Методи та функції макроекономіки

Предмет макроекономіки

Предметом макроекономіки, що обумовлений її об’ємом, є ефективність функціонування національної економіки, або, кажучи точніше, ефективність функціонування механізмів економічної системи.
Вивчаючи ефективність функціонування національної економіки, макроекономіка приділяє особливу увагу поведінці основних економічних суб’єктів – домогосподарств, фірм та держави. При цьому макроекономіка розглядає поведінку не конкретних господарських одиниць, а їх сукупності, яку вона отримує через агрегування.
Агрегування – це поєднання окремих одиниць або даних в одну одиницю, оскільки набагато зручніше звести сотні тисяч ділових одиниць економіки України воєдино і розглядати їх як одну одиницю. Усю сукупність домогосподарств можна також аналізувати як одну одиницю. Ці сукупні одиниці називають агрегатами і зазначають, що національна економіка складається із трьох агрегатів — домогосподарств, фірм і держави.
Макроекономіка, досліджуючи зв'язки між агрегатами, оперує агрегатними узагальненими показниками (наприклад, валовий внутрішній продукт — це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, що вироблені у країні за рік). Водночас ця наука широко використовує середні величини, наприклад подушні доходи або середню продуктивність праці.
Тут очевидною є відмінність макроекономіки від мікроекономіки. Перша досліджує поведінку окремих економічних одиниць, оперуючи такими поняттями, як галузь, домогосподарство, ринок, фірма і т.д. Мікроекономіка ж використовує такі показники, як ціна конкретного товару, витрати окремої фірми чи видатки окремого домогосподарства, попит і пропозиція на конкретний продукт.

Макроекономіка особливу увагу приділяє чотирьом сферам, які можна виокремити у національній економіці, — сферам виробництва, зайнятості, цін та зовнішньоекономічних зв'язків.
У сфері виробництва, як відомо, створюються товари і послуги для задоволення різноманітних потреб людей. Усі країни зацікавлені у збільшенні обсягу національного виробництва, що дає змогу підвищувати рівень життя населення та розв'язувати чимало інших складних проблем суспільства.
Збільшення виробництва товарів і послуг у даному році порівняно з попередній роком називають економічним зростанням. Макроекономіка простежує фактори та наслідки економічного зростання, пояснює, чому одні країни демонструють високі темпи зростання упродовж XX століття, тоді як економіка інших країн розвивається вкрай повільно або занепадає. Особливе значення у житті кожної людини має сфера зайнятості, яка нерозривно пов'язана зі сферою виробництва. Робочі місця, як відомо, наявні лише у сфері виробництва. Макроекономіка досліджує рівень зайнятості, причини вимушеного безробіття, його впливи на різні макроекономічні параметри.
Сфера цін, їхня динаміка позначаються на поведінці всіх економічних суб'єктів. Зростання загального рівня цін, що називають інфляцією, знижує купівельну спроможність та рівень життя населення. Макроекономіка намагається виявити причини та наслідки зростання цін, пояснити, чому в одних періодах і країнах ціни практично стабільні, а в інших простежуються високі темпи інфляції. Особливу увагу макроекономіка приділяє взаємозв'язку інфляції та безробіття.
Економіка майже всіх країн світу є відкритою, тобто країни експортують та імпортують товари і послуги. Інакше кажучи, складається сфера зовнішньоекономічних зв'язків країни. Макроекономіка намагається виявити умови досягнення зовнішньої рівноваги, за яких країна не перетворюється на світового боржника, пояснити динаміку валютних курсів, втечу капіталу з країни тощо.

Методи та функції макроекономіки

Широке застосування в макроекономіці знаходять кількісні методи, які допомагають йти від відомих фактів до невідомих. При цьому використання цих методів опирається на моделювання макроекономічних процесів.

Аналіз макроекономічної системи на основі моделей проходить із застосуванням генетичного і функціонального підходів.

ex post- національне рахівництво;ex ante - прогностичне моделювання.

