Торговельна політика на міжнародному ринку

Під торговельною політикою мають на увазі макроекономічну політику, яка впливає на обсяги торгівлі через податки, субсидії та прямі обмеження на експорт та імпорт.

Зовнішня торгівля, незважаючи на її позитивний вплив на економічний розвиток країни, на практиці ніде не розвивалася вільно.

Регулюючі інструменти, які використовує держава, можна поділити на:

· тарифні (митні податки);

· нетарифні (квоти, ліценції, субсидії, демпінг тощо).

Імпортне мито – податок, який сплачується з кожної одиниці товару, що завозиться до країни. За рахунок мита ціна імпортного товару піднімається вище світової ціни.

Існує три види митних податків:

1. Адвалерне мито – нараховується у відсотках від митної ціни товару.

Внутрішню ціну товару (Рd) можна визначити за формулою:

Р_d = Р_m + t_a P_m

де Р_т – митна ціна товару;

і_а – ставка адвалерного мита.

2. Специфічне мито – фіскальна сума з одиниці виміру (вага, площа, обсяг).

3. Комбіноване мито – визначається як поєднання адвалерного та специфічного мита. Наприклад, 20%, але не менше ніж 5 євро за одиницю.

Проілюструємо вплив імпортного мита на споживача, вітчизняного виробника, застосовуючи сукупність кривих попиту і пропозиції. Розглянемо, наприклад, ринок металу (рис. 12.2., де D_D – крива попиту на метал в Україні, S_D – крива внутрішньої пропозиції).

Припустимо, що світова ціна на метал Р_w нижча за внутрішню рівноважну ціну, тому Україні вигідно імпортувати цей товар. Тоді рівновага на ринку металу за умов вільної зовнішньої торгівлі може бути з урахуванням пропозиції національного виробника на рівні S₀.

Разом з тим, величина попиту набагато більше і дорівнює D₀. Різниця між попитом та пропозицією за внутрішньою ціною, яка дорівнює світовій (Р_D=Р_W), покривається імпортом металу, обсяг якого буде дорівнювати (D₀–S₀).

 

 

Рис. 12.2. Наслідки запровадження імпортного мита

 

Споживачі України отримають виграш, розмір якого може бути виміряний як площа між кривою попиту та лінією світової ціни (b + с + d).

З метою захисту вітчизняного виробника від іноземної конкуренції уряд України запровадив адвалерне імпортне мито у розмірі t = 30%. Ціна імпортного металу зростає на внутрішньому ринку на Р_Wt. У зв'язку з подорожчанням імпортного металу, споживачі починають проявляти інтерес до металу вітчизняного виробництва, проте розширення виробництва потребує додаткових витрат і ціна на вітчизняний метал також почне підніматися до рівня Р_D= Р_W + Р_Wt.

Таким чином, запровадження імпортного мита призведе до того, що:

а) вітчизняне виробництво металу зросте (з S₀ до S₁ одиниць);

б) внутрішнє споживання скорочується (з Dо до D₁ одиниць);

в) імпорт скорочується до величини М₁.

У зв’язку із запровадженням мита страждають вітчизняні споживачі, тепер вони повинні платити дорожче за весь товар (вітчизняний та імпортний) і відповідно споживати його менше. Чисті витрати споживачів від запровадження імпортного мита складуть площу (а + b + с + d). Розмір виграшу, у зв’язку із зростанням вітчизняної ціни до Р_D, вітчизняних виробників, які конкурують з імпортом, буде дорівнювати площі а. Виграш вітчизняних виробників є значно меншим, ніж втрати споживачів, тому що вони платять однаково високу ціну за товари як вітчизняного, так і імпортного виробництва.

Але ввізне мито є важливим джерелом доходів до державного бюджету. Розмір цього доходу визначається за формулою: tМ₁, а графічно це площа (с) (рис. 12.2).

Разом з тим, сукупний виграш виробників і держави (а + с), є меншим ніж втрати споживачів (а + b + с + d), що призводить до чистих втрат добробуту нації.

