Тема 1. Предмет, методи та функції макроекономіки

Тема 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ ТА ФУНКЦІЇ МАКРОЕКОНОМІКИ

Предмет макроекономіки

Макроекономіка – економічна наука, що вивчає, досліджує результати та наслідки спільної економічної діяльності людей, явища і процеси, які відбуваються в економіці з погляду її цілісності.

Завданням макроекономіки є пізнання, аналіз, систематизація, узагальнення процесів і явищ, які відбуваються в народному господарстві в цілому, та визначення основних економічних заходів його розвитку. Тому іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави.

Макроекономіка досліджує проблеми безробіття, інфляції, економічного зростання, зовнішньоекономічну політику держави, валютні обмінні курси тощо.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема економічної рівноваги. Економічна рівновага означає такий стан економіки, при якому досягається рівновага і взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо).

Макроекономічна рівновага, стабільність, достатні темпи економічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, які або прямо, або опосередковано впливають на добробут кожного громадянина. Саме і цієї причини Макроекономіка є необхідною і дуже корисною наукою, що з'ясовує, чому змінюються загальні умови ділової активності, як справляється зі своїми обов'язками уряд, який мусить запобігти глибоким спадам виробництва та інфляції, що підривають підвалини суспільства.

Об'єктом макроекономічного аналізу є економічна система в цілому та ЇЇ агреговані параметри.

Економічна система охоплює або економіку в цілому, або невід'ємні ЇЇ активні підрозділи (агрегати): урядовий сектор, приватний сектор. Досліджуючи агрегати, макроекономіка прагне дати загальну картину структури економіки і зв’язків між ними (окремими великими агрегатами). Макроекономічний аналіз охоплює такі економічні величини, як загальний обсяг доходів, загальний обсяг витрат, рівень цін тощо.

Основні елементи економічної системи

Економічна система – це певним чином упорядкована система відносин і зв'язків між виробниками та споживачами матеріальних благ і послуг.

Основними елементами економічної системи є:

− соціально-економічні відносини, які базуються на різних формах власності на економічні ресурси та результати господарської діяльності;

− конкретні економічні відносини і зв'язки між господарськими суб'єктами;

− організаційні форми господарської діяльності – поділ праці, спеціалізація та кооперування виробництва;

− господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні.

Існують такі типи економічних систем:

− ринкові;

− неринкові;

− адміністративно-командні.

Основні ознаки ринкової економічної системи вільної конкуренції (XIX – початок XX ст.):

− свобода учасників економічної діяльності;

− приватна власність на Інвестиційні ресурси;

− ринкове ціноутворення;

− вільна конкуренція;

− стихійне ринкове регулювання.

Основні ознаки сучасної ринкової економіки (друга половина XX ст.):

− колективна, приватна та державна власність;

− державне регулювання економіки;

− маркетингова система управління виробництвом. Основні ознаки неринкової економічної системи (традиційна економічна система, притаманна нерозвинутим країнам):

− багатоукладність;

− натуральне виробництво;

− відстала техніка та технологія;

− ручна праця;

− переважання дрібнотоварного виробництва. Основні ознаки адміністративно-командної системи:

− державна власність на основні засоби виробництва;

− централізоване планування та управління виробництвом;

− монополізація економіки державою;

− централізований розподіл виробничих та фінансових ресурсів.

 

Суб'єкти макроекономіки та їх взаємодія

Суб'єктами макродослідження виступають:

1. Сектор домашніх господарств, що включає усі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Домашні господарства відіграють подвійну роль в економіці як постачальники всіх економічних ресурсів (факторів виробництва) і одночасно як основа видаткової групи в національному господарстві. Вони є утримувачами доходу (заробітної плати, ренти, процента, прибутку). Видатки домашніх господарств – податки, особисте споживання та заощадження. Тобто домашні господарства проявляють три види економічної активності: пропонують економічні ресурси, споживають частину отриманого доходу і заощаджують.

2. Підприємницький сектор, який виконує роботу з виробництва і розподілу товарів та послуг. Він представлений усією сукупністю підприємств (фірм), які зареєстровані і діють у межах країни. Підприємницький сектор виконує такі види економічної діяльності: інвестує, пропонує результати своєї діяльності, пред'являє попит на фактори виробництва.

