Місце макроекономіки в системі економічних наук.

76.

Місце макроекономіки в системі економічних наук.

 

Макроекономіка — є складовою частиною економічної теорії і наряду з іншими науками вивчає закономірності функціонування економіки. Але економіка є складною системою, тому крім макроекономіки виділяють багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка. маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін. Разом із тим макроекономіка як наука насамперед спирається на положення та висновки політичної економії:

· про розвиток виробничих відносин,

· розширене відтворення,

· дію об’єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання.

Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, що відбуваються в економці. Отже, макроекономіка – це складова економічної теорії і вивчає функціонування економіки в цілому, на національному рівні. Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. В університетах її почали вивчати як окрему дисципліну лише у другій половині XX ст. Проте ця галузь науки не виникла раптово, а є продуктом тривалої еволюції, нагромадження якісних ознак, постійного пошуку. Макроекономічні ідеї починають складатися ще у Середньовіччі з формуванням централізованих національних держав. Відтоді економічні одиниці, які функціонували в межах території тієї або іншої держави, стали розглядати як взаємопов'язані сукупності.Макроекономічну спрямованість мали й дослідження школи фізіократів. Термін "фізіократизм" (влада природи) було запроваджено тим же Адамом Смітом. На відміну від меркантилістів, які вважали багатством гроші, фізіократи виходили з того, що багатством є продукти землі, а джерелом багатства є сільськогосподарське виробництво, а не торгівля.Основоположник школи фізіократів Франсуа Кене (1694—1774) розробив макроекономічну схему кругопотоку, так звану економічну таблицю (1758), яка відображала рух продуктів між основними секторами національної економіки й класами суспільства. Ця таблиця давала уявлення про механізм функціонування національної економіки. Ф. Кене був одночасно лікарем і економістом, тому свою модель господарського кругообороту він побудував за аналогією з циклом кровообігу людини. Вчений виходив з того, що в процесі кровообігу органи людського тіла нерозривно пов’язані один з одним. При цьому кожний орган, виконуючи свою особливу функцію, обмінюється своєю „роботою” з іншими органами і завдяки цьому бере участь у відтворенні всього організму.

 

За аналогією з людським організмом Ф. Кене поділяє суспільство на три класи:

1. продуктивний (селяни)

2. заможний (землевласники)

3. безплідний (ремісники)

Ці класи обмінюються між собою результатами своєї праці і тим самим відтворюють свою продуктивну силу. Фізіократи вважали, що уряд не повинен втручатися у природний хід економічного життя. На думку Кене, завданням уряду є запровадження таких законів, які відповідали би природному економічному порядку. Але вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

В основі макроекономіки, як будь-якої економічної науки, лежить фундаментальна суперечність людського суспільства: суперечність між матеріальними потребами людей та економічними ресурсами, якими володіють люди для їх задоволення. Матеріальні потреби – це бажання людей використовувати різні товари й послуги, які приносять їм корисність. Предмети споживання слугують для задоволення особистих потреб людей. Підприємствам потрібні виробничі будівлі, споруди, устаткування. Потреби в якомусь конкретному товарі або послузі можна задовольнити повністю, але інша річ, коли йдеться про задоволення потреб у товарах і послугах взагалі. У своїй сукупності матеріальні потреби є безмежними. Це зумовлено другою обставиною, про яку ми згадували, - обмеженістю або рідкісністю ресурсів.

Обмеженість ресурсів означає незбалансованість між відносно необмеженими потребами і відносно обмеженими засобами, що забезпечують задоволення цих потреб. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва такого обсягу товарів і послуг, якого бажають його члени.Обмеженість зумовлює вибір. Якщо людина не може мати все, що бажає, їй доводиться вибирати те, чого вона потребує найбільше. Для задоволення своїх потреб люди використовують необхідні засоби, які називаються ресурсами, або факторами виробництва.

Економісти поділяють усі ресурси на дві великі групи:

o матеріальні ресурси – земля і капітал

o людські ресурси – праця і підприємницький хист.

Макроекономіка дозволяє проаналізувати формування найбільш ефективної економічної політики держави, в різноманітних умовах. Таким чином головне завдання макроекономіки полягає в тому, щоб забезпечити суспільство знаннями, за допомогою яких можна підвищити ефективність національної економіки з метою найкращого задоволення людських потреб.

 

Об’єкт і предмет макроекономіки.

Об'єктом макроекономіки є не просто національна економіка, а її відповідний тип, тобто історично визначена економічна система.

