Сутність, види та основи функціонування валютного ринку. Суб та об валютного ринку.

За екон. змістом:валютний ринок - це сектор грош. ринку, на якому урівноваж-ся попит і пропозиція на такий спрецифічний товар, як валюта. За своїм признач. і організац. формою валютний ринок - це сук-ть спец. інстимтутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити нац. і іноз. валюту. Об’єктом купівлі-продажу на цьму ринку є валютні цінності. Суб’єктами - будь-які економічні агенти та посередники (банки, валютні біржі). Ціною на валютному ринку є валютний курс - ціна грошової одиниці даної валюти в грош. одиницях іншої валюти. Валютний ринок має свою структуру, яка включає нац. (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Нац. валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмеж-ся екон. простором конкретної країни і реул-ся її нац. валютним закон-вом. міжнародні валютні ринки сформувалисмя у країхнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції. Розвиток новітніх засобів телекомуніквцій та інформац. технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Валютний ринок можна класифікувати і за іншими критеріями: - за характером операцій: ринок конверсійних операцій, ринок депозитно-кредитних операцій; - за територіальним розміщенням: європейський, північно-американський, азіатський; - за видами конверсійних операцій: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо; - за формою валюти: ринок безготівкових операцій.ю ринок готівки. Чинники, що визнач. кон’юктуру валютного ринку можна розділити на такі три групи: 1) Курсоутворюючі чинники: - стан платіжного балансу кр-ни, - обсяги ВНП, які виробляються в кр-ні, - внутр. і зовн. пропозиція гр-й, - процентні ставки в кр-х, валюти яких прорівнюються, - співвідн. внутр. цін кр-ни з зовн-ми. Ці чинники - базові, оск. визначають такий стан співвідн. попиту та проп-ї на вал. ринку, який схильний до стабільності чи поступової, внутрішньо зумовленої та передбачуваної зміни. 2) Регулюючи чинники: - заходи прямого держ. регулювання (фінансово-бюдж. пол-ка, квотування та ліцензування, грош.-кред. пол-ка, регулювання цін, інтервенційна пол-ка, розподіл валюти тощо), - структурні чинники - впливають на кон’юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих чинників. Вводяться дер-вою свідомо для досягн. певн. цілей в її екон. пол-ці і можуть давати значн. ефект в умовах, коли ек-ка кр-ни перебуває у стані тривалолї рівноваги. 3) Чинники кризового хар-ру: - дефіцит держ. бюджету, - безконтрольна емісія та інфляція, - штучне і надмірне регулювання цін, - висока монополізація вир-ва. Ці чинники виникають при порушенні динамічної рівноваги ек-ки, послаблюють дію курсоутворюючих чинників та знижують результативність регулятивних заходів дер-ви. У всій цій сукупності вирішальною (базавою) є перша група (курсоутворююча). У свою чергу, у базовій групі ключове місце займає платіжний баланс, його стан та динаміка.

Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні - для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні - для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.
Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

57. Валютне регулювання: сутність,необхідність,сфери регулювання,інструменті та інститути,що здійснюють регулювання та контроль.

Валютне регулювання – це сукупність нормативних документів, установлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну та за її межі, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних платежів.

Валютне регулювання спрямоване, насамперед, на організацію міжнародних розрахунків, вихначення порядку здійснення операційи з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є, отже, формою державного впливу на зовнішньоекономічні відносини країни. Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави – об”єктивна економічна необхідність і практика всіх розвинених країн.
Основні завдання валютного регулювання та контролю:
§ організація системи курсоутворення, захист і забезпечення необхідного ступеня конвертованості національних грошей;
§ регулювання платіжної функції іноземної валюти, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
§ організація внутрішнього валютного ринку;
§ регламентація та регулювання банківської діялбності з валютними цінностями;
§ зазист іноземних інвестицій, регулювання процесів утворення та руху капіталу;
§ встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;
§ забезпечення стабільних джерел надходження інвалюти на національний валютний ринок.
Суб”єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без винятку учасники валютних операцій:
§ центраьний банк;
§ уряд країни;
§ уповноважені банки;
§ юридичні особи – резиденти і нерезиденти;
§ фізичні особи – резиденти і нерезиденти

Органи валютної політики і валютного регулювання в Україні.

Валютне регулювання — це регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Згідно з чинним законодавством України (стаття 11 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю») Національний банк та Кабінет Міністрів наділені певними повноваженнями у сфері валютного регулювання.

Національний банк України у сфері валютної політики та валютного регулювання має такі повноваження:
— установлює правила проведення в Україні резидентами і не резидентами валютних операцій;
— визначає структуру валютного ринку України, а також порядок та умови торгівлі валютними цінностями на ньому;
— установлює порядок переведення, ввезення, пересилання в Україну та з неї валютних цінностей;
— визначає порядок відкриття резидентами рахунків у банках за межами України та нерезидентами рахунків в— нагромаджує, зберігає і використовує золотовалютні резерви з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України;
— складає за участю Кабінету Міністрів України платіжний баланс України;
— бере участь у визначенні ліміту валового зовнішнього боргу України та контролює дотримання цього ліміту після його затвердження Верховною Радою України тощо.
У сфері валютного регулювання Кабінет Міністрів України має такі повноваження:
— визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;
— бере участь у складанні платіжного балансу України;
— забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;
— забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;

 

Платіжний баланс,його основні статті,джерела

Його урівноваження.

Платіжний баланс — це співвідношення між валютними платежами економічних суб’єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з-за економічних меж країни (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць). За формою платіжний баланс являє собою статистичний звіт про надходження валютних коштів у країну та про витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн, груп країн. За економічним змістом — це макроекономічна модель, що характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин даної країни з зовнішнім світом.

Баланс включає: Статті: І. Рахунок поточних операцій;— Баланс товарів;— Баланс послуг;— Доходи;— Поточні трансферти;

ІІ. Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій;Рахунок операцій з капіталом;— Капітальні трансферти;Фінансовий рахунок;— Прямі інвестиції;— Портфельні інвестиції;— Інші інвестиції;

ІІІ. Резервні активи;— Валюта та депозити;— СДР та депозитна позиція в МВФ;— Золото;— Інші фінансові вимоги; ІV. Помилки та упущення.

Золотовалютні резерви — це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення. Ці потреби визначають цілі накопичення золотовалютних резервів. Основними з них є:

¾ забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов’язаннями. Це так зване трансакційне при­значення золотовалютних резервів, спрямоване на обслуговування зв’язків національної економіки зі світовою. У цьому призначенні вони слугують запасом ліквідних коштів, які забезпечують платоспроможність країни на світовому ринку[1];

¾ забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей, з тим щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти. Це так зване інтервенційне призначення резервів, спрямоване на підтримку зовнішньої та внутрішньої вартості національних грошей.

Досягнення цих цілей залежить від достатності обсягу золото-валютних резервів та ефективності механізму їх використання. У зв’язку з цим виникає ряд проблем з використанням цього регулятивного інструменту:

¾ проблема оптимізації обсягу золотовалютних резервів;

¾ проблема інтервенційного їх використання;

¾ проблема розміщення резервів та ін.