Методи макроекономічного аналізу. Моделювання як основний метод макроекономіки

Методологія макроекономіки – сукупність підходів і прийомів пізнання економічних відношень і процесів на рівні економіки в цілому.

Основи сучасної методології макроекономіки були закладені в XIX і початку ХХ ст., а поглиблені і розвинуті в 1936 р. у знаменитій роботі Дж. М. Кейнса “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”.

Особливе місце в системі інструментів макроекономічного аналізу займає економічне моделювання.

Макроекономічне моделювання – у спрощеному виді при багатьох допущеннях встановлюють основні залежності між економічними показниками.

Макроекономічні моделі містять екзогенні(зовнішні) змінні – їх значення встановлюються урядом і Національним банком.

Ендогенні змінні (внутрішні) – це результат рішення моделі.

ендогенні змінні

модель

екзогенні змінні

Спрощена макроекономічна модель.

До екзогенних відносять рівень податків, грошової пропозиції.

До ендогенних – обсяг виробництва, рівень зайнятості, рівень інфляції, безробіття.

Модель показує, як зміна однієї з екзогенних величин впливає на ендогенні – ті, що об'єднуються в моделі.

У макроекономіці розрізняють позитивну (ex post) і нормативну (ex ante) макроекономіку.

Позитивна описує реальні економічні явища та їхні взаємозв'язки.

Нормативна – це розробка теорії функціонування і розвитки національного господарства.

 

Історія розвитку макроекономічної науки

Макроекономіка – це наука, що вивчає функціонування економічної системи в цілому.

На відміну від мікроекономіки, що вивчає головним чином поведінку окремого економічного суб'єкта, у макроекономіці досліджуються результати і наслідки діяльності всіх учасників.

Макроекономіка використовує агреговані параметри, сукупні величини.

У основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси:

- макроекономічні показники – це результат зведення показників економічної діяльності окремих домашніх господарств і фірм;

- макроекономічні закономірності відбивають тенденції масової поведінки на мікрорівні;

- при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення, що домашні господарства і фірми приймають мікроекономічні рішення;

- макроекономічні процеси є результат взаємодії економічних агентів і економічної політики держави.

Економічна політика – це цілеспрямований вплив держави на виробництво, прибутки, зайнятість, інфляцію та інші макроекономічні параметри за допомогою зміни пропозиції грошей, рівня податків і державних витрат.

Мета макроекономічної політики – підтримка повної зайнятості, стабільності цін і ефективного економічного зростання.

Макроекономічні чинники (рівень відсотка, інфляція, безробіття) впливають на рішення домашніх господарств про збереження, споживання, інвестування, що у свою чергу, визначає розмір і структуру сукупного попиту. Тобто мікро- і макропроцеси взаємозалежні.

На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує агреговані величини:

- валовий внутрішній продукт (ВВП) – а не обсяг випуску окремої фірми;

- середній рівень цін – а не ціни на конкретні товари;

- ринкова ставка – а не ставка відсотка окремого банку;

- рівень інфляції, зайнятості, безробіття.

Основними макроекономічним показниками є темп росту реального ВВП, рівень інфляції, рівень безробіття.

Основні відмінності макроекономіки від мікроекономіки:

1. У мікроекономіці: будь-яка точка кривої байдужності характеризує однаковий рівень задоволення. Криві байдужності не можуть перетинатися.

У макроекономіці: можуть перетинатися, тому що в макроекономіці можливі різноманітні переходи, пов'язані з перерозподілом прибутків у рамках однієї економічної системи.

2. - у мікроекономіці універсальність формули.

У макроекономіці універсальних формул немає. Підхід із різноманітних точок зору.

3. У макроекономіці велике значення надається політичним проблемам.