Платіжний баланс і валютний курс

Усі угоди резидентів певної країни з рештою світу фіксуються у платіжному балансі. До нього входять два основних розділи:

· баланс поточних розрахунків (операцій);

· баланс руху капіталу.

1. Розрахунок поточних операцій (СА) складається із трьох частин:

1.1. Баланс товарів і послуг, який відображає співвідношення між експортом та імпортом. Сальдо цього балансу – це чистий експорт (NX).

1.2. Доходи – це чисті доходи (NY) від фактичних операцій (зарпалати, дивіденди, проценти, рента).

1.3. Поточні трансферти. Сальдо цієї частини балансу обчислюється як різниця між отриманими із-за кордону та перевезеними за кордон трансфертами у формі пенсій, дарунків, гуманітарної допомоги (NTR).

2. Частина платіжного балансу, яка враховує капітальні операції (КА) складається:

- рахунку операцій з реальним капіталом;

- фінансового рахунку, який охоплює операції з акціями, облігаціями та іншими ЦП. Баланс руху капіталу має позитивне сальдо, коли надходження від продажу вітчизняних активів іноземцям перевищує платежі за придбання зарубіжних активів (така ситуація називається припливом капіталу).

Крім двох розділів платіжний баланс включає автономну статтю «Помилки та упущення(ЕО)».

Рівноважний платіжний баланс визначається так:

 

ВР = СА + КА + ЕО = 0,

 

де ВР – рівноважний платіжний баланс.

Як бачимо із формули, підсумкове сальдо платіжного балансу повинно дорівнювати нулю.

Проте практика свідчить про те, що платіжні баланси країн світу постійно знаходяться у нерівновазі.

Види нерівноваги платіжного балансу:

а) дефіцит платіжного балансу виникає тоді, коли сума поточних операцій і балансу руху капіталу є від’ємною. Дефіцит платіжного балансу фінансується за рахунок скорочення офіційних резервів центрального банку країни.

б) активне сальдо платіжного балансу показує, що баланс з поточних операціях і руху капіталу в даній країні позитивний, що відповідно призводить до зростання резервів.

Для підтримання балансу платежів ЦБ необхідно мати запаси іноземної валюти. Ці запаси називаються резервами. Купівля або продаж ЦБ іноземної валюти називається інтервенцією.

Отже, якщо в країні дефіцит платіжного балансу (тобто країна повинна заплатити іноземцям більше, ніж отримала від них), то ЦБ має здійснити інтервенцію, продаючи іноземну валюту, якої не вистачає, щоб підтримати обмінний курс. У результаті резерви ЦБ скорочуються.

Проте, якщо країна систематично має дефіцит платіжного балансу, то резерви ЦБ можуть зменшитися настільки, що він буде не в змозі покрити дефіцит бюджету за існуючого фіксованого курсу. Як правило, ЦБ не доводить ситуації до крайності і після значного зменшення резервів проводить девальвацію (тобто, обезцінює внутрішню валюту, тим самим роблячи іноземну валюту більш дорогою, наприклад, обезцінюючи гривню з 4 грн. 85 коп. до 7 грн. 90 коп.)

Валютний курс – це ціна валюти. Вона може визначатися у формі прямого котирування: 1 дол. США = 7 грн 90 коп., або у формі зворотного котирування: 1 грн = 0,126 дол. США.

В Україні та в переважній більшості країн застосовується пряме котирування. Але в макроекономічному аналізі зручніше використовувати зворотне.

Розрізняють номінальний і реальний валютні курси.

 

 

де – номінальний валютний курс;

– кількість іноземної валюти;

– кількість національної валюти.

У короткостроковому періоді номінальний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку.

У довгостроковому періоді номінальний курс залежить від паритету купівельної спроможності валюти (ПКС). Згідно з ПКС валютний курс залежить від співвідношення між іноземними та внутрішнім і цінами обчисленими в різних валютах:

 

 

де – валютний курс, визначений на базі ПКС (обернене котирування):

, – ціна окремих товарів або ринкового кошика відповідно іноземній і національній (внутрішній) валютах.

Розрізняють фіксований і плаваючий курси. Фіксованим називають такий курс, який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні та бере зобов’язання його підтримувати. Плаваючий – це такий курс, що змінюється переважно під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.

На практиці використовується не чистий плаваючий курс, а керований плаваючий курс.

Таблиця 12.2

Показники для визначення номінального валютного курсу за оберненим котируванням в Україні за період 2000–2008 рр.

