Державні підприємства. Приватні некомерційні підприємства

Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності у різних галузях народного господарства. Відповідно до Закону України "Про підприємства" діяльність державного підприємства будується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу.

Державні органи, що уповноважені здійснювати управління державним підприємством, не мають права втручатися в його господарську діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства і визначення мети і напрямку його діяльності, його реорганізації чи ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного підприємству майна.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського ведення. Здійснюючи це право, підприємство користується і розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд може здійснювати стосовно нього будь-які дії, що не суперечать Закону. Воно має право продавати, передавати, надавати в позику, обмінювати, здавати в оренду тощо засоби виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, організаціям, громадянам (іноземним також), випускати і реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін.

Керівні функції держава здійснює через встановлення підприємствам контрольних цифр, економічних нормативів і лімітів, замовлень на продукцію, укладання контрактів тощо. У своїй економічній діяльності підприємство повинно керуватися принципами комерційного розрахунку та самофінансування, забезпечуючи відшкодування поточних та капітальних витрат виключно за рахунок власних коштів та банківських кредитів. Водночас воно має право самостійно вирішувати питання матеріального стимулювання.

Виробнича діяльність підприємства в умовах ринкової економіки підпорядковується потребам споживача. Це означає, що без вивчення попиту ринку, запитів та потреб населення, забезпечення високої якості продукції підприємство не може функціонувати успішно, бути конкурентоспроможним. Отже, орієнтація на споживача - важливий принцип діяльності підприємства. Державне підприємство несе повну відповідальність за свої зобов'язання перед державою та іншими підприємствами, організаціями, установами за дотримання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує свої зобов'язання за розрахунками, може бути оголошене банком, що його обслуговує, неплатоспроможним (банкротом).Сектор "некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства" (НКОДГ) визначається як сукупність всіх НКО-резидентів за винятком НКО, які є ринковими виробниками, а також неринкових НКО, які контролюються та в основному фінансуються органами державного управління.

НКОДГ надають неринкові товари та послуги домашнім господарствам без оплати або за цінами, що не мають економічного значення. НКО, створені для надання послуг головним чином їхнім членам та для задоволення духовних або інших нематеріальних потреб громадян, а також ті, що фінансуються в основному за рахунок членських внесків.

Виділяються такі типи НКОДГ:

- політичні партії та інші громадські організації;

- благодійні організації і фонди;

- соціально-культурні підрозділи нефінансових і фінансових корпорацій.

Політичні партії - зареєстровані згідно з законом добровільні об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що мають за мету сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах.

Інші громадські організації - об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. До них належать релігійні організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, обслуговуючі кооперативи, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи тощо.

Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоціації тощо), утворювати блоки та коаліції, укладати між собою угоди про співробітництво та взаємодопомогу. Засновниками спілок об'єднань громадян є об'єднання громадян.

Благодійні організації - недержавні організації, головною метою діяльності яких є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб [21, ст. 1]. Благодійні організації можуть утворюватись у формах членських благодійних організацій, благодійних фондів, благодійних установ, інших благодійних організацій (фундацій, місій, ліг тощо). Благодійні організації та фонди надають товари та послуги домашнім господарствам на неринковій основі, джерелом фінансових ресурсів для яких є пожертвування в грошовій і натуральній формі. Відмінною особливістю благодійних організацій і фондів є те, що вони є не об'єднанням громадян або юридичних осіб, а об'єднанням їхнього майна для досягнення суспільно корисних цілей.

Важливу групу НКОДГ утворюють великі окремі соціально-культурні підрозділи нефінансових і фінансових підприємств і організацій, які надають послуги в галузі освіти, охорони здоров'я, культури та відпочинку своїм працівникам і членам їхніх сімей безкоштовно або за зниженими цінами за рахунок відрахувань від прибутку підприємств. Вони умовно розглядаються як самостійні інституційні одиниці, які надають неринкові послуги і відносяться до сектору НКОДГ (крім підрозділів, які належать бюджетним установам і відносяться до сектору ЗДУ).

Цінова дискримінація

Монополісти з метою збільшення свого прибутку використовують цінову дискримінацію – принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами.

Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов:

1. Існує формальна ознака, за якою можна розрізняти категорії споживачів.

2. Благо не можна перепродавати.

Розрізняють три види цінової дискримінації.

Цінова дискримінація першого ступеню, або абсолютна цінова дискримінація існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо.

Цінова дискримінація другого ступеню полягає у встановленні рівня ціни в залежності від обсягів продажу. Цей спосіб дискримінації, як і в попередньому випадку, використовує спадаючу криву ринкового попиту, що відбиває зменшення готовності покупця при збільшенні обсягу.

Цінова дискримінація третього ступеню (на сегментованих ринках) запроваджується монополістом тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту, тобто визначити так звані елементи ринку.

 

 

Монополістична конкуренція

Більшість реально існуючих галузей організовані як суміш досконалої конкуренції та чистої монополії, що утворює монополістичну конкуренцію та олігополію.

Характеристика ринку:

- на ринку діє багато продавців і покупців, частка кожного з них в обсягах ринкових продажів не є значною;

- продукція різних виробників диференційована;

- вхід на ринок і вихід з нього є вільними;

- виробники не взаємодіють між собою;

- існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців.

Крива попиту на продукцію окремої фірми має традиційний нахил вниз, хоча вона і близька до горизонтальної абсолютно еластичної лінії, як це має місце у випадку досконалої конкуренції. Крива MR проходить нижче кривої D, так само як і у випадку монополії (рисунок 4.8).

Задача максимізації прибутку розв’язується подібно до випадку монополії.

Точка Е на лінії попиту D є станом короткострокової рівноваги монополістично конкурентної фірми.

У довгостроковому періоді економічний прибуток дорівнює нулеві, це відрізняє монополістичну конкуренцію від монополії. А на відміну від досконалої конкуренції при монополістичній конкуренції не досягається ефективний обсяг випуску.

 

Олігополія

Характеристика ринку:

- на ринку діє декілька продавців;

- продукція може бути і стандартизованою і диференційованою;

- існують певні бар’єри для входу на ринок;

- виробники мають враховувати поведінку конкурентів, тобто діють стратегічно;

- існує повна поінформованість щодо ринкових цін та обсягів.

Найважливіша риса олігополії – це стратегічна поведінка продавців: фірма-олігополіст мусить розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

Як показує практика, в короткостроковому періоді фірми-олігополісти намагаються тримати ціну товару постійною, змінюючи при цьому обсяг випуску. Фірми розподіляють капітальні ресурси (FC) таким чином, щоб вони ділились на самостійно функціонуючі ланки, які спроможні випускати кінцеву продукцію. Тоді крива середньої змінної вартості (AVC) олігополіста має горизонтальний відрізок, де значення AVC і MC співпадають

Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми – способів конкурентної боротьби і взаємодії з суперниками за умови прагнення до максимальних прибутків у короткостроковому періоді.

Зупинимося на моделі ламаної кривої попиту.