Можна виділити наступні типи економічної системи: ринкову, командно-адміністративну і змішану економіку. В залежності від типу економічної системи визначається механізм впливу держави на формування відповідного економічного середовища.

Щоб уміти впливати на економіку, потрібно знати також і механізм її функціонування. Предметом макроекономіки – є ефективність функціонування національної економіки або, кажучи точніше, ефективність функціонування механізмів економічної системи.

Метод макроекономіки.

Макроекономічні процеси вивчаються за допомогою різних методів. Під методом розуміють сукупність прийомів, способів и форм вивчення предмета даної науки. Макроекономіка використовує як загальнонаукові так і специфічні методи досліджень.

До загальнонаукових відносять:

· наукову абстракцію,

· аналіз і синтез,

· єдність історичного та логічного,

· економіко-математичний,

· об’єднаність нормативного и позитивного підходів.

Основними специфічними методами, які використовує макроекономіка є

1. макроекономічне агрегування – об’єднаність явищ та процесів в єдине ціле. Агреговані величини характеризують ринкову кон'юнктуру та її зміни (ринкова % ст., ВНП, загальний рівень цін та ін.).Макроекономічне агрегування розповсюджується на економічні суб'єкти, державу, зовнішньоекономічний сектор и ринки всіх видів.

2. економічне моделювання -це формалізовані описання різних економічних явищ і процесів, спрощене відображення економічної дійсності.

Макроекономічні моделі дозволяють відволіктися від другорядних елементів та зосередитися на головних елементах системи та їх взаємозв'язках. Так як моделі – абстрактне відображення реальної дійсності, то вони не можуть охватити всі процеси та явища.

В макроекономіці використовується багато моделей, які можуть бути класифіковані по різним критеріям:

· по ступеню узагальнення – абстрактно-економічні та конкретно-економічні

· по структурі – мало розмірні и великорозмірні

· по взаємозв’язку елементів – лінійні і нелінійні

· по ступеню обхвату – відкриті та закриті

· по фактору часу – статичні и динамічні

В макроекономічних моделях використовують два типа змінних:

1. екзогенні – це змінні, які модель бере як дані.

2. ендогенні – це змінні, які модель намагається пояснити. Метою моделі є з’ясування того, як екзогенні змінні впливають на ендогенні.

До екзогенних змінних найчастіше відносять державні видатки, ставки оподаткування, величину пропозиції грошей та ін. До ендогенних змінних здебільшого належать обсяг національного виробництва, рівень зайнятості, рівень інфляції тощо. С. Р Досліджуючи національну економіку, макроекономісти використовують велику кількість різноманітних статистичних показників, які характеризують макроекономічні змінні. Існують численні класифікації макроекономічних показників; наведемо окремі з них.Макроекономічні показники поділяютьна натуральні, які вимірюють у різних фізичних одиницях,та вартісні (грошові). Вартісні показники можуть визначатися у постійних або поточних цінах. Постійна — це ціна базового року. Показники також поділяють на абсолютні(натуральні та вартісні) та відносні, визначені у відсотках.

Основні категорії СНР.

СНР спирається на певну систему категорій, за допомогою яких здійснюється облік економічної діяльності в країні. Основні з них:

· Додана вартість

· Інституційна одиниця

· Сектор

· Економічна операція

· Рахунок

Особливістю методології СНР є те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість.

Повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг, вироблених якоюсь галуззю, групою виробників або економікою в цілому, включає, крім доданої вартості, також проміжне споживання

Додана вартість – це вартість, яка створена в процесі виробництва на даному підприємстві і характеризує реальний внесок підприємства у створення вартості конкретного продукту (заробітна плата, амортизація, прибуток підприємства).Додана вартість – це різниця між повною ринковою вартістю товарів та послуг і матеріальними витратами. Додану вартість розраховують для того, щоб уникнути подвійного рахунку при обчисленні ВВП. Національна економіка – це сукупність інституційних одиниць, які є базовою одиницею обліку в СНР.

 

 

Методи обчислення ВВП.

ВВП обчислюється трьома методами:

Ø Виробничим методом, як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг

Ø Методом кінцевого використання (за витратами), як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг

Ø Розподільчим методом (за доходами), як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році..

Згідно з виробничим методом ВВІІ обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидій.

Цей метод дає змогу виявити співвідношення і роль різних галузей економіки у створенні ВВП.