Ex post (генетичний) аналіз-базується на визначенні макроекономічних параметрів минулого періоду з метою отримання інформації про те, як національна економіка функціювала і які результати досягла. На основі результатів ex post аналізу робиться корегування макроекономічних концепцій та розробка нових.

Аналіз ex ante (функціональний) - це прогнозне моделювання економічних явищ та процесів на основі певних теоретичних концепцій. Мета ex ante аналізу визначити, які фактори і яким чином будуть впливати на значення макроекономічних показників у майбутньому.

М. використовує діалектико-матеріалістичні методи, а саме: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, абстракцію та інші.

Основним методом макроекономічного дослідження є економіко-математичне моделювання.

Макромоделі - це математичні рівняння, в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному та спрощеному вигляді.

Створити модель - це означає знайти функцію, яка пов'язує ендогенні та екзогенні параметри макромоделі.

Екзогенні величини - це величини, що знаходяться поза макромоделлю (як правило, це технологія виробництва та характер поведінки економічних суб'єктів на кожному з ринків).

Ендогенні величини - це величини, що визначаються в результаті розв'язання моделі (наприклад: величина реального національного доходу, рівень зайнятості, ставка реальної заробітної плати, реальна ставка процента, рівень цін).

Функціональні зв'язки між ендогенними параметрами мають таку класифікацію:

1. Поведінкові функції виражають переваги, які склалися в суспільстві.

2. Технічні функції характеризують технічну залежність.

3. Інституціональні функції зображають інституціонально установлені залежності між параметрами моделі.

4. Дефініційні функції виражають залежності, які виходять з означення економічних явищ.

Макроекономічні моделі поділяються на динамічні та статистичні. Статистичні моделі фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду і не зображають перехід від одного стану до іншого. Динамічні моделі зображають економічні процеси з урахуванням фактора часу.

3. Функціональне призначення М. випливає із її предмету. До основних функцій М. слід віднести: теоретичну або пізнавальну (дослідження економічної системи та її агрегатів, побудова моделей цих процесів); виховну (виховання макроекономічного мислення); прогностичну (прогнозування розвитку економічної системи); практичну (розробку рекомендацій для державної політики і створення конкретних макроекономічних моделей); методологічну (М. як складова економічної теорії є теоретичним фундаментом для цілого ряду економічних наук і навчальних дисциплін).

Макроекономічні показники

У країнах з ринковою економікою обчислення макроекономічних показників ґрунтується на системі національних рахунків. Система національних рахунків – система взаємопов'язаних статистичних показників, які відображають Найважливіші аспекти економічної діяльності країни щодо виробництва і споживання продукції, розподілу і перерозподілу доходів та формування національного багатства.

Кінцевий продукт – сукупність товарів і послуг, що купуються для особистого споживання, а не для перепродажу або подальшої переробки

Валовий внутрішній продуктХарактеризує результати виробництва підприємств і організацій країни,

які розміщені на її території.ЦеПоказник статистики національного доходу в системі національних рахунків, який виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених на території даної країни, у ринкових цінах.За своєю натурально-речовинною формою є сукупністю предметів і послуг,

що використовувались протягом даного року на споживання і накопичення.

За доданою вартістю

За видатками: ВВП = C + Ig +G + Xn, деC – особисті споживацькі видатки: предмети споживання тривалого

використання, товари поточного споживання, споживацькі видатки на

послуги,Ig – валові приватні внутрішні інвестиції: кінцеві покупки устаткування,

будівництво, зміна запасів,G – державні закупки товарів і послуг – всі державні видатки на кінцеву

продукцію підприємств і на прямі закупки ресурсів,Xn – чистий експорт – величина, на яку закордонні видатки на державні товари і послуги країни перевищують державні видатки на закордонні товари і послуги