3. Державний сектор – це усі державні підприємства, інститути та установи. Держава виробляє суспільні блага для задоволення потреб споживачів, забезпечує досягнення фундаментальних наук та вирішення загальнодержавних програм, соціальної та виробничої інфраструктур.

4. Сектор закордон, що містить усі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Суб'єкти макроекономіки беруть участь у кругообігу матеріальних і грошових засобів, які утворюють еко­номічний організм:

1. Підприємницький сектор купує ресурси у домашніх господарств;

2. Домашні господарства купують у підприємств (фірм) товари та послуги;

3. Держава (уряд): а) купує товари у підприємств та ресурси у домашніх господарств; б) виплачує заробітну плату працівникам бюджетної сфери; в) орендує або купує земельні ділянки; г) надає суспільні блага та послуги домашнім господарствам і підприємствам.

4. Домашні господарства і підприємства платять податки уряду.

5. Уряд видає трансфертні платежі домашнім господарствам і субсидії підприємствам.

Тема 2. МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ТА МЕТОДИ ЇХ ВИМІРЮВАННЯ

Номінальний та реальний ВНП. Дефлятор ВНП

 

 

Номінальний ВНП – вартісний показник, який визначається за поточними ринковими цінами.

Реальний ВНП – вартісний показник, який визначається за незмінними (базисними) цінами. Він точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту.

Дефлятор ВНП (індекс цін) враховує динаміку цін та зміни в структурі виробництва.

Отже,

Особливостями макроекономічних показників є те, що вони не враховують:

– позаринкову діяльність (працю домогосподарок та інші роботи в домашньому господарстві, які задовольняють власні потреби);

– товари та послуги тіньової економіки (у сучасних умовах тіньова економіка виробляє від 5 до 15% обсягу ВНП);

– зростання фонду вільного часу (тривалість робочого тижня скоротилась з 53 годин на початку століття до 36 годин у наш час, що не включається у ВНП, але прямо пропорційно впливає на добробут);

– підвищення якості продукції (не знаходить відображення у ВНП).

Тема 3. СУКУПНИЙ ПОПИТ ТА СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ

Сукупний попит

Для розуміння дії ринкового механізму велике значення має дослідження взаємодії між попитом і пропозицією. На макрорівні вони розглядаються не як попит і пропозиція на окремі товари, а як сукупний попит і сукупна пропозиція. А національний обсяг виробництва і рівень цін визначається взаємодією сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб'єкти (споживачі та уряд).

Сукупний попит (АД) можна визначити за формулою обчислення ВНП методом витрат:

ВНП = (АД) = С + І + G + Xn

де С – споживчий попит – платоспроможний попит домашніх господарств на споживчі товари;

I – інвестиційний попит – попит підприємців на засоби виробництва;

G – попит держави на товари та послуги;

Хп – попит закордону.

При цьому, якщо на мікрорівні попит на окремі товари залежить від рівня доходу, ефекту заміщення, то на макрорівні сукупний попит змінюється під впливом інших причин. Так, у даному випадку неможливо пояснити зміни попиту ефектом заміщення тому, що ми вивчаємо сукупний попит на всі товари, коли один товар не може бути замінений іншим. Немає тут і зв'язку з доходом, оскільки збільшення цін товарів не завжди означає зменшення загального номінального доходу країни, хоча твердження, що зі збільшенням попиту ціни підвищуються, лишається вірним.

Крива сукупного попиту

Графічно сукупний попит зображується кривою АД, яка монотонне спадає (рис. 3.1).

 

Рис. 31. Крива сукупного попиту (АД):

Р – рівень цін; Q – реальний обсяг виробництва;

Основною причиною спаду кривої АД є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші “коштовними” і відповідно низькими сукупні витрати.

Чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений (сукупний попит). Розглядаючи криву АД, бачимо зміни в обсязі сукупного попиту, викликаного змінами цін). Крива АД показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, якщо інші умови не змінюються.

Ринок робочої сили

Ринок робочої сили являє собою систему соціальне і економічних відносин між його суб'єктами з приводу І купівлі-продажу праці найманих робітників за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту таї пропозиції робочої сили. І

Суб'єктами ринку робочої сили виступають працедавці та наймані працівники.

