Економічне вчення А.Сміта, Д.Рікардо

Класична політична економія вперше пос­тавила проблему економічних законів, досліджувала їх об'єктив­ний характер, механізм дії, необхідність урахування та викорис­тання цих законів у господарській практиці й політиці. Джерело вартості класики вбачали в різних формах конкретної праці. А.Сміт чітко розмежував валовий і чистий національний доход, основний і оборотний капітал.

Ринок вони розглядали як саморегульовану систему, що най­ефективніше "невидимою рукою" розподіляє ресурси. Згідно з висновком А.Сміта ринкова економіка в умовах конкуренції за­безпечує найкращий результат для всіх. Держава не повинна втру­чатися (або має мінімально втручатися, що відповідає принци­пам лібералізму — основній ідеї вчення А.Сміта), але мусить за­хистити конкуренцію від самих підприємців, не допускаючи її обмеження, а також створити загальні умови виробництва й роз­вивати освіту, будувати дороги, мости, забезпечувати зв'язок. Тому А.Сміт стверджував, що прийняття законів лише заважає еконо­мічній системі. Приватний інтерес людини як основний стимул її економічної діяльності, за А.Смітом, реа­лізується в процесі взаємообміну з іншими людьми результатами часткової економічної діяльності (активності), тобто в процесі поділу праці. Принцип вільної конкуренції, на думку А.Сміта, найповніше реалізується в процесі вільного переміщення робо­чої сили, вільної купівлі-продажу землі, наявності свободи віль­ної торгівлі та скасування державних регламентацій функціону­вання промисловості й внутрішньої торгівлі.

Заслугою Д.Рікардо було, зокрема, те, що в його теорії чіткі­ше розмежовані споживча і мінова вартості, вартість товару зво­диться до праці. Він звернув увагу на двоїстий характер праці, нерівність між заробітною платою робітника і продуктом його праці (що є передумовою з'ясування сутності експлуатації за ка­піталізму). У вченні Д.Рікардо знайшла своє відображення теорія додаткової вартості (хоча він не відокремив її від таких особли­вих форм додаткової вартості, як прибуток, рента, відсоток), сформульовано закони обернено пропорційної залежності між вели­чиною заробітної плати і прибутком, з'ясовано механізм дифе­ренціальної ренти.

Основні недоліки класичної школи політичної економії: 1) з аналізу відтворення суспільного капіталу А.Сміта "випав" пос­тійний капітал, тому вартість сукупного суспільного продукту він звів лише до величини заробітної плати і прибутку; 2) Д.Рікардо визначав вартість товару (одне з визначень) через механізм по­питу і пропозиції, тобто як результат змішування абстрактної і конкретної праці; 3) хоча обидва вони близько підійшли до розу­міння вартості товару робоча сила, але не змогли науково обґрунтувати цю категорію; 4) внаслідок цього і поняття "капі­тал" А.Сміт та Д.Рікардо звели лише до речового змісту, засобів виробництва, ототожнили його з останнім; 5) класична школа політичної економії не спромоглася виокремити найбільш абстрактну та найбільш загальну форму вартості продуктів праці; 6) Д.Рікардо механічно ототожнював форми вияву закону вар­тості, самої вартості із самим законом, а додаткову вартість — з такими фор­мами її вияву, як прибуток, рента. Водночас слід зазначити, що класична школа прагнула з'ясувати внутрішній зв'язок цілого, на відміну від багатьох форм його вияву; 7) предметом політич­ної економії представники цієї школи вважали науку про багат­ство, щоправда, у працях Д.Рікардо помітні спроби відійти від такого розуміння предмета політичної економії. Її, зазначав він, "слід було б назвати дослідженням законів, які визначають роз­поділ виробленого продукту між класами, що беруть участь у йо­го створенні"; 8) капітал. спосіб виробництва вони вва­жали вічним ладом, тобто не розглядали його відповідно до прин­ципу історизму; 9) представники цієї школи ігнорували або не­дооцінювали роль держави у господарському житті.

Історичні умови виникнення і розвитку марксистської економічної теорії.