За прибутками: ВВП = w+p+R+i+Tk+A, w – винагорода за працю найманим робітникам,Tk– непрямі податки на бізнес: податок з продаж, акцизи, податки на майно, ліцензійні платежі, мито,,R – рентні платежі – прибутки господарів житла і землі, що забезпечують економіки ресурсами власності,p – процентні платежі – прибутки кредиторів, які ті отримують від позичальників як плату за користування грошима,i – прибутки від власності – чистий прибуток підприємств,A– відрахування на споживання капіталу – амортизація

Взаємопов'язаний з валовим внутрішнім продуктом: на відміну від ВВП

включає і суму чистих прибутків із-за кордону

Валовий національний продукт Характеризує результати виробництва підприємств і організацій країни

незалежно від їх територіального розміщення

Це Показник статистики національного доходу в системі національних рахунків, який виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг у ринкових цінах, включає вартість спожитих населенням товарів і послуг,

державних закупівель, капітальні вкладення і сальдо платіжного балансу

Показник статистики національного доходу в системі національних рахунків, який виражає сукупну ринкову вартість товарів і послуг,виготовлених в країні протягом року

ОбчислюєтьсяНа відміну від НД включає і доходи, отримані в невиробничій сфері, і амортизацію від основних фондів

Чистий національний продукт Характеризує результати виробництва підприємств і організацій країни

Визначення: ВНП за відрахуванням тої частини, яка необхідна для заміни

засобів виробництва, зношених в процесі випуску продукції Формула: ЧНП = ВНП – А

Національний доход Характеризує прибуток, який заробили постачальники ресурсів від участі у

поточному виробництвіВизначення НД = w+p+R+i=ВНП-Tk:

Доход особистого споживання (особистий доход) Характеризує прибуток, який постачальники ресурсів фактично одержалиФормула: ОД = НД – ВСС – ППК – НПК + ТП, ВСС – внески на соціальне страхування, ППК – податки на прибуток корпорацій, НПК – нерозподілені прибутки корпорацій, ТП – трансферні платежі Рівень цін Визначення: Середня зважена цін, за якими купуються готові товари тапослуги в державіВиражається у вигляді індексуІндекс цін: Iц = (Pдр/ Pбр)*100%,Pдр – ціна ринкового кошику в даному році,Pбр – ціна ринкового кошику в базовому році (НомінальнийВВП / Індекс цін)*100%= Реальний ВНП Рівень безробіття Доля робочої сили, яка не має роботи на даний моментФормула: Рівень безробіття = (Кількість робочої сили, що не має роботи /Кількість робочої сили)*100% Закон Оукена: Коли рівень безробіття перевищує нормальний рівень (3-4%)на 1%, спостерігається спад ВНП на 2,5% Процентна ставка Плата, яку отримує кредитор від позичальника за користуванняГрошимаНомінальна – процентна ставка, встановлена банкомРеальна = (Номінальна процентна ставка / Індекс цін)*100%

 

Цінові індекси

Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, який вимірюється в поточ­них цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва:

де q1 - обсяг виробництва ї'-го товару в поточному році; р1 - ціна і-го товару в поточному році.

Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси: 1) динаміка обсягу виробництва;2) динаміка рівня цін.

Реальний ВВП — це обсяг виробництва, який вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва: де

р0 - ціна г'-го товару в базисному році.

Враховуючи описане, реальний ВВП можна розрахувати шляхом кори­гування номінального ВВП на індекс цін Ір

Звідси випливає, що

 

Якщо величина індексу цін менша за одиницю (/ < 1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлю-ванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (/ >1), то відбу­вається дефлювання - коригування номінального ВВП у оік зменшення (мал. 2.1).

Для здійснення названих коригувань використовують цінові індекси Ла-спейреса, Пааше і Фішера (цінові дефлятори).

Індекс Ласпейреса (або аґреґатний індекс цін) показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною. Вагами в цьому випадку є товарна структура виробництва базисного періоду, а тому зміни у виробництві та споживанні, пов'язані з науково-технічним прогресом, не враховуються де — ціни відповідно в по­точному і базисному періодах; q0— обсяг виробництва в базисномуперіоді.