Об'єктами ринку робочої сили є якість праці та умови І найму на роботу. '

Під попитом на робочу силу слід розуміти платоспроможну потребу працедавців у праці робітників відповідних професій і кваліфікацій. |

Під пропозицією робочої сили розуміють різноманітність і якість праці, що пропонується для реалізації.

Ціна попиту на робочу силу виступає у вигляді максимально допустимої з точки зору працедавця ставки заробітної плати для найманих працівників, і

Ціна пропозиції виступає у вигляді мінімальної ставки заробітної плати, що задовольняє тих, хто наймається на роботу.

Рівновага на ринку робочої сили встановлюється тоді, коли попит на робочу силу дорівнює її пропозиції і рівень заробітної плати задовольняє як працедавців, так і ^ найманих працівників.

Великі хвилі

 

 

Матеріальною основою великого циклу є зміна базових технологій і поколінь машин, оновлення об'єктів інфраструктури.

Великі цикли (хвилі) складаються з двох фаз:

І фаза – хвиля висхідна. Це довгострокове піднесення, що виникає на базі нових наукових відкриттів, змін технології. Висхідну фазу (хвилю) супроводжують значні соціальні коливання (війни, революції).

II фаза – хвиля низхідна. Криза виникає тоді, коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін.

Хвилі великих циклів Кондратьєва впливають і на інші цикли. Якщо хвиля висхідна, то інші цикли характеризуються незначними депресіями і інтенсивними піднесеннями. Якщо хвиля низхідна, то відбуваються зворотні явища.

Антикризова політика

 

Антикризова (кон'юнктурна) політика спрямована на регулювання коливань економічної активності в суспільстві в періоди передкризового стану і запобігання розвитку економічних криз.

Найважливіші заходи антикризової політики

Неокласична модель

 

 

В основу неокласичної концепції економічного зростання покладено припущення про те, що кожний фактор виробництва “вносить” свою частку у вироблений національний продукт. Основним інструментом неокласичного аналізу економічного зростання є виробнича функція:

де V–обсяг продукту;

х1 – виробничі фактори (робоча сила, капітал, земля);

– граничний продукт i-го фактору.

Таким чином, відповідно до наведених формул обсяг продукту визначається сумою добутків кожного фактору на його граничний продукт.

Виробнича функція передбачає визначити найбільш доцільні комбінації різних факторів виробництва для досягнення максимального обсягу продукції. Тому виробнича функція може бути використана як аналітичний інструмент при плануванні темпів економічного зростання та інших можливих макроекономічних пропозицій.

Тема 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ ТА ФУНКЦІЇ МАКРОЕКОНОМІКИ

Предмет макроекономіки

Макроекономіка – економічна наука, що вивчає, досліджує результати та наслідки спільної економічної діяльності людей, явища і процеси, які відбуваються в економіці з погляду її цілісності.

Завданням макроекономіки є пізнання, аналіз, систематизація, узагальнення процесів і явищ, які відбуваються в народному господарстві в цілому, та визначення основних економічних заходів його розвитку. Тому іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави.

Макроекономіка досліджує проблеми безробіття, інфляції, економічного зростання, зовнішньоекономічну політику держави, валютні обмінні курси тощо.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема економічної рівноваги. Економічна рівновага означає такий стан економіки, при якому досягається рівновага і взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо).

Макроекономічна рівновага, стабільність, достатні темпи економічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, які або прямо, або опосередковано впливають на добробут кожного громадянина. Саме і цієї причини Макроекономіка є необхідною і дуже корисною наукою, що з'ясовує, чому змінюються загальні умови ділової активності, як справляється зі своїми обов'язками уряд, який мусить запобігти глибоким спадам виробництва та інфляції, що підривають підвалини суспільства.

Об'єктом макроекономічного аналізу є економічна система в цілому та ЇЇ агреговані параметри.

Економічна система охоплює або економіку в цілому, або невід'ємні ЇЇ активні підрозділи (агрегати): урядовий сектор, приватний сектор. Досліджуючи агрегати, макроекономіка прагне дати загальну картину структури економіки і зв’язків між ними (окремими великими агрегатами). Макроекономічний аналіз охоплює такі економічні величини, як загальний обсяг доходів, загальний обсяг витрат, рівень цін тощо.