Рух і розподіл національного продукту

Розподіл продукції в національному господарстві можна проілюструвати за допомогою моделі міжгалузевого балансу (моделі “витрати – випуск”) Леонтьєва.

Модель являє собою систему рівнянь

:

 

де Хі – валова продукція галузі і;

Аік – коефіцієнти прямих витрат продукції галузі / на одиницю продукції галузі;

Уі – кінцевий попит на продукцію галузі. Значення моделі “витрати – випуск” полягає у тому, що поданий у ній баланс міжгалузевих потоків дає можливість виявити кількісну залежність між величинами валового продукту та кінцевого продукту через витрати та їхню структуру. Якщо задано величину кінцевого попиту, то за допомогою цієї системи рівнянь можна визначити обсяг валової продукції всіх галузей, необхідний для задоволення кінцевого попиту.

Розв'язок моделі має вигляд:

 

де Аік – коефіцієнти повних витрат продукції галузі i на одиницю продукції галузі к.

Розподіл – це економічний процес, який можна розглядати як для факторів, так і для результатів виробництва. Для факторів виробництва – це передумова виробництва, за якої матеріальні та трудові ресурси переливаються з менш прибуткових у більш ефективні галузі з метою найбільшої окупності кожного фактора виробництва. Для результатів виробництва – розподіл фонду споживання на доходи від праці (заробітна плата), доходи від власності (дивіденди, проценти) та трансфертні платежі (пенсії, допомога).

Функціональний розподіл доходу – це розподіл грошового доходу суспільства відповідно до функції, яку виконує отримувач доходу.

Сукупний доход розподіляється на заробітну плату, ренту, процент та прибуток.

Функція, яка відображує формування доходів є подоходною функцією споживання. В ній зафіксовані моменти як розподільчих, так і перерозподільчих відносин (податки). Вона має такий вигляд:

V=f(V1+Vk+Vw –T)

де V– доход;

V1 – доход від праці;

Vk – доход від бізнесу;

Vw – доход від власності;

Т– податки.

Факторні доходи – це трансфертні виплати із суспільного сектора (держави).

Валові доходи формуються з податків та інших обов’язкових платежів.

Доход кінцевого використання. Рівень добробуту населення визначається співвідношенням між грошовою сумою, яка одержується у вигляді доходу, та кількістю благ, які можна придбати за цю суму. Він також залежить від рівня інфляції та спрямованості фіскальної політики.

Різні групи населення мають неоднаковий рівень доходів.

Ступінь нерівності в розподілі доходів зумовлюється відмінностями в освіті, у відношеннях до власності, в становищі на ринку та ін.

Доходи формуються від:

– трудової діяльності (заробітна плата);

– підприємницької діяльності (прибуток);

– майна (рента).

Рис. 2.1. Крива Лоренца

Ступінь нерівності доходів ілюструє крива Лоренца (рис. 2.1). На горизонтальній осі відкладено процент населення від найбідніших верств до найбагатших, а по вертикальній – процент одержуваного ними доходу. Крива Лоренца характеризує ступінь рівності (нерівності) в розподілі доходу. Чим більше відхилення кривої АВС від бісектриси АС, тим більша нерівність у розподілі доходів країни. Область АВС характеризує різницю між абсолютно справедливим розподілом (пряма АС) і фактичним розподілом (крива АВС).

Тема 3. СУКУПНИЙ ПОПИТ ТА СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ

Сукупний попит

Для розуміння дії ринкового механізму велике значення має дослідження взаємодії між попитом і пропозицією. На макрорівні вони розглядаються не як попит і пропозиція на окремі товари, а як сукупний попит і сукупна пропозиція. А національний обсяг виробництва і рівень цін визначається взаємодією сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб'єкти (споживачі та уряд).

Сукупний попит (АД) можна визначити за формулою обчислення ВНП методом витрат:

ВНП = (АД) = С + І + G + Xn

де С – споживчий попит – платоспроможний попит домашніх господарств на споживчі товари;

I – інвестиційний попит – попит підприємців на засоби виробництва;

G – попит держави на товари та послуги;

Хп – попит закордону.

При цьому, якщо на мікрорівні попит на окремі товари залежить від рівня доходу, ефекту заміщення, то на макрорівні сукупний попит змінюється під впливом інших причин. Так, у даному випадку неможливо пояснити зміни попиту ефектом заміщення тому, що ми вивчаємо сукупний попит на всі товари, коли один товар не може бути замінений іншим. Немає тут і зв'язку з доходом, оскільки збільшення цін товарів не завжди означає зменшення загального номінального доходу країни, хоча твердження, що зі збільшенням попиту ціни підвищуються, лишається вірним.

Крива сукупного попиту

Графічно сукупний попит зображується кривою АД, яка монотонне спадає (рис. 3.1).

 

Рис. 31. Крива сукупного попиту (АД):

Р – рівень цін; Q – реальний обсяг виробництва;

Основною причиною спаду кривої АД є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші “коштовними” і відповідно низькими сукупні витрати.

Чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений (сукупний попит). Розглядаючи криву АД, бачимо зміни в обсязі сукупного попиту, викликаного змінами цін). Крива АД показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, якщо інші умови не змінюються.