Цей індекс дещо завищує темп зростання рівня цін, оскільки при його розрахунку нехтують тим фак­том, що із зміною цін, безперечно, відбуваються зміни в структурі спо­живчих товарів.

Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса, оскільки вагами в даному випадку є товарна структура виробництва поточного року. Індекс має вигляд:

де - обсяг виробництва в поточному періоді.

Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:

Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається, що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін

Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше, усуває їхню обмеженість:

 

9. Економічний цикл та його фази Економічний цикл - це послідовність піднесень і спадів ек-ної активності протягом кількох років, т.б. це рух сусп. вир-ва від одного кризового явища до ін., який постійно повтор-ся.Фази ек-х циклів:1) Криза; перевир-во товарів порівняно з платоспр-м По; падіння рівня цінвнаслідок перевищ-ня Пр товарів над платосп-м По; скороч-ня обсягів вир-ва; масове банк-во фірм; зрост-ня безроб-тя і скороч-ня номін-з/п;потрясіння кредитної системи.2) Депресія: скороч-ня вир-х інвест-й;збільш-ня запасів; скороч-ня По на роб силу; різке падіння чистого приб; падіння обсягу продажу; скороч-ня кільк-ті нових заказів; скороч-ня По на кред-ні рес-си.3) Пожвавлення: перехід до стійкого розширеного вир-ва; зрост-ня По наактивні елементи засобів вир-ва; зрост-ня По на сировину, роб силу;зрост-ня з/п.4) Піднесення: значний приріст вир-чих інвестицій; скороч-ня запасів;різке зростання По на роб силу; значний приріст загального рівня цін. Види циклічних коливань:Короткі (малі)3-4 пов\\\'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Їх матеріальною основою процеси, що відбув-ся у сфері грошових відносин.Середні 7-11пов\\\'язані зі зміною По на засоби вир-ва. Їх матеріальною основою єнеобхідність оновлення основного капіталу.Великі. Їх матеріальною основою є зміна базових технологій і поколінь машин, оновлення об\\\'єктів інфраструктури.(цикли Кондратьєва, або довгохвильові, тривалість = 40 - 60 рр.;)Причини циклічних коливань:1великі технічні нововведення, які з\\\'являються нерегулярно і зумовлюють коливання в діловій активності;2політичні перевороти, різка трансформація соц-ек системи, війна та ін.3 випадкові події системного хар-ра;4 помилкові рішення в грошово-кредитній політиці, які супроводжуються появоюнадмірної кільк-ті грошей або надмірним вилученням грошей з обігу;5різкі зміни в зовнішніх умовах функціонування національної ек-ки(зростання цін на імпортні енергоносії, фінансова криза у торгових партнерів тощо). 10.Сутність і типи економічного зростання Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в еко-номічному зростанні.Економічне зростання переважно характеризує цілі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто нале-жить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється та-ким показникам, як валовий продукт, національний доход, зайня-тість, суспільний капітал тощо. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку вироб-ництва і поліпшення його структури.Механізм економічного зростання розглядають у чистому ви-гляді, абстрагуючись від конкретних соціально-економічних відно-син виробництва.Крім території та природних ресурсів можна назвати такі за-гальні фактори економічного зростання: народонаселення, нагро-мадження і науково-технічний прогрес... Розрізняють два основних типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний - залеж-но від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення. Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціоную-чих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за ра-хунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних еко-номічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними. Інтенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виробництва (поділ праці, спеціалізація та кооперування виробниц-тва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення ква-ліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого ви-користання виробничого потенціалу. При цьому зростають про-дуктивність праці та їх ефективність. Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є, по-перше, підвищення ефективності живої праці, її продуктивності;по-друге, підвищення ефективності уречевленої праці на основі зрос-тання віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці в цілому, їх принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту. Особлива роль у процесі інтенсивного економічного зростання належить НТП. Кожний з типів економічного зростання на практиці не існує в чистому вигляді. Тому в реальному житті існують переважно екс-тенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростан-ня     11. Цілі і фактори економічного зростання Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в еко-номічному зростанні.Економічне зростання переважно характеризує цілі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто нале-жить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється та-ким показникам, як валовий продукт, національний доход, зайня-тість, суспільний капітал тощо. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку вироб-ництва і поліпшення його структури.Механізм економічного зростання розглядають у чистому ви-гляді, абстрагуючись від конкретних соціально-економічних відно-син виробництва.Крім території та природних ресурсів можна назвати такі за-гальні фактори економічного зростання: народонаселення, нагро-мадження і науково-технічний прогрес... Розрізняють два основних типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний - залеж-но від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення. Екстенсивний тип економічного зростання - це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціоную-чих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Переважно економічне зростання розглядають та користуються як суттєвою складовою економічного розвитку.Кінцева мета економічного зростання – збільшення споживання. Макроекономічні фактори економічного зростанняможуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу. Фактори пропозиції включають:кількість і якість природних ресурсів;кількість і якість трудових ресурсів;обсяг основного капіталу (основні фонди);нові технології - НТП; Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробництва потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції. Кожний із факторів економічного зростання вимірюється різними показниками 1. Природні ресурси 2. Трудові ресурси 3. Основний капітал 4. Науково-технічний 12 Модель економічного зростання Домара 1. Виділяють два основні підходи до моделю-вання процесу зростання - це неокейнсіанський та неокласичний. Неокейнсіанськими називають ті моделі зростання, які, як і кейнсіанська теорія взагалі, грунтуються на попиті. Один із факторів попиту - інвестиції, які мультиплікативно збільшують доход. Водночас інвестиції самі обумовлюються зростанням доходу (ефект акселератора). Відомим прикладом моделей даного напряму є модель Домара-Харрода (30-і р. ХХ-ого ст). В моделі припускається, що:Існує тільки ринок благ і він початково збалансований.На ринку праці є надлишкова пропозиція і це забезпечує постійний рівень цін. Фактором зростання суку-пного попиту і сукупної пропозиції є приріст інвестицій.На відміну від Кейнса, у Домара інвестиції є не тільки фактором створення доходу, а й фактором створення капіталу (основних фондів), чого не враховував Кейнс. Динамічна збалансованість попиту і пропозиції за Домаром визначається динамікою інвестицій, тому що вони створюють і нові доходи, і новий капітал. Таким чином, завдання зводиться до визначення обсягів і темпів зростання інвестицій, необхідних для підтримки збалансованого довгострокового зростання. Домар запропонував систему з трьох рівнянь: Рівняння сукупного попиту: DYDt = DIt / Sy (1)де, DYDt - приріст сукупного попиту в періоді t;DIt - приріст інвестицій в періоді t;Sy - гранична схильність до заощадженнь. Рівняння сукупної пропозиції: DYSt = b DKt (2)де, DYSt - приріст сукупної пропозиції в періоді t;DKt - приріст капіталу в періоді t;b - гранична продуктивність капіталу. b = DY / DK або b = Y / K (3)де, Y - створений продукт. Отже, в моделі Домара рівноважне економічне зростання досягається тоді, коли темпи приросту інвестицій (DIt / It-1) дорівнюють добутку продуктивності капіталу (граничної або середньої) на граничну схильність до заощаджень. Змінити рівноважний темп зростання можливо лише за рахунок зміни граничної схильності до заощадження (Sy), тому що в стані динамічної рівноваги (виходячи з моделі Домара) гранична продуктивність капіталу (b) визначається існуючим рівнем розвитку техніки.

