Зв’язок макроекономічних досліджень з основними економічними теоріями

Макроекономіка є частиною економічної теорії. Економічну теорію, створену у XVII-XIX ст., називають класичною. Вона відповідала вимогам розвитку індустріального суспільства, основаного на приватній власності і свободі економічного вибору. Класична теорія досліджує природу багатства, розподіл продукту між факторами виробництва, вільну конкуренцію і накопичення капіталу. Класична теорія розглядала сутність таких категорій як корисність, витрати виробництва, прибуток, розподіл благ в умовах обмежених ресурсів, зробивши перші кроки у напрямку, яке отримало у подальшому назву маржиналізм.

Основоположниками класичної економіки вважають Адама Сміта, Жана Батиста і Давида Рікардо. У 70-х роках XIX століття з’являється маржиналістський напрямок розвитку класичної теорії. Основна ідея маржиналізму – дослідження граничних величин економічної системи в масштабах домогосподарств, фірм і всього народного господарства (гранична схильність до споживання, інвестування, капіталоутворення). Основоположниками теорії маржиналізму були У. С. Джевонс (Англія), Л. Вальрас (Швейцарія), К. Монгер (Австрія). Продовжуючи дослідження в класичній теорії, зазначені економісти дійшли до нових висновків, відкрили поняття корисності, граничної корисності та продуктивності.

Саме в той час система господарювання набула проблеми, які не вирішувалися за допомогою традиційних засобів. Економісти почали більше цікавитися питаннями загального порядку: сукупним попитом, сукупної пропозиції, грошовим обігом тощо.

Швейцарський економіст Леоне Вальрас створює теорію загальної економічної рівноваги. Виникає потреба у розділенні загальної економічної теорії.

Макроекономіку визначають як науку про сукупну (агреговану) поведінку людей, про цілісну економічну систему.

Основним проблемним місцем залишається теорія агрегування, яка в той час активно розвивалась. Відмітимо, що агрегування необхідно не лише в теорії, але і на практиці під час збору і обробки статистичних даних, які складають основу емпіричного аналізу. У макроекономіці розглядають такі агреговані економічні змінні: сукупний попит, сукупну пропозицію, споживання, інвестиції, експорт та імпорт, рівень цін тощо. Також розглядають такі агреговані ринки: ринок товарів, ринок праці і ринок капіталу.

Незважаючи на те, що макроекономічні питання ставились і вивчались ще у XVIII ст. (починаючи з роботи Д. Юма 1752 року, присвяченій вивченню зв’язків між торговим балансом, пропозицією грошей і рівнем цін), макроекономіка як наука, з’явилася лише у 30-40-і роки ХХ ст. Каталізатором для цього була Велика депресія 30-х років, яка привела до великого спаду виробництва у більшості західних країн, викликавши тим самим незнане безробіття, через що значна кількість населення цих країн опинилася на межі жебрацтва. Відновлення економіки країни, що мало місце після Першої світової війни, також відіграло в цьому значну роль. Демократичні уряди були занепокоєні катастрофічним падінням рівня життя населення і потребували розроблення ефективних способів боротьби з економічною депресією.

Поява у 1936 році праці англійського економіста Джона Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» була напряму продиктована великою депресією і поклала початок макроекономіці, як самостійній економічній науці.

Головна ідея Кейнса полягає в тому, що ринкові економіки не завжди здатні до саморегулювання, як це вважали класики, оскільки може мати місце певна негнучкість цін. У цьому випадку, економіка не може самостійно вийти із депресії, за рахунок механізму цін, а потребує втручання держави у вигляді стимулювання сукупного попиту.

Появу кейнсіанського підходу у подальшому назвали «Кенсіанською революцією» в економіці. Необхідно також відмітити ще одну обставину, яка сприяла розвитку макроекономіки. Це поява регулярних статистичних даних за національними рахунками. Наявність даних дозволило спостерігати і описувати динаміку та взаємозв’язок макроекономічних явищ, що є першим найнеобхіднішим кроком для розвитку макроекономічної науки.