ВВП = Σ (ВВ - МВ) + (ПП - С)

Де ВВ — валовий випуск окремих галузей;

МВ — матеріальні витрати окремих галузей;

ПП — продуктові податки;

С — субсидії,

(ПП - С) — чисті продуктові податки.

Податки на продукти ПП — це податки, які стягуються пропорційно до кількості, або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприємствами - резидентами. До них відносять ПДВ, акцизи, податки на окремі види послуг (на послуги транспорту, зв’язку, страхування, рекламу, дозвілля, спортивні заходи, тощо) мито.

Субсидії на продукти С — це субсидії, що надаються підприємствам - резидентам із державного бюджету з метою відшкодування постійних збитків, які виникають у зв'язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; субсидії на експорт, імпорт та ін.

Згідно із методом кінцевого використання (за витратами) ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і пов’язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують таку формулу:

ВВП = C+I+G+X

Де C — споживчі витрати домашніх господарств, тобто населення;

На фазі пожвавлення відбувається підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття, невелике підвищення цін, розширення кредиту. Зменшення протягом кризи товарних запасів скорочує розрив між попитом і пропозицією. Курси акцій тепер залишаються стабільними. Починається підвищення попиту на нове устаткування та інші елементи основного капіталу. Економіка поступово приходить у рух. Пожвавлення є дзеркальним відображенням спаду.

Фаза пожвавлення поступово переходить у фазу піднесення. Її визначальною ознакою є перевищення рівня виробництва, досягнутого в попередньому циклі. Починають зростати ціни, скорочуються розміри безробіття, підвищується попит на нову техніку за допомогою якої нарощується випуск товарів вищої якості з меншими витратами. Бурхливе зростання виробництва вже приховує в собі небезпеку кризового падіння.

Вершина (пік) – найвища точка піднесення, коли в національній економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність.

Дно – найнижча точка спаду. Таким чином можна сказати, що діловий цикл триває від одного спаду до іншого, або від одного піднесення до іншого. Однак існує стійка тенденція до економічного зростання через послідовність чергування падінь та піднесень ділової активності.

Не всі коливання ділової активності творять діловий цикл. Існують так звані сезонні коливання, причини яких криються або в природних умовах виробництва і збуту, або у звичаях і традиціях даного суспільства. Наприклад, виробничі процеси в землеробстві відбуваються не одночасно, а послідовно впродовж року. Зокрема, площу під посів цукрового буряка готують ще восени. Навесні здійснюють оранку, посів, підживлення, потім обробіток і восени збирають урожай, який закуповують цукроварні. Восени чисельність зайнятих на цукроварнях збільшується, зростають доходи цих працівників. Фермери, продавши врожай, збільшують попит на предмети тривалого користування, побутові вироби, одяг. Отже, продаж цих товарів розширюється. Така хвиля розширення триває два—три місяці, а відтак спадає до нового урожаю.

Подібне простежується і в будівництві. З початком будівельного сезону починають нові забудови, збільшується попит на будівельні матеріали, машини, транспортні послуги та робочу силу. Із настанням осінньо-зимових холодів будівельний бум спадає.

Сезонні коливання ділової активності відбуваються і під впливом різних соціальних подій. Наприклад, звичай робити подарунки перед Новим роком, Різдвом, іншими святами викликає пожвавлення в роздрібній торгівлі й зумовлює значні щорічні коливання ділової активності. Сезонні коливання охоплюють лише окремі групи галузей або окремі галузі національної економіки. Кожна така група чи галузь має свій часовий період зростання та спаду. Проте сезонні коливання суворо впорядковані в часі й не творять ділового циклу.

 

Види економічних циклів.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином:

1) довгострокові цикли або цикли Кондратьєва. тривалість яких дорівнює сорок — шістдесят років. Їхня головна рушійна сила — радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова.

2) цикли Кузнєцова — їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;

3) середньострокові або цикли Джаглера з періодичністю сім — одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів, також ці цикли пов’язують із терміном життя обладнання і міжгалузевим обігом капіталу;

4) короткострокові або цикли Кетчина з тривалістю три — п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до дванадцяти років та існують у зв’язку з коливанням інвестиційної активності.

Всі ці види циклів пов’язані між собою. В довгохвильові цикли Кондратьєва вкладаються п’ять середньострокових циклів, а в середньостроковий цикл – 2 короткострокових.

Взаємозв’язок між циклами виявляється в їх динаміці. В період зростаючої довгохвильової фази Кондратьєва ділові цикли є більш тривалішими (10-12 років), їх фаза підйому також є тривалішою, а фаза депресії більш скороченою. І, навпаки, в кризовій фазі довгої хвилі Кондратьєва ділові цикли є найменш тривалими (7-10 років), фаза їхнього підйому є короткою, а фаза депресії є глибокою і тривалішою.

У макроекономіці не існує єдиної теорії економічного циклу. Але безперечним є те, що в кінцевому підсумку циклічні коливання викликаються суттєвими змінами в сукупному попиті або сукупній пропозиції. Якщо попит в економіці падає, то це призводить до падіння виробництва, збільшення безробіття і зниження цін. Якщо падає пропозиція, то це зумовлює падіння виробництва, збільшення безробіття за одночасного зростання цін.

Види безробіття.

В залежності від причин, які викликають безробіття, слід розрізняти декілька його видів.

Фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв'язку із добровільною зміною місця роботи.

У суспільстві завжди існує кількість осіб, що змінюють місце працевлаштування у зв’язку із незадоволенням

· рівнем заробітної плати,

· умовами праці,

· місцем проживання тощо.

Кожна з осіб, що шукають роботу, перебуває на ринку праці в середньому не більш одного місяця. Але ж частка їх у загальній кількості безробітних може бути досить значною. Цей різновид безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним. Складовою частиною фрикційного безробіття є так зване інституціональне безробіття, яке пов'язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованою мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.

Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили.

Відомо, що повсякчас у технології та структурі суспільного виробництва відбуваються зміни, які. в свою чергу, видозмінюють структуру попиту на робочу силу. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменшується або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільшується. Структурна незбалансованість між видами діяльності виникає, коли, наприклад, одні сектори економіки розширюються, а в інших скорочуються обсяги виробництва (скажімо, попит на працю набірника в друкарні різко скоротився і зв’язку з переходом до комп’ютерного набору інформації; механізації та автоматизації виробничих процесів витісняє некваліфіковану і малоосвічену робочу силу). Структурне безробіття теж вважається неминучим.

Різниця між структурним та фрикційним безробіттям не дуже виразна. Суттєва відмінність полягає в тому, що „фрикційні” безробітні мають навички, які вони можуть продати, а „структурні” безробітні не можуть відразу отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а інколи і зміни місця проживання. Структурне безробіття характеризується більшою тривалістю, а тому вважається серйознішою проблемою і порівнянні з фрикційним безробіттям.

Циклічне безробіття. Воно виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу.

Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. 3 цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту.

Інфляція, її види.

Інфляція відноситься до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність.

Інфляція — це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг, інфляція передусім характеризує приріст цін в економіці.

Вона вимірюється за допомогою індексу цін. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін — на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції.

Однією із закономірностей інфляції постійне зростання цін та знецінення грошей. В залежності від темпу приросту цін інфляцію умовно можна поділити на три види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).

Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає не більше 10%. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу.

Галопуюча інфляція наростає тоді, коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження у суспільстві. Інфляція виходить з-під контролю держави різко впливаючи на всі сфери економіки та соціальне життя країни.

Гіперінфляція виникає тоді, коли річний приріст цін вимірюється сотнями тисяч відсотків. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, відбувається натуралізація народногосподарських зв’язків, набувають поширення бартерні операції, порушуються кредитно-фінансові операції, починають розвиватися стихійні процеси в економіці. Вона прискорює фінансові крахи, викликає суспільно0політичний безлад. В Україні така ситуація була у 1993 р., коли гіперінфляція досягла найвищого у світі показника 10256%.

У залежності від характеру кінцевих причин, які викликають інфляцію. слід розрізняти два її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат.

Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Таке зростання може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, державних витрат, а також інвестиційних витрат.

Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво однієї одиниці продукції, тобто середніх витрат на даний обсяг виробництва. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси — сировину, паливо, енергоносії. або зростає номінальна заробітна плата, випереджаючи при цьому підвищення продуктивності праці.

У залежності від можливості передбачити зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами запланованими державою.

Неочікувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.

Причини циклічних коливань.

 

Основними причинами економічних коливань вважають гроші, інвестиції, ціни сподівання. Наприклад, монетарна теорія ділових циклів розглядає економічні коливання як суто грошове явище. На думку прихильників цієї теорії, коли уряд випускає надто багато грошей, виникає інфляційний бум, а порівняно невелика кількість грошей в обігу прискорює спад виробництва і зростання виробництва. Інші економісти пояснюють економічні коливання зміною обсягів інвестиційних видатків, які підтримуються ефектами мультиплікатора та акселератора. У макроекономіці не існує єдиної теорії економічного циклу. Але безперечним є те, що в кінцевому підсумку циклічні коливання викликаються суттєвими змінами в сукупному попиті або сукупній пропозиції. Якщо попит в економіці падає, то це призводить до падіння виробництва, збільшення безробіття і зниження цін. Якщо падає пропозиція, то це зумовлює падіння виробництва, збільшення безробіття за одночасного зростання цін.

 

Дефляція та стагфляція.

Дефляція – зниження загального рівня цін. Сутність дефляційної політики полягає у впливі на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як на товари, так і на гроші. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, бюджетної та структурно-інвестиційної політики.

Заходи грошово-кредитної політики передусім спрямовані на обмеження та стабілізацію грошового обігу. З цією метою викостовуються такі важелі впливу на грошову масу: облікова ставка; норма обов'язкових резервів; операції на відкритому ринку.

Головним важелем впливу на величину грошової маси є надання центральним банком кредитів комерційним банкам. Установлюючи офіційну облікову станку, центральний банк фактично визначає ціну кредитів, які продаються комерційним банкам, що значною мірою формує вартість грошей. Так, при підвищенні облікової ставки вартість кредитів комерційних банків зростає, що обумовлює падіння попиту на самі кредити, а через них і на величину грошової маси в обігу.

Стагфляція – інфляція, що супроводжується падінням виробництва.

Інфляція створює для суспільства певну небезпеку і викликає негативні соціально-економічні наслідки. Негативний вплив інфляції на економіку полягає в тому, що вона, з одного боку, знецінює номінальні доходи економічних суб’єктів і завдяки цьому деформує їх розподіл, з іншого -дезорієнтує управлінські рішення і тим самим знижує рівень керованості економічними процесами. Крива А. Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів: 1) очікуваної інфляції; 2) циклічного безробіття, тобто відхилення фактичного рівня безробіття від його природного рівня; 3) шокових змін пропозиції. Шоки пропозиції – неочікувана різка зміна умов функціонування економіки, яка негативно впливає на середні витрати та, як наслідок, на товарні ціни. Несприятливі шоки пропозиції – різке падіння виробництва і зростання цін. Сприятливі шоки пропозиції – збільшення обсягу виробництва і зменшення цін.

Три зазначених фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса:

РІ = ОІ - β (ПРБ-СБ) + ШП (3.14), де:

РІ – рівень інфляції;

ОІ – очікувана інфляція;

β – коефіцієнт, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття; він завжди більший нуля;

ПРБ – природний рівень безробіття;

СБ – структурне безробіття; ПРБ – СБ= ЦБ (циклічне безробіття);

ШП – шоки пропозиції.

Дослідження показали, що крива Філіпса адекватно відтворює взаємозв’язок між інфляцією та безробіттям лише в короткостроковому періоді за великих інтервалів часу зв'язок між безробіттям та інфляцією має інший характер. Такий процес, коли відбувається одночасне зростання інфляції та безробіття дістав назву стагфляція.

 

 

безробіття

Рис.3.2. Крива Філіпса

 

За стагфляції крива Філіпса змішується в бік збільшення безробіття, при цьому кожний відсоток збільшення інфляції супроводжується додатковим зростанням безробіття.

 

Рис. 5.2Вплив нецінових факторів на сукупний попит

 

Таблиця 5.1 Нецінові фактори сукупного попиту.

 

	Зміна факторів	Вплив на складові сукупних витрат (ВВП)	Зсув кривої AD
C	I	G	NX
Пропозиція грошей	↑	↑	↑			→
Швидкість обертання грошей	↑	↑	↓			→
Державні закупки товарів та послуг	↑	↑	↓	↑		→
Податки	↓	↑				→
Трансферти населення	↑	↑				→
Субсидії та пільги підприємствам	↑	↑	↑		↑	→
Середня схильність до споживання	↑	↑				→
А. Автономне зростання витрат						→
· Оптимістичні очікування	↑	↑				→
· Інфляційні очікування	↑	↑				→
Б. Ефекти розподілу						→
· Вирівнювання доходів	↑	↑				→
· Дефляція (↑) або інфляція (↓) боргу	↓	↑	↑			→
Автономні інвестиції:	↑		↑			→
· Оптимістичні очікування	↑		↑			→
· Інфляційні очікування	↓		↑			→
Чистий експорт	↑				↑	→
· Курс національної валюти	↓
· Світові ціни	↑
· Схильність резидентів країни до імпорту	↓
· Доходи країни-торгівельних партнерів	↑

 

Напрямок зміни та впливу основних нецінових факторів, які за інших рівних умов збільшують сукупний попит і пересувають криву ADg на мал. 5.2 праворуч, наведено в таблиці 5.1.

 

Функція споживання.

Функція споживання показує співвідношення між споживчими витратами і безподатковим доходом, вона ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв'язок між споживанням та доходом.

Якби споживчі витрати повністю дорівнювали доходу, то графік функції споживання прийняв би форму бісектриси. В будь-якій точці бісектриси споживання повністю дорівнює доходу. Але насправді споживчі витрати зазвичай менші, а інколи навіть більші за наявний дохід. Це відображає лінія С. Якщо С₃ <БД, то виникають заощадження, а якщо С₁>БД, то це свідчить про те, що певна частка споживчих видатків здійснюється за рахунок боргу або попередньо зроблених заощаджень, позички.

С

БД

Борг

заощадження

С

С1

С2

С3

БД3

БД2

БД1

БД

БД3

БД2

БД1

З1

З2

З3

З

 

Рис.7.1 Функція споживання Рис.7.2 Функція заощадження

 

Аналогічно розглядається функція заощадження, яка є дзеркальним відображенням функції споживання. Графічно функцію заощадження зображують віднімаючи по вертикалі функцію споживання від лінії бісектриси. Обсяг заощаджень визначається відстанню від лінії доходу до кривої функції заощадження. Ця відстань повністю збігається і відстанню від кривої споживання до бісектриси на попередньому графіку.

І споживання, і заощадження прямо залежать від доходу, зростаючи із збільшенням доходу і зменшуючись при його скороченні.

У макроекономічному аналізі великого значення надають змінам у споживанні, які зумовлені змінами у величині доходу. Залежність споживання та заощадження від доходу називається схильністю до споживання та заощадження. Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження,

 

Мультиплікатор інвестицій.

Мультиплікатор — це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва.

Економічна суть мультиплікатора Кейнса полягає в тому, що він показує залежність зміни доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:

Де Мі— мультиплікатор інвестицій;

DВВП — зміна ВВП;

DВІп — початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.

Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення:

1)витрати та одержання доходів — це дві сторони кожної ділової угоди, тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження.

2)будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвідношення між споживанням і заощадженням.зберігається незмінним.

3)споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється на витрати для наступного етапу.

Дія мультиплікатору закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень, які були спричинені початковим збільшенням інвестицій, компенсує цей початковий приріст запланованих інвестицій. Таким чином, початкові інвестиції спричинили ланцюгову реакцію вторинних споживчих витрат і призвели до зростання ВВП.

Також слід відмітити, що існує зв’язок між мультиплікатором і граничними схильностями до споживання та заощадження. Цей мультиплікатор називають простим мультиплікатором витрат, тому що він враховує лише один канал вилучень – заощадження. Розглянутий простий мультиплікатор має однакову дію не лише до інвестицій, а й до інших елементів сукупних витрат, якщо вилучення відбуваються лише в формі заощаджень. Тому в загальному контексті це є мультиплікатором витрат.

Функції комерційних банків.

 

Функції комерційних банків можна розділити на дві групи: активні і пасивні.

Пасивні операції спрямовані на формування власного капіталу банка, залучених та емісійних коштів банку, тобто це кошти для проведення активних операцій. Активні операції банка спрямовані на розташування власних та залучених коштів з метою отримання прибутку.

Так, основними видами банківської діяльності є:

· Приймання вкладів

· Кредитування

· Розрахункове обслуговування

· Врахування векселів

· Інформаційно-консультаційне обслуговування

· Торгово-комісійна діяльність

· Трастові операції

· Лізинг

· Факторинг (банк авансує частину угоди, допомагає постачальнику скоріше отримати гроші за товар).

 

Міжнародна валютна система.

Міжнародна валютна система — це сукупність грошових відносин, пов'язаних із формуванням і розподілом валютно-фінансових та кредитних фондів, використанням розрахункових і платіжних засобів у сфері міждержавних господарських зв'язків.

Зростаюча глобалізація виробництва змушує економічних субєктів(підприємства, банки, фізичних осіб) активно виходити на світовий ринок, що потребує здійснення відповідних міжнародних розрахунків, додержання вимог і рекомендацій міжнародних інституцій, конвенцій, договорів.