товарів і послуг або всіх товарів і послуг, вироблених в економіці у певному базовому році.

Розрізняють три види індексів:

– індекс споживчих цін;

– індекс цін всіх товарів і послуг, вироблених економікою країни (дефлятор ВВП або індекс Пааше);

– індекс Фішера.

Індекс споживчих цін визначається за формулою Ласпейреса:

,

 

де – ціни і-го блага, відповідно у базовому (0)і поточному (t) періоді;

– кількість і-го блага у базовому періоді.

Приклад розрахунку індексу споживчих цін наведений в табл. 6.1.

 

Таблиця 6.1

Розрахунок індексу споживчих цін

 

Найменування продуктів	Кількість у ринковому кошику, кг	Ціни у 2009р., грн\од.	Ціни у 2010р., грн\од.
М'ясо Хліб Яблука
Вартість ринкового кошика, всього, грн.
Індекс цін	(2450:2300)х100	100%	106,5%

 

При розрахунку індексу споживчих цін, по-перше, визначається вартість набору кошика товарів і послуг за кожний рік. Наступним кроком обчислюється індекс цін шляхом ділення вартості кошика 2007 р. на вартість у базовому (2006) році та помноживши результат на 100%. Індекс споживчих цін, це індекс, що найчастіше використовується. Значення (І_Л), що розраховується і публічно публікується урядом, визначається виходячи із цін товарів і послуг, при цьому до розрахунку береться біля 200 найменувань споживчих товарів та послуг,які найчастіше використовуються.

Індекс цін всіх товарів і послуг, що виробляються в економіці України, розраховується за формулою Пааше (І_П) (див. тему 2, розділ 2.6). Зазначений індекс враховує структурні зміни у виробництві товарів і послуг у поточному періоді.

Індекс споживчих цін та дефлятор ВВП (І_п) дають різну характеристику зміни рівня цін у зв’язку з їх відмінністю:

– дефлятор ВВП (індекс Пааше) відображає зміни цін на всі вироблені товари, індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;

– дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, індекс споживчих цін відображає зміни цін імпортних товарів, якщо вони входять в споживчий кошик;

– якщо індекс споживчих цін обчислюється для незмінного кошика товарів і послуг, то при обчисленні дефлятора ВВП ураховуються зміни в структурі вироблених товарів та послуг.

Проте на прктиці відмінність між цими двома індексами не значна, але якщо потрібно згладити ці розбіжності, то застосовуєть індекс Фішера, як складне геометричне значення індексів Пааше і Лайсперса:

 

Таблиця 6.2

Індекси цін споживчих товарів та послуг в Україні за період 2000–2009рр., %

 

Показники	Роки
Індекси споживчих цін до минулого року	128,2	112,0	100,8	105,2	109,0	113,5	109,1	112,8	125,2	115,9
Індекси до дефлятора (індекс Пааше)	123,1	102,9	105,1	108,0	115,1	124,5	114,8	122,7	128,6	107,5
Індекс Пааше до 1999 р.	156,7	172,2	108,9	195,4	224,9	280,1	321,5	394,5	507,3	545,4

Темп інфляції – це темп приросту середнього рівня цін у відсотках (або індексів цін) за певний період (як правило за рік).

Темп інфляції можна визначити трьома способами:

· Перший спосіб – на підставі індексу цін базового періоду, який приймається за 100%.

 

де − темп інфляції поточного року;

− індекс цін поточного періоду.

· Другий спосіб – на підставі індексу цін минулого періоду, який не є базовим:

 

де − індекс цін минулого періоду.

Наприклад, для розрахунку темпу інфляції на підставі індексів Пааше грудеь 2008 р. до грудня 2007 р. ми беремо з табл. 6.2. значення вказаних індексів.

·

Третій спосіб – «Правило величини 70» – дозволяє визначити кількість років, за які здійснюється подвоєння цін.

Приблизна кількість років, необхідних для подвоєння цін = 70/темп щорічного збільшення цін

Зростання рівня інфляції називають прискоренням інфляції, зменшення рівня інфляції називають дезінфляцією. В окремих випадках загальний рівень цін у країні може зменшуватися. Цей процес називається дефляцією.

Типи прояву інфляції

Інфляцію класифікують за різними ознаками:

І. За темпами інфляції:

1) залежно від темпів зростання цін розрізняють помірну інфляцію (річні темпи зростання цін до 10%), галопуюча (темп зростання цін – до 200%) та гіперінфляцію, при який ціни зростають більше 200% на рік;

Галопуюча інфляція свідчить про серйозні порушення кредитно-грошової політики у країні. Гроші втрачають свою цінність, тому люди зберігають тільки мінімум грошових засобів, необхідних для здійснення щоденних угод. Фінансові ринки потрапляють у депресію, бо капітал потрапляє за рубіж.