У процесі розвитку в макроекономіці склались дві основні школи. Класична школа вважала, що вільні ринки самі приведуть економіку до рівноваги на ринку праці (тобто до повної зайнятості) і ефективного розподілення ресурсів, тому немає необхідності у державному втручанні.

Кейнсіанська школа виходила із наявності певної негнучкості цін і, отже, неспроможності ринкового механізму досягти макроекономічної рівноваги, зокрема це стосувалось наявності нерівноваги на ринку праці у короткостроковій перспективі. В результаті неспроможності ринкового механізму досягнення рівноваги вимагає втручання держави, яке приймає форму стабілізаційної політики.

Слід відмітити, що кейнсіанська модель досить адекватно описувала економіку і широко використовувалась до 70-х років ХХ ст. У 70-х роках, виникла нова проблема: поєднання стагнації з високою інфляцією. Багато хто бачив причину подібної ситуації в активному втручанні уряду в економіку. Відбулася так звана кейнсіанська контрреволюція. Відповіддю був перегляд класичної теорії і поява доктрини монетаризму, яку створив Мілтон Фрідман. Прибічники монетаризму повернулись до ідеї про саморегульовані ринки і висунули на центральне місце пропозицію грошей. Згідно з теорією монетаристів стабільна пропозиція грошей, а не безперервна її зміна, є запорукою стабільної макроекономічної ситуації. Монетаризм породив нову хвилю економічних теорій, які ґрунтувались на саморегулюванні ринків і сформували неокласичну макроекономіку. Паралельно розвивався і альтернативний неокейнсіанський підхід але тепер на підставі відповідних мікроекономічних поведінкових моделей.

 

 

Об’єкт, суб’єкти і предмет макроекономіки

Об’єктом макроекономічного аналізу є економічна система.

Економічна система – це впорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ і послуг.

Основними елементами економічної системи є:

- соціально-економічні відношення, які базуються на відповідних формах власності на економічні ресурси і результати господарської діяльності;

- організаційна форма господарської діяльності: розподіл праці, спеціалізація і кооперація виробництва;

- господарський механізм, спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні;

- конкретні економічні зв’язки між господарськими суб’єктами.

Економічні системи багатомірні і формалізовано записуються таким чином:

ES = A(A₁,A₂…A_n),

де ES – економічна система, яка визначається властивостями А_i. Ці властивості виступають критеріями під час визначення типу економічної системи.

Типи економічних систем.

1. Ринкові економічні системи:

· Ринкова економіка вільної конкуренції – чистий капіталізм (ХІХ – перші десятиріччя ХХ ст.).

Основні ознаки:

приватна власність на інвестиційні ресурси;

вільна конкуренція;

свобода учасників економічної діяльності;

ринкове ціноутворення;

стихійне ринкове регулювання.

· Сучасна ринкова економіка – змішана економіка (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.)

Основні ознаки:

колективна, приватна і державна власність;

державне регулювання економіки з метою стимулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції;

маркетингова система управління виробництвом.

2. Неринкові економічні системи:

· Традиційна економічна система, що притаманна малорозвиненим країнам

Основні ознаки:

приватна власність на засоби виробництва;

відстала технологія;

ручна праця;

натуральне виробництво;

переважно дрібнотоварне виробництво;

активна роль держави.

· Адміністративно-командна система.

Основні ознаки:

державна власність на засоби виробництва;

монополізації і бюрократизація виробництва;

централізоване планування і управління виробництвом;

централізований розподіл матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Всі сучасні економіки є змішаними – знаходяться у проміжку між двома крайностями: суто командною і суто ринковою системами. У змішаних економіках розподіл ресурсів здійснюється як державою, так і ринком. Дійсне співвідношення держави і ринку у різних країнах відрізняється. Напружені суперечки між вченими виникають саме з приводу тієї ролі, яку мають грати держава і ринок в економіці.