Визначення макроекономіки. Основні цілі макроекономіки

Курс макроекономіки, як правило, читається після вивчення базового курсу з мікроекономіки. В чому ж відмінність цих двох курсів? Чому не достатньо обмежитися лише мікроекономічним аналізом? Давайте згадаємо, які питання вивчались у курсі мікроекономіки. По-перше, мікроекономіка має справу з економічною поведінкою окремих економічних суб’єктів – в основному домашніх господарств і фірм, а також вивчає тенденції конкретних ринків. Наголос робиться на особливостях формування цін і обсягів випуску конкретних товарів і послуг, а також на тому, як в результаті взаємодії ринків формується розподіл обмежених ресурсів по різних напрямках їх використання. В макроекономіці ми зустрінемося з взаємовідносинами у трьох типах економік: закриту економіку за участю домогосподарств (ДГ) та фірм; закриту – за участю держави, тобто домогосподарств, фірм та держави; відкриту – за участю домогосподарств, фірм, держави та закордону. Макроекономіка вивчає виробництво та ринки всіх товарів та послуг вироблених економікою країни.

В мікроекономіці розглядаються відносні ціни на конкретні товари та послуги (наприклад нафта), то в макроекономіці – рівень цін або середньозважену ціну на всі товари і послуги, їх динаміку, тобто інфляцію та дефляцію.

Інший приклад. У мікроекономіці ми розглядали працю як один із основних факторів виробництва, проте предметом нашої зацікавленості була рівновага на ринках праці різної кваліфікації, спеціалізації тощо. Нас не цікавила сукупна величина зайнятості в економіці, або, навпаки, рівень безробіття. Ці питання будуть ретельно вивчатися в курсі макроекономіки.

Таким чином, макроекономіка розглядає поведінку економіки країни в цілому, тобто як єдиного цілого: її підйомами та спадами, проблемам інфляції та безробіття. Разом з тим, необхідно відмітити, що деякі питання макроекономіки стосуються економіки країни, а деякі можуть мати наслідки і для цілої низки країн (наприклад, світові нафтові або фінансові кризи). В цьому разі ми маємо справу з глобальним макроекономічним аналізом.

Макроекономіка розглядає як зміни обсягів виробництва і зайнятості у довготривалій перспективі (економічне зростання), так і їхні короткотермінові коливання, які утворюють цикли ділової активності.

Основна проблема з якою стикаються студенти, які вивчають макроекономіку, полягає в тому, що вона не є дисципліною, що склалася і є сталою, незмінною, закінченою. Спори з ключових питань макроекономіки продовжуються і сьогодні. Це найчастіше викликає незадоволення тих слухачів, хто хоче бачити в курсі прості, ясні, закінчені відповіді на основні проблеми сучасної економіки. Вивчаючи макроекономіку, слід брати до уваги те, що по деяких питаннях існує декілька теорій, які намагаються з різних точок зору пояснити те або інше явище. Слід також звертати увагу на передумови, на яких ґрунтується та чи інша теорія, і оцінювати адекватність цих чинників у кожній конкретній ситуації, у відповідності до якої застосовуються основні постулати (твердження) тієї чи іншої теорії. Наприклад, важко чекати, що моделі створені для опису розвинутої ринкової економіки, будуть адекватно діяти у країнах з перехідною економікою.

Зрозуміти роль макроекономіки в житті суспільства означає з’ясувати її практичну функцію.

В основі цієї науки лежить головна суперечність суспільства – між безмежними матеріальними потребами людей і обмеженими економічними ресурсами. Потреба – це об’єктивна необхідність в чому-небудь для підтримання життєдіяльності людини. При цьому слід розрізняти платоспроможні та абсолютні потреби. Платоспроможні завжди обмежуються купівельною спроможністю людей, тобто величиною їхніх доходів. Що стосується абсолютних потреб то їхня величина мотивується бажанням людей, які не відповідають можливостям національного виробництва. У такій формі матеріальні потреби є безмежними.