Гіперінфляція робить більш сильний вплив на перерозподіл багатства, вона викликає недовіру до грошей, внаслідок чого спостерігається часткове повернення до бартеру і перехід від грошової до натуральної заробітної плати.

ІІ. За причинами, що її викликали:

Інфляція попиту, як правило, виникає в умовах повної зайнятості та повної завантаженості виробничих потужностей, у такому разі збільшення сукупного попиту означає утворення надмірного попиту який спричинює зростання цін. Спираючись на кейнсіанську теорію щодо причин інфляції, загальний рівень цін в економіці можна визначити так:

За повної зайнятості і тому загальний рівень цін не змінюється. Якщо ж сукупний попит перевищує потенціальний ВВП , то в економіці виникає надмірний сукупний попит. Для його усунення ціни мають зрости. Отже, згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірний сукупний попит, який може виникнути в умовах повної зайнятості.

Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вартістю товарів і послуг. Теоретичною базою такої позиції слугує рівняння кількісної теорії грошей, згідно з якою загальний рівень цін в економіці можна виразити такою формулою:

(1)

де – номінальна грошова маса;

– швидкість обігу грошової маси;

– рівень цін;

– реальні доходи;

Якби та були б постійними, то із рівняння (1) вийшло б, що номінальна грошова маса (кількість грошей в обігу) визначає рівень цін: якщо, наприклад, (М) подвоюється, те саме відбувається із . Таке використання рівняння (1) при збереженні та на постійному рівні приводить до кількісної теорії грошей.

Якщо розглядати динаміку цін, грошей, випуску продукції та швидкість обігу, то рівняння (1) може бути записано:

 

(2)

де − відповідно темпи приросту номінальної маси грошей, реального доходу, швидкості обігу грошей;

− норми інфляції.

Порівнюючи рівняння (1) і (2) ми бачимо, що темпи прироту реального попиту на гроші дорівнюють темпу приросту реальних доходів за мінусом темпу приросту швидкості обігу. Відповідно до закону Оукена при природній нормі безробіття реальні доходи повинні зростати на 3% за рік. У цьому разі реальний попит на гроші зросте на ті самі 3%. Якби номінальна грошова маса зростала темпом 10% на рік, то норма інфляції складала б 10-3=7%.

Таблиця 6.3

Розрахунок рівня інфляції методом кількісної теорії грошей

в Україні за період 2000–2008 рр.

 

Показники	Од. вимір.	Роки
Випуск	млн. грн
Темп приросту випуску	%		23,1	9,4	19,8	34,2	22,9	18,7	32,4	32,4
Грошова маса	млн. грн
Темп приросту	%		41,8	41,8	46,5	32,4	54,2	34,5	51,7	30,1
Швидкість обігу	об/рік	11,6	10,1	7,8	6,4	6,4	5,1	4,5	4,0	4,0
Темп приросту	%		-13	-23	-18		-21	-12	-12
Норма інфляції, розрахована методом кількісної теорії грошей	%		5,7	9,4	8,7	-0,2	10,3	3,8	7,3	-2,3
Інфляція фактична		25,8	6,1	-0,6	8,2	11,2	10,3	11,6	16,6	22,3
(«+», «–)		-	+0,5	-1,0	-0,5	+11,0		+7,8	+9,3	+24,6

Примітка. (+) – фактична інфляція перевищує розрахункову.

З табл. 6.3. ми бачимо, що швидкість обігу грошей в Україні з 2000 по 2008 рік зменшилась з 11,6 обертів на рік до 4,0. Це пов’язано в основному, з трансформаційними процесами і випереджальним зростанням грошової маси порівняно з темпами зростання продукції. Як наслідок – надмірне збільшення грошової маси () викликає зростання сукупного попиту і цін.

На думку кейнсіанців, грошова маса не є причиною інфляції, а є засобом реалізації сукупного попиту, надмірне зростання якого спричиняє інфляцію.

Інфляцію не можна пояснити лише надмірним сукупним попитом в умовах повної зайнятості або надмірною грошовою масою. Вона є наслідком великої кількості різноманітних причин, які можна виділити в такі групи:

Немонетарні чинники зростання інфляції.

