Безробіття, його сутність та види

Безробіття – це перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

У макроекономіці виділяють чотири основні концепції, що пояснюють причини безробіття: мальтузіанську, марксистську, кейнсіанську та неокласичну.

Т. Мальтус (1815 р.) на підставі аналізу зростання населення Північної Америки, де у той час воно потроювалось впродовж 25 років, дійшов висновку, що причиною безробіття є випередження збільшення населення над зростанням виробництва: перше зростає у геометричній прогресії, друге – лише в арифметичній. Він вважав, що таке співвідношення темпів зростання населення, з одного боку, і виробництва, з другого, є вічним. Отже, існує закон народонаселення, який полягає в утворенні природного перенаселення, тобто природного безробіття, що постійно перевищує економічно активне населення над кількістю робочих місць і засобів існування.

Війни, стихійні лиха, епідемії та інші потрясіння періодично усувають цю диспропорцію. Проте ця теорія була визнана помилковою у зв’язку абсолютизацією даних по динаміці населення певної країни у визначений історичний період.

К. Маркс називав безробіття не абсолютним, а відносним перенаселенням, яке виникає відносно попиту з боку капіталу на працю. Він підкреслював, що по мірі технологічного розвитку кожна одиниця капіталу у все більшій частці іде на закупівлю засобів виробництва і відповідно у все меншій частці – на найм робочої сили. Такий механізм є характерним для капіталізму і фіксує адекватний йому закон народонаселення.

На відміну від К. Маркса, прихильники кейнсіанства пояснюють безробіття скороченням попиту на продукцію через підвищення схильності до збереження населення внаслідок зростання його доходів.

Неокласичне трактування неповної зайнятості, представлене А. Пігу, ґрунтується на тезисі про негнучкість зарплати у бік зменшення. Така її негнучкість начебто не дозволяє бізнесу пропонувати робочі місця при більш низькій зарплаті ніж на ринку.

Основними формами безробіття є:

· фрикційне безробіття;

· структурне безробіття;

· циклічне безробіття.

1. Фрикційне безробіття пов’язане з пошуком і очікуванням роботи. Це безробіття серед осіб, для яких пошук місця роботи, яке відповідало б їх кваліфікації та їх індивідуальним потребам, вимагає певного часу. Частина робітників звільняється за власним бажанням у зв’язку зі змінами професійних інтересів, місця проживання тощо. Тому фрикційне безробіття має переважно добровільний і короткочасний характер.

2. Структурне безробіття пов’язане з технологічними та інноваційними змінами у виробництві, що міняють структуру попиту на робочу силу. Це безробіття серед осіб, професії яких виявились «застарілими» або менш необхідними економіці внаслідок науково-технічного прогресу. Структурне безробіття має переважно вимушений і більш тривалий характер, оскільки у цієї категорії безробітних немає «готових» до продажу навиків до роботи і отримання робочих місць для них пов’язане з професіональною перепідготовкою та можливою зміною місця проживання.

Поєднання фрикційного і структурного безробіття утворює природний рівень безробіття.

3. Циклічне безробіття з’являється тоді, коли в економіці відбувається загальний спад виробництва, внаслідок чого пропозиція праці перевищує попит на працю.

Природне безробіття є не лише показником повної зайнятості, а й фактором кількісної визначеності потенціального ВВП. Тому обчислення природного рівня безробіття має велике аналітичне значення. Але серед економістів не існує єдиного підходу до способів вимірювання зазначеного рівня.

Найпростіший з них полягає в обчисленні природного рівня безробіття як середньорічного рівня безробіття за тривалий період. Припускається, що середній рівень фактичного безробіття за великий проміжок часу згладжує його циклічні коливання навколо природного рівня.

Друга концепція пов’язує природне безробіття з умовами економічної рівноваги. На цій підставі з метою визначення природного безробіття був розроблений коефіцієнт NAIRU. Концепція була розроблена М. Фрідманом та Е.Феліксом.

Інший підхід до обчислення природного рівня безробіття пропонує Г.Манків. Він виходить з того, що рівновага на ринку праці спостерігається тоді, коли кількість звільнених з роботи дорівнює чисельності працевлаштованих:

υU = J(L-U),

де υ – коефіцієнт працевлаштування, який відображає частку працевлаштованих безробітних у складі безробітних;

J – коефіцієнт звільнення, що позначає частку звільнених працівників поміж зайнятих;

(L-U) – кількість зайнятих (робоча сила мінус безробітні);

L – робоча сила, або кількість праці;

U – кількість безробітних.

Якщо обидві частини рівняння поділити на L, то можна визначити природний (рівноважний) рівень безробіття:

U_n = .

Таблиця 3.2

Обчислення природного рівня безробіття за методикою Г. Манківа за 2009 р.