Причини інфляції,її види

Інфляція — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей

Види

За величиною темпів розрізняють такі види інфляції:

• повзуча інфляція — яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін;
• галопуюча інфляція — зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;
• гіперінфляція — з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).
• Формула для гіперінфляції - 3.8•10²⁷

Споживчу інфляцію можна розподілити на такі складові:

• базова інфляція ^[6] (є мірою інфляції попиту, наприклад, може обумовлюватися перевищенням сукупного попиту свого довгострокового рівноважного рівня);
• вузька базова інфляція — зміна цін імпортованих товарів, що відображає таким чином вплив зміни обмінного курсу.
• небазова інфляція (відображає вплив факторів пропозиції), остання включає в себе зміну цін, що регулюються адміністративно, зміну цін на товари з малою ступінню обробки (сирі овочі, фрукти та ін.), а також зміну цін на паливо.

Причини виникнення інфляції:

• надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад — монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го сторіччя));
• обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;
• надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін.;
• інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари
• девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування);
• зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому.

 

21..методи виміру рівня інфляції.темпи інфляції

Інфляція - підвищення загального (середнього) рівня цін в економіці.

Найпоширенішим методом виміру інфляції є індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI), який розраховується стосовно базового періоду.

Але для різних цілей застосовують різні індекси оцінки рівня інфляції, а саме:

• Індекс споживчих цін (Consumer Price Index, CPI)
• Індекс цін виробників (Producer Price Index, PPI) - відбиває собівартість виробництва без обліку додаткової ціни дистрибуції й податків із продажів. Значення PPI випереджає за часом дані CPI.
• Індекс витрат на проживання (Cost-of-living Index, COLI) - ураховує баланс підвищення доходів і росту витрат.
• Індекс ціни активів: акцій, нерухомості, ціни позикового капіталу та ін. Звичайно ціни на активи, ростуть швидше цін споживчих товарів і вартості грошей. Тому власники активів внаслідок інфляції тільки багатіють.
• Дефлятор ВВП (GDP Deflator) - розраховується як зміна в ціні на групи однакових товарів.
• Паритет купівельної здатності національної валюти й зміна курсу валют.
• Індекс Пааше - показує відношення поточних споживчих витрат до витрат на придбання такого ж асортиментного набору в цінах базисного періоду.

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в свою чергу, є вираженням вартості набору товарів (послуг) в певний період часу, %. Найбільш поширеним показником для розрахунку інфляції є:

• індекс споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI — Consumer Price Index)
• індекс цін виробників (ІЦВ, англ. WPI — Wholesale Price Index, PPI — Production Price Index);
• дефлятор ВВП (англ. GDP deflator).

Зручність використання ІСЦ полягає насамперед у використанні досить великої кількості товарів (Державний комітет статистики (ДКС) України використовує споживчий кошик з 296 компонентів (Посібник ДКС України з ІСЦ)) та висока частота оновлення даних статистичними органами (зазвичай місяць), тоді як дані щодо дефлятора ВВП, що хоча й охоплює більшу кількість товарів, однак розраховується лише щоквартально.

Індекс цін () — це відношення рівня цін в період t () до рівня цін базового періоду (), тобто:

Парадокс ощадливості

парадокс ощадливості - спроба суспільства більше зберігати обертається таким самим чи меншим обсягом заощаджень. Якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то будь-яка спроба домашніх господарств більше зберігати виявиться марною у зв'язку зі значним зниженням рівноважного ВВП, обумовленим ефектом мультиплікації.

 

Економіка стартує в точці А. В очікуванні спаду домашні господарства намагаються побільше заощаджувати: графік заощаджень переміщається від ^ до S ', а інвестиції залишаються на тому ж рівні. У результаті споживчі витрати відносно знижуються, що викликає ефект мультиплікатора і спад з-сукупними доходу від Yft до У,. Так як сукупний доход Y знизився, то і заощадження в точці В виявляться тими ж, що і в точці А.