1) урядовий попит проявляється через фінансування бюджетного дефіциту за рахунок грошово-кредитної емісії. При цих умовах підвищення урядового попиту не забезпечується адекватним зростання ВВП, тобто сукупної пропозиції. Отже, чинником інфляції є емісійне фінансування бюджетного дефіциту;

2) надмірне інвестування приватної економіки (І), випереджувальне зростання доходів населення (С) порівняно із зростанням ВВП та ажіотажний попит тощо;

3) надмірний іноземний попит на вітчизняні товари і послуги. Такий попит виникає у зв’язку з випереджальним зростанням експорту (сукупного попиту) порівняно з імпортом (сукупною пропозицією).

Монетарні чинники зростання інфляції.

1) зростання номінальних касових залишків, яке обумовлене:

а) збільшення грошової бази (МВ);

б) вилучення грошей із сектору майна;

в) використання фінансових активів як платіжних засобів;

2) зростання швидкості обігу грошей (V), яке викликане інфляційними очікуваннями макроекономічних суб’єктів.

 

 

Рис. 6.1. Інфляція попиту

 

При зростання грошової маси, за рахунок емісійного фінансування державного дефіциту, надмірного зростання приватних інвестицій чи при випереджувальному зростанні експорту над імпортом сукупний попит AD на відрізках S₁S₂ – S₂S₃ кривої пропозиції AS призводить до інфляційного зростання цін (з Р₁ до Р₃).

Інфляція витрат проявляється у зростанні витрат виробництва, які випереджають зростання реального доходу та продуктивності праці. Цей тип інфляції призводить до стагфляції, тобто до одночасного зростання інфляції і безробіття на фоні спаду виробництва (стагнація в поєднанні з інфляцією). Підвищення середніх витрат скорочує прибуток фірм, що призводить до зниження випуску продукції фірмами і відповідно до падіння сукупної пропозиції в цілому.

При незмінному сукупному попиті зниження сукупної пропозиції призводить до зростання середнього рівня цін і збільшення темпів інфляції. Одним з різновидів інфляції витрат є інфляція, що зумовлена збільшенням заробітної плати.

		Рис. 6.2. Інфляція витрат

Р AD AS₂ AS₁

 

P₂ A₂

 

P₁ A₁

 

 

			Y

 

Рис. 6.2. Інфляція витрат

 

де AS – сукупна пропозиція;

AD – сукупний попит;

P – рівень цін;

Y – обсяг доходів.

Зростання заробітної плати призводить до зсуву кривої пропозиції AS₁ вліво у положення AS₂, що зумовлює скорочення виробництва та доходів

(Y₁ → Y₂) і зростання цін (P₁ → P₂).

Причини інфляції витрат.

До них належать такі, що збільшують середні витрати на виробництво товарів і послуг. Їх можна поділити на внутрішні та зовнішні.

Серед внутрішніх розрізняються:

· зростання цін на продукцію проміжного споживання;

· зменшення продуктивності ресурсів;

· випереджальне зростання заробітної плати порівняно з продуктивністю праці;

· підвищення податків на товари і послуги.

До внутрішніх причин можна також віднести:

· підвищення цін підприємствами-монополістами;

· адміністративне (державне) регулювання цін.

Зовнішні причини інфляції витрат реалізуються через імпорт. Якщо зростають ціни на імпортні товари, то одночасно з товарами країна імпортує інфляцію витрат. Складовими останньої є зростання митної вартості, зниження курсу національної валюти, підвищення імпортного мита тощо.

 

 

ІІІ. За ступенем передбачуваності (за наявністю можливості у споживачів товарів та послуг врахувати ризики від знецінення доходів):

Інфляція очікування – ще один різновидів інфляції в умовах сучасної економіки, який описується в двох альтернативних теоріях: адаптивних очікувань та раціональних очікувань.

Згідно з теорією адаптивних очікувань, економічні суб’єкти, фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді, приймають рішення про зростання цін у майбутньому періоді. Логіку теорії адаптивних очікувань можна виразити формулою:

 

 

Згідно з формулою інфляція очікування на прогнозований період дорівнює інфляційним очікуванням у передпрогнозованому періоді , скорегованим на помилковість інфляційного прогнозування у передпрогнозованому періоді, що дорівнює . При цьому останнє (тобто помилковість) вираховується за допомогою коефіцієнта корекції (у), рівень якого залежить від швидкості перегляду очікувань. При у=1 рівняння очікувань інфляції спрощується до такого вигляду:

 

 

Згідно з теорією раціональних очікувань, економічні суб’єкти при формування своїх інфляційних прогнозів використовують усю наявну інформацію про майбутні зміни в економіці та економічній політиці держави. При співпаданні фактичної інфляції у майбутньому з прогнозованою, економіка країни буде працювати у пристосованих умовах.