Модель ламаної кривої попиту

Нехай фірма в умовах олігополії перебуває у стані рівноваги Е(Р_Е,Q_Е)

Основне припущення моделі полягає у різній реакції конкурентів на підвищення та зниження ціни окремою фірмою. При зниженні ціни конкуренти також будуть знижувати ціну, щоб не втратити покупців, тому попит D₁ на продукцію фірми у цьому випадку низькоеластичний. При спробі підвищити ціну конкуренти залишать власні ціни без змін, тому фірма стрімко втрачатиме своїх покупців – попит D₂ у цьому випадку високоеластичний. Об’єднана крива попиту має вигляд ламаної лінії, яка складається з двох відрізків ВЕ та EF. Об’єднана лінія граничної виручки MR також складається з двох відрізків ВА та КС, що утворюються з двох ліній граничної виручки: MR₁ (при Q > Q_E) і MR₂ (при Q < Q_E); об’єднана лінія MR має розрив по вертикалі АК.

Застосування правила граничного випуску, MR = MC, при максимізації прибутку фірми ілюструє жорсткість цін при олігополії порівняно з конкурентним ринком: зміна граничної вартості з MC₁ до MC₂ не призводить ні до зміни обсягу Q_E, ні до зміни ціни Р_Е (через існування вертикального розриву на кривій граничної виручки).

Критерії Феллнера

Американський вчений В. Феллнер емпірично обгрунтував критерії сумісних дій фірм олігополістів з метою отримання максимального прибутку.

1. Спільні дії більш типові для галузі, де випускається однорідний товар, чим для галузі, що випускає диференційований товар.

2. У галузі, що переживає економічний підйом, тенденція до спільних дій вище, чим у галузі, де спостерігається спад виробництва.

3. Тенденція до спільних дій вище в галузі, де нараховується невелика кількість фірм.

4. Якщо в галузі є одна лідируюча фірма, то тенденція до спільних дій в ній вище, чим у галузі, де усі фірми однакові.

5. Чим менше фірми застосовують нецінові методи конкуренції, тим вище тенденція до спільних дій.

6. Тенденція до спільних дій вище в тих галузях, де вище бар’єри входження нових фірм у галузь.

 

Нецінова конкуренція

Монополістичний конкурент завойовує ринок трьома факторами: ціною, обсягом та факторами нецінової конкуренції.

Нецінова конкуренція – це коли завоювання покупців та просування товару на ринок здійснюється не стільки ціною, скільки якістю товару, дизайном, упаковкою, фасоном, способом надання послуг, торговою маркою тощо.
Таким чином, монополістичний конкурент формує попит на свою продукцію.

Формою нецінової конкуренції є реклама. Є думки, що реклама потрібна, що вона приносить користь та є противники реклами.

Аргументи на користь реклами:
• допомагає покупцю здійснювати правильний вибір, купити те, що потрібно;
• підтримує засоби масової інформації;
• стимулює удосконалення продукції;
• розширюється обсяг виробництва;
• сприяє розвитку конкуренції;
• є фактором ефективного використання ресурсів.

Аргументи проти реклами:
• не стільки допомагає покупцю, скільки вводить в оману;
• сприяє розвитку монополізму;
• викликає негативні побічні ефекти (засмічує ефір, псує пейзаж);
• часто це марно витрачені кошти, не дає ніякого ефекту;
• неефективне використання ресурсів. Однак аргументи «за» перевищують аргументи «проти», тому реклама є великою галуззю виробництва інформації.

Види економічних ресурсів

Розрізняють наступні види ресурсів:

· природні (мінерали, земельні…)

· трудові – працездатність населення, а в його складі економічно активне населення.

· Матеріальні – це те що вже пройшло обробку: сировина, матеріали, напівфабрикати, машини, і т.п. Усі три вида ресурсів існували завжди з моменту виникнення людини. По мірі розвитку суспільства виділяють ще два види ресурсів: фінансові грошові засоби що пуск в оборот з метою отримати доход; інформаційні – накопичені знання і інш.

На різних етапах розвитку суспільcтва роль і значення кожного ресурсу була різною, але завжди було одне – усі ресурси обмежені. Під обмеженістю ресурсів розумівся той факт, що в кожний даний момент часу, наявних ресурсів недостатньо для того, щоб повністю задовольнити усі потреби на даний момент.

Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування. Альтернативний характер використання обмежених ресурсів висуває на передній план проблему економічного вибору – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Це виявляється терміном “альтернативні затрати” – вони визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору і характеризуються цінністю втрачених можливостей. Розв’язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання економіки: ЩО?- які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? – за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? – Хто отримає те, що вироблено?

У процесі економічної діяльності суб'єкти приймають різні рішення, аналіз яких дає змогу зрозуміти, як функціонує економіка. Прийняття рішень звичайно пов'язане із проблемою вибору. Саме рішення приймається при наявності принаймні двох варіантів. Вибираючи один із них, ми відмовляє­мося від іншого (або інших, якщо варіантів більше, ніж два). Необхідність відмови від чогось для вибору саме того, що ми вважаємо за необхідне мати негайно, пов'язана із рідкісністю (обмеженістю) ресурсів, які є в економіці або в окремих індивідів у кожний конкретний момент часу. Віддаючи перевагу певному варіанту використання ресурсу, ми оцінюємо його через цінність продукції, від якої ми відмовилися, вибираючи дану альтернативу використан­ня ресурсу. Тому базовим поняттям мікроекономіки для визначення цінності ресурсу та ефективності його використання є альтернативна вартість.