 

Показники	Од. виміру	Роки
Кількість іноземної валюти у суб’єктів господарювання	млн. грн
Офіційний курс грн., встановлений НБУ	млн. грн	5,4345	5,2985	5,3324	5,3315	5,3054	5,0500	5,0500	5,0500	5,2672
Кількість іноземної валюти в обігу	млн. дол. США
Кількість національної валюти	млн. грн
Номінальний валютний курс		0,055	0,048	0,042	0,049	0,060	0,061	0,073	0,091	0,147

 

З приведених у табл. 12.2 даних можна зробити висновок, що номінальний курс гривні коливався від 0,042 дол. США за 1 грн у 2002 р. до 0,147 дол. США за 1 грн у 2008 р. Це викликано тим, що темп зростання іноземної валюти в обігу перевищував темп зростання національної валюти. Але визначення номінального курсу за таким методом не завжди відповідає ринковому курсу, який визначається купівельною спроможністю валюти.

Реальний курс – це відносна ціна товарів, вироблених у двох країнах. Залежність між номінальним та реальний обмінними курсами має вигляд:

 

де – реальний курс валюти;

– номінальний обмінний курс;

– рівень внутрішніх цін, виражений у національній валюті;

– рівень зовнішніх цін, виражений в іноземній валюті.

Припустимо, що 1 грн = 0,15 дол. США, ціна товару у США – 100 дол., а в Україні – 450 грн Звідси реальний курс гривні дорівнює:

 

 

Згідно з нашим прикладом ціна українського товару нижча за ціну американського товару на 0,325 пункти, або на 32,5%. Тому для американців вигідніше купувати український товар, а українцям - відмовитися від купівлі американських товарів.

Реальний курс впливає на експорт та імпорт товарів і послуг. При цьому попит на експорт знаходиться в зворотній залежності від реального курсу, а попит на імпорт – у прямій залежності від реального курсу.

У моделі рівноваги на валютному ринку по вертикальній осі відмічається рівень валютного курсу (), а по горизонтальній – обсяг попиту на валюту.

 

Рис. 12.4. Рівновага на валютному ринку

 

Крива попиту має від’ємний нахил і відображає зростання попиту на валюту при зменшенні реального валютного курсу. Така залежність, як уже відзначалося вище, проявляється у тому, що при знижені валютного курсу певної країни її товари будуть відносно дешевшими, що призводить до зростання попиту на її валюту. Пропозиції національної валюти (S _ε) фіксуються Центральним банком. Збільшення пропозиції національної валюти призводить до зниження її рівноважного обмінного курсу.

При гнучких валютних курсах будь-які фактори, що впливають на попит або пропозицію валюти, будуть змінювати і валютний курс. Такими факторами можуть бути:

– динаміка експорту та імпорту. Збільшення експорту товарів та послуг веде до підвищення попиту на національну валюту і підвищення її курсу і, навпаки, збільшення імпорту підвищує попит на іноземну валюту, що зменшує ціну національної валюти та знижує її курс;

– динаміка ВВП у країні і за кордоном. Збільшення вітчизняного ВВП збільшує споживчі витрати та попит на товари, в тому числі й імпортні. Експорт навпаки залежить від ВВП за кордоном. Таким чином, зростання вітчизняного ВВП призводить до зростання імпорту та зниження курсу національної валюти, а зростання ВВП за кордоном веде до збільшення експорту та підвищенню курсу національної валюти;

– зміни обсягів грошової маси. Зростання грошової маси в країні збільшує пропозицію національної валюти та зменшує її обмінний курс. Зростання грошової маси в іноземній державі призведе до підвищення курсу національної валюти;

– динаміка відсоткових ставок в країні та за кордоном. Збільшення відсоткових ставок в країні підвищить попит на національну валюту та її курс. Збільшення відсоткових ставок на світовому ринку зменшує курс національної валюти;

– стан платіжного балансу країни. Дефіцит платіжного балансу країни веде до зниження обмінного курсу її валюти, профіцит збільшує обмінний курс національної валюти.

Багатосторонній курс – це середньозважений індекс національної валюти, обчислений на базі індексів двосторонніх курсів валют основних торгових партнерів відповідної країни.

 

де

, – індекс відповідно багатостороннього номінального і реального курсів валюти;

, – індекс відповідно двостороннього номінального й реального курсів валюти;

– частка і-го торговельного партнера у зовнішньому товарообігу країни.