Теоретичні проблеми „Капіталу” К.Маркса

Класична школа політичної економії, її прогресивні ідеї на­були розвитку в марксистській політичній економії. К.Маркс: 1) довів до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної еконо­мії про двоїстий характер праці (в їхніх працях змішування спо­живчої вартості та вартості, абстрактної і конкретної праці пере­важало над розмежуванням цих категорій). 2) як важли­вий момент теорії вартості К.Маркс виділяє те, що обмін є істот­ною умовою визначення вартості товару, його реалізації, перет­ворення продукту праці на товар. 3)виділив поняття середньої вартості товару (що (вартість), визначається суспільне необхідним робочим часом), навколо якої коливаються ціни, а сама ціна, крім того, виражає коливання попиту і пропозиції. 4) розвинув діалектичний метод пізнання, зокре­ма виокремив такі специфічні форми суперечності, як речовий зміст і суспільна форма. 5) по-новому обґрунтував предмет політичної економії, яка повинна вивчати не лише закони розподілу вироб­леного продукту (як вважав Д.Рікардо), а й закони безпосеред­нього виробництва, обміну та споживання, досліджувати вироб­ничі відносини між людьми в усіх сферах суспільного відтворен­ня у взаємодії з розвитком продуктивних сил. 6) обґрунту­вав прогресивну роль акціонерної власності як в умовах еволюції капіталістичного способу виробництва, так і в побудові більш досконалого суспільного ладу. 7) економічно довів об'єк­тивну неминучість соціалізму, що зумовлено насамперед прогре­сом продуктивних сил, усуспільненням виробництва і праці. 8) довів також переваги колективних форм власності над індивідуальними, приватними формами. 9) обґрунту­вав неминуче зростання ролі крупних підприємств і процес ви­никнення монополій, а також економічної ролі держави в умо­вах капіталізму. 10) разом з Ф.Енгельсом розкрив діалек­тику форм власності (індивідуальної, акціонерної, державної), від­родження індивідуального привласнення на основі колективної праці. 11) обгрунтував теорію економічних криз, зокрема схеми відтворення. 12) створив вчення про суспільно-економічні формації, причини їх зміни на основі розвитку внут­рішніх суперечностей, що пронизують об'єктивні економічні за­кони. 13) розкрив сутність абсолютної ренти. 14) сформулював теорію ціни виробництва. 15) дав загальну характеристику капіталістичної експлуата­ції, обгрунтував неминучість переходу капіталізму у більш розви­нуте суспільство. Водночас марксистське економічне вчення не позбавлене не­доліків.Це насамперед непослідовне, значною мірою однобічне застосування закону єдності і боротьби протилежностей у відно­синах між двома основними класами буржуазного суспільства. Основний закон діалектики передбачає єдність і боротьбу про­тилежностей, а марксисти наголошували лише на боротьбі, заз­начаючи, що розв'язання цієї протилежності можливе лише внас­лідок знищення одного класу іншим. Щоправда, у перші роки радянської влади Ленін вніс певні корективи у практичне втілен­ня цього закону, залучаючи до будівництва соціалізму фахівців буржуазної системи.

Маркс і Енгельс недооцінювали роль приватної, в тому числі приватної трудової, власності як у реалізації сутнісних сил люди­ни, так і в побудові комунізму. Вони вважали комунізм ладом, несумісним з існуванням приватної власності, отже, недооцінювали біологічну природу людини, значно перебільшували соці­альний аспект її сутності, хоча Маркс розглядав людину і як при­родну істоту, наділену природними силами, вважав її біологіч­ним явищем.

Марксистська теорія переоцінює роль крупного виробниц­тва в економіці суспільства, значення процесу витіснення дрібно­го виробництва крупним. У ній також гіпертрофовано розгляда­ється роль державної власності в побудові нового ладу.

Зародження системи національної політичної економії в Німеччині.

Економічні погляди Ф.Ліста

Німеччина XIX ст. — це країна, що складалася з політичне й економічно відособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Їхня економічна відособленість базувалась на феодальних відносинах, нерозвиненій індустрії, політичному протиборстві та державній регламентації всіх сфер економічної діяльності. Чи не найнаочнішою ознакою відсталості Німеччини (і важливим чинником такої відсталості) було існування митних кордонів між окремими державами конфедерації.

Митна реформа 1818 мала певні позитивні наслідки, але не поліпшила стану німецької економіки в цілому. Ставало все очевиднішим, що часткове реформування торгово-економічних відносин не вирішує проблем суспільства. Необхідною була політика, яка б створила умови для вільного економічного розвитку всіх німецьких держав. Автором нової теоретичної системи був Фрідріх Ліст. Фрідріх Ліст (1789—1846) Ліст визнає ліберальні ідеї в тій їхній частині, що стосується розвитку капіталістичної промисловості, і закликає до реформ, перешкодою для яких, на його думку, є внутрішня митна політика Німеччини. Головний предмет досліджень економічної теорії Ліст бачить у визначенні ролі держави в конкретній історичній ситуації, її діяльності зі «збудження» національних продуктивних сил суспільства. Політична економія має визначити, що саме треба зробити державі на конкретному етапі розвитку, аби продуктивні сили в межах даної країни забезпечили економічний розквіт. Роль держави і теорія протекціонізму. Держава в перехідний до вищої стадії розвитку період мусить здійснювати функцію організації, об'єднання, виховання та захисту нації. Політичне сильна держава може цю функцію реалізувати і виконати завдання щодо створення умов для економічного прогресу. Сприятиме досягненню мети протекціоністська політика держави, яка захищатиме молоду індустрію від конкуренції. Серед заходів, які має застосовувати держава, — протекціонізм, духовне та «індустріальне» виховання нації. Теорія Ліста — це меркантилізм XIX століття, проповідь політики національної відокремленості в перехідний до вищої стадії період розвитку. Вона збагатила політичну економію абстрактною теорією міжнародної торгівлі та протекціонізму. Це було оригінальне розуміння предмета політекономічного дослідження, згідно з яким існують два різновиди лібералізму — для внутрішнього використання й космополітичного, два рівні природних економічних законів— особливих для окремої країни (нації") і загальних для всіх економік, що перебувають на тій самій стадії розвитку, два рівні економіки — макроекономічний та мікроекономічний. Зведення цих рівнів в одне ціле, на думку Ф. Ліста, має теоретично забезпечити політична економія.