Економічні ресурси – це природні, людські та створені людиною матеріальні ресурси, що використовуються людиною для виробництва товарів і послуг. Всі економічні ресурси є рідкісними або в обмеженій кількості.

Єдиним способом задоволення потреб суспільства, що постійно зростають, є підвищення ефективності національної економіки, яке проявляється через збільшення обсягів виробництва на одиницю ресурсів.

Звідси випливає практична функція макроекономіки. Вона полягає в тому, щоб надавати знання, здатні дати людям можливість застосовувати їх для підвищення ефективності економіки і на цій підставі забезпечувати зростання рівня задоволення матеріальних потреб суспільства.

На макрорівні способи підвищення ефективності економіки можна об’єднати за трьома напрямами. Це: а) забезпечення повної зайнятості ресурсів; б) оптимізація розподілу наявних ресурсів між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів; в) підвищення продуктивності ресурсів.

Макроекономіка має конкретні цілі і використовує відповідні інструменти.

Системи цілей:

1. Високий і зростаючий рівні національного виробництва, тобто зростання реального валового внутрішнього продукту (ВВП).

2. Високий рівень зайнятості при невеликому вимушеному безробітті (5-6%).

3. Стабільний чи плавно зростаючий рівень цін у поєднанні з визначенням цін і заробітної плати через взаємодію попиту та пропозицій на вільних ринках.

Щодо першої цілі відмітимо, що кінцеве завдання економічної діяльності полягає в тому, щоб забезпечити населення товарами та послугами. Сукупним вимірювачем національного виробництва є валовий внутрішній продукт (ВВП), який відображає ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг.

Другою основною ціллю макроекономічної політики є висока зайнятість і низьке безробіття. Рівень безробіття коливається в ході економічного циклу. У фазі кризи і депресії, попит на робочу силу скорочується, а рівень безробіття збільшується. У фазі очікування і підйому попит на робочу силу зростає, а безробіття скорочується. Проте задоволення потреб людей у гідній роботі – важкодосяжне завдання.

Третя макроекономічна ціль передбачає стабільність цін за наявності вільних ринків. Поширеним вимірником загального рівня цін є індекс споживчих цін (ІСЦ), що враховує витрати на придбання фіксованого набору «кошика» товарів і послуг.

Держава має у своєму розпорядженні певні інструменти, які вона може використовувати з метою впливу на макроекономіку.

Виділяють такі інструменти макроекономічної політики:

1. Податково-бюджетна політика – використання податків і державних витрат з метою впливу на економіку.

2. Кредитно-грошова політика – вплив держави через грошову кредитну і банкову системи країни. Грошова маса, що піддається регулюваню з боку держави, впливає на відсоткову ставку і тим самим – на економічне зростання.

3. Політика доходів – це бажання держави стримувати інфляцію директивними методами: або введенням прямого контролю збоку держави над заробітною платою і цінами, або тиску на підприємців задля добровільного планування ними підвищення заробітної плати і цін.

Включення до важелів впливу держави на економіку такого інструменту, як «політика доходів» у західній економічній літературі є найбільш дискусійною тезою.

В даний час більшість економістів вважають, що вона більше завдає шкоди ніж є дієвою.

4. Зовнішньоекономічна політика – стимулювання державою національного виробництва для задоволення потреб споживачів як на внутрішніх, та і на зовнішніх ринках. Міжнародна торгівля підвищує ефективність і економічне зростання національного виробництва. Важливим показником зовнішньої торгівлі є чистий експорт. У разі перевищення експорту над імпортом спостерігається додаткове отримання доходів країною, а за умови, коли імпорт перевищує експорт виникає дефіцит торгового балансу.

5. Торгова політика – застосування державою протекціоністської політики, яка містить в собі тарифи, квоти та інші інструменти регулювання які або стимулюють або обмежують експорт чи імпорт.

6. Валютна політика – регулювання державою через Центральний банк валютного курсу країни, який стимулює або стримує зовнішню торгівлю та впливає на доходи суб’єктів ринку.