Класична, кейнсіанська, монетаристська та сучасні теорії макроекономічного регулювання

1. Прибічники класичної теорії вважають, що ринкова економіка має достатній потенціал для саморегулювання і може швидко усунути відхилення від стану повної зайнятості через механізм гнучких цін та заробітної плати. Тому, на їхню думку, державне невтручання є найліпшою економічною політикою. Ця позиція класиків ґрунтується на припущення, що ринки є досконало конкурентними, а ціни і заробітна плата – абсолютно гнучкими. За цих умов виключається необхідність втручатися державі у економіку, тобто найраціональнішою може бути політика державного невтручання.

Проте ця теорія невтручання держави у ринкову економіку не витримала випробувань. Історичний досвід світової економіки довів, що держава за об’єктивної необхідності змушена втручатися в економічні процеси.

2. Прибічники кейнсіанської теорії, основоположником якої був відомий англійський економіст Джон Кейнс, відіграли вирішальну роль у перегляді класичної теорії про економічний механізм функціонування ринкової економіки.

У противагу класичній теорії ринкового саморегулювання і державного невтручання в економіку Д. Кейнс запропонував альтернативну теорію державного регулювання економікою.

На відміну від класиків, прибічники кейнсіанської теорії вважають, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення повної зайнятості. Вони стверджують, що при ринковій рівновазі (без участі держави) між сукупним попитом і сукупною пропозицією може існувати неповна зайнятість, змушене безробіття і високий рівень інфляції. Досягнення повної зайнятості за рахунок ринкових регуляторів – це не закономірність, а випадковість.

Відповідно до кейнсіанської теорії не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію. Тому головним об’єктом державного втручання в економіку має бути сукупний попит. Це означає, що збільшуючи сукупний попит, держава може ефективно впливати на рівень виробництва.

Спираючись на концепцію «ефективного попиту», кейнсіанці запропонували два методи активізації і стимулювання сукупного попиту:

1) за рахунок збільшення державних закупок або зниження податків;

2) за рахунок зниження відсоткових ставок за кредити, що збільшить особистий інвестиційний попит і підніме граничну ефективність капіталу.

Що стосується фіскальних і грошово-кредитних інструментів щодо стимулювання сукупного попиту, кейнсіанці віддають перевагу фіскальному інструменту. Це пояснюється тим, що під час спаду виробництва інвестиції слабо реагують на зниження відсоткової ставки. Тому головну увагу слід приділити не зниженню відсотка, а фіскальній політиці на підставі збільшення державних інвестицій, надання пільгових кредитів.

Як механізм для стимулювання сукупного попиту може бути використаний державний бюджет, спланований з бюджетним дефіцитом. За цих умов кейнсіанці пропонують використовувати державні займи, податки і деякою мірою грошову емісію.

Важливу роль у кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор інвестицій. Але ефект мультиплікатора за різних умов різний. Найбільшу величину він має за умови невикористаних потужностей та вільної робочої сили, що є в економіці. За такого стану досягається більш дешеве нарощування випуску продукції за рахунок невеликих додаткових інвестицій. Тому в умовах недостатнього сукупного попиту держава може за рахунок бюджетних витрат забезпечувати значний мультиплікаційний ефект.

3. На відміну від кейнсіанців монетаристи притримуються думки, що ринкова система є досить стійкою та здатною самостійно відновлювати стабільність в економіці. Тому вони виступають проти кейнсіанської теорії про необхідність державного втручання в економіку та відстоюють принципи вільної конкуренції.

Монетаристи вважають, що основним інструментом в регулюванні економіки є гроші. Виходячи з рівняння грошового обігу , вони стверджують, що збільшуючи чи зменшуючи грошову масу, держава може впливати на економічну активність.

Крім того, монетаристи доводять, що швидкість обігу грошей є стабільною, а якщо вона і змінюється, то змінюється поступово. Це значить, що між грошовою масою та номінальним ВВП діє прямий зв’язок. Завдяки цьому держава, здійснюючи цілеспрямовану грошову емісію, може впливати і регулювати номінальний ВВП. На підставі цього монетаристи роблять висновок, що стабільність розвитку економіки можна забезпечити за рахунок збільшення або зменшення грошової маси.

Вчений економіст М. Фрідман запропонував у законодавчому порядку прийняти положення, відповідно до якого грошова маса може збільшуватися щорічно такими самими темпами як і номінальний ВВП.

Проте, як доводять кейнсіанці, не всі положення монетаристської теорії мають достатню підставу. Особливо це стосується тези про постійну швидкість обігу грошей. Прибічники кейнсіанської концепції теоретично обґрунтовують свої застереження тим, що гроші використовуються не лише для обслуговування поточних договорів, але і для володіння ними як активами, а швидкість обігу останніх дорівнює нулю.

Тобто, відповідно до того, скільки грошей зберігається в активах, і змінюється швидкість обігу грошей, що обслуговують договори.

4. У нинішній час існують сучасні теорії державного регулювання. Це теорії економічних пропозицій і теорія раціональних очікувань.

4.1. Теорія економічних пропозицій виникла у зв’язку із нездатністю кейнсіанської теорії пояснити причини появи такого явища, як «стагфляці я», тобто одночасного падіння ВВП та зростання цін. Теорія економічних пропозицій доводить, що стимулювання економіки слід проводити не шляхом зміни попиту, а навпаки – шляхом стимулювання пропозицій, застосовуючи механізм зміни податків: ставки податку для виробника і податків на заробітну плату.

4.2. Прибічники теорії раціональних очікувань мають іншу думку, яка більшою мірою співпадає з класичною теорією. Вони вважають, що економічні суб’єкти, аналізуючи інформацію, здатні визначати майбутнє економіки. Іншими словами, економічні суб’єкти настільки раціональні, що можуть у своїх очікуваннях враховувати не лише минулий досвід, а і майбутні зміни в економічній культурі, в тому числі – економічній політиці держави.

5. Остання теорія, що висвітлює питання макроекономічного регулювання в умовах ринку – це теорія стабілізаційної політики, яка побудована за правилами свободи дій основних суб’єктів ринкових відносин. Ця свобода дій ґрунтується на недовірі до чиновників, що розробляють стабілізаційну політику, рішення яких є найчастіше помилковими, або не узгоджуються із загальнонаціональними інтересами. Згідно з цією теорією, політика на основі свободи дій є ефективнішою за політику, яка ґрунтується на правилах, оскільки спроможна адекватно реагувати на економічні коливання.