Втрачений, у зв’язку із впровадженим імпортного мита виграш, складається із двох частин:

область d – це втрати, пов’язані з подорожанням товару, і, як наслідок, скороченням його споживання;

область b – це втрати, пов’язані із розширенням обсягів вітчизняного виробництва з вищим рівнем витрат, що негативно впливає на ефективність розподілу ресурсів.

В окремих випадках держава іде на обмеження експорту шляхом запровадження вивізного мита. Цей захід застосовується у тому разі, коли ціна утримується на рівні, нижчому за світову, завдяки тому, що державою виплачуються відповідні субсидії виробникам. Такі експорті мита є необхідним заходом в умовах достатнього внутрішнього попиту і запобіганням надлишкового експорту субсидійованого продукту.

Припустимо, що Україна є експортером олії, але уряд країни прагне підтримати внутрішню ціну на олію на рівні, нижчому за світову, і з цією метою запроваджує вивізне мито.

На рис. 12.3 зображені наслідки такої політики. Коли внутрішня ціна дорівнює світовій, то обсяг експорту дорівнює (S₀ – D₀).

Після запровадження експортного вивізного мита виробникам стає менш прибутковим експорт і вони збільшують обсяги реалізації на внутрішньому ринку. Це призводить до падіння ціни на величину експортного мита до рівня Р_D. Зменшення ціни стимулює споживання олії з D_о до D₁. Одночасно виробники скорочують обсяги виробництва олії з S₀ до S₁. Скорочується і експорт до величини Х₁ (S₁ – D₁).

 

 

 

 

Рис. 12.3. Наслідки впровадження вивізного (експортного) мита

Наслідки вивізного мита. Споживачі в Україні виграють від зниження ціни і збільшення споживання олії (область а + b). Держава отримує додаткові кошти в бюджет (область d). Виробники олії, сплачуючи мито, зазнають великих втрат (область а + b + с + d +е).

Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі. До нетарифних обмежень відносяться: імпортні квоти, добровільне обмеження експорту та антидемпінгові заходи.

Квотування – це обмеження в кількісному чи вартісному вираженні обсягу продукції, яку дозволено ввозити до країни (імпортні квоти), чи вивозити з країни (експорті квоти).

Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється шляхом його ліцензування. Тобто держава видає ліцензії на імпорт або експорт обмеженого обсягу продукції. Ліцензії можуть видаватися без квотування товару. Це, так звані, генеральні ліцензії, які дають право, наприклад, імпортерові завозити товари без обмеження, або лише із зазначених країн. Існують автоматичні ліцензії, коли для ввезення чи вивезення товарів потрібно отримати ліцензію, що дає можливість державі здійснювати нагляд за торговельними потоками, і у разі необхідності швидко вводити обмежувальні заходи.

Положення ГАТТ/СОТ дозволяють запроваджувати кількісні обмеження імпорту у разі незбалансованості платіжного балансу.

З початку 70-х рр. великого поширення набула така форма обмеження як – добровільне обмеження експорту (ДОЕ).

ДОЕ – це коли не країна-імпортер запроваджує квоту, а країни-експортери самі беруть на себе зобов’язання щодо обмеження експорту у певні країни.

З метою захисту вітчизняного виробника держава може не тільки обмежувати імпорт, але і стимулювати експорт. Механізм стимулювання реалізується через експорті субсидії. Експорті субсидії можуть бути прямими (виплати дотацій виробникам) і непрямими (пільгове оподаткування, кредитування тощо).

Демпінг – міжнародна дискримінація в цінах, коли країна, яка експортує, продає свій товар на закордонному ринку дешевше, ніж на іншому (найчастіше вітчизняному). Демпінг може застосовуватися експортерами, які отримують від держави субсидії, чи коли вони є монополістами на внутрішньому ринку.

Торговельне ембарго – заборона державою ввезення до будь-якої країни, або вивезення з будь-якої країни товару. Такі заборони можуть застосовуватися з політичних мотивів, чи за рішенням колективного міжнародного органу, наприклад, ООН.