Роль грошей у ринковій економіці.

Роль грошей у ринковій економіці.

Роль грошей у ринковій економіці полягає у тому, що вони перетворюються в капітал або само зростаючу вартість. Гроші стають капіталом у відтворенні індивідуального капіталу. Це стає можливим тому, що: їх функціонування включено в кругооборот промислового капіталу; вони є відхідним пунктом у реалізації кругообороту капіталу. Гроші обслуговують виробництво та реалізацію суспільного капіталу.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісні і кількісні аспекти.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність, саме грошове середовище, в якому діють економічні агенти, позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва.

По-перше, знімаються фізичні межи виробництва, що визначаються особистими потребами самих виробників. Виробляти можна стільки, скільки вдасться реалізувати, а надлишок вартості можна зберігати в грошовій формі чи перетворити в позичковий капітал.

По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші, замість бартеру, значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів. Суспільство одержує значну економію на реалізованих витратах, скорочуються потреби в обіговому капіталі, краще задовольняються потреби споживачів.

По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру, його механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економічного споживання — вироб-го, державного, особистого.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси, зокрема на результати діяльності економічних агентів як виробників і як споживачів. Цю можливість широко використовують всі держави з ринковою економікою для регулювання економічного життя в країні. Збільшуючи чи зменшуючи масу грошей в обороті, ЦБ, які діють від імені своїх держав, забезпечують зміну таких економічних інструментів, як платоспроможний попит, ціни, процент, валютний курс, курс цінних паперів тощо. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток експорту й імпорту та їх збалансування тощо

 

12. Класична кількісна теорія грошей, її сутність, характеристика основних постулатів.

Суть кількісноі теорії грошей полягає в поясненні вартості грош. і рівня цін кількістю грош. в обігу (чим більше грош. в обігу, тим вище ціни, тим нижча вартість грош.). Формування кількісної теорії припало на XV1-XV111ст.. Класична теорія базується на 3-х постулатах:1) постулат причинності – маса грошей в обігу спричинює зміну товарних цін.2) постулат пропорційності – зміна цін відбувається пропорційно до зміни грош. маси.3) постулат однорідності. На відміну від своіх попередників ЮМ стверджував, що пропорційні зміни між грош масою і цінами досягаються не відразу, а з деякими терміновим лагом. Поширення кількісної тео- рії грош. було викликано об'єктивними причинами. Вона була реакцією на поширену в XV1-XV11ст. металістичної теорії грош.. Прихильники металістичної теорії ототожнювали гроші з дорогоцінними металами і вважали джерелом сусп. багатства збільшення запасів золота і срібла в країні. Згодом під час становлення кап-зму металістична теорія стала загальмовувати розви- ток вир-ва. На противагу металістичній теорії у XV11- XV111 cт. поширюється номіналістична теорія грошей, представники якої (Стюарт,Берклі) вважали гроші звичайними рахунковими одиницями, вартість яких визначається тим, що на них написано. Вартість грош. визначається кількісним співвідношенням товар. і грош. маси, а так як гроші мають загрозу знецінення немає сенсу перетворювати іх у скарб, більш доцільно перетворити їх у функціонуючий капітал. В цьому виявилась прогресивність класичної кількісної теорії. Також вона заклала теоретичний фундамент вивчення вартості папер. грош. Розвиток економіки виявив багато доказів обмеженості класичної кількісної теорії. Ії представники лише констатували залеж- ність між масою грошей і цінами, але не вивчали механізмів зв'язку між ними. Представники трудової теорії вартості вважали, що вартість визначається витратами праці на виготовлення товару. Адам Сміт і Рікардо вважали гроші звичайним товаром, який виступає посередником в обміні товарів.

 

13.Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей. Трансакційний
варіант Фішера та Кембріджська версія кількісної теорії, передумови їх
виникнення.

Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов своє обгрунтування в працях американського економіста, статистика і математика І. Фішера, який заперечував трудову вартість і виходив з категорії купівельна сила грошей. Вона, на його думку, залежить від таких факторів: М-кількість готівкових грошей в обігу; V- швидкість обігу грошей; Р- середньозважений рівень цін; Q- кількість товарів; М- сума банківськихдепозитів; V- швидкість депозитно-чекового обігу.

Вважаючи, що сума грошей, сплачених за товари, дорівнює кількості товарів, помножених на загальний рівень товарних цін, Фішер наводить рівняння обміну: МV=РQ

Фішер формулює кількісну теорію грошей так: … з того простого факту,що гроші витрачені на блага, повинні дорівнювати кількості цих благ, помноженій на їх ціни, виходить, що рівень цін повинен підвищуватися або падати в залежності від зміни кількості грошей, якщо в той же час відбуваються зміни в швидкості їх обігу або в кількості благ, що обмінюється.

Вказані вище формули обґрунтовують кількісну теорію грошей з математичною точністю, але з позиції політекономії не можна замінювати суму цін товарів на добуток цін на їх кількість. Крім того величини V таQ не можна вважати сталими протягом тривалих періодів.

У трансакційному варіанті Фішера гроші виступають тільки як засіб обігу і платежу. Представниками кембріджської версії кількісної теорії були А. Маршал,А. Пігу, Д. Робертсон. Найбільш повно ця версія висвітлена в працях А. Пігу. Він визнає виконання грішми не илше функцій засобу обігу і платежу, а й засобу нагромадження, надаючи їй особливого значення. На перший план висовується попит на гроші, який розглядається поза обігом увигляді касових залишків в окремих осіб і підприємств. Пігу акцентував
увагу на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, тобто мотивації, що змушує окремих субєктів утримувати в себе певний запас грошей. До касових залишків належить готівкові гроші і залишки на поточних рахунках. Тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств.

Обидві версії кількісної теорії грошей мають однакові недоліки й слабкі сторони.

Основні аспекти концепції Фішера такі: У рівнянні Фішера розглядається динаміка грошових потоків на макроекономічну рівні. Методологічна основа рівняння обміну — гроші, як засіб обігу.Акцент на обєктивні засади обігу грошей.У концепції Ф йдеться лише про пропозицію грошей.Основні аспекти концепції Фішера такі:Економісти кембріджської школи зосереджують увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними субєктами ринкової економіки.Гроші не тільки засіб обігу, а й збереження нагромадження.Враховується психологічна реакція субєктів господарювання щодо використання готівки.Центральна проблема Кембріджського варіанту — проблема попиту на гроші.

Види валютних операцій

З теоретичної точки зору найбільш цікавими є конверсійні операції – угоди агентів валютного ринку по купівлі-продажу обумовлених сум готівкової та безготівкової валюти однієї країни на валюту іншої країни по узгодженому курсу на визначену дату. Конверсійні операції за часом реалізації поділяють на: операції з негайною поставкою та термінові операції

До операцій з негайною поставкою відносять операції з коротким терміном валютування – в межах трьох робочих днів. § Тод (поставка валюти сьогодні – “сьогодні на сьогодні”);
§ Том (поставка валюти наступного робочого дня – “сьогодні на завтра”);
§ Спот (поставка валюти на другий робочий день – “сьогодні на післязавтра”).
До термінових валютних операцій, котирування більше трьох днів, відносять:
§ Форвардні операції;
§ Ф’ючерсні операції;
§ Опціони;
§ Свопи;
§ Комбінації операцій.

 

Його урівноваження.

Платіжний баланс — це співвідношення між валютними платежами економічних суб’єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з-за економічних меж країни (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць). За формою платіжний баланс являє собою статистичний звіт про надходження валютних коштів у країну та про витрачання їх за певний період у розрізі окремих статей, країн, груп країн. За економічним змістом — це макроекономічна модель, що характеризує стан та динаміку зовнішньоекономічних відносин даної країни з зовнішнім світом.

Баланс включає: Статті: І. Рахунок поточних операцій;— Баланс товарів;— Баланс послуг;— Доходи;— Поточні трансферти;

ІІ. Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій;Рахунок операцій з капіталом;— Капітальні трансферти;Фінансовий рахунок;— Прямі інвестиції;— Портфельні інвестиції;— Інші інвестиції;

ІІІ. Резервні активи;— Валюта та депозити;— СДР та депозитна позиція в МВФ;— Золото;— Інші фінансові вимоги; ІV. Помилки та упущення.

Золотовалютні резерви — це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення. Ці потреби визначають цілі накопичення золотовалютних резервів. Основними з них є:

¾ забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов’язаннями. Це так зване трансакційне при­значення золотовалютних резервів, спрямоване на обслуговування зв’язків національної економіки зі світовою. У цьому призначенні вони слугують запасом ліквідних коштів, які забезпечують платоспроможність країни на світовому ринку[1];

¾ забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей, з тим щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти. Це так зване інтервенційне призначення резервів, спрямоване на підтримку зовнішньої та внутрішньої вартості національних грошей.

Досягнення цих цілей залежить від достатності обсягу золото-валютних резервів та ефективності механізму їх використання. У зв’язку з цим виникає ряд проблем з використанням цього регулятивного інструменту:

¾ проблема оптимізації обсягу золотовалютних резервів;

¾ проблема інтервенційного їх використання;

¾ проблема розміщення резервів та ін.

Види комерційних банків

Світова практика виробила дві моделі побудови комерційних банків:

модель сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

модель універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються.

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

За формою власності:

державні;

акціонерні;

кооперативні.

За масштабами операцій:

роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

За територіальним охопленням:

міжнародні;

регіональні;

банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).

За колом виконуваних операцій:

спеціалізовані;

універсальні.

За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на публічні та приватні акціонерні товариства та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України «Про акціонерні товариства».

В Україні функціонують два державні комерційні банки: Український експортно-імпортний банк та Ощадний банк України. Решта мають статус акціонерних товариств. Хоча у деяких із них частка держави становить більше 99% (Банк "Київ ^[1], Родовід банк ^[2]), вони не є повністю державними.

Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки (ощадні, іпотечні, банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або палати). Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. В Україні більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального виробництва і страхування. Крім функціональної, виділяють галузеву і регіональну спеціалізації банків.

В Україні поширеними є кишенькові (кептивні) банки. Такий банк як елемент фінансо-промислової групи (ФПГ) виступає кліринговим центром для операцій групи, а також залучає на вигідних умовах кошти на фінансовому ринку.

 

Функції банків.

Основними функціями банків є:

-перетворення тимчасово вільних фінансових коштів в капітал;

-посередництво в кредиті;

-посередництво в платежах;

-створення кредитних засобів обігу.

1.Перетворення тимчасово вільних фінансових коштів в капітал - одна із найдавніших функцій банків, яка в ринковому господарстві отримала широкий розвиток. Акумульовані в банках вільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб, з однієї сторони, приносять їх власникам доходи у вигляді процентів, з другої сторони, створює базу для подальших позичкових операцій.

2.Посередництво в кредиті. Безпосередньому здійсненню кредитних зв’язків між підприємствами перешкоджає невідповідність величини пропонованого в позику капітала з попитом на нього, а також невідповідність строку вивільнення грошового капіталу із строком на який він потрібний позичальнику. Крім цього пряме кредитування одним підприємством іншого пов’язано з небезпекою неплатоспроможності позичальника. Посередництво банків в кредиті усуває вказані труднощі. Акумулюючи вклади різної величини і на різні періоди часу банки мобілізують грошові капітали в розмірах, які дозволяють здійснити кредитування позичальників в необхідних обсягах і на необхідний строк. Крім цього банки мають більш широкі можливості по визначенню стану платоспроможності позичальника.

3.Посередництво в платежах спочатку виконувалось грошово-торговими мінялами, потім ця функція перейшла до банків. Банки здійснюють грошові платежі по дорученню клієнтів, приймаючи гроші на рахунки, і ведуть облік усіх грошових надходжень та видач. Централізація платежів в банках сприяє зменшенню витрат обігу.

4.Створення кредитних засобів обігу. Джерелом банківських кредитів є не тільки тимчасово вільні кошти і капітали, але і так звана депозитно-чекова емісія. Остання відбувається шляхом видачі позик у обсягах, які перевищують суми на вкладах. Отже, банки виконують важливу роль в заміщенні повноцінних грошей різними кредитними інструментами, створюючи депозити і випускаючи кредитні гроші.

 

76 .Роль банків в економіці.

Банк – фін. посередник, який виконує комплекс базових операцій, які в сукупності представляють закінчений процес посередництва. Будучи самост. субєктами грош. ринку, банки викон. певні екон. ф-ції, в яких конкретизується їх сутність та призначення. Ф-ції банків: 1 трансформаційна Вона поляг. в зміні таких якісних хар-тик грош. потоків, що проходять через банки, як р-нь ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.; 2 емісійна поляг. в тому, що тільки вони можуть створ. дод. платіжн. засоби і спрямов. їх в оборот або ж вилуч. їх з обороту. З ф-ціями банків безпосер. повяз. їх роль в економіці. У трансформац. ф-ції банки вплив. на прискор. обороту капіталу в процесі відтвор., сприяють розшир. обсягів і підвищ. ефект. сусп. виробн. В емісійн. ф-ції банки сприяють забезп. потреб обороту в платіж. засобах, зміцн. договірн. і платіжн. дисципл. в госп., удоск. та зміцн. гр. обороту. За кожн. з напр. прояву ролі банків стоїть їх копітка робота щодо забезп. кожн. господарююч. субєкту сприятл. умов для функціонув.

 

77. Банківська система: визначення,цілі,типи,функції.
Банківська система – це не просто сукупність банків, а законодавчо визначена, чітко

структурованої та субординована сукупність фінансових посередників, які займаються банківською

діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємоув ’ язані в самостійну економічну

структуру.

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:

-відносно окремих банків як її структурних елементів;

-відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з

банківською.

Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її

порівняно з цілями та функціями банків.

Головною ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської системи

ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі

переміщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце в системі

виходять цілі: забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження

інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами. Ця ціль вступає в певну суперечність

із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків;

-забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою

стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.

Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він не був. Тільки

скоординоване об’єднання їх в систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх

реальним.

Банківська система спроможна виконувати три такі функції:

-трансформаційну;

-створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

-забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

Ключовий принцип побудови банківської системи у ринковій економіці – дворівнева. На

першому рівні перебуває один банк (або декілька) – центральний, який є відповідальним за

вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері. На другому рівні – комерційні

(ділові) банки, які обслуговують. Економічних суб’єктів, виступають як фундамент усієї банківської

системи. Банки другого рівня економічно самостійні суб’єкти відносно один одного, конкурують між

собою з метою одержання прибутку, зазнають ризиків.

Централізоване регулювання банківської діяльності передбачає систему заходів щодо

нормування, обмеження, страхування та контролю банківської діяльності спрямованих на

уникнення втрат від ризиків.

Права та обов’язки банків різного рівня законодавче розмежовані.

 

78.Сутність та умови функціонування банківської системи дворівневого типу.
БАНКІВСЬКА СИСТЕМА - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період.Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:• однорівнева банківська система;• дворівнева банківська системаДворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів.Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двохплощинах: по вертикалі і по горизонталі.По вертикалі - це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками.По горизонталі - це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.Як відомо, в Україні з 1987 року почалася реформа банківської справи, яка завершилася ухваленням у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з цим Законом, в Україні було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає:Верхній рівень - Національний банк України як центральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.Нижній рівень - мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити населення країни і народнегосподарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення національної економіки.Центральним банкам, або банкам першого рівня, притаманні функції резервної системи: 1) емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розрахункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі "банку банків"; 2)кредитно-розрахункове обслуговування держави; 3) реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічнихпроцесів.Комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів

79. Міжбанківські обєднання,їх види,характерні риси,функції.
Слід наголосити, що у кредитних операціях все більш значну роль відіграють міжбанківські об´єднання. Вони утворюються з метою координації дій, підвищення ефективності операцій та захисту професійних інтересів учасників, розробки етичних норм і правил взаємовідносин між банківськими установами, банками і клієнтами. Економічну основу їх функціонування становить міжбанківський кредит.

Перерозподіляючи тимчасово надлишкові кредитні ресурси деяких банків, міжбанківський кредит підвищує ефективність використання сформованих кредитних ресурсів банківської системи в цілому, стабілізує стан ліквідності комерційних банків з меншими затратами, покращує умови отримання міжбанківських кредитів на кредитному ринку. Умовно міжбанківські об´єднання можна класифікувати так:

а) залежно від складу учасників - на суто банківські і об´єднання змішаного типу;

б) залежно від цілей - об´єднання комерційного типу і некомерційного, тобто з метою надання послуг своїм членам;

в) залежно від строків діяльності - на безстрокові об´єднання і створені на певний термін;

г) залежно від рівня залежності й підпорядкування складових структур - асоціативні добровільні об´єднання і корпоративні, що засновані на власності і системі участі в капіталі об´єднання. Головними представниками міжбанківських об´єднань асоціативного типу є консорціуми і картелі. Іншими членами стають рівноправні учасники, які за власним бажанням делегують окремі свої функції об´єднанню та його апаратові управління. Нині асоціативні міні банківські об´єднання переважно представлені консорціумами і картелями. В Україні першим мінібанківським об´єднанням такого типу стала Асоціація українських банків. Корпоративними об´єднаннями є концерни і трести. В основу організації корпоративних міжбанківських об´єднань кладеться спільна власність і система участі в капіталі, жорстка ієрархія відносин підпорядкування і залежності між головним банком (власником контрольного пакету акцій) і залежними від нього банками.

Міжбанківські об´єднання типу консорціум утворюють тимчасові банківські об´єднання, що виникли на договірній основі для спільної реалізації кредитних, гарантійних та інших банківських операцій і послуг. Як правило, консорціум формується на базі найбільшого з юридично самостійних учасників банку (голови консорціуму), який діє від імені та в інтересах усіх учасників.

Консорціумна форма міжбанківських об´єднань дозволяє нарощувати обсяги операцій, концентрувати кредитні ресурси у найприбутковіших операціях, розподіляти ризики між усіма учасниками, що суттєво обмежує можливі втрати кожного з учасників. Консорціумні об´єднання часто називають банківськими синдикатами.

Банківський картель - об´єднання незалежних великих банків, що уклали спільну угоду про розподіл сфери діяльності, узгодження єдиної політики процентних ставок і виплат дивідендів, дотримання однакових умов кредитування тощо.

Міжбанківські концерни корпоративного типу представлені монопольними об´єднаннями акціонерних банків, в яких великий банк виступає головним акціонером і володіє контрольними пакетами акцій інших юридично самостійних банків та встановлює свій фінансовий контроль над їх діяльністю як дочірніх товариств. У складі банківських концернів крім банків можуть діяти незалежні акціонерні товариства, але об´єднані єдиним керівництвом контролюючого акціонерного товариства, якому належать контрольні пакети акцій усіх інших учасників концерну.

Банківські холдинг-компанії утворюються як об´єднання змішаного типу з числа банків і позабанківських установ. Охоплюючи значні території й обсяги банківських операцій, банківські холдинги координують і контролюють діяльність усіх учасників холдингу, щоб максимізувати прибуток. Серед них розрізняють однобанківські і багатобанківські холдингові компанії. В останніх головною холдинговою структурою виступає інвестиційна або фінансова корпорація, що створена на основі підприємств і банків.

Важливим різновидом міжбанківського об´єднання став банківський трест, який утворюється шляхом об´єднання власності банків. Останні при цьому втрачають юридичну і комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному органові управління. Основу банківського тресту складає пайова форма власності.

До складу банківських концернів, крім банків, можуть входити страхові, лізингові, факторингові та інші акціонерні товариства, об´єднані під керівництвом акціонерного товариства, яке називають банківським холдингом. Об´єднання власності банків з втратою юридичної і комерційної самостійності та підпорядкуванням управління одному органові творить банківській трест.

 

80.Етапи,проблеми становлення банківської системи в Україні.
Прийняттям Верховною Ради України 20 березня 1991р. Закону «Про банки і банківську

діяльність» (2000 р.) розпочато формування дворівневої банківської системи,

ЕТАПИ СТВОРЕННЯ СУЧАСНОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

І ЕТАП (1991-1992РР.): ПРОЦЕСИ ПЕРЕРЕЄСТРАЦІЇ ТА РЕОРГАНІЗАЦІЇ

II ЕТАП (1992-1993 РОКИ): ПОЯВА БАНКІВ “ДРУГОЇ ХВИЛІ”

III ЕТАП (1994-1996 РОКИ): ПЕРШІ БАНКРУТСТВА

IV ЕТАП (1996-1998РР.): СТАБІЛІЗАЦІЯ БАНКІВ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ

ВАЛЮТИ – ГРИВНІ

V ЕТАП (1999-2007): ВДОСКОНАЛЕННЯ ОПЕРАЦІЙ ТА ПОСЛУГ, ПОСИЛЕННЯ

КОНКУРЕНЦІЇ, РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ.

VІ ЕТАП (ОСІНЬ 2008- …): ВПЛИВ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ, БАНКРУТСТВА

БАНКІВ, ПРОЦЕСИ РЕОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЗМІЦНЕННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.

Проблемами її розвитку можна визначити:

-загальноекономічні проблеми в країні;

-національна територіальна структура;

-низький рівень капіталізації комерційних банків;

-існування збиткових банків через «поганий» кредитний портфель;

-відсутність диверсифікації банківської структури.

Прийнятий новий Закон про банки та банківську діяльність та Закон про НБУ реформує

банківську систему в напрямку розширення можливостей для залучення грошових ресурсів,

підвищення капіталізації, більш прозорої діяльності банківської системи.

 

81.Правовий статус, організаційна структура, управління НБУ згідно ЗУ

Національний банк України (НБУ) виступає першорівневим елементом банківської системи, регулює її діяльність у межах законодавчо наданих йому прав та повноважень, несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

НБУ е державною власністю України і виступає виразником інтересів та завдань держави в сфері регулювання економіки; його правовий статус, функції, повноваження і принципи організації діяльності визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" та іншими законодавчими актами.

Головний банк країни — НБУ — є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності й перебуває у його повному господарському веденні. У той же час НБУ виступає як самостійний економічний суб'єкт, що має здійснювати свої витрати за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в окремих випадках — за рахунок державного бюджету України. Головне призначення НБУ як центрального банку — це управління грошовим обігом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк

НБУ має особливий правовий статус, зумовлений тим, що він поєднує у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Він здійснює банківські операції, що приносять дохід, але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центральний банк використовує ці операції як інструменти управління грошовим ринком, керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством.

Правовий статус НБУ можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності.

Організаційний статус НБУ пов'язаний із вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:

визначення на законодавчому рівні завдань і функцій центрального банку;формування статутного капіталу банку першого рівня;визначення взаємовідносин банку з органами державної влади; порядку призначення і звільнення вищого керівного складу центрального банку.

Роль грошей у ринковій економіці.

Роль грошей у ринковій економіці полягає у тому, що вони перетворюються в капітал або само зростаючу вартість. Гроші стають капіталом у відтворенні індивідуального капіталу. Це стає можливим тому, що: їх функціонування включено в кругооборот промислового капіталу; вони є відхідним пунктом у реалізації кругообороту капіталу. Гроші обслуговують виробництво та реалізацію суспільного капіталу.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісні і кількісні аспекти.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність, саме грошове середовище, в якому діють економічні агенти, позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва.

По-перше, знімаються фізичні межи виробництва, що визначаються особистими потребами самих виробників. Виробляти можна стільки, скільки вдасться реалізувати, а надлишок вартості можна зберігати в грошовій формі чи перетворити в позичковий капітал.

По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші, замість бартеру, значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів. Суспільство одержує значну економію на реалізованих витратах, скорочуються потреби в обіговому капіталі, краще задовольняються потреби споживачів.

По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру, його механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економічного споживання — вироб-го, державного, особистого.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси, зокрема на результати діяльності економічних агентів як виробників і як споживачів. Цю можливість широко використовують всі держави з ринковою економікою для регулювання економічного життя в країні. Збільшуючи чи зменшуючи масу грошей в обороті, ЦБ, які діють від імені своїх держав, забезпечують зміну таких економічних інструментів, як платоспроможний попит, ціни, процент, валютний курс, курс цінних паперів тощо. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток експорту й імпорту та їх збалансування тощо

 

12. Класична кількісна теорія грошей, її сутність, характеристика основних постулатів.

Суть кількісноі теорії грошей полягає в поясненні вартості грош. і рівня цін кількістю грош. в обігу (чим більше грош. в обігу, тим вище ціни, тим нижча вартість грош.). Формування кількісної теорії припало на XV1-XV111ст.. Класична теорія базується на 3-х постулатах:1) постулат причинності – маса грошей в обігу спричинює зміну товарних цін.2) постулат пропорційності – зміна цін відбувається пропорційно до зміни грош. маси.3) постулат однорідності. На відміну від своіх попередників ЮМ стверджував, що пропорційні зміни між грош масою і цінами досягаються не відразу, а з деякими терміновим лагом. Поширення кількісної тео- рії грош. було викликано об'єктивними причинами. Вона була реакцією на поширену в XV1-XV11ст. металістичної теорії грош.. Прихильники металістичної теорії ототожнювали гроші з дорогоцінними металами і вважали джерелом сусп. багатства збільшення запасів золота і срібла в країні. Згодом під час становлення кап-зму металістична теорія стала загальмовувати розви- ток вир-ва. На противагу металістичній теорії у XV11- XV111 cт. поширюється номіналістична теорія грошей, представники якої (Стюарт,Берклі) вважали гроші звичайними рахунковими одиницями, вартість яких визначається тим, що на них написано. Вартість грош. визначається кількісним співвідношенням товар. і грош. маси, а так як гроші мають загрозу знецінення немає сенсу перетворювати іх у скарб, більш доцільно перетворити їх у функціонуючий капітал. В цьому виявилась прогресивність класичної кількісної теорії. Також вона заклала теоретичний фундамент вивчення вартості папер. грош. Розвиток економіки виявив багато доказів обмеженості класичної кількісної теорії. Ії представники лише констатували залеж- ність між масою грошей і цінами, але не вивчали механізмів зв'язку між ними. Представники трудової теорії вартості вважали, що вартість визначається витратами праці на виготовлення товару. Адам Сміт і Рікардо вважали гроші звичайним товаром, який виступає посередником в обміні товарів.

 

13.Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей. Трансакційний
варіант Фішера та Кембріджська версія кількісної теорії, передумови їх
виникнення.

Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов своє обгрунтування в працях американського економіста, статистика і математика І. Фішера, який заперечував трудову вартість і виходив з категорії купівельна сила грошей. Вона, на його думку, залежить від таких факторів: М-кількість готівкових грошей в обігу; V- швидкість обігу грошей; Р- середньозважений рівень цін; Q- кількість товарів; М- сума банківськихдепозитів; V- швидкість депозитно-чекового обігу.

Вважаючи, що сума грошей, сплачени