Якщо одночасно з ростом заощаджень від S до S "зростуть і заплановані інвестиції від до, то рівноважний рівень випуску

залишиться рівним У0 і спад виробництва не виникне. Навпаки, в структурі виробництва будуть переважати інвестиційні товари, що створює гарні умови для економічного зростання, але може відносно обмежити рівень поточного споживання населення. Виникає альтернатива вибору: або економічний ріст в майбутньому при відносному обмеженні поточного споживання, або відмова від обмежень в споживанні ціною погіршення умов довгострокового економічного зростання.

Гроші та їх функція

Гро́ші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку деякі національні гроші виконують функції світових.

 

Функції грошей

Гроші виконують ряд важливих функцій:

• Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, та встановлює певну грошову одиницю розрахунків – національну валюту.
• Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.
• Засіб нагромадження — це функція, що пов'язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються на скарб.
• Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.
• Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Функції НБУ

Основна функція

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Комерційний банк — банк, який здійснює універсальні банківські операції з різними організаціями, установами здебільшого за рахунок власних коштів та залучення кредитних ресурсів своїх клієнтів.

У широкому розумінні, комерційний банк – це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи.

У вузькому розумінні комерційний банк – це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Класифікація комерційних банків. Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. Такі банки прийнято називати універсальними. Інші банки виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки.

 

 

Види податків

За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки сплачуються суб`єктами податків безпосередньо й прямо пропорційно платоспроможності. Прямі поділяються на реальні та особисті. До реальних відносяться податки на землю, будинки, промислові, торгові, банківські установи та грошовий капітал. До особистих - податки на доходи фізичних та юридичних осіб (податковий, помайновий, із спадщини тощо).

На відміну від прямих, непрямі податки не зв`язані з розмірами доходів чи вартістю майна платника податків. Непрямі податки виступають у трьох видах: "акцизи", "фіскальні монопольні податки", "митні збори".

Акциз — різновид непрямого податку переважно на товари масового споживання (цигарки, алкогольні напої, сіль, цукор, сірники, автомобілі, холодильники, парфумерні вироби тощо), а також різні комунальні, транспортні, культурні та інші послуги, які мають широке розповсюдження (телефон, транспортні перевезення, авіа- і залізнодорожні квитки, демонстрація фільмів). Фіскальні монопольні податки поповнюють казну за рахунок непрямого оподаткування товарів масового попиту, виробництво і реалізація яких монополізовані державою. Митні збори — це непрямі податки на імпортні, експортні і транзитні товари, тобто такі, які пересікають кордони країни. Вони сплачуються всіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції.

Крива́ Ла́ффера — крива, яка характеризує залежність державних доходів від середнього рівня податкових ставок у країні. Крива показує наявність оптимального рівня оподаткування, за якого державні доходи досягають свого максимуму.

 

Структура

Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, — залежно від адміністративного поділу). Наприклад, у США центральне місце належить бюджетам штатів, а загальнодержавні функції (оборона, зовнішні зв'язки, загальне управління) задовольняються за рахунок федерального бюджету. У державах без федерального поділу є лише державний і місцевий бюджети. В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.

Що стосується збалансування бюджету, то ця проблема розглядається як другорядна підпорядкована головній меті фіскальної політики. Це не означає, що фіскальна діяльність держави ігнорує бюджетний дефіцит. Їх неможливо ігнорувати об"єктивно: дефіцит фінансових ресурсів завжди обмежуватиме рівень виробництва, а отже, й споживання. Тому проблема має зміщуватися в іншу площину мінімізації негативного впливу бюджетного дефіциту на економіку. Світовий досвід показує, що ця проблема має вирішуватися з урахуванням державного боргу, величина якого визначається як сума бюджетних дефіцитів за мінусом суми бюджетних надлишків за певний період часу.

 

Валютний ринок

Валю́тний ри́нок — ринок, на якому гроші однієї країни використовують для купівлі валюти іншої країни.

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок — система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення і