Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Чинники та показники інфляції.Содержание книги Поиск на нашем сайте
Показники інфляції -Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в свою чергу, є вираженням вартості набору товарів (послуг) в певний період часу, %. Найпоширенішим показником для розрахунку інфляції є:індекс споживчих цін індекс цін виробників дефлятор ВВП Зручність використання ІСЦ полягає насамперед у використанні досить великої кількості товарів (Державний комітет статистики (ДКС) України використовує споживчий кошик з 296 компонентів (Посібник ДКС України з ІСЦ)) та висока частота оновлення даних статистичними органами (зазвичай місяць), тоді як дані щодо дефлятора ВВП, що хоча й охоплює більшу кількість товарів, однак розраховується лише щоквартально. За факторами, які спричиняють інфляційний процес можна виділити:інфляцію витрат, яка спричиняється тиском на ціни з одного боку зростання виробничих витрат; імпортована інфляція – це інфляція, яка імпортується з інших країн; інфляція попиту – це інфляція попиту, яка спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Наслідки інфляції. Крива Філіпа. Наслідки інфляції. Інфляція є результатом порушення макроекономічної рівноваги, водночас вона сама породжує низку соціально-економічних проблем. Розглянемо наслідки інфляції. Інфляція знецінює заощадження. Для тих, хто зберігає гроші в готівковій формі або в банку чи вкладає їх в облігації, кожне підвищення цін зменшує купівельну спроможність грошей. Банки захистять клієнтів від втрат, пов’язаних з інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений ними процент по вкладах перевищуватиме рівень інфляції. Інфляція зменшує поточне споживання. Навіть якщо із підвищенням цін відбувається перегляд ставок зарплати, то поточне споживання зменшується, тому що, по-перше, ніколи не буває 100-процентних індексацій доходів; по-друге, перегляд ставок потребує часу, протягом якого ціни можуть зрости ще більше. Інфляція гальмує технічний прогрес. Це відбувається тому, що підприємцеві вигідніше купувати дешеву робочу силу ніж дорожчі і технічно досконаліші засоби виробництва. Нестабільні ціни зменшують підприємців відмовлятися від інвестицій у нові технології. Під час інфляції перестають виконувати роль ринкових орієнтирів. У нормальних (не інфляційних) умовах підвищення цін є орієнтиром для руху ресурсів. Тотальне підвищення цін під час інфляції не дає правильних орієнтирів щодо доцільних напрямків капіталовкладень. Навіть у країнах з ринковою економікою інфляція знецінює такі інструменти ринкового регулювання, як ціни, гроші, предмети, податки, і підштовхує до прямого втручання в економіку адміністративними методами. З них головним є обмеження цін. Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки. Але фахівці нерідко говорять і про позитивні наслідки інфляції. Одні з них указують на те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати обсяг національного виробництва у фазі піднесення.
З0.Антиінфляшйна політика. Антиінфляці́йна полі́тика — комплекс взаємопов'язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні. Негативні соціальні й економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн проводити певну економічну політику. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика нараховує багаті асортименти найрізноманітніших грошово-кредитних, бюджетних мір, податкових заходів, програм стабілізації й дій по регулюванню й розподілу доходів. Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи. У рамках першого (пропонованого прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика — маневрування державними витратами й податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати й підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак, одночасно може відбутися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою й навіть до явищ, зворотним до спочатку поставлених цілей, розвитися безробіття. Бюджетна політика проводитися й для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Уважається, що в такий спосіб розширюється попит на споживчі товари й послуги. Однак стимулювання попиту бюджетними засобами, як показавши досвід багатьох країн в 60-70ті роки, може підсилювати інфляцію. До того ж більші бюджетні дефіцити обмежують урядові можливості маневрувати податками й витратами. Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, побічно й гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей вид регулювання проводиться непідконтрольним уряду національним банком, що визначає емісію, змінює кількість грошей в обігу й ставки позичкового відсотка. Прихильники цього підходу вважають, що держава повинна проводити дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного росту й штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією. Намагаючись приборкати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так називану політику цін і доходів, головне завдання якої власне кажучи зводиться до обмеження заробітної плати — третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.
Споживання і заощадження їх функції. Графіки споживання та заощадження,. Споживання — це загальна кількість товарів і послуг, що придбані й спожиті протягом певного періоду. Йдеться про те, що споживання є відображенням споживчого, або платоспроможного попиту. Заощадження — це не що інше, як відкладений попит, або частина потреб людини, які не підкріплені купівельною спроможністю з певних причин. Споживання — це частина доходу після виплати податків, що витрачається на придбання товарів і послуг, а заощадження — друга частина доходу після виплати податків, яка не споживається. Функція споживання – це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується. Дане поняття запроваджене Кейнсом і має такий вигляд: C = a + b ((Y – T), де а – автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень або субсидій); b – гранична схильність до споживання (МРС) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю. Функція заощадження – це залежність між обсягом заощаджень і доходом, що використовується. Має такий вигляд: S = – a + (1 – b)((Y – T)( де S – величина заощаджень у приватному секторі; а – автономне споживання; (1-b) – гранична схильність до заощадження; Y – доход; Т –податкові відрахування.
Недоходні фактори споживання і заощадження. Автономне споживання. недохідні фактори спож і заощ. 1. Ефект багатства(нерух і фін кошти) менше багатства веде до більшого споживання, що називається ефектом майна або ефектом багатства. 2. Податки. 3. Зростання цін зменшує спож і заощ. 4 відрахування на соц страх. 5 очікування 6. Споживча заборгованість (неможливість для споживача перемістит свій майб дохід для розширення поточного спожив називають позичковим або ліквідними обмеженнями) 7 відсоткова ставка
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 503; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.221.147.141 (